"Нагальна потреба – одягнути військових". Як піарниця створила бренд тактичного взуття

Для Вероніки війна розпочалася 8 років тому. У 2014 році вона переїхала з рідного Донецька у Київ. Нове життя настільки її поглинуло, що особиста трагедія війни звелася до новин про ситуацію на фронті.

Після переїзду займалась комунікаціями в Офісі ефективного регулювання BRDO, МОЗі, Кабміні, а також в окремих проєктах, пов’язаних з реформами. У 2017 році створила власну PR-агенцію "9.Department", яку через рік закрила та перезапустила у 2021 році.

За день до вторгнення Вероніка зустрілась з клієнтом. Чоловік розповів про ймовірне бомбардування Києва вночі. Дівчина не повірила. Напад на столицю здавався неможливим. 

24 лютого ймовірність перетворилася на факт. За 30 хв Вероніка та її хлопець склали рюкзак, зателефонували рідним та друзям і вирішили ночувати в метро. Адже дім дівчини розташований між стратегічними об’єктами, отже, є потенційною мішенню для ворогів.

М – метрополітен та медикаменти

Переїжджати у безпечніше місто Вероніка не хотіла: "З якого дива я маю залишати своїх 80-річних дідуся та бабусю, які вже переїхали через війну з Донецька у Київ? Скільки нас може рятувати той клятий "руській мір"? У мені співіснує турбота про родину та лють, що я знову маю збирати речі та їхати в пошуках безпеки. Тому залишаюсь тут – удома".

Сидіти без діла вона не змогла. Її родина та друзі об’єдналися для покращення умов ночівлі на станції метро.

"З глобального – не було гарячої води та нормального місця для підзарядки телефону. Працівники метрополітену не дозволяли заряджати декілька телефонів від однієї розетки. З елементарного – бракувало ковдр та карематів. Адже на станції було дуже холодно".

Каремати, спальники, пледи, подушки попросили в IT-компаніях та спортцентрі, який працював неподалік станції метро. Роздали людям. Згодом зрозуміли, що цього не вистачає і на інших станціях. Почали шукати активістів, які могли б допомогти метрополітену облаштувати сховища.

"Питали – отримували відповіді, просили про допомогу – нам допомагали. З часом знайшлися люди в Європі, які були готові надати гуманітарну допомогу та медикаменти. Проте в нас не було приміщення. Врешті, одна з компаній безкоштовно надала нам місце під склад", – розповідає Вероніка.

Оскільки професійна діяльність Вероніки пов’язана з МОЗом, то їхній штаб допомагав знайти дефіцитні препарати. 

"Ми комунікували з іноземними партнерами, зокрема з лікарями в Німеччині. Вони закуповували рецептурні медикаменти (наркози, сильні анальгетики тощо) та передавали їх нам. Ми за системою координації МОЗу передавали в українські лікарні".

Згодом до метро та ліків додалася гуманітарна допомога. За два місяці війни волонтерський штаб доставив понад 100 т гуманітарки з Австрії, Німеччини та Польщі в Чернігів, Київ та області.

"Не можу сказати, що у мене були якісь особливі зв’язки. Просто мала певний соціальний капітал – знайомих, які мені довіряють. Знайомі знайомих, друзі, писали: "О, у вас є організація? Ми вам можемо допомогти! Організуймося". 

Волонтерство: інсайти

За два місяці волонтерства Вероніка зробила декілька важливих висновків для себе:

• Будь-який вид волонтерства значущий. Немає менш чи більш важливого. Якщо людина відчуває, що в неї немає ресурсу волонтерити – це окей.

• Нормально бути у Києві, Харкові, Дюссельдорфі чи Торонто. Не треба засуджувати тих, хто поїхав чи п’є каву у Києві, поки в Чернігові бої. Люди не можуть постійно бути в стані війни. З відчуттям тривоги, яка була перші тижні, жити довго не можна.

• Волонтерство для Вероніки – короткочасна історія: "Коли я мала максимальну ефективність, мої зусилля приносили багато результату. Наразі штаб зменшується та трансформується. Більше ми не займаємося гуманітаркою. Тому що вигоріли, та й нагальні потреби у суспільстві змінились. Потрібно вміти вчасно зупинитись".

• Після двох місяців війни люди не хочуть працювати на волонтерських засадах. Більшість повертається до роботи, щоб отримувати зарплату. Це логічно. За словами Вероніки, вони також зіштовхнулись із цим. Агенція повернулася до роботи, а штаб залишив лише напрямок тактичної медицини.

