Спорт – не поза політикою. 35 спортсменів, які загинули на Майдані та на Донбасі

Вперше цей матеріал ми опублікували 10 вересня – до Дня спорту, де розповіли про 20 спортсменів, для яких спорт ніколи не був поза політикою. Це ті, хто боронили Україну та загинули під час подій на Майдані та війни на Донбасі.

LIGA.Life звернулася до читачів з проханням допомогти інформацією і за цей час до нас звернулися кілька федерації, спортивні клуби, батальйони, побратими. Вони називали ще імена героїв, яких треба пам'ятати.

Сьогодні, 14 жовтня, в Україні святкують День Захисника, тому ми публікуємо доповнений перелік спортсменів, які загинули - пам'ятати варто про кожного.

 

Дмитро Максимов (дзюдо)

2013 рік. Бронзовий призер чемпіонату світу зі східних єдиноборств серед глухих із дзюдо Дмитро Максимов виборює бронзову нагороду на Дефлімпійських іграх в особистому заліку, а потім і "срібло" разом з командою. 

Додому повертається трохи засмучений – обіцяв молодшій сестрі виграти "золото".

"Він завжди казав: "Я буду ще краще, буду ще працювати". Я відповідала: "Не хвилюйся, золото виграєш наступного разу", – згадує сестра Уляна.

Дмитро міг би стати чемпіоном Дефлімпіади 2017 року, проте за три роки до того, у ніч з 18 на 19 лютого 2014 року, вибухом гранати на Майдані йому відірвало руку та сильно понівечило тіло.

Рани, що отримав український дефлімпієць, були несумісні з життям. Помер у Будинку профспілок від втрати крові.

Дмитру було 19 років. Він був надією для Національної дефлімпійської збірної команди України з дзюдо.

Ігор Присяжнюк (веслування на каное)

Почав займатися веслуванням на каное ще в дитинстві. Потім перерва, строкова служба у Прикордонних військах, Одеська окрема авіаційна ескадрилья, і знову – знайомі веслувальні дистанції 1000 і 5000 м. 

За спиною Присяжнюка – участь у світовій першості та на Всесвітніх Іграх у 2013 році (така собі Олімпіада з неолімпійських видів).

Цей перелік міг би поповнюватися, але 7 серпня 2014 року під час організованого прориву з оточення у "Довжанському котлі" колона потрапила під обстріл.

Автомобіль, у якому їхав Присяжнюк, спалахнув від снаряду, що розірвався поруч. 

Транспорт вибухнув, каноїст залишився у палаючому автомобілі. Спочатку Присяжнюка поховали у братській могилі у полі недалеко від смт Єсаулівка Антрацитівського району (Луганська область).

Лише 23 листопада 2014 року його ексгумували та привезли до Дніпра.

Підписуйтесь на LIGA.Life в Facebook: тільки корисна інформація для українських родин

Степан Чубенко (футбол)

З дитинства Степан Чубенко займався спортом – спочатку греко-римською боротьбою, а потім обрав шлях футбольного голкіпера. 

Вболівав за донецький "Шахтар", намагався відвідувати всі його матчі у Донецьку, хоча жив у Краматорську. 

Коли рідне місто захопили терористи ДНР, разом з друзями допомагав українській армії – носили їм воду, продукти, речі.

23 липня 2014 року. Окупований Донецьк. Десятикласника Степана Чубенка затримують через синьо-жовту стрічку на рюкзаку, після огляду знаходять ще й футбольний шарф львівських "Карпат". 

Цього вистачило. Терористи ДНР вивезли молодого воротаря краматорського клубу "Авангард" Степана Чубенка за місто, катували та вбили.

"Стьопу вбили жорстоко. Він точно не міг заслужити таке: руки, замотані за спиною скотчем, вибиті зуби, множинні каліцтва і кульові поранення… Усього вистрілили п'ять разів. У голову. Перед тим, як стріляти, закрили обличчя футболкою – мабуть, не могли дивитися йому в очі. А ще зняли кросівки – потім ми помітили їх на фотографії одного з вже убитих бойовиків. У мене була очна ставка з одним зі свідків. Він попросив вибачення, що не втрутився і не врятував Степана, а ще сказав: "Ваш хлопець дуже добре тримався. Не плакав і не просив про помилування", – розповідає Сталіна Чубенко, мама Степана.

За вбивство 16-річного школяра заочно засудили Вадима Погодіна – командира підконтрольного Росії збройного угруповання "Керч". Наразі він переховується в анексованому Криму.

