Станіслав Лем – легендарний письменник-фантаст зі Львова, який передбачив смартфони і VR

Письменник-фантаст, філософ, футуролог, автор реалістичної прози та саркастичних оповідань народився у Львові. 

У своїх романах передбачив віртуальну реальність, електронні книги, смартфони, комп’ютерні ігри та нанотехнології.

Серед польських письменників Станіслав Лем – найпопулярніший за кількістю перекладів у світі. 52 мовами перекладали його науково-фантастичні романи. У світі видали понад 40 млн примірників. Він заснував цілий новий напрямок – фантастичний гротеск.

"Лем одночасно і багатогранець, і віртуозний оповідач та стиліст. Поєднайте їх разом, і вони складуть генія. Він великий письменник і один із найглибших духів нашого часу", – такий відгук про письменника написав Теодор Солотаров у літературному оглядачі – застосунку "Нью-Йорк Таймс"

Станіслав Лем є лауреатом премії Франца Кафки, а також Австрійської державної нагороди з європейської літератури.

Дитячі роки Станіслава

Народився Лем у 1921 році у Львові. Тоді місто було у складі Польщі. Батько був військовим лікарем. Жила сім’я на вулиці Браєровській у будинку №4. Тепер вулиця Богдана Лепкого.

Саме тут минули дитячі та юнацькі роки письменника. Пізніше він описав це в романі "Високий Замок", вперше виданий 1966 року. Це психологічний роман, в якому автор розмірковує над проблемами розвитку людської особистості. 

У романі зокрема є детальні описи Львова міжвоєнних часів.  

"На прогулянку зазвичай ходили – батько та я – в Єзуїтський сад або вверх алеєю Міцкевича, у напрямку церкви святого Юра… Ми прогулювалися Маршалковською перед Університетом Яна Казимира, де я міг, задерши голову, розглядати велетенські напіводягнені кам’яні фігури в дивних, також кам’яних, капелюхах…".

"Єзуїтський сад був не дуже великий, тим не менш, одного разу я в ньому заблукав… Насправді, Єзуїтський сад був не таким вже й привабливим. Інша справа, Стрийський парк. Там було озеро у формі вісімки, а праворуч алейка, що веде на край світу. Чому я так гадав, не знаю…".

"Проїжджа частина площі перед Університетом була викладена спеціальною бруківкою – дерев’яною. І кінські копита, б’ючи по ній, видавали особливий звук, нібито під бруківкою ховався великий пустий простір."

Станіслав Лем усе життя полюбляв солодощі, був частим відвідувачем кондитерських. Завжди мав у запасі щось солоденьке. Згодом захворів на цукровий діабет.

"О пів на восьму ранку я доливав у каву води, щоб остудити її, і йшов вулицями Монюшко, Шопена, через площу Смольки з кам'яним Смолькою посередині, Ягеллонською, проходив повз кіно "Марисенька" до вулиці Легіонів. В глибині, ліворуч, маячив театр, але мене, немов маяк моряка, притягував набагато менш пишний будиночок, що стоїть на розі площі Духа, – кіоск з виробами пана Кавураса…".

"Далі дорога перетинала Ринок, йшла повз величезну скриню Магістрату з вежею Ратуші, повз колодязь з Нептуном і кам'яних левів, що присіли навпочіпки біля воріт, через вузьку Руську вулицю на підвалі, де стояв триповерховий будинок гімназії, оточений деревами".

В романі "Високий Замок" Лем згадує, як одного разу мало не втонув у водах Залізної Води. Це парк у Сихівському районі Львова, розташований між місцевостями Новий Львів і Снопків. 

Станіслав закінчив чоловічу гімназію імені Кароля Шайнохи, тепер – школа №8.

Часи Другої Світової війни

У 1939 році до Львова прийшли радянські війська. Щоб уникнути призову до Червоної армії, за допомогою батька Станіслав вступив до медуніверситету. Але особливого ентузіазму до лікарського ремесла не проявляв.

У Львові розпочалися арешти та репресії. Родину Лемів не чіпали. Комуністичних поглядів Станіслав не розділяв, на пропозицію вступити до комсомолу відмовився: "Це моя давня мрія – сказав парторгові. – Однак відчуваю, що я ще не готовий духовно. Мушу дозріти до цього". 

