Освіта через ігрову платформу. Вчителька з Харківщини — про реалії школи під час війни
"Неймовірно знову бачити дітей, які грають у футбол і на ігрових майданчиках. Через війну майже всі діти виїхали з нашого міста, і для мене таке щастя — бачити, що вони повертаються", — розповідає Ірина Корнус, вчителька хімії з маленького містечка на Харківщині. Ірина працює в освіті близько 20 років. Її щира любов до дітей це — справа сімейна: вона працює в тій школі, де й навчалася і багато років тому викладали її мама та бабуся. Ця школа розташована лише за 40 кілометрів від російського кордону.
Навіть після того, як війна розгорнулась так близько від дому, Ірина Корнус вирішила залишитися в рідному місті — продовжувати викладати в школі, піклуватися про свого 80-річного батька та підтримувати місцеву громаду. Разом з колегами вона наполегливо навчала дітей попри численні виклики війни Росії проти України. Вона одна з понад 655 000 українських освітян, які змогли й далі викладати завдяки бюджетній підтримці США. За майже два з половиною роки війни уряд Сполучених Штатів через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) надав $26,8 мільярда прямої бюджетної підтримки, допомагаючи українському уряду покрити критично важливі невійськові видатки, такі як зарплати для викладачів шкіл і університетів.
За цей час Сполучені Штати стали найбільшим серед індивідуальних країн-донорів економічної допомоги для України, надавши вже $26,8 млрд прямої бюджетної підтримки.
Передані через механізми Світового банку американські кошти спрямовуються безпосередньо в державний бюджет, компенсуючи видатки уряду на виплату заробітних плат для приблизно 1,4 млн працівників, безперебійна робота яких є надважливою для виживання українців сьогодні й майбутнього відновлення країни — медиків, рятувальників, освітян і держслужбовців.
Крім того, завдяки бюджетному фінансуванню від США український уряд продовжує підтримувати найвразливіші частини українського населення, зокрема через соціальну допомогу внутрішньо переміщеним особам, малозабезпеченим сім'ям та іншим.
Сховати людей, документи та українську символіку
Напередодні 24 лютого 2022 року ліцей Ірини готувався до тимчасового переїзду. Його будівля мала пройти реновацію, щоб отримати сучасніші класи та бомбосховище. Натомість вона стала острівцем безпеки в перші дні вторгнення для місцевих жителів, які переживали постійні обстріли кремлівських військ.
До середини березня 2022 року будівля школи слугувала переважно бомбосховищем для місцевих. "Це був жахливий місяць, — згадує Ірина. — Налякані люди приходили, шукаючи порятунку від обстрілів, деякі приходили разом з літніми родичами, які ледве пересувались, разом із дітьми та домашніми тваринами". Однак коли неподалік школи влучила ракета, страх для багатьох став надто сильним, і більшість людей виїхали в інші регіони або навіть за кордон. Ті, хто залишилися, перемістилися в бомбосховище під місцевою церквою.
Через важку безпекову ситуацію на Харківщині освітяни швидко усвідомили необхідність захисту особових справ дітей, навчальної документації та української національної символіки, як-от державного прапора, зображення тризуба, а також символіки Харківщини. "У ті перші дні війни ми відразу все зібрали і заховали, забрали додому, щоб було безпечніше. Ми це все зберегли, навіть наша будівля вціліла — все гаразд і донині", — каже Ірина.
Разом із колегами, вони стали одними із перших волонтерити у своєму містечку, допомагали меру та підтримували місцеву громаду. "Ми розносили допомогу мешканцям, які не могли прийти за нею самі, організовували постачання, все рахували і навіть годували тварин, які страждали від цих страшних вибухів не менше за людей", — розповідає Ірина.
На додачу до цих різноманітних заходів вони надавали громаді моральну підтримку.
"Мабуть, найважливішим завданням на той час було запевнити людей, що вони не залишаться без допомоги".