Тепер у рідному краматорському футбольному клубі Степана – "Авангард" – перший номер закріпили за ним посмертно.

Максим Бендеров (панкратіон)

У свої 24 роки Максим Бендеров уже виборов срібло світової першості та став чемпіоном Європи з панкратіону. 

Працював тренером в Олександрійському міському клубі й опікувався школою-інтернатом, де проводив безоплатно заняття для дітей-сиріт.

Служив за контрактом старшим розвідником в Кіровоградському полку спецпризначення ГУР МО України.

Загинув 15 липня 2014 року під час мінометного обстрілу поблизу селища Провалля (Луганська область). Попадання було прямим, деяких бійців фактично розірвало на частини. 

Батьки Бендерова не відразу змогли підтвердити, що тіло належить синові. Знадобився місяць на ДНК-експертизу. На похорон тіло Максима доставили в закритій труні.

Підписуйтесь на LIGA.Life в Instagram: тільки корисна інформація для українських родин

Темур Юлдашев (пауерліфтинг)

Навесні 2014 року чемпіон Європи та світу з пауерліфтингу Темур Юлдашев очолив Штаб народної самооборони Луганська.

Як керівника батальйону "Темур", Юлдашева та його добровольців відправили для спецпідготовки до школи міліції в Щасті (Луганщина), але автобуси зупинили люди зі зброєю і ті, хто представився місцевими.

Увесь батальйон збиралися забрати в захоплену будівлю СБУ в окупованому Луганську, але Юлдашев сам здався в полон в обмін на свободу своїх бійців.

У будівлі СБУ він був 35 діб. Після цього Темуру вдалося втекти.

Після фізичної реабілітації в Києві Юлдашев знову повернувся на Донбас. 

І 26 серпня 2014 року загинув у бою під Савур-Могилою. Поховати Темура через бюрократію родичам вдалося лише через дев'ять місяців.

Руслан Лужевський (кульова стрільба)

Він був серед п'ятірки найкращих стрільців України, був майстром спорту з кульової стрільби та рукопашного бою. 

За його спиною – понад 1200 стрибків з парашутом. А ще – участь у миротворчих місіях, спецоперація з визволення українських моряків із полону сомалійських піратів, затримання озброєних злочинців. 

Таким був консультант-експерт Міжнародного центру спеціальної підготовки Центру спеціальних операцій "Альфа" СБУ Руслан Лужевський.

У травні 2014 року він мав представляти Службу безпеки України на міжнародних змаганнях у США, але…

5 травня українські спецпризначенці потрапили у засідку під Слов'янськом.

Лужевський виніс пораненого товариша з-під вогню та надав йому меддопомогу, сам був поранений, але повернувся до бою прикривати товаришів. Загинув на місці.

Андрій Маслов (футбол)

У день загибелі йому виповнився 31 рік. Андрій Маслов з позивним "Футболіст" – вихованець харківської дитячо-юнацької спортивної школи "Рассвет". 

Перші кроки у футболі також робив на Харківщині.

На дорослому рівні виступав за донецький "Металург-2" (Донецьк), ФК "Харків-2", "Гірник-Спорт" (Горішні Плавні), "Олком" (Мелітополь). У професіоналах в амплуа "захисник" провів 74 гри.

Загинув 21 травня 2018 року в зіткненні з диверсійно-розвідувальною групою на околиці тільки-но звільненого смт Південне неподалік окупованої Горлівки.

Це лише сім історій, які були на слуху, і про які, можливо, ви знаєте. Проте їх було значно більше.

Ігор Борис. Пауерліфтинг. У 2009 році з результатом 235 кг в жимі лежачи виконав норматив майстра спорту з пауерліфтингу. Був активним учасником Революції Гідності.

З літа 2014 року брав участь в АТО на сході України. 11 липня 2014 року о 4:30 терористи ЛНР обстріляли з РСЗВ "Град" біля Зеленопілля Луганської області блокпост українських військовослужбовців, серед них був Ігор Борис. Похований 18 липня 2014 року на Алеї Слави Поля Скорботи міста Дрогобич.

Ігор Крисоватий та Віктор Піцул. Обидва – представники пауерліфтингу. Загинули 17 червня 2014 року разом з побратимами у бою з терористами в районі селища Металіст на околицях Луганська. Терористи атакували колону військовослужбовців із засідки.

