Кур'єрка в Amazon, продюсерка, гідеса Бухарестом: як українки працюють за кордоном
За 8 місяців війни за кордон виїхало понад 7 млн українців, з них 4 млн зареєструвались у новій країні. Реєстрація дає право на роботу. Так українки змогли працевлаштувались.
Катерина Городнича: з Києва – у Велику Британію
"Ми потрапили в один з найзаможніших районів Уельсу", – розповідає Катерина, яка в'їхала у Британію першого квітня з сином і двома котами.
Вони оформили заявку, щойно Британія відкрила можливість отримати візу. В цей час сім'я жила в Світловодську Кіровоградської області, куди виїхали з Києва 25 лютого.
Обрали Британію через знання мови і держпрограму, яка передбачала життя в конкретній родині. До виїзду Катерина шукала британську родину (спонсорів), які б прийняли їх у себе. У цьому допомогла спецгрупа у Facebook. Саме там познайомилася з парою пенсійного віку з Уельсу. Після місяця життя у Світловодську Катерина з сином і котами добиралися до Британії через Польщу, Німеччину і Францію.
Наприклад, для Катерини та її сина родина облаштувала ціле крило будинку. Катерина запропонувала розділити рахунки за комунальні, але пара відмовилась."Спонсори" живуть в районі, де люди можуть собі дозволити українцям жити понад пів року в окремому житлі чи в будинку поруч з основним, каже українка.
"Вони замінили мені батьків, а ми їм – дитину та онука, – розповідає Катерина. – Попри вік, вони активні, мають бізнес та феєричне почуття гумору. Глініс допомагає з можливостями та знайомствами, але водночас не пресує. Все, що у мене є у Британії, прийшло завдяки їй".
Після переїзду у Британію українці отримують разові виплати – £200 від місцевої адміністрації та £50 від Червоного Хреста. Далі реєструються в офіційній системі та отримують статус резидента на 3 роки з біометричними картками та дозволом на роботу.
Зареєструвашись у центрі зайнятості, людина, яка не працює, може отримувати £320 та £260 на дитину. Цього Катерині було достатньо.
До 24 лютого вона працювала продюсеркою над власним кінопроєктом. Була промопродюсеркою фільму. Тож шукала роботу, спираючись на це. На допомогу прийшла спонсорка Глініс, яка знайшла Катерині потрібні контакти. Невдовзі лист про українку розлетівся кінопродакшенами Уельсу.
Так Катерина потрапила на зйомки британського науково-фантастичного серіалу "Доктор Хто". Протягом двох тижнів безкоштовно відвідувала майданчик, щоб зрозуміти, як працює місцеве кіновиробництво. Через місяць її запросила на роботу інша компанія. Благодійна організація відкрила канал для українських дітей з мультиками британських телеканалів.
"Мені запропонували перекласти 20 серій мультфільмів, зробити кастинг для українських дітей для дубляжу, зрежисувати запис та звести все. Зараз ми на останньому етапі. Думаю, в листопаді мультики опублікують", – каже Катерина.
На одній роботі вона не зупинилась. Шукаючи ноутбук для сина, натрапила на агенцію "Community for work". Вона допомагає місцевим та біженцям шукати роботу, складати резюме та супроводжує до отримання посади.
"Вони шукали українця, який би вільно спілкувався англійською та допомагав іншим українцям з пошуком роботи. Тож коли немає записів, я працюю тут та отримую заробітню плату", – розповідає Катерина.
Каже, зараз усе, що в Британії коштує найдорожче, для неї з сином безкоштовне: житло, комунальні послуги, транспорт: "Тому вистачає зарплатні. А такого ніколи не було в Україні! Мала по три роботи і завжди була в боргах. Тепер заробляю у Британії та покриваю українські борги".
Катерина каже, що одразу зрозуміла, що залишиться у Британії на весь термін дії візи – 3 роки.
"Кіновиробництво в Україні нескоро стане на ноги. Власного житла у Києві чи родини не маю. Перспектив для мене в Україні найближчим часом не буде. Для сина Тимура британська школа – неочікуваний бонус. Тож життя в Уельсі – можливість працювати та заробляти", – підсумовує Катерина.
Альона Калетинська: з Одеси – в Румунію
"Я з тих, для кого переїзд в іншу країну був випадковим рішенням", – каже Альона.
Вона не збиралася за кордон. Планувала перебути в Ізмаїлі. Але оскільки в родині є маленька племінниця, тому заради її безпеки вирішили виїхати за кордон. Румунія близько від Ізмаїлу, тому туди.
Місяць Альона жила в Галаці. Переживала, чекала повернення додому. Але зрозуміла, що треба себе витягувати з цього стану, тому переїхала в Бухарест. Зареєструвалася в міграційній службі, отримала дозвіл на роботу.
У травні почала працювати в українській школі, яка переїхала з Одеси. Тут Альоні стала у пригоді вища освіта – вчительки географії з правом викладати математику у початковій школі. Оскільки школа лінгвістична, математику викладали і українською, і англійською.
Одного дня Альона прийшла на екскурсію до місцевого гіда. Розповіла, що в Одесі працювала екскурсоводом і добре знає історію регіону Валахії, де розташований Бухарест.
"Він запитав, чому я не працюю тут гідом, адже знає високий рівень українських екскурсоводів. Так я потрапила в румунську туристичну компанію, де працювала з серпня до жовтня за контрактом", – розповідає жінка.
За румунським законодавством це необов’язково, головне – сплачувати податки. Туристичний сезон в Румунії закінчується у жовтні. Нова робота знайшла Альону сама.
