Кому й про що писав Тарас?

Любі читачі й ще любіші читачки, вітаю вас із новим, шістдесятим випуском нашої мовно-дорадчої рубрики!

Сьогодні поговоримо про Тараса Шевченка і його листи.

На щастя, часи, коли в популярній культурі Тарас Шевченко був дідом у шапці й кожусі, який написав багато довгих і обов’язкових для вивчення в школі віршів, помалу відійшли у пітьму небуття.

Подякувати за це можна дуже багатьом — і дизайнерам стогривневих купюр (на старіших, введених в обіг 1996-го, було фото 45-річного Шевченка після заслання; на новіших, які друкували з 2005-го, — автопортрет 26-річного, тож поки ми постаршали на десять років, класик помолодшав на двадцять), і творцям популярних культурно-історичних фільмів (як-от "Мій Шевченко" (2001) Юрія Макарова), і авторам науково-популярних книжок (скажімо, "Братство" Олега Криштопи, в якій ідеться про Кирило-Мефодіївське товариство, за участь у якому Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров і Микола Гулак отримали різні терміни ув’язнення й заслання), і художникам чи ілюстраторам, завдяки яким ми все далі й далі відходимо від "шкільного" діда в шапці й кожусі (тут можна згадати бодай проєкт Олександра Грехова "Квантовий стрибок Шевченка", малюнки Андрія Єрмоленка й Нікіти Тітова чи колажі Іллі Стронґовського).

Ожививши класика, починаєш більше цікавитись його особистими радощами й печалями. Зразу хочеться знати, у що він вбирався, що їв, із ким і про що говорив, кого любив і, навпаки, не зносив. Це дуже природний процес — адже, роззнайомившись із людиною, ми більше її розпитуємо, бо вона стає нам цікавіша.

Де брати подробиці Шевченкового життя? На щастя, про нього написано дуже багато спогадів (різної міри правдивості) і біографічних досліджень (різної товщини й ретельності), а сам він вів російськомовний щоденник ("Журнал") у 1857–1858 роках, уже відбувши 10 років на засланні й сподіваючись на швидке звільнення. Але сьогодні цитуватимемо не звідти — а з листів.

Цитат буде вісім, і обрано їх за суб’єктивно-волюнтаристичним критерієм — себто я просто захотів показати вам те, що подобається мені самому. Може, сподобається й вам, а як ні — оберіть свої.

1.

Лист до Микити Шевченка, старшого на 3 роки брата

Микита жив у Моринцях і Керелівці, був теслею і стельмахом, господарював у батьківській хаті й став вільною людиною завдяки Тарасовим старанням.

15 листопада 1839, С.-Петербург

Микито, рідний брате!

Минуло вже більш як півтора року, а так трапилось. Скажу щиру правду, не те, щоб ніколи було або що, а так собі, ні се ні те, ще раз вибачай; я так собі думав — що ж, що я напишу письмо, хіба їм буде легше? Твого я лиха не возьму на себе, а свого тобі не оддам. Так що ж з тих писем? Папір збавлять та й годі. Воно, бач, і так і не так, а все-таки лучше, коли получиш, прочитаєш хоч одно слово рідне. Серце ніби засміється, коли знаєш, що там діється. Так отаке-то, мій голубе, нудно мені стало, що я не знаю, що у вас робиться. Та й ти таки не без того, щоб не згадав свого брата Тараса, школяра, — бо вже дуже давно, як ми з тобою бачились, та що ж робить ма[є]ш, коли Бог так хоче, потерпим ще трохи, а там, коли живі та здорові будем, — то, може, і побачимось.

Ну коли то ще те буде, чи побачимось, чи ні, а тепер про себе скажу от що: слава Богу милосердному, жив і здоров, учуся малювать, коли трапиться, заробляю гроші, оце на тім тижні заробив трохи, то й тобі посилаю (25 руб[лів] асигн[аціями]). А коли буде білш, то й ще пришлю. Так от, бач, живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окроме Бога — велике щастя буть вольним чоловіком, робиш, що хочеш, ніхто тебе не спинить. Поклонися усім родичам од мене, а надто дідові, коли живий, здоровий. Скажи, нехай не вмира, швидко побачимось, поцілуй брата Йосипа так, як би я його поцілував, і сестер Катерину, Ярину і Марусю, коли жива, та скажи, будь ласкав, як і де вона живе, чи одягнена, чи обута. Купи їй що-небудь к святкам з оцих грошей, що я тобі посилаю — поки що, а то я буду їй присилать окроме, коли трапляться у мене гроші.

Не забудь же, зараз напиши письмо — та по-своєму.

2.

Лист до письменника Григорія Квітки-Основ’яненка, на 36 років старшого за Тараса Шевченка представника попереднього покоління літераторів

Шевченко й Основ’яненко активно листувалися й цінували творчість один одного; Шевченко присвятив Основ’яненкові своє послання ("До Основ’яненка"). Саме звідти походять "шкільні" рядки "Наша пісня, наша дума не вмре, не загине" — але насправді їх дописав туди Пантелеймон Куліш: у Шевченка було "Наш завзятий Головатий не вмре, не загине" (йдеться про кубанського отамана Антона Головатого).

