Їсти не хочеться, спати не виходить. Як українці ночують в бомбосховищах

Ліжко замінили дерев’яні палети та матраци у бомбосховищі. Звичний раціон – відсутність голоду та вода. 

LIGA.Life розпитала українців про ночівлю у бомбосховищах, тривожні валізки та сон.

Вода, тепло і світло

Роль бомбосховищ виконували підвали, підземні паркінги та навіть спортивні зали. Умови залежали від вмісту тривожної валізки. Адже більшість приміщень були непідготовленими.

"У бомбосховищі було багато сміття та пилу. Довелось самим прибирати та виносити це все. Кожен облаштував собі місце з матрацами, розкладачками, подушками. Проте частково приміщення було затоплене. Тому хто прийшов пізніше, мав сидіти чи лежати на вологій підлозі", – розповідає Денис Марченко, який ночував у бомбосховищі студентського гуртожитку.

Електроенергія в деяких укриттях є. Це дозволяє вмикати обігрівачі, електрочайники та заряджати телефон, щоб бути на зв’язку з рідними та читати новини.

"З собою в підвал чи бомбосховище обов’язково слід брати подовжувачі. Це не перша річ, про яку думаєш, але дуже важлива. Так ми увімкнули обігрівач. Попри те, що приміщення велике, і його було недостатньо, ми могли по черзі грітися", – розповідає Дар’я Шилінговська. 

Вона також радить бути обачним в таких місцях. Адже натрапила на використані шприци з голками у підвалі житлового будинку.

Анастасія Шкальова також провела ніч у бомбосховищі багатоповерхового будинку – велике приміщення, що проходить через 4-5 під'їздів, та розділене на 6-7 кімнат. Десь світло було, десь – ні. Тому чоловіки провели від однієї кімнати до іншої, розповідає вона.

Окрім трійників та переносок у пригоді стали медичні маски.

"В підвалі було дуже багато пилу. Люди ходять, пил підіймається. Дихати цим важко, через деякий час починаєш кашляти. З маскою значно легше", – розповідає Вікторія Шумко. Вона також ночувала в підвалі житлового будинку.

"Вночі було дуже холодно, особливо в ноги. Стелили ковдру на підлогу та спали на ній. Також взяли тонкі пледи, але вони не сильно гріли. Рукавички, лосини, куртка, додаткова пара шкарпеток рятували, але цього було недостатньо", – додає Дар’я.

Картонні коробки, розкладні стільці, матраци, каремати та пледи не допомогли, каже Вікторія Шумко. Врятував дерев’яний піддон, який знайшли у підвалі. На ньому можна було і спати, і сидіти без ризику застудитись.

Проте винятки з правил все ж існують. Вікторія Ляшко спочатку шукала укриття у підземному паркінгу, потім перейшла у спортзал, що розташований у підвалі.

"На паркінгу було волого та холодно. Ніч я там не змогла б сидіти. Від сусідки дізналась, що неподалік від дому є спортзал в підвальному приміщенні. Там було тепло. На підлозі вистелена гума, на якій можна спати. Це краще ніж на бетонній підлозі і карематі", – розповідає дівчина.

Тривожна валізка

Не всі були готові до подій, тому не збирали тривожні валізки заздалегідь. Під час першої тривоги довелось робити це похапцем. Перше, про що кожен потурбувався, – документи, друге – цінні речі (наприклад, ноутбуки).

"Спочатку я взяла документи та воду. Коли стало спокійно зібрала валізу з грошима, одягом, аптечкою, їжею, водою, зарядкою для телефона та речами для особистої гігієни. Також не забула ноутбук та речі, щоб спати – матраци, простирадла, подушки", – розповідає Діана Опанасюк.

Важливими стали теплі речі та взуття. Щоправда, багато речей не має сенсу брати. Адже в бомбосховищах ніде переодягатися, розповідає Анастасія. 

"Я зібрала жахливий рюкзак. Взяла непрактичні речі та косметику. Добре, що про документи, аптечку, теплі речі та воду не забула. Їжу не брала, але їсти не хотілось", – ділиться досвідом Юлія Розуван.

Денис взяв з собою їжу та намет. Спочатку з нього сміялись, але це було правильне рішення.