Леонід Дергач. Пауерліфтинг. Загинув у бою 1 лютого 2017 року близько 7:10 від численних осколкових поранень внаслідок артилерійського обстрілу ротного опорного пункту біля "Царської Охоти" в промзоні міста Авдіївка Донецької області.

Андрій Галай. Пауерліфтинг. Загинув 20 липня 2014 року. Під час прориву ворожого оточення до Луганського аеропорту Галай взяв вогонь на себе, давши можливість вивезти з оточення понад 50 українських поранених десантників, в яких вже не було медикаментів.

Анатолій Жаловага. Гандбол. У 1997 році вступив у Львівський університет фізичної культури. У складі українських гандбольних клубів виступав і на євротурнірах. 18 лютого 2014 року поїхав до Києва, бо не зміг бути осторонь подій на Майдані. 20 лютого його вбили кулею в голову.

Юрій Пасхалін. Вихованець Школи олімпійського резерву в Харкові, штангіст. 18 лютого вдень був на Майдані, а потім повернувся додому. Почув по телевізору, що на Майдані застосовують вогнепальну зброю, і знову рушив на барикади.19 лютого його розстріляли автоматною чергою в спину – три вогнепальні та пневматичне поранення.

Юрія намагалися врятувати, але Будинок профспілок на Майдані Незалежності було підпалено. Поки всіх евакуювали, втратили час. "Швидка" хоча і привезла хлопця до 18-ої Київської лікарні, але медики вже нічого не змогли зробити.

Віктор Швець. Академічне веслування. 18 лютого 2014 року пішов на Майдан, за його словами, захищати молодь. О 23:00 подзвонив сім’ї, сказав, що з ним усе добре, а вже о 4 годині ранку його дружині телефоном повідомили, що він загинув. За словами родичів, у нього було 7 поранень, із яких 2 поранення кулями, випущеними із помпової рушниці.

Степан Криворученко. У 2010 році на європейському турнірі в Празі, зі спогадів друзів, посів третє місце з боротьби. На той момент йому вже було 40 років. Крім того, що займався сам, тренував дітей. Був одним із тих, хто створював спецпідрозділ "Беркут" у Криму. Після анексії півострова не зрадив присязі та переїхав до Київської області. 19 грудня 2014 року відправився до АТО. 5 лютого 2015 року загинув під час зіткнення із ворожою диверсійною групою, потрапивши в засідку.  

Андрій Юркевич. Фрі-файт. 18-20 лютого 2014 року відчайдушно рятував з-під обстрілів людей на Майдані. Тоді пощастило, уцілів. Пізніше напише про ті три дні книгу спогадів, де зазначить: "Майдан – це не палатки, барикади, покришки і коктейлі, Майдан – це ми, люди, які носять його ідеї та готові за них боротись, відстоювати їх навіть ціною власного життя. Цінності, за які пролилась і проливається людська кров, тільки збільшуються у вазі і знаходять більше нових послідовників. Процес не зупинити!". З червня 2014 року із позивним "Грізлі" Юркевич був на Донбасі. 5 вересня 2014 року загинув у нерівному бою, потрапивши до засідки біля Цвітних Пісків.

Станіслав Менюк. Армреслінг. Активний учасник Майдану, в липні 2014 року добровольцем пішов служити в добровольчий батальйон "Айдар" санінструктором. Виніс з поля бою багатьох поранених. Загинув 27 липня 2014 року у боях за Лутугине (Луганська область).

Там же загинув і представник фрі-файту Орест Квач. Його останки вдалося розпізнати по нашивці на одязі, яку вишивала наречена.

Микола Алексєєв. Рукопашний бій. Загинув 15 липня 2014 року під час мінометного обстрілу поблизу селища Провалля (Луганська область).

Андрій Терещенко. Боротьба. 2 грудня 2014 року загинув внаслідок ворожого обстрілу в ДАПі. Йому було лише 23.

Тарас Білоцький. 38 років. Карате. Майстер спорту України. 7 червня 2017 року загинув від кульового поранення неподалік Бахмутської траси (Луганська область).

Олександр Бричук. 38 років. Спортивне орієнтування. Після анексії Криму покинув півострів, де жив, пішов добровольцем до батальйону патрульної служби міліції особливого призначення "Шахтарськ" ГУ МВС України в Дніпропетровській області. 16 серпня 2014 року Бричук та троє бійців розвідгрупи виконували бойове завдання, але потрапили у засідку в районі Красногорівки, де їх обстріляли з фугасу.