19 лютого 1841, С.-Петербург

Або прокляті поштарі не довезли мого письма до вас, або ви його прочитали та розсердились на мене. Що-небудь та є. Нехай же що є, то те й буде, а я таки знову буду просить вас, щоби ви, коли буде ваша ласка, прислали мені дівочу сорочку, гарно пошиту, плахту, стрічок зо дві, та й годі. Пришліть, будьте ласкаві. А коли прислать не можна — то ради великого Бога, й високого неба, й широкого моря, не сердьтесь на мене, хоч воно й справді є за що. Як-таки ні з сього ні з того, зроду чоловіка в вічі не бачив, — а прошу того, що треба купить за гроші, та, може, ще й не за малі. Що ж маю робить!!!

Я, не вам кажучи, пустився в малярство. Трошки пізненько, а коли, каже, взявся, то вези до краю. Не хочеться, щоб москалі насміялись. Ради цього самого я академію не швидче покину, як через два годи. Через два годи як прочитаєте в якім-небудь журналі, що якийсь-то Шевченко намалював картину дуже до ладу! а за таке малювання академія його (мене б то) посилає в Італію в самий Рим. Весело, батьку, дуже весело! Тойді запряжу коні — та прямісінько в Харков. А поки те буде... я сього /15/ літа повинен намальовать для академії картину, як наша чорнобрива дівчина молиться Богу, лягаючи спать. Так от, бачите, лебедику, все є: і модель — чи по-тутешнему натурщиця — і справа всяка, — а одежі нема. Та й де її тут взять? Кругом москалі та німота, ні одної душі хрещеної.

3.

Лист до Григорія Тарновського — українського поміщика

Тарновський — власник села Качанівка (нині Прилуцького району Чернігівської області), де досі зберігся його маєток (нині вже оточений історико-культурним заповідником).

25 січня 1843, С.-Петербург

А я... чортзна-що, не то роблю що, не то гуляю, сновигаю по оцьому чортовому болотові та згадую нашу Україну. Ох, якби-то мені можна було приїхать до солов’я, весело б було, та не знаю, спіткали мене прокляті кацапи так, що не знаю, як і випручаться. Та вже ж як-небудь вирвусь хоч після Великодня і прямісінько до вас, а потім уже дальше.

Спасибі вам і за ласкаве слово про дітей моїх "Гайдамаків". Пустив я їх у люди, а до ції пори ще ніхто й спасибі не сказав. Може, й там над ними сміються так, як тут москалі зовуть мене ентузіастом, сиріч дурнем. Бог їм звидить, нехай я буду і мужицький поет, аби тілько поет, то мені білше нічого і не треба. Нехай собака лає, вітер рознесе. Ви, спасибі вам, боїтеся мені розказувать про людей — цур їм, покоштував уже я цього меду, щоб він скис.

Бувайте здорові, нехай з вами діється все добре, і не забувайте щирого вашого Т. Шевченка.

4.

Лист до Осипа Бодянського — філолога, історика, видавця, перекладача

Він увів у науковий обіг Пересопницьке Євангеліє, першим опублікував текст конституції Пилипа Орлика й обстоював окремішність української мови.

6-8 травня 1844, С.-Петербург

Мабуть, такого ледачого до письма чоловіка і на світі нема, як я. Третій тиждень лежать оці книжки у мене, і я всякий день думаю писать до вас, потурбуйтесь, будьте ласкаві, оддать їх у ту контору, що ви говорили, бо я її не знаю адреса, а в вас тойді не спитав.

Ще ось що, чи я вам розказував, що я хочу рисовать нашу Украйну, коли не розказував, то слухайте. Я її нарисую в трьох книгах, в першій будуть види, чи то по красі своїй, чи по історії прикметні, в другій теперішній людський бит, а в третій історію.

В год буде виходити 10-ть картин. На види і на людський бит текст буду сам писать або Куліша проситиму, а на історію потурбуйтесь, будьте ласкаві, ви писать три листочки в год. Тілько по-нашому — щоби тямили безглузді кацапи.

Текст думаю випускать раз в год, а картини тричі. Послав би вам "Кобзаря" свого і "Гайдамаків", та, єй-богу, і в себе не маю ні одного екз[емпляра]. Не здивуйте, що я так мало пишу вам, далебі ніколи, іду в Академію малювать, а коли матимете час і охоту, то пишіть до мене в С.П.Б., в Импер[аторскую] Акаде[мию] худож[еств] Тарасу Григоровичу Ше[вченку].

Бувайте здорові, згадуйте інколи щирого до вас

Т. Шевченко.

5.