"Коли я реєструвалась в ЮНІСЕФ для отримання соцдопомоги, мене запитали, чи шукаю я роботу, ким працювала до переїзду, які освіта та знання мов. Оцінивши мою англійську, запропонували стати соціальним працівником-перекладачем в соцслужбі. В обов’язки входить консультування українців", – розповідає жінка.
ООН та ЮНІСЕФ виплачують українцям €100 щомісяця протягом трьох місяців.
Румунія забезпечує біженців безкоштовним житлом, комунальними послугами та видає гроші на їжу.
"По суті, я винаймаю житло, але не плачу за нього. Господарі отримують близько €300 за оренду та комунальні, а також €4 на день на харчування. Власники можуть самі готувати/купувати та привозити їжу біженцям або віддавати ці гроші їм. Тому зарплатні вистачає для життя. На жаль, конкретних цифр назвати не можу через обмеження контракту", – пояснює Альона.
Вплив радянської влади на Румунію закінчився ще 1989 року, каже Альона. Тож місцеві не знають російської. Натомість добре знають англійську. Наразі Альона вивчає румунську на безкоштовних курсах.
Якщо є ймовірність залишитись в Румунії, то це має бути зважене самостійне рішення, каже Альона. В Україні залишаються рідні, зокрема чоловік-військовий: "Все це нагадує погане кіно. Фізично ти не на війні, але думками постійно там. Заморожуєш себе і живеш досі у лютому. Для нас не було ні літа, немає ні осені".
Кіра Золотая: з Ірпеня – в Нідерланди
Будинок Кіри в Ірпені пошкодила ворожа ракета. У будинок батьків танком заїхали російські військові. Будівлю частково пошкодили. Тому Кірі наразі немає куди повертатися.
Вона виїхала з Ірпеня 4 березня, "коли навколо все літало та гриміло", разом з чоловіком, сестрою та дітьми.
Через кілька днів, 9 березня, Кіра разом з батьками, сестрою, однорічним сином та племінниками (5 і 3 роки) виїхали в місто Гоффдорп, Нідерланди, за програмою для біженців.
Відтоді живуть у готелі. Кафетерій, де раніше були тільки сніданки, переобладнали під триразове харчування. З конференц-залу зробили дитячу кімнату. На вулиці побудували ігровий майданчик.
"Навіть принесли одяг, щоб ми могли щось обрати для себе, бо виїжджали похапцем", – пригадує жінка.
У квітні родина отримала дозвіл на роботу. Кіра з сестрою та мамою працевлаштувались. Тато залишився з трьома онуками. Час від часу він їздить в Ірпінь, щоб поступово відбудовувати будинок. Тож жінки чергуються: хтось на роботі, хтось з дітьми.
Роботу на виробництві зрізаних квітів знайшли випадково, гуляючи з дітьми. Адже будівля розташована поблизу готелю. Жінки просто запитали, чи потрібні їм робітники.
Робили букети за інструкціями в спецкімнаті за комфортної для квітів температури – 12-14°C. Тому тепло одягалися. За день усі разом складали 200-400 букетів. "Потім їх продавали в супермаркетах або відвозили в Німеччину чи Францію", – розповідає Кіра.
Згодом Кіра змінила роботу, ставши кур'єркою в Amazon. Мама та сестра досі працюють з квітами.
"Тато побачив, що Amazon шукає водіїв. Вирішив податись. Але він не знає ні англійської, ні нідерландської. До того ж йому 62 роки. Компанія шукала молодших водіїв. Я також подала заяву, пройшла співбесіду. Пообіцяли вищу зарплатню. Додатковий бонус – водіння полюбляю", – ділиться досвідом Кіра та додає, що водійські права підтверджувати не потрібно. Користується українськими.
Графік тут теж можна скласти самостійно. Фіксованих годин роботи немає. Кіра починає роботу о 12:45. Далі все залежить від кількості посилок та пунктів доставлення. Фізично працювати не складно. Але є те, що важко сприймати морально.
"Приїжджаєш до клієнта о 17-18, відчуваєш запах вечері. Дивишся у вікно – дітки граються. Не заздриш, а розумієш, що в тебе це відібрали. Зараз коханий та рідний дім далеко. Всюди чужі стіни. Це важко. Телефоную чоловіку, намагаюсь щось сказати, сльози заважають".
В Україні Кіра працювала crossfit-тренеркою. В Нідерландах продовжила тренуватися в місцевому спортзалі. Протягом місяця тренери стежили за нею та врешті запросили на роботу. Кіра спробувала пройти тренерську практику, але на заваді став мовний бар’єр: "На побутовому рівні можу говорити англійською, але на професійному – ні".
€50 соцвиплат тут щомісяця отримують українці, які не працюють. У родині Кіри – батько та діти. Вона з мамою та сестрою працюють і сплачують податки. Наприклад, на виробництві зрізаних квітів можна заробляти від €1000 до €1600.
Оскільки родина має безоплатно житло та харчування, то витрати за кордоном мінімальні: ягоди та йогурти для дітей і снеки для себе. Але все одно все купують зі знижками.
"Розуміємо, що потрібні гроші на ремонт в Ірпені. Я б не сиділа в Нідерландах, якби було куди повертатися. А поки пісня "У мене немає дому" залишається моїм саундтреком. Тож намагаємось максимально накопичити на машину та відбудову будинку. Обов’язково після війни привезу сюди чоловіка, щоб показати, як добре нас приймали і якими місцями ми гуляли з нашим сином".