Ми всі кити, або як людству не потонути в океані сміття
Можливо, найважливіша дискусія з нашого циклу діалогів про майбутнє Dream the Future – про те, як зробити так, аби це майбутнє не було завалене горами сміття.
Астрономічні цифри
За даними Всесвітнього Банку, щороку людство генерує два мільярди тон побутових відходів. Просто астрономічна цифра! Чи все ж таки два трильйони?..
Різниця в "три нулі" є колосально, але мозок звичайної людини однаково погано уявляє кількість зірок в нашій Галактиці та астрономічні цифри, що характеризують засмічення планети.
Тоді зрозуміліше буде так: за даними того ж Світового Банку, кожен мешканець планети Земля щодня створює 750 грамів сміття. Але залежно від країни показник може коливатися навколо цього середнього значення в межах від ста грамів аж до 4,5 кілограмів. А нас на планеті – понад сім з половиною мільярдів. Майже астрономічна цифра.
Але ще краще проблему сміття характеризують кити. Час від часу їхні тіла опиняються на березі і науковці намагаються не прогавити жодну таку нагоду дізнатися, "а що ж всередині" великої тварини. В череві одного такого кита кілька років тому знайшли пластикові пляшки, рибальську сітку, гору пластикових пакетів та гумові капці. Невідомо, чи саме вони стали причиною смерті великої тварини. Але запитання про те, наскільки добре їй жилося з усім цим усередині – риторичне.
Якщо історія з китом вас не розчулила – можна подивитися відео про те, як науковці впродовж кількох хвилин витягують з ніздрі морської черепахи трубочку для коктейлю (все скінчилося добре, але якщо у вас слабкі нерви, то краще просто повірте на слово – безліч тварин страждають та гинуть від нашого сміття).
Він у воді, в повітрі, їжі та в нас самих
Але що там тварини! Сьогодні науковці знаходять мікроскопічні часточки пластику в кухонній солі, питній воді й повітрі навіть за багато кілометрів від великих промислових об’єктів. Напевно, зайве пояснювати, що морська риба також живиться пластиком, а морською рибою живляться люди. Тому і не тільки тому, коли науковці досліджують людські екскременти, вони знаходять там мікропластик. Ми поки не дуже добре розуміємо, наскільки це шкідливо для наших організмів, але немає жодних підстав думати, що поїдання пластику, – це хороша інвестиція в здоров’я.
Проблема твердих відходів, або кажучи простою мовою, сміття, звісно, не додає здоров’я китам і людям. Вона безпосередньо пов’язана з кліматичною катастрофою, роботою практично всіх екосистем і зрештою, виглядом наших подвір’їв, вулиць та парків, у яких минає наше життя.
Сьогодні питання стоїть так: або людство знайде шлях, як приборкати астрономічну кількість сміття, яку воно само продукує, або ми захлинемося в цьому смітті, не лише в переносному сенсі. Саме це питання опинилося в центрі дискусії учасників чергової зустрічі в рамках циклу Dream the Future. Діалоги про майбутнє, які Liga.net проводить у партнерстві з Academy DTEK.
Будинок з переробленого пластику
Традиційно, обговоренню передував перегляд фільму про те, як саме проблему сміття можна розв’язати в наступні кілька десятиліть і чому людству точно не варто робити вигляд, що проблеми не існує. Як і будь-яку іншу глобальну проблему, цю потрібно розв’язувати з різних боків. І фільм показує кілька таких підходів.
Наприклад, інженер та архітектор Артур Хуанг із Тайваню переконаний, що практично будь-що можна виготовити з пластикових відходів. І це не просто слова, а те, що він втілює в життя щодня. У 2005 році він заснував компанію Miniwiz, назва якої походить від двох слів – minimize (мінімізувати) та wise (мудрий). Її місія – впровадити продукти, які на 100% виготовляються з відходів.
Один із його винаходів – це так звані поллі-блоки – особливі "цеглини", які нагадують пластикову пляшку для води особливої форми. Виготовляються вони з пластикових відходів, а завдяки особливій формі можуть щільно прилягати один до одного та міцно тримаються без жодного "клею".
Із півтора мільйона таких поллі-блоків Артур Хуанг звів 24-метрову будівлю на півночі Тайбею. Вона здатна протистояти тайфунам і землетрусам і за час свого існування мінімально шкодить довкіллю.
"Моя мрія майбутнього – щоби в 2050 році слово "сміття" набуло позитивного значення. Якщо ви не використовуєте відходи для будівництва, пошиття одягу, виготовлення меблів, то ви ретроград", – каже Артур Хуанг.
Роботи-сортувальники
Засновник фінської компанії "ДзенРоботікс" Туомас Лукка розв’язує проблему сміття зовсім з іншого боку. Він створив робота, здатного дуже точно та ефективно сортувати сміття.
Зазвичай цю роботу виконують або люди, або доволі прості автомати. Обидва варіанти небездоганні – для людей існують корисніші справи, а автомати здатні "побачити" серед сміття лише кілька категорій відходів, які було би дуже добре посортувати на багато менших. Але автоматам бракує для цього "розуму".
Туомас Лукка разом із колегами створив робота, який послуговується штучним інтелектом і може дуже тонко розрізняти один вид відходів, від іншого. З точністю 99% він розрізняє 4 тисячі різних об’єктів і здатен розсортувати 80 тон відходів упродовж години.
"Думаю, через якийсь час роботи навчаться розбирати на складові будь-які промислові вироби і повертати сировину назад у виробництво", – сподівається Туомас Лукка.
Така потрібна непотрібна їжа
Інша важлива проблема полягає в тому, що поки одна частина людства не має вдосталь їжі, інша – просто не здатна з’їсти все, що має, тому їжа опиняється на смітниках. І це – близько 1,3 мільярдів тонн щороку.