"На третій місяць війни цивільні потребують не гуманітарної допомоги, а підтримки на етапі адаптації, юридичного супроводу пошуку житла та роботи. Адже спати третій місяць в спортзалі – складно. Також нагальна проблема – одяг для військових. Сьогодні на службу йде ще 25 000 людей. Попереду третя хвиля мобілізації – це ще 100 000 дівчат та хлопців. Усім потрібне взуття, форма, освіта, автомобілі. Треба діяти в цих напрямах", – пояснює Вероніка.

Читайте також: "Я вклав все, що мав": як кав’ярня у Києві годує ДСНС, ТрО та жителів Оболоні

Взуття для парубків моторних

"Якось до мене звернулися з проханням знайти берці. Познайомилася з виробником у Броварах. Він запропонував розробити власну лінійку взуття: на них – пошиття, на мені – пошук тканини, логістика та замовлення", – розповідає Вероніка.

Назва "Еней Мілітарі" з’явилась завдяки її брату. Він знайшов старе видання "Енеїди" з ілюстраціями та мріяв зробити відповідне тату. 

Першу партію взуття віддали військовим під Славутич. Хлопці сказали, що взуття настільки гарне, що вони вирішили не брати його на завдання і залишили вдома. Проте поскаржилися на закороткі шнурки.

А хлопці з СБУ шукали підошву, яка не пропускає цвяхів. Тому вони з Веронікою тестували взуття на міцність.

"У кожного війська різні потреби. По-перше, колір. Спочатку в нас не було чорного взуття, лише світле. Врахували, розробили нові моделі. Також звернули увагу на сезонність. Попереду літо, значить, потрібні матеріали, які дозволяють нозі дихати. Та сітка підійде не всім, деяким військовим потрібна водонепроникна тканина. Спочатку в нас були тільки високі берці, тому що вони фіксували ноги та зменшували ризик травм. Але отримали запити і на низькі берці, і на кросівки", – пояснює засновниця магазину.

Інколи доводилося перешивати одну модель 15 разів, щоб врахувати всі зауваження та прохання військових.

Так команда сформувала три моделі на сезон весна-літо (права на них належать магазину):

• "Фарго". Фішка: вставки з риптопу – водонепроникної тканини. Колір: беж.

• "Декстер". Фішка: вставки з сіткою, що дозволяє ногам дихати. Колір: чорний.

• "Соляріс". Фішка: міцна підошва та зручна шнурівка. Колір: чорний.

Також є теплі моделі – "Сталкер" та "Бонд" – для осені та ранньої весни. Обидві мають прошитий язичок та прогумований носак, які захищають від вологи та бруду. Зараз їх тимчасово не відшивають.

Окрім того, кожна пара має устілки з протигрибковим просоченням, які виготовляють на 60% з коноплі. Її переваги: захищає від бактерій, вбирає зайву вологу, не парить ноги завдяки натуральному матеріалу та зберігає свої властивості впродовж семи прань.

В планах – футболки, балаклави, наколінники та взуття для жінок. 

"Уся продукція, окрім окулярів, – справа рук українських виробників. Тобто це не перепродаж з Європи. Взуття виробляють у Броварах, плитоноски та підсумки для аптечок – на двох різних підприємствах в Черкасах, підсумки для магазинів та балаклави відшиває ательє у Києві". 

Розуміння ринку

"Нарешті зрозуміла, чому так дорого коштують речі українського виробника. Тому що це маленькі виробництва, які мають складнощі з логістикою та податками. Наприклад, якби ми шили 1000 пар на день, ціни були б нижчими", – пояснює засновниця магазину.

Серед складнощів, з якими вона зіштовхнулася впродовж виробництва – пошук матеріалів, повільне доставлення, а також бажання підприємців працювати неофіційно.

"Еней Мілітарі" працює офіційно та сплачує податки. Це мій формат волонтерства, тому що поки що я не заробляю на цьому. Заробіток покриває плату виробникам та купівлю матеріалів. Однак більшість виробників під час війни не хочуть платити оренду чи всі податки. Тому працюють лише за готівку або перерахунки на власну карту. Їх можна зрозуміти, бо інакше всі зароблені гроші підуть лише на покриття податків та оренди. Війна – складна історія для бізнесу", – підсумовує Вероніка.

Читайте також: Війна дає сміливість для мрії: як хлопці з Ірпеня та Бородянки відкрили кав’ярню у Львові