Зміст:
  1. Хорватія
  2. Польща
  3. Мексика

Навіть у разі довготривалої відсутності світла, тепла й води (без даних про терміни їх відновлення) дві третини опитаних кажуть, що не залишатимуть свої домівки.

Українські прикордонники наразі не фіксують збільшення пасажиропотоку на виїзд з країни або на в’їзд. Щоденний пасажиропотік у грудні є сталим, як і протягом осінніх місяців, каже LIGA.Life спікер ДПСУ Андрій Демченко. В середньому – 85 000 людей за добу в обох напрямках.

"Навіть в дні масованих обстрілів Росією території України пасажиропотік не зростав. Люди не створювали ажіотажу на кордоні", – підкреслює спікер ДПСУ. 

Довідково: Протягом осінніх місяців прикордонники навіть спостерігали зниження пасажиропотоку. Між вереснем і серпнем загальна інтенсивність пасажиропотоку знизилась на 10%. У жовтні він зменшився на 5%. У листопаді – на 9%.

Однак деякі українки таки вирішили перебути зиму в безпеці, щоб мати можливість працювати, піклуватися про себе та дітей. Ось їхні історії.

Хорватія

Катя Маркова з чоловіком та сином. Фото надане героїнею

Це вже третій виїзд з дому блогерки Катерини Маркової після широкомасштабного вторгнення. На початку березня, коли росіяни почали просуватися в Запорізькій області, Катя найбільше боялась можливої окупації.

Тоді вона з півторарічним сином і мамою виїхали з Запоріжжя в село на Тернопільщину. Чоловік Маркової відразу вступив у ТрО, а зараз – у лавах ЗСУ. "Коли стало зрозуміло, що русні п*зда, ми повернулися додому", – пригадує жінка. 

Вдруге залишили дім наприкінці вересня через ракетний терор, коли російські окупанти почали щодня обстрілювати житлові будинки в місті. Тоді втрьох поїхали в Київ і орендували квартиру. "А потім 10 жовтня стався масований обстріл. Думали, зможемо в столиці відпочити від війни, в результаті платили гроші, щоб сидіти без світла. Все було б стерпно, але з дитиною важко", – розповідає Катя.  

Від виїзду за кордон жінку довго стримувала думка:

"Як українка маю пройти цю війну і все витримати".

Не хотіла бути далеко від чоловіка. Але відсутність світла і мала дитина на руках стали вирішальними аргументами на користь зимівлі за кордоном. 

Перед тим ще раз повернулися в Запоріжжя, щоб побачитися з чоловіком. 

Розглядали різні країни для виїзду. Думали про Польщу, бо це ближче і можна швидко повернутися. Але більше дізнавшись про умови, нюанси оренди та ціни, від цього варіанту відмовилися. В Кракові, наприклад, квартира в ЖК коштувала б 800 євро, розповідає Маркова. Віддалено знайти житло й оформити документи на оренду в Іспанії теж виявилося проблематично. Думали про Туреччину, де багато разів бували, але ціни дуже зросли. Апартаменти в Аланії, наприклад, які до великої війни здавали за 350 євро, коштують наразі 750 євро.

Подруга Маркової разом з мамою раніше виїхали в Хорватію, де вже мали знайому орендодавицю. Катерина вирішила теж туди:

"Коли точно знаєш, куди їдеш, що на тебе чекають – завжди краще".

В Хорватію виїхали тиждень тому, провівши в дорозі чотири доби. 

Зняли апартаменти у маленькому містечку поруч із морем поблизу міста Рієки. Житло коштує 500 євро плюс комуналка. Катя планує продовжувати працювати онлайн як менеджерка соціальних проєктів. Після Нового року спробують оформити прихисток, щоб у разі чого, мати змогу перебувати в країні більше ніж 90 днів. У Хорватії, каже Катя, після оформлення, наче, мають виплачувати одноразову допомогу: "Ми б не відмовилися. Я б її всю мамі віддала, щоб вона мала власні кошти".

За кордоном планують бути до кінця зими: "Але якщо раптом настане перемога, чого сидіти? Хочеться додому".

Польща

Тетяна Мураткіна з чоловіком. Фото надане героїнею

На початку великої війни Тетяна Мураткіна разом із сином виїжджала в Чорногорію. Але було складно жити на відстані від чоловіка, а сину – від батька. Тому повернулися в Київ, дитина пішла в школу з добре обладнаним бомбосховищем. З кінця серпня залишалися в місті. 

Повернення масованих обстрілів і відключення світла повернули на порядок денний питання виїзду за кордон. "Коли дитина телефонує зі школи і каже: "Ми у бомбосховищі, але світла немає, тому будемо сидіти в темряві, забери мене раніше", – це додає сивого пасма", – каже Тетяна. 

Темна і холодна квартира не сприяє ані навчанню, ані психологічному стану дитини. І самій їй для роботи потрібен інтернет, зв’язок (працює онлайн в громадському секторі). 

