Срібний призер Олімпіади в Токіо Олександр Хижняк: "Ти відчуваєш, що за тобою вся країна"

Йому було 6 років, коли батько – у минулому боксер – вирішив перевірити сили сина у рідному виді спорту. Так розпочалися перші кроки Олександра Хижняка у боксі.

Уже у 2012 році він стає переможцем юнацького чемпіонату світу, 2013-го – виступає у напівпрофесійній команді "Українські отамани". Експерти зазначають, у Хижняка цікавий стиль – не класичний, як в Олександра Гвоздика, не постійне пересування рингом, як у Василя Ломаченка, але й не "рубка заради рубки".

Хижняка ще у 2013 році намагаються зацікавити професійними контрактами, але спортсмен відмовляється – хоче нагороди для України, а не гроші для промоутерів. 

Проте одразу реалізувати свій задум не вдалося – на Ігри 2016 року Хижняк не потрапив, трошки не вистачило до ліцензії. Проте це стало додатковою мотивацією показати всім, що це було збігом обставин, він – дійсно майбутнє українського боксу.

У 2017 році він став чемпіоном Європи та світу серед дорослих та чемпіоном Європи серед боксерів віком до 22-х років. Водночас здобув усі титули майже за пів року. І це найшвидший результат в історії українського боксу. 

Та й золото Хижняка – це шоста нагорода вищого ґатунку на світовій першості для українців.

До цього часу чемпіонами світу ставали лише Олександр Усик, Тарас Шелестюк, Євген Хитров та двічі Василь Ломаченко. Навіть легендарні брати Клички не можуть похизуватися таким титулом.

Того ж року його називають найкращим боксером світу в 2017 році за версією AIBA та головною зіркою любительського боксу. 

У 2019 році – перемога на Європейських Іграх, у 2021-му – "срібло" на Олімпіаді.  У фіналі українець боксував проти бразильця Геберта Соузи. За записками суддів Хижняк лідирував у двох раундах, проте в останньому –  потрапив у нокаут і суддя достроково зупинив бій. Попри те, що Хижняк був готовий продовжувати бій, зустріч не відновили. Як результат, у українця – срібна нагорода. Таке рішення арбітра спричинило хвилю обурень серед українських уболівальників.

Про фінал на Іграх в Токіо

Рішення судді ми не поділяємо. На мою думку, суддя дуже швидко вирішив зупинити поєдинок. Він не відвів мого суперника в інший кут, не відрахував мені. Я був готовий продовжувати бій. Відчував, що відновився після удару, який пропустив.

Взагалі, про таке кажуть – "удар залетів нізвідки, але прилетів куди потрібно". У розміні ударів десь я його пропустив.

Загалом боєм задоволені – з максимальною віддачею працював з першої й до останньої секунди. Звісно, ми розраховували на золоту медаль на Олімпіаді, але срібна – також дуже високий результат для всіх.

Ми багато працювали, щоб здобути цей результат.

Я бачив критику, але важко пояснити людям, які ніколи не виступали на Олімпіаді, чому і така нагорода для нас важлива.

Про олімпійські умови

Інший клімат, інший часовий пояс – 6 годин різниці дуже відчутні, але найбільше, що було незвично, – тривалість турніру. Адже змагання з боксу тривали майже місяць.

Ти не можеш собі дозволити трошки розслабитися в тренувальному плані, бо це може призвести усього до однієї помилки. Можливо, маленької, але це буде вартувати завершенню твоєї участі на Іграх.

Я був серед чотирьох боксерів, яких "розводили" в турнірній сітці. Тобто було по одному найкращому боксеру з континенту, які починали свою участь трохи пізніше за інших. От я був першим номером Європи. Це дало мені трохи більше часу адаптуватися до клімату, часового поясу та підлікуватися, бо теж були деякі неприємні моменти, які вже в Токіо не давали нормально тренуватися.

Але це не якась "незаслужена перевага". Щоб стати цим першим номером за рейтингом, я протягом всього олімпійського циклу мав вигравати в кожному турнірі. Тобто завдяки вдалим результатам на минулих змаганнях я мав таку невеличку, але, відверто, дуже важливу перевагу.

Про суперників на Іграх

З усіма своїми суперниками я зустрічався вже раніше, але те, що я бачив від усіх боксерів на Олімпіаді, це зовсім інший рівень. 

Рівень олімпійського любительського боксу і просто рівень нашого боксу на якихось світових турнірах – це дві різні речі. Здавалося б, одні й ті самі боксери, але яка відповідальність. Усі розуміють, що за тобою стежить весь світ, ти в центрі уваги. Головне – ти не просто виходиш у ринг та хочеш перемогти. Ти відчуваєш, що за тобою – вся країна, тисячі людей переживають за тебе, вболівають, хочуть, щоб ти приніс перемогу та вкотре підтвердив статус України – однієї з найсильніших боксерських держав. Це дуже важливо. Це зовсім інші емоції.