"Намет прикриває від вітру та ізолює від холодної підлоги. Тому там на кілька градусів тепліше, ніж зовні. Якщо покласти, пляшку гарячої води під ноги, то можна навіть поспати".

Обов’язковим елементом тривожної валізки є вода. Хтось брав бутлі, хтось блоки з пляшками.

"Шість пляшок по 2 л нам вистачило приблизно на 2 доби. Коли магазин не працював, набрали воду в пляшки з-під крана. В такій ситуації було не важливо звідки вода, головне, що вона є", – пояснює Вікторія Шумко.

У пригоді стали батончики, шоколадки, банани, локшина швидкого приготування, хлібці, консерви. Якщо була змога повернутися додому, варили каші та чай. Брали судочки, термоси та повертались в бомбосховище.

Тривожний сон

Найскладніше завдання для тих, хто ночує у бомбосховищі, – заснути. 

"Якщо хочеш поспати, вдягай навушники. Інакше чутимеш обговорення, сирени, обстріли. Це провокує паніку і не дає заснути. Спав 2 год на добу. В таких умовах сон – розкіш, яку ніхто собі не дозволяє", – стверджує Денис.

Тривожність та нав’язливі думки також не давали заснути.

"Я не знала, що буде з Києвом на ранок, чи вдасться стримати атаку ворога. Але люди, які мирно сплять поруч, вносили спокій в загальний стан. За всю ніч поспала 3 год. Вранці відчула полегшення: Україна залишилась у своїх кордонах", – розповідає Вікторія Ляшко.

"Потік думок, холод, дитячий плач не давали заснути. Прокидалась що пів години. Зі страхом хватала телефон, щоб почитати новини. Та найстрашніше – прокинутись від раптового звуку. Виявилось, що під дошкою поїхав пінопласт. Проте всі були дуже налякані", – додає Дар’я.

"Через втому та недостатню кількість сну в бомбосховищі спалось добре. Щоправда, прокидалась з тривогою", – стверджує Діана.

Юлії також вдалось поспати. Проте сон був непостійним: поспала годинку, а потім читала новини, спілкувалась з друзями та знову засинала.

Від страху до єдності

Паніка, тривога, страх – три найпоширеніші почуття в критичний момент.

"У першу ніч відчуття були жахливі. Крізь сон прокидався, вибігав з бомбосховища, щоб почитати новини. Все тіло тремтіло, кидало то в піт, то в холод. Організм переживав паніку. Люди поруч переживали те саме. Дивились на  стелю чи на підлогу в очікуванні спокою", – розповідає Денис.

Дар’я ночувала у бомбосховищі в компанії 50-60 людей, з них 15-20 дітей різного віку. 

"Кожну ніч багато думок в голові: страх, невизначеність, невпевненість в завтрашньому дні. Та найбільше було шкода дітей", – додає вона.

Також було цікаво спостерігати за людьми різного покоління, які зібрались в бомбосховищі.

"Жінки похилого віку збирали дезінформацію: почули, перекрутили, розповіли іншим. Це бісило. Проте в мене був моральний спокій, тому що поруч були діти. Вони не панікували, грались, спокійно спали", – розповідає Анастасія.

Домашні улюбленці також не дають сумувати. Вікторія Ляшко переїхала у бомбосховище разом з кішкою.

"Після ночівлі вона втомилась сидіти і пішла гуляти залом. Обійшла, мабуть, всіх людей. Вони сприймали це з посмішкою, гладили. В приміщенні були ще 2 коти і 2 собаки. Всі спокійні та виховані, навіть коли трохи гавкали, ніхто нічого не говорив проти", – розповідає дівчина.

"Вражена рівнем зібраності людей. Вони були спокійні. Одна жінка сказала: "Тепер ми одна сім’я. У нас все спільне, беріть все, що потрібно. Ділимось всім". Та найбільше мене порадував чат житлового комплексу. Місцеві лікарі об’єднались. Знайшли спеціалістів від педіатра до гінеколога, від хірурга до невролога. Домовились з приватною клінікою про онлайн-допомогу. Тобто у цих людей страху нема, лише тверезе мислення. Від цього і мені спокійно", – розповідає Вікторія Шумко.

Гуртом боротися зі страхом легше. Розмови, спільні ігри, читання книг відволікали. Для підняття духу співали пісні під гітару, розповідає Діана.