Лист до письменника й етнографа Якова Кухаренка, з яким Шевченко познайомився в Петербурзі

26 листопада 1844, С.-Петербург

Друже мій! єй-богу, й досі не знаю, що я за погань на сім світі. Сказать би ледащо, так же ні, бо б’юсь, як овечий хвіст по... Сказать гордий, так ти ж мене знаєш. Та й після чого мені кирпу драть? далебі я чортзна-що. Оце другий рік, як я з тобою /31/ не балакаю, друже мій, а чому? і сам не знаю. Вертишся ти у мене всякий день на думці і на серці, а ти, може, думаєш?.. Та цур йому, не думай, братику, про мене нічого поганого. Далебі я не поганший меж людьми.

Єй-богу, не знаю, з чого й начинать і що тобі розказувать. Був я уторік на Україні — був у Межигорского Спаса. І на Хортиці, і скрізь був і все плакав, сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями, щоб вони переказилися.

Оставайся здоров, друже мій. Низенько кланяюсь твоїй жінці. Гулак і все товариство здравствує. Хтодот, нівроку йому, в Полтаві оженився та й байдуже, а я тим часом бурлакую.

Чого ти сам собі хочеш, то й я тобі того желаю.

Т. Шевченко.

6.

Лист до поміщика Андрія Лизогуба з містечка Седнів на Чернігівщині

Андрій Лизогуб був Шевченковим другом, з яким той найактивніше листувався до самого кінця заслання.

1 лютого 1848, Орська фортеця

Всяк друг речет: содружихся ему и аз: но есть именем точию друг. — Отак тепер і зо мною сталось, було, на собаку кинь, то влучиш друга. А як прийшлось до скруту, то святий їх знає, де вони поділись! чи не вимерли, крий Боже? Ні, здравствують, та тілько одцурались безталанного свого друга. Бог їм звидить. Якби вони знали, що єдине слово ласкаве тепер для мене паче всякої радості. Так що ж, недогадливі.

Лихо діється зо мною, та не одно, а всі лиха упали на мою голову, одно те, що нудьга і безнадія давить серце, а друге, нездужаю з того дня, як привезли мене в цей край, ревматизм, цингу перетерпів, слава Богу, а тепер зуби і очі так болять, що не знаю, де дітись. І чи не чудно, скажете, як принесли ваш лист, мені полегшало, так що на третій день мені вже можна було написать оцей лист до вас. Вибачайте тілько, що коротенький, одно те, що боюся очі натрудить, а друге, сказавши правду, таки й паперу недостача і купить нема де, звичайне, як у степу.

Бога для, пришліть малярську справу і паперу. Що у вас робиться у Седневі? Що поробляє І[лля] І[ванович], поклоніться йому од мене. За Н[адію] Д[митрівну] і вас, і весь дом ваш молюся Господеві милосердому і благаю його, щоб ви не забували.

Т. Шевченко.

7.

Лист до чиновника Оренбурзької прикордонної комісії Миколи Лазаревського

Він кілька разів зустрічався з Шевченком, листувався з ним, передавав посилки з дому, клопотався про його звільнення й першим приніс радісну звістку в серпні 1857-го.

22 квітня, 8 травня 1857. Новопетровське укріплення

Христос воскресе, брате мій любий!

Удався ж мені сьогорішній Великдень! Такого святого радостного Великодня у мене ще й зроду не було. Якраз 7 апреля прийшла до нас почта і привезла твою дорогую посылку и твое радостное письмо от 17 генваря. Я трохи не одурів, прочитавши його. Та ще як закурив твою сигару (я десять літ уже не курив сигари), то як закурив твою гавану, то так мені, друже мій єдиний, запахло волею, що я заплакав, як тая дитина.

Так от який у мене був Великдень! І чим я заплачу вам, брати мої, земляки мої щирії, чим заплачу я вам за моє велике свято! За мої сердечные, радостные слезы! Слезами і нічим білше.

Сегодня, 22 апреля, прийшла друга почта з Гур’єва і не привезла нічого офіціального насчет моєї отставки, і я не знаю, що і думать. Може, то форма требує такої проволоки? Не знаю, дождуся і третьої почти, що там буде, бо мені, бачиш, хотілося прибавить до цього письма два слова: "Я свободен". Тілько два слова і нічого білше, друже мій єдиний.

Не пишу тобі, друже мій єдиний, сьогодня білш нічого, бо нема чого писать, та і голова в мене сьогодня неначе позичена у москаля-коробейника або неначе клоччям начинена. А все-то те лихо почта наробила.

Бувай здоров, мій друже єдиний! Цілую тебе, Семена, Куліша і всіх моїх і твоїх земляків, добрих і щирих, таких, як ти. Не покидайте мене, други мої, брати мої милії!

8.

Лист до Василя Тарновського (молодшого) — українського поміщика, нащадка роду Тарновських

Василь Тарновський — майбутній колекціонер шевченківських матеріалів, котрі потім заповів для музею.

Травень 1859. С.-Петербург

Вручителю сего вручите сало.

Т. Шевченко.