Кожен бій, у якому ти переміг на Олімпіаді, не розцінюється як невеличка перемога на звичайному боксерському турнірі. Ви бачили, з якою реакцією святкували свою перемогу спортсмени? Це ж справжня битва.

Я не так багато часу проводжу в соцмережах, але бачив, коли приходили мені повідомлення після боїв – з підтримкою, привітаннями, з побажанням нових перемог. Це неможливо порівняти з моїми відчуттями після інших турнірів. Навіть після фінального бою велика кількість людей писала приємні слова. Звичайно, були й ті, хто писали негатив. Це їхня думка, я її поважаю, з якимись словами не погоджуюся і не приймаю близько.

Про реакцію мами та коханої на бої

Танюші моїй важче дивитися бої. Вона емоційно реагує, хвилюється, плаче. Але не каже, щоб я йшов з боксу. Навпаки, підтримує, говорить, що пишається мною, мотивує.

Мама також дивиться усі бої. Розуміє, що бокс – це важко, боляче, але поважає мій вибір, знає, що це моя робота, яку дуже люблю.

Про постійну роботу з батьком

Я щасливий, що так ідеально склалося в моєму житті. Мій батько – мій тренер. Ми працюємо разом з 6 років, коли я вперше прийшов у бокс.

Живемо на тренувальних зборах в одній кімнаті. У нас вже є свій графік, за яким нам зручно готуватися.

Звичайно, бувають свої моменти – можемо і на підвищених тонах поспілкуватися, це ж робота. Десь у нього своя думка, десь я не погоджуюся. Але завжди чуємо один одного і максимально швидко знаходимо компроміс. Бо хочемо одного результату – перемог.

Про команду, яка працює на перемогу

У національній збірній з боксу багато фахових спеціалістів, які працюють з боксерами. У моєму випадку всю роботу корегує батько. Він усе життя поруч зі мною, тому вже знає, що для мене найкраще.

І тут максимально важлива позиція нашого головного тренера, який бачить в кожному боксерові професіонала. Тому у кожного з нас є своя індивідуальна програма і підготовки, і харчування.

Вважаю, це правильно. З одного боку, відчуваєш довіру. Це приємно, мотивує. З іншого – це відповідальність. Ти розумієш, що тобі дали все, що ти просив для тренування. Твоє завдання – тренуйся та йди до перемоги.

Тому хочеться зберегти таку атмосферу в команді, всі боксери викладаються заради цього на 100%.

У нас є лікар збірної, яка виконує колосальну роботу. На Олімпіаді вона контролювала, щоб ми правильно відновлювалися, швидко реагувала на наші легкі захворювання.

Є у нас масажист кваліфікований, є людина, яка відповідає за науково-методичне забезпечення збірної, за план роботи на олімпійський цикл – все прописує. Усі працюють на позитивний результат збірної.

Про пандемію

Де ми тільки не тренувалися через цю пандемію – і в залі, і на вулиці, і в гаражі. Все робили, щоб навіть в таких умовах не втрачати даремно час і готуватися до Ігор.

Коронавірус вніс свої корективи хоча б у відборі на Олімпіаду. У 2020 році ми вже виступали в Лондоні на Європейському олімпійському кваліфікаційному турнірі, і тут його припиняють і роблять паузу на рік. І ми взагалі не розуміли, коли ж буде цей відбір наново, як готуватися, щоб саме на цьому турнірі бути на піку своєї форми та вибороти ліцензію на Ігри.

А вже той турнір, який відбувався 2021 року в Парижі, він взагалі закінчився за місяць до Олімпіади.

Зараз у нас буде три роки, щоб пройти увесь шлях до нагороди наново.

Про Олімпійські ігри в Парижі у 2024 році

Зараз обговорюють ще, які будуть вагові категорії в боксі на наступній Олімпіаді. Якщо залишиться моя, я б у ній виступав. Якщо ні, будемо підійматися у вищу. Не думаю, що це буде сильна різниця у вазі, десь 3-4 кг. І це моя робоча вага.

За антропометричними даними – зростом та комплектацією – я не поступаюся боксерам, які виступають у вазі до 81 кг.

Олімпіада – це ж не лише фізичне навантаження, але й психологічне. Ти маєш бути впевнений у кожному своєму бої, що ти готовий до цього суперника.

Хочемо золото.

Про професійний бокс

Чи боюся я втратити ці три роки? Ні. Думаю, у професійний бокс треба переходити, коли ти готовий. Це інший бокс, інша часова дистанція – замість трьох раундів у тебе дванадцять, інші суперники, інший підхід. Це не просто виступив вдало на Олімпіаді, а завтра маєш професійний контракт.

Впевнений, що три роки до Олімпіади в Парижі краще підготують мене до професійного боксу.