До хитрощів вдавався і на лекціях з марксизму-ленінізму. Говорив, що читав Маркса лише в оригіналі, то й дискутувати може німецькою. Оскільки викладач німецької не знав, можна було молоти казна-що. Станіслав розмовляв німецькою, польською, російською, українською, англійською та французькою мовами.

З 1941 року у Львів приходять німецькі війська. Лем мусив перервати навчання. Родина мала єврейське коріння, але Станіслава виховували в католицьких традиціях. Саме з окупацією німців хлопець усвідомив, що він – єврей.

Але Станіславу вдалося отримати фіктивні документи для себе і батьків. Завдяки цьому вони вижили і не потрапили у гетто. Інші ж родичі письменника загинули під час Голокосту. 

Під час війни Лем працював механіком в автомайстерні. Тоді приєднався до польського опору німецьким загарбникам. Знімав вибухові пристрої з покинутих радянських танків і передавав їх учасникам підпілля. Писав антинацистські листівки. 

Переховував на горищі гаража знайомого єврея, який втік з гетто. 

Пізніше стверджував, що робив усе це через обставини, не через патріотичні почуття. 

"Я не був героєм" – скаже Лем.

Часи війни письменник згадувати не бажав. Через багато років, будучи вже відомою людиною, відповідати на запитання про ті події відмовлявся. Лише говорив: "За ці спогади розплачуюся безсонними ночами".

Всесвітнє визнання

Після війни родина не бажала бути громадянами Радянського Союзу. У 1946 році їм дозволили виїхати до Кракова. Там Лем продовжив навчання в Ягеллонському університеті, але складати іспити не став – не бажав бути військовим лікарем.

Під час навчання познайомився з Барбарою Лесняк. У 1953 році вони одружилися. Дружина Лема була лікаркою-рентгенологинею, працювала до старості. Говорила, що не бажає бути лише дружиною письменника Лема.

У цьому шлюбі у 1968 році народився син Томаш.

Після навчання Станіслав був асистентом керівника наукового гуртка зарубіжної літератури. Тут і захопився письменництвом. Спочатку не розглядав серйозно кар’єру письменника. Перші твори писав для додаткового заробітку. У 1946 році вийшли друком перші роботи. 

Далі побачила світ юнацька повість "Людина з Марса". Головним героєм повісті виступає нью-йоркський журналіст, який випадково потрапив до групи провідних учених. Там він стає свідком спроби налагодити контакт з прибульцем, чий корабель впав на території штату Дакота. Інопланетний гість виявляється агресивним телепатом і підкеровує одного члена групи. Сам прибулець – це згусток розумної протоплазми. Побороти та знищити його виявилося непросто. 

Уже тут Станіслав Лем висловлює свою переконаність щодо неможливості ефективного контакту між різними культурами і цивілізаціями. Такі ідеї прослідковуються і в наступних роботах письменника.   

Після виходу роману "Астронавти" у 1951 році до Лема прийшов успіх. Наступні публікації підтверджують статус культового фантаста і приносять Лему всесвітню славу.

У творі йдеться про експедицію на Венеру, де виявляють рештки колись високорозвиненої технічної цивілізації, яка набагато обігнала землян.

За сюжетом, жителі Венери добре володіють технологіями зберігання та використання ядерної енергії. Вони вирішили захопити Землю, використавши ядерну зброю.

Знищити усе живе на Землі, а тоді, почекавши, поки знизиться рівень радіації, оселитися тут. Усе було готово до реалізації плану, але раптом на самій Венері розпочалася війна. Воюючі сторони використали ядерну енергію, що була накопичена для захоплення Землі. І врешті, загинули усі.

У цьому романі Станіслав Лем розмірковує про загрозу ядерної війни і наслідки використання такої зброї. 

Письменник проводить паралель між суспільством, що прагне до зірок і нових відкриттів, йде  шляхом розвитку та гуманізму, а також наслідками використання досягнень з руйнівними цілями.