20% овочів та фруктів у США викидаються лише тому, що мають не ідеальний вигляд. При цьому за смаком та поживними якостями вони ніяк не поступаються аналогічним, але більш симпатичним зовні овочам та фруктам.
Еван Лутц із Балтимору придумав, як зробити так, щоб неідеальні на вигляд овочі та фрукти також опинилися на столі споживачів.
Ідея полягає в тому, щоб купувати у фермерів чи в супермаркетах продукти, які ті збираються викинути. Причини для цього часто доволі сумнівні: яблука можуть мати не той відтінок червоного кольору, що подобається споживачам, на капусті є сліди ґрунту, в якому її вирощували, а упаковка з іншими плодами виявилася пом’ятою, хоча з самим плодами все гаразд.
Працівники компанії Евана Лутца Hungry Harvest приводять овочі та фрукти до ладу, пакують їх і продають зі знижкою тим, хто їх потребує. А отримані кошти частково йдуть на те, щоб забезпечити їжею найбідніших.
"Модель, над якою я працюю, може перевернути весь ланцюжок вироблення харчів і створити систему без кухонних відходів, де всі будуть ситі", – так Еван Лутц описує своє бачення майбутнього.
У фільмі є ще кілька хороших прикладів того, як нові технології та бізнес-підходи можуть допомогти здолати сміттєву кризу. Настільки хороші, що мимоволі виникає думка: "Це все точно не про нас". А про те, "як у нас" справи зі сміттям, розповіли експерти під час дискусії, яка традиційно відбулася після перегляду фільму.
Наші полігони, наші пакети
Одна з головних наший проблем у сфері поводження з відходами – полігони. Саме до них надходить левова частка всього сміття, що генерується в нашій країні, але вони жодним чином не розв’язують проблему. На цих полігонах неконтрольовано горить сміття, в результаті чого утворюються не лише парникові гази, що призводять до змін клімату, але й отруйні речовини, які дуже шкодять здоров’ю людей поруч із полігонами.
Із хороших новин – нещодавно ухвалений закон, що забороняє використання одноразових пластикових пакетів. І особливо добре, що заборона розповсюджується на оксорозкладні пластикові пакети. До сьогодні виробники позиціонують їх як дружні до довкілля, хоча вони такими не є. Адже замість того, щоб справді розкладатися на безпечні сполуки, вони руйнуються на мікроскопічні фрагменти і завдяки цьому обертаються чи не більшою проблемою за звичайний пакет, що не поспішає розкладатися сотні років.
Щоправда, і справжні біорозкладні пакети, які мають зайняти вільну нішу на ринку пакування, на практиці можуть стати не таким легким розв’язанням проблеми, як це здається в теорії.
Анна Таранцова, незалежна експертка з питань поводження з відходами, наголошує на тому, що такі пакети справді добре розкладаються в правильних умовах, але як вони поводитимуться на сміттєзвалищах, де таких умов немає – не зовсім зрозуміло.
"Це добре, що ми йдемо шляхом відмови від одноразових речей, тому що пластиковий пакет – це є одноразова річ, але чи ті біорозкладні пакети, які їх замінять, справді розкладатимуться – це питання", – каже Анна Таранцова.
Потреба в новій економіці
Євгенія Аратовська, засновниця проєкту "Україна без сміття" бачить вихід із сміттєвої кризи в тому, щоб запровадити нову економіку, яка буде враховувати наслідки споживання певних товарів і використання певних технології.
"Хороші прецеденти вже є. Цього року в Європі запрацював податок на пластик, який створив неймовірну річ – сьогодні оподатковується пластик, який не переробляється. Тонна такого пластику коштує 800 євро", – пояснює вона.
Це дуже висока вартість, адже тонна ПЕТ-пляшки коштує 500 євро. І це має стимулювати появу нових стартапів, які створять технології переробки досі неперероблюваного пластику. Адже досі його не переробляли не тому, що це неможливо, а тому що це економічно невигідно. Новий податок кардинально змінює ситуацію, бо перетворює на сировину те, що раніше було сміттям. Або ж виробники просто відмовляться від такого дорогого і небезпечного пакування.
Закон про сортування
Алеся Муджирі, керівниця з корпоративних комунікацій McDonald's Україна, впевнена, що в Україні не вдасться побороти проблему відходів, якщо необхідність їхнього сортування не буде закріплена на законодавчому рівні. Причому сортувати має і бізнес і громадяни.
"Ми можемо багато говорити про майбутнє, про те, які є інновації, але у нас в країні проблема одна – як якісно посортувати відходи і відвезти це на переробку", – пояснює вона.
Щойно з’являться посортовані відходи, прийде й бізнес, готовий їх переробляти. На підтвердження своїх слів Алеся Муджирі наводить досвід своєї компанії. Два з половиною роки тому в McDonald's Україна запустили проєкт із сортування відходів. А вже через рік переробники вторсировини шикувалися в чергу, щоб купити відходи.
Компанія не вийшла "в нуль" із цим проєктом, але вона заощаджує кошти на вивезенні своїх відходів.
В Україні, як і в світі загалом, проблема поводження з відходами потребує комплексного розв’язання. Але всі учасники дискусії погодилися, що це саме та глобальна проблема, де жодна людина не може сказати: "Від мене нічого не залежить". Чи врятуємо ми планету від сміття, залежить від урядів, компаній і кожного з нас. Справді той випадок, коли для кожного в житті є місце для подвигу. Нехай непомітного окремо, але такого важливого для порятунку планети.
Наступну дискусію про майбутнє індустрії моди дивіться вже сьогодні о 18:00 на сторінці проєкту Dream the Future. Діалоги про інновації, що змінюють світ