Микола Гуцаленко. 25 років. Веслування. Майстер спорту. З 2014 року служив на сході. Один з "кіборгів", хто вивісив прапор над новим терміналом летовища Донецького аеропорту. 23 лютого 2017 року помер від поранення у голову під час бою під Авдіїївкою. Попри дводенну боротьбу лікарів, так і не вийшов із коми.

Денис Здоровець. 22 роки. Регбі. Учасник київської команди "Авіатор" та молодіжної збірної Центрального регіону. 3 листопада 2016 року загинув у промзоні Авдіївки внаслідок прямого влучання 120-міліметрової міни в окоп.

Роман Ілляшенко. 23 роки. Фрі-файт. Служити на схід поїхав 11 квітня 2014 року. Тоді був чинним володарем Кубка України з фрі-файту. Брав участь у звільненні Лисичанська та Сєвєродонецька. Загинув 29 серпня 2014 року пыд час виходу колони з-під Іловайська. Його довго вважали зниклим безвісти.

Олег Куліненко. 18 років. Пауерліфтинг. У 2013 році став чемпіоном України з пауерліфтингу, у 2014 – здобув срібло. В армію взяли не одразу. Двічі відмовляли через юний вік, але Куліненко таки потрапив на передову у 2014 році. Загинув під Авдіївкою 22 січня 2015 року.

Віктор Мандзик. 28 років. Бокс. Майстер спорту. 21 березня 2015 року на в'їзді до Волновахи троє під виглядом українських добровольців зупинили три вантажні фури під приводом запобігання контрабанді товарів. Під'їхали працівники СБУ, серед яких був і Мандзик, виник конфлікт. У Віктора відібрали службове посвідчення і табельну зброю, потім вистрілили в голову. Мандзик помер у "швидкій".

Меруж Мірошниченко. 30 років. Панкратіон. Загинув 12 серпня 2014 року. Того дня автобус з бійцями ДУК потрапив у засідку на блокпосту під Донецьком. Уже після смерті воїна в селищі Акімовка відкрили спортклуб "Скіф" у пам'ять про Мірошниченка. Друзі кажуть, це була його мрія, щоб діти також могли займатися панкратіоном. 

Олександр Пальгуєв. Панкратіон. Загинув разом з Меружем Мірошниченком – потрапив у засідку.

Олександр Пивоваров. 26 років. Кікбоксинг. Попри те, що жив в Росії, куди переїхали батьки ще в його дитинстві, виступав під українським прапором. Після окупації Криму повернувся до України та з весни 2014 року брав участь в АТО. 28 вересня 2014 року колона техніки українських військових рухалася у напрямку старого терміналу Донецького аеропорту. Бронетранспортер БТР-80, всередині якого був Пивоваров, підбив російський танк. До грудня 2014 року, майже два місяці, Олександра вважали зниклим безвісти.

Віталій Ставський. 22 роки. Греко-римська боротьба. Загинув 31 серпня (за деякими джерелами – 3 вересня) 2014 року під час оборони Луганського аеропорту.

Євген Трофимов. 21 рік. Тайський бокс. Чемпіон Європи. 28 липня 2014 року в районі села Дібровка Шахтарського району по колоні військовослужбовців 79-ї аеромобільної бригади відкрили вогонь терористи ДНР. Трофимов загинув від осколкового поранення в шию.

Денис Чабанчук. 22  роки. Плавання. Переможець та призер міжнародних турнірів з плавання серед юнаків та юніорів на дистанціях 100 метрів, 200 метрів, 400 метрів (комплексне плавання). У 2013 році закінчив Академію сухопутних військ. 18 лютого загинув під час передислокації військ з міста Дебальцеве. Машина, у якій він був, наїхала на міну поблизу села Калинівка (Донецька область). Поховати сина батькам вдалося лише через місяць.

Дмитро Фурдик. 36 років. Американський футбол. Гравець команди "Дніпропетровські Ракети". 17 січня 2015 року загинув під час штурму в районі монастиря Іверської ікони Божої Матері – це околиця донецького аеропорту. Фурдик разом зі своїм командиром витягав пораненого побратима, у той час його вбив снайпер.

Від редакції: Війна на сході України триває вже восьмий рік, проте досі важко знайти інформацію про кожного загиблого. Деякі прізвища досі у списках "зниклі безвісти". Тому ми звертаємося до читачів. Хотілося б вірити, що більше загиблих серед спортсменів немає, але припускаємо, що у нашому матеріалі згадані не всі. Якщо у вас є додаткова інформація, пишіть нам у Фейсбук і ми доповнимо матеріал.