З 1959 до 1968 року побачили світ "Едем", "Магелланова хмара", "Сезам", "Вторгнення з Альдебарана", "Непереможний", "Катар", "Казки роботів", "Зіркові щоденники Ійона Тихого", "Повернення з зірок", "Голос неба".

Автор використовує наукові ідеї як літературно-художній засіб. У своїх романах показує утопічні світи та цивілізації, розмірковує про майбутнє, розвиток техніки та роботів, проблеми спілкування та порозуміння в суспільстві. 

"В тріоні можна закріпити не тільки світлові зображення, що викликали зміни в його кристалічній структурі, – сторінки книг, фотографії, різного типу мапи, рисунки, креслення і таблиці: в ньому так само легко можна зафіксувати звуки, в тому числі людський голос і музику; є можливість запису запахів" – так автор передбачив появу інтернету у романі "Магелланова хмара" (1955 р.).

Він назвав його тріоновою бібліотекою – віртуальною базою даних.

"Увесь післяобідній час я провів у книгарні. Там не було книжок. Їх не друкували вже майже півстоліття. А я так мріяв про них... Книгарня нагадувала радше електронну лабораторію. За книги правили кристали з навічно вкладеним у них змістом. Читати їх можна було за допомогою оптону. Своїм зовнішнім виглядом він навіть скидався на книжку; відмінність полягала в тому, що оптон мав між обкладинками лише одну-єдину сторінку. Дотик рукою – і на ній з'являвся подальший текст... Але, як сказав мені робот-продавець, оптони вживалися тепер не дуже часто. Публіка віддавала перевагу лектонам. Вони читали вголос, їх можна було навіть налаштувати на бажаний тембр, темп і модуляцію", – ось так Лем передбачив електронні та аудіокнижки. ("Повернення з зірок", 1961 р.)

Станіслав Лем видав серії наукових праць.

Він зобразив фантомний генератор, що створює альтернативну реальність, яку не відрізнити від справжньої. Автор попереджає про небезпеку злиття цих реальностей, про поглинання людини несправжньою дійсністю. І це попередження недаремне. Справді ж нині існує небезпека поглинання у комп’ютерні ігри.

У 1971 році надруковані 16 оповідань, що склали збірник "Абсолютна порожнеча". У цих розповідях Станіслав проявив себе як літературний критик. З почуттям гумору та іронії він написав виняткові рецензії до неіснуючих творів вигаданих авторів.

Але справжнім бестселером став роман "Соляріс" 1961 року. Сам Лем вважав його найкращою своєю роботою.

"Таку річ можна створити лише раз у житті", – висловився Лем. 

В романі автор розмірковує над дослідженням людиною всесвіту, пошуком невідомого, контактів з іншими цивілізаціями та природою цих пошуків. Автор висловлює думку, що люди не шукають невідоме, а шукають щось схоже на себе.

"Ми зовсім не хочемо завойовувати космос, ми тільки прагнемо розширити Землю до його меж... Ми не шукаємо нікого, крім людей. Нам не потрібні інші світи. Нам потрібне наше відображення. Ми не знаємо, що робити з іншими світами", – слова героя з роману.

Також письменник причинами пошуку контактів у всесвіті бачить бажання та неспроможність пізнати та зрозуміти самих себе.

Основну думку роману "Соляріс" Лем помістив в один крилатий вислів: "Поміж зірок нас чекає Невідоме".

Роман був екранізований у 1972 році Андрієм Тарковським. А в 2002 році Стівеном Соденбергом. Головні ролі зіграли Джордж Клуні та Наташа Макелхон. 

Критики позитивно оцінили фільми. А от письменник був незадоволеним обома екранізаціями. Першого режисера він назвав дурнем, другого – бовдуром. Станіслав був людиною відвертою.

Через це його й вигнали з Американської спілки фантастів, до якої він був запрошений у 1973 році. А за рік за критику американської науково-фантастичної літератури інші члени спілки вирішили його виключити. Зрештою, його запросили знову, та Лем відмовився. 

