Мистецтво як шлях до зцілення: нотатки з Мистецького Сніданку на Ukrainian Action Forum 2025
На правах медіапартнерства
Ukrainian Action Forum вже вдруге пройшов у Івано-Франківську. Його провели Аспен Інституту Київ та Промприлад. Співорганізаторами стали Єгор Гребенніков та компанія Blago. У межах Форуму відбувся Мистецький Сніданок. До нього долучилися:
Вячеслав Дрофа (OTOY), український музикант.
Катерина Калитко, українська поетка, перекладачка, авторка поетичних збірок і прозових творів.
Дмитро Сухолиткий-Собчук, кінорежисер, сценарист, автор фільму "Памфір".
Надія Шаповал, засновниця бренду Nadiia, етнографічна дослідниця, стилістка, модель.
Модерувала розмову Ірина Іванчик, засновниця благодійного фонду "Повір у себе".
Мистецтво як терапія і засіб переосмислення травми
Однією з тем розмови було зцілення через творчість. Під час війни мистецтво допомагає прожити різні емоції — як на колективному, так і на індивідуальному рівнях. У першому випадку воно стає інструментом спільного переживання, допомагаючи суспільству артикулювати свою травму. У другому людина через взаємодію з творчістю намагається сформувати внутрішні смисли.
Дмитро Сухолиткий-Собчук наголошує, що зараз зростає запит на колективні мистецькі практики — малі театри, книжкові клуби, літературні вечори. Ці події допомагають українцям спільно пережити травму, підтримати одне одного, а також віднайти нові відповіді на надзвичайні виклики.
"Якщо художній образ резонує аудиторії — відбувається катарсис. Зараз наш колективний досвід підживлює бажання його досягти. Творчість дає людям знайти ті слова, які вони не можуть висловити самостійно".
Натомість, Надія Шаповал переконана: у часи колективної травми особливо важливо індивідуально рефлексувати через творчість. Наприклад, читання та письмо.
"Рефлексувати найскладніше з собою, один на один. Особливо в еру Інстаграму, коли ми всі живемо ніби в безкінечному колективі. Справжнє мистецтво стійкості — коли ти можеш подивитися на себе в дзеркало без інших людей поруч".
Де межа між ремеслом і творчим покликом?
Також спікери говорили про різницю між творчістю і ремеслом. Універсальної відповіді на ці питання у митців не було ніколи. Втім, учасникам обговорення вдалося окреслити відмінності між цими поняттями.
Вячеслав Дрофа (OTOY) вважає, що "творчість" і "ремесло" — це два різні поняття. Перше з них — це живий запит, до якого неможливо підштовхнути. Творчість буде справжньою тільки коли людина відчуватиме, що їй потрібно спасіння і вона може знайти його в тому, що створює.
"Дуже часто я чув, що люди генерують запити до своєї творчості. Але я стверджую, що творчість завжди буде існувати за власним запитом. Вона дає можливість утвердитися самобутньому митцю лише тоді, коли відтворює його персональний досвід".
Натомість, ремесло зосереджено на відточуванні здібностей людини: вдосконалення техніки та створенні готового продукту. Тобто, ремесло, як правило, має на меті кінцевий результат. А творчість орієнтована на процес.
"Існує багато творчості, яка не має нічого спільного з ремеслом. І багато ремесел, які не мають нічого спільного з творчістю", — зауважує Вячеслав.
Катерина Калитко погоджується, що змушувати до творчості нікого, і в тому числі себе, не варто. Проте, пані Катерина додає: творчість також потребує усвідомленого мотиву.
"Якщо людині, в якій би сфері вона не працювала, хочеться щось сказати світу — варто відповісти на питання: що я цим зміню і принесу у спільний досвід? Ми всі індивідуалісти, але в підсумку наш слід впливає на колективну свідомість".
Катерина Калитко наголошує, що не бачить нічого поганого в ремеслі. На її думку, у "великому" мистецтві такий підхід є необхідною умовою. Адже йдеться про якість виконання і глибину задуму.
Страх як важливий двигун творчості
Спікери окремо зупинилися на страхах, які нерідко стають рушіями великих творчих рішень.
Вячеслав Дрофа говорить, що пройти через страх — обов'язкова умова розкриття у творчості.
"Якщо тобі страшно — побійся, переживи цей страх. І коли ти сильно хотітимеш проявитися, він не стане перешкодою. Рано чи пізно з'явиться свій персональний запит на творчість".
Пан Вячеслав поділився страхом, пов’язаним зі сприйняттям його жанру у музиці. Реп в Україні тривалий час сприймався як щось маргінальне, позбавлене глибини. На думку Вячеслава Дрофи, це упередження досі живе в колективній уяві і тому йому "страшно прив'язатися у своїй творчості до чогось низькоінтелектуального, низькосортного".
Катерина Калитко також розмірковує про cтрах як точку росту для митців. На її думку, боятися може бути корисно. Адже страх не тільки блокує, він мотивує рухатися вперед. На підтвердження своїх слів Катерина Калитко теж навела приклад з власного життя:
"На початку повномасштабного повторення я мала відчуття греблі, яка поза моєю волею перевертає увесь потік. Реальність не вміщалася в жодні доступні способи висловлювання. Мені здавалося, що я більше не писатиму ніколи — це було дуже травматичне відчуття. Але виявилося, що мова сильніша за будь-які блоки. Вона зривається і починає працювати сама собою, і це був мені великий урок".
Дмитро Сухолиткий-Собчук розглядає страх як внутрішній ресурс людини, який трансформується у творчий імпульс. Кожен має вибір, куди спрямовувати цей страх, — говорить режисер.
"З філософської точки зору, у творчості страх потрібен для того, щоб сублімувати цю енергію і конвертувати її в щось інше. Момент творчої сублімації може бути різним. Ніхто його не має осуджувати або критикувати — це індивідуальний досвід".
Своїм найбільшим страхом поділилася й Надія Шаповал:
"Мій найбільший страх — це зупинитись відчувати по-справжньому, як молодий художник, чия творчість така гостра і вірна. В якийсь момент стати великою мушлею з величезною м'язовою масою і перестати випускати свою перлину".