Будинок "Слово". Як росіяни нищать українську культуру у Харкові
У 1920-ті роки Харків був столицею Радянської України. Комуністична влада намагалася зблизитися з народом, тому взяла курс на українізацію. Місто стало центром української інтелігенції, тут розквітало українське мистецтво, створювали друкарні, поети та письменники збиралися на літературні події.
Проєкт "ProSlovo" зазначає: "За кілька десятиріч 20-ті назвуть Відродженням, щоправда, розстріляним."
У минулому столітті харківський будинок "Слово" став прихистком для української інтелігенції, поетів, письменників та перекладачів. Проте, радянські спецслужби пильно контролювали тих, хто намагався відроджувати та розвивати українське. Стежили, ув’язнювали та вбивали.
У цьому будинку жили та працювали Павло Тичина, Володимир Сосюра і Микола Хвильовий. Будинок "Слово" став місцем розквіту української культури. Та для декого став і кінцем життя.
Розстріляне відродження-2022
У 2019 році Постановою уряду України житловий будинок "Слово" було внесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Зараз ЮНЕСКО спільно з Інститутом масової інформації запустили проєкт із документування збитків, завданих війною культурній спадщині в Україні.
Харківський будинок "Слово" – це звичайний житловий будинок. Лише меморіальна табличка з іменами письменників нагадує про його культурне минуле. Більшість мешканців зараз уже й не усвідомлюють всю історичну цінність будинку, в якому живуть, кажуть LIGA.net працівники з майстерні в будинку.
На початку повномасштабного вторгнення Харків одним з перший прийняв удар. А вже 7 березня 2022 року від російської агресії постраждав і будинок "Слово". Під час чергового артилерійського обстрілу перед дверима одного з під’їздів прилетів снаряд.
Першою біля будинку зустрічаємо літню мешканку. Жінка дещо прискіпливо відреагувала на появу журналістки біля її під’їзду. Проте, єдине, що сказала про той день: "Ми стояли в коридорі і молилися".
Того дня через обстріл постраждав фасад будинку та вікна. Зараз більшість вікон забиті дерев’яними панелями, на фасаді та асфальті досі є сліди від уламків та прильоту снаряда.
Квартира Володимира Сосюри
Андрій Білінський – один із мешканців будинку. Чоловік розповідає, що коли купував тут квартиру у 2004 році – свій вибір зробив свідомо, оскільки знав про історичну важливість будівлі. У їх теперішній квартирі раніше жив Володимир Сосюра з 1930-го до 1934 року.
В цьому будинку народились і виросли діти Андрія. Та на початку березня 2022 року сім’я вирішила зберегти життя та покинути Харків, оскільки вже тоді росіяни щодня обстрілювали місто авіабомбами та артилерією. Зараз чоловік час-від-часу приїздить до Харкова, щоб наглядати за квартирою. "Прибираю, пил треба витирати", – розповідає Андрій.
— Тут моя квартира, зараз я ВПО, виїхав до Львова, в мене багатодітна родина. Ми тут жили з 2004 року до березня 2022-го. Ми виїхали 4 чи 5 березня. Тут на вулиці вже була війна. Поряд є 134 школа, там були російські ДРГ (диверсійно-розвідувальні групи. – Ред.).
У перші дні війни над будинком постійно літали літаки, з усіх сторін скидали бомби на місто. Наприклад, ФАБ-250.
— Ми із сім’єю встигли виїхали до артилерійського обстрілу 7 березня. Моя дружина на той момент хворіла, згодом пережила операцію. Обстріли міста дуже вплинули на її стан. Ми всі сиділи в коридорі майже весь час, дружина нервувала, дуже схудла через це. За десять діб схудла на 5 кілограмів, для неї це було критично.
Діти час-від-часу вибігали в магазин, роздобували продукти, бо все було в дефіциті. Тоді дружина все ж переконала чоловіка, щоб поїхати з міста.
— Зібрали речі, наварили вареників і потім їхали потягом до Львова, стоячи 17 годин. Дуже вдячний галичанам, що прихистили нас, дуже добрі люди. Згодом нас зустріли мої друзі з Латвії, там моя сім’я живе досі.
Після евакуації Андрій почав займатися волонтерством. Тоді приїжджали люди з Маріуполя, Харкова, Куп’янська. Багато жінок з немовлятами, літні люди. Він з командою їх зустрічав на вокзалі й допомагав поїхати за кордон.
"Арешти, самогубства, тут було все"
Поруч із будинком розташований важливий об’єкт, в який цілились росіяни. Обстрілювали й влітку. Чоловік розповідає, що будинок наче і культурна спадщина, але мешканці будинку переважно не усвідомлюють його важливості. Андрій додає: "До 90-х тут доживали репресовані, їх родичі, онуки. Закінчилась епоха".
— Сосюра жив у моїй квартирі, любив жінок приводити сюди. Власники, які продавали цю квартиру, розповідали це. Тут його і катували.
Будинок у ті часи утримувався коштом письменників, їх перекладів. Це була частина, яку вони вкладали в будинок. До Другої світової війни тут на даху був солярій. На першому поверсі — їдальня для зручності письменників.
— В цьому будинку жив увесь цвіт української нації. Тут було багато галичан, які формували харківську говірку. Коли за Леніна був курс на українізацію, у них була можливість формувати цю харківську говірку. "Кватирка", "краватка", "шухлядка", — каже харків’янин.
Ще з історії будинку. Коли у ньому жили письменники, тут була місцева АТС і всі телефони прослуховували. Письменники жартували, що тут лише колючого дроту не вистачає. Коли до влади прийшов Сталін, то службам було зрозуміло, хто в цьому будинку живе. І арешти, і самогубства, тут було все. У першому будинку жив Микола Хвильовий, в цьому ж будинку він і застрелився.
— Більшість людей, які живуть тут, не усвідомлюють усю цінність цього будинку, їм це нецікаво. Але я купував квартиру саме тому, що я знав усе історичне підґрунтя. До нас власниця була дизайнеркою, все робила для себе, дуже красива та затишна квартира, це й мотивувало нас купити її. Тут народилися і виросли троє моїх дітей. Все життя з ним пов’язано, не знаю, як воно далі буде. Були змушені покинути її в березні. Але я тримався, підбадьорював жінку та дітей. Якщо я здамся, то як вони триматимуться?