Цікавим випадком став лист до ФБР від американського письменника-фантаста Філіпа Кіндреда Діка. В листі йшлося про те, що такої людини як Станіслав Лем, не існує, що це радянський проєкт, створений начебто для комуністичної пропаганди. Американець попросив заборонити видавати роботи Лема. Сам Станіслав поставився з гумором до цих тверджень. А в ФБР все списали на проблеми з наркотиками у самого Діка.

Лем і сам зазнав цензури. Після від’їзду до Австрії в Радянському Союзі відмовилися друкувати переклад роману "Футурологічний конгрес".

У 1980 році Станіслав Лем виїхав у Відень, начебто на запрошення Спілки письменників Австрії. Справжніми причинами були перелюстрація кореспонденції та неможливість знайомитися з новинками світової літератури. "Залізна завіса" не пропускала важливу та цікаву наукову літературу. 

Повернувся Станіслав того ж року, бо його родині виїхати не дозволили. Разом з дружиною і сином виїхав вже у 1983 році. 

Останнім підсумковим романом письменника став "Фіаско" (1987 рік). Далі автор пише тільки оповідання та есе. Повернувся письменник до Кракова лише у 1988 році. 

Станіслава Лема завжди вважали не лише письменником, а й футурологом. Пізніше – філософом та прогнозистом. 

"Я не пишу фантастику. Я пишу футурологію", – говорив сам Станіслав Лем.

Останні роки життя та спадок Станіслава Лема

Творчість Лема вийшла далеко за межі жанру. Окрім романів та оповідань він написав експериментальний детектив, спекулятивні нариси, присвячені штучному інтелекту, кібернетиці, космології, генній інженерії, теорії ігор, соціології та еволюції, радіоп’єсам та сценаріям. Багатогранність та глибина знань письменника вражає.

"Така приголомшлива поліматична цікавість до такого величезного діапазону матеріалів, все це вивчено з чіткістю та чарівністю, надає його письменництву унікального місця на діаграмі Венна, де природничі науки, філософія та література представляються з неймовірною яскравістю та захопленням" – так описав працю польського автора Пол Грімстад в журналі Нью-Йоркер 6 січня 2019 року.

За 60 років після від’їзду зі Львова письменник жодного разу не виявив бажання відвідати місто свого дитинства, хоча його багато разів запрошували. Було багато подій, присвячених його творчості, та Лем говорив: "Повернутися до цього міста – все одно, що повернутися до колишньої коханої, яка має вже нового чоловіка і дітей від нього".

Лем підтримував суверенність України. І навіть дав дозвіл на безкоштовне видання перекладів його творів видавництву "Каменяр".

В останні роки життя здоров’я підводило письменника. Він мав діабет, що спровокував інші ускладнення. В старості Лем став песимістом і агностиком, писав есе на філософські теми. 

Наприкінці 90-х видав збірку роздумів "Мегабітова бомба". Це видання авторських філософських есе на теми проблем сучасного суспільства та його розвитку. 

27 березня 2006 року у 84 роки Лем пішов з життя. Його поховали на Сальваторському кладовищі.

Томаш Лем, син письменника, навчався у Віденському університеті та в Прінстоні – в США. Пізніше став видавцем. Видав збірку спогадів про свого батька під назвою "Колотнечі з приводу всесвітнього тяжіння".

Журналіст Станіслав Береся, який неодноразово брав інтерв’ю у Станіслава Лема протягом 1981-1982 років, видав збірник їхніх розмов під назвою "Разом зі Станіславом Лемом". 

Через 20 років, у вересні-грудні 2001 року, він доповнив збірку новими інтерв’ю з Лемом. Доповнене видання вийшло під назвою "Так говорив Лем". В цих розмовах можна знайти унікальні спогади та роздуми видатного філософа-письменника про науку, мистецтво, життя і пам’ять, близьких і далеких.

Зараз у Львові розробляють творчий центр Lem Station, названий на честь письменника. Це креативний хаб, що сприяє розвитку культурних, соціальних, підприємницьких ініціатив мешканців міста. Для цього використали старе трамвайне депо в центрі Львова. Роботи з реставрації ще тривають, але події уже проводять в одному з ангарів.

Детальніше про Lem Station читайте тут: Креатив на "Станції Лема". Як у Львові ревіталізують історичне трамвайне депо