"Що у разі евакуації, вони не залишаться напризволяще. Інколи ця підтримка була навіть важливішою за їжу", — згадує вчителька. Її колега, шкільна психологиня Олена, працювала з дітьми, їхніми батьками та іншими жителями громади, які потребували допомоги та підтримки.
Така підтримка була особливо цінною, коли один з учнів Ірини потрапив під ворожий обстріл, стоячи разом із батьком у черзі за гуманітарною допомогою. Хлопець отримав осколкове поранення у ногу, яке зрештою призвело до ампутації. Щоб допомогти йому, працівники школи провели збір коштів, а потім директорка закладу знайшла за кордоном тих, хто допоміг хлопчикові отримати протез. Зараз він знову ходить і повернувся в Україну.
Без світла, але з великим бажанням вчитися
Попри все, 28 березня 2022 року навчальний процес у школі відновився. На щастя, дистанційна система для цього була створена кількома роками раніше.
Під час пандемії COVID-19 у викладачів школи виникла ідея використовувати Discord як платформу для дистанційного навчання. Популярна серед ігрових спільнот платформа Discord дає можливості голосового, відео- та текстового чату. Ініціативу запропонували та втілили в життя двоє молодших колег Ірини — в минулому випускники, а сьогодні викладачі ліцею.
Під час повномасштабної війни ігрова платформа стала в нагоді для проведення "в прямому ефірі" уроків, до яких учні могли долучитися з будь-якого місця.
"В Discord у нас проводяться заняття, подібні до того, як ми б мали їх фізично в школі. Доступ обмежений, тому ніхто не може увійти в клас ззовні та заважати нам. Як учитель, я бачу, чи хтось з учнів не приєднався до класу, і можу допомогти їм під'єднатися туди, де вони мають бути. Крім того, система корисна для домашнього завдання та виставлення оцінок — ми даємо дітям відгук у приватних повідомленнях, щоб помилки не було видно всьому класу. Хоча за потреби адміністрація школи та батьки також можуть перевірити повідомлення", — пояснює Ірина. Завдяки цій інноваційній системі у лютому 2023 року Державна інспекція шкіл Харківської області визнала школу однією з п’яти найкращих із 83 оцінюваних шкіл.
Повномасштабне вторгнення сильно вплинуло на всіх, особливо дітей. Вони фотографували все навколо — військову техніку, літаки та підвали, де вони ховалися — і ділилися цими знімками один з одним, обговорювали, що відбувається. Відтак, вчителі мали безперервно нагадувати дітям не публікували нічого, що могло б загрожувати їхній безпеці. Крім того, освітяни наполегливо працювали над психологічною підтримкою дітей, щоб допомогти їм пережити травму війни.
У цих складних умовах для дітей було вкрай важливо продовжувати навчання та залишатися на зв’язку зі своїми однокласниками. Для вчителів це означало, що вони повинні стати вдвічі креативнішими, ніж раніше, щоб зробити навчальний процес максимально захопливим. "Кожен урок ми прагнемо перетворити на захопливу подію чи заняття, як-от аналізувати харчові продукти хімічними реактивами чи створювати щось своїми руками", — каже вчителька.
Зараз, у 2024 році, Ірина Корнус покладає великі надії на майбутнє. Частина учнів вже повернулися до її містечка, і це дає їй найбільшу радість і натхнення: "Якийсь час у нас майже не залишилося дітей чи мам з візочками. Таке відчуття було, ніби все вимерло". З огляду на поступове повернення людей школа навіть планувала відновити очні заняття цього навчального року — аж доки нещодавнє посилення обстрілів не змусило ліцей поставити це рішення на паузу. "І діти, і ми, вчителі, з нетерпінням чекаємо зустрічі в школі. Кожен мріє про живі заняття. Але 40 км від кордону з Росією дуже небезпечно. Люди прагнуть повернутися тоді, коли стане безпечніше", — підсумовує Ірина.
Фото з особистого архіву Ірини Корнус.