Що війна має змінити у наших школах

За статистикою, наразі психологічної допомоги потребують майже 4 млн українських дітей. І надалі ця цифра лише зростатиме.

У дітей, які страждають від травматичного стресу, розвиваються реакції, які впливатимуть на їхнє повсякденне життя у майбутньому. Це емоційна лабільність та труднощі із регуляцією емоційних проявів, труднощі зі сном та харчуванням, поведінкові зміни, проблеми в стосунках з оточенням тощо. 

Теми ментального здоров’я учасників освітнього процесу та переосмислення професії педагога зараз активно обговорюються на різних рівнях. Віднині культура піклування про психічне здоров’я набуває особливого змісту. Ця культура має плекатися в родині та закріплюватися у школі, адже саме тут відбувається базова взаємодія дитини з формотворчим середовищем. Школи можуть допомогти дітям впоратися з травмою через психосоціальну підтримку та навчання. Але для цього викладачам треба навчитися розпізнавати ознаки травми та застосовувати спеціальні інструменти, які пом'якшують її вплив на навчальний процес.

Розпізнати ознаки травми серед учнів, зазвичай, можна на основі поведінкових змін. Це можуть бути раптова агресія або апатія, різкі коливання в емоційному стані, зокрема тривожність і панічні атаки, а також фізичні симптоми, такі як болі в голові або животі, проблеми зі сном та харчуванням. Також вчителі мають звертати увагу на зміни у спілкуванні дітей, прояви страху та паніки, різке погіршення навчальних навичок, а також на їх загальну соціальну поведінку. Вчасне виявлення травми, реагування та надання підтримки можуть допомогти дітям подолати травму на початковому етапі. 

Сьогодні будь-яка робота з українськими учнями має починатись з емпатії та розуміння усіх проявів дитини. За нашим досвідом у роботі з дітьми, які психологічно постраждали від страшних подій війни, можна виділити кілька корисних порад для освітян:

• У навчанні слід розвивати індивідуальний підхід до кожної дитини, створюючи безпечне середовище та сприятливу атмосферу, де діти можуть відпочити від стресу та тривожності.
• Не потрібно змушувати дитину розповідати про досвід війни, але варто залишити можливість виразити свої почуття, якщо вона цього прагне.
• В навчанні важливо використовувати творчість та мистецтво. Малюнки, музика, ігри можуть допомогти дітям виразити свої емоції, навіть якщо вони не можуть висловити їх словами. 
• Вчителям важливо знати техніки та методи заспокоєння, щоб дбати про власне психічне здоровʼя і здоровʼя учнів. Для цього держава впроваджує та підтримує ініціативи з розвитку нових психологічних навичок громадян, а громадські організації розвивають проєкти, що допомагають ці навички набути. На цьому етапі може допомогти, наприклад, проєкт на платформі "Дія.Освіта", де всі учасники освітнього процесу можуть ознайомитись із різними техніками самозаспокоєння та порадами від психологів у форматі відео.

Ми маємо зробити усе для того, аби допомогти дітям пережити болісний досвід і не зламатися. Створити безпечний простір для них. І чим більше буде поруч дорослих, освічених людей, які готові та вміють допомагати, тим швидше наші діти відновляться. Які б не були буремні часи, у нас є всі можливості виростити покоління найсильніших та найстійкіших людей в історії країни. Аби вони стали прикладом не тільки для своїх громадян, але й для людей всього світу, потрібно починати боротися за них сьогодні.