Чи їхати на зимівлю, Мураткіна сумнівалася до останнього. Але чоловік наполіг. Без його поштовху, каже, не відважилася б. Для зимівлі обрали Польщу, бо найближче до України. Інші країни навіть не розглядала: "Чорногорія – це далеко. Втрачаєш зв’язок з домом. А в Польщі хоча б думками поруч".  

Три тижні тому разом із сином та племінницею виїхала з Києва. Наразі в Познані. Друзі змогли допомогти з житлом, тому пошуки не займали багато часу. Оренда квартири коштує 2500 злотих (близько 500 євро) на місяць. 

Перший тиждень Тетяна багато плакала, коли бачила місцевих, які купують подарунки або звичайні побутові речі, наприклад, посуд.

"Я дратувалася, бо розумію, для більшості українців це – мрія. А тут просто люди живуть".

Тепер жінка мріє, як прокинеться і почує про перемогу України, щоб відразу повернутися. Планує зустрічі з чоловіком: "Дуже хочу додому".

Найскладніше у перебуванні за кордоном для Тетяни – відсутність близьких і постійного кола спілкування. Хоча іноді Мураткіній здається, що українців на вулицях більше, ніж поляків. В школі сина у п’ятому класі з 20 дітей – дев’ять українців. Дехто тут вже дуже давно, знайшли роботу, прилаштувалися. Хтось, як і вони, приїхав нещодавно. 

Вона багато думає, коли повертатися додому. Спочатку вирішили, що це зимівля на три місяці. Але можливо, це триватиме довше.

"Навесні, коли потеплішає, будемо планувати повернення. Прогнози щодо закінчення війни не дуже втішні, але жити роками або невизначений термін в іншій країні без чоловіка – не моя мрія". 

Мексика

Галина Єрко із чоловіком. Фото надане героїнею

З початком повномасштабної війни Галина Єрко разом із чоловіком-іноземцем спочатку виїхала у Румунію. До Києва планували повернутися восени, але через ситуацію з електрикою вирішили перезимувати за кордоном. 

Думали де і зрештою вирішили податися за океан. Адже Галина вперше за 15 років опинилася не зв'язана якоюсь відповідальністю: "Я втратила роботу, померла кішка".

Вибрали Мексику. Шукаючи дешеві авіаквитки та вивчаючи можливості перетнути океан, випадково натрапили на круїзні лайнери, які перетинають Атлантику. Квиток all inclusive коштував 550 євро (приблизно як і переліт). Але ця подорож, яку обрали для себе, тривала два тижні. 

Мексика – велика і різноманітна, зауважує Галина. Обрали штат Юкатан, оскільки їхали з чоловіком туди не за пригодами, а в пошуках місця для життя. Щоб був надійний інтернет, інфраструктура, можливість працювати. "Але ми не врахували, що в Мексиці високий туристичний сезон починається наприкінці листопада – на початку грудня. Тому квартиру зі спальнею, яка в жовтні коштувало близько 600 доларів на місяць, знімаємо за 1000 доларів", – розповідає Галина. 

Юкатан, на її думку, наразі найдорожче місце в Мексиці. Втім, подружжя зобов'язане лишатися там на два місяці, бо підписали контракт на житло. Потім планують переїхати в менш туристичне місце в гірській Мексиці, в штат Чіапас. Сподіваються, що це допоможе зекономити. 

Спочатку оселилися в селі, розповідає Єрко. Але без машини там виявилося складно, тож нещодавно перебралися в туристичне містечко Плая-дель-Кармен. 

"Тут є різнобарвне українське ком’юніті. Дівчат-українки, які працюють у сфері краси. Є і біженці з Рубіжного, що тікали з окупації, а зараз працюють на низькокваліфікованих роботах. Є жінки з іноземними чоловіками, що сидять в депресії, хоч і їдять по ресторанах. Є такі, що щасливі переїхати", – розповідає Галина. 

Щонеділі українська спільнота організовує зустрічі, підтримують невеликі  фонди. Сама Галина ні разу не користувалася пільгами для українців: "Не позиціюємо себе як біженців. Хоча всі наші речі залишились у Києві, де зараз живуть люди із Запорізької області".

Найскладніше у Мексиці для неї – це психологічно усвідомлювати – живеш у задзеркаллі.

"Бо коли говориш там з людьми про Україну, почуваєшся у перевернутому догори дригом світі", – пояснює Галина.

Адже  найбільший і головний ворог у мексиканців – США та американський капіталізм. "Тут немає третьої сили (як ЄС у випадку України), яка б врівноважувала цей конфлікт. Тут все прозоро, без напіввідтінків вже протягом багатьох поколінь. І коли ти в Україні говориш про зло і показуєш на Росію, мексиканці махають головою і показують на США", – розповідає вона.

Переїжджати з України подружжя не хоче. Галина розповідає, що мають чудову квартиру в Києві. Її мама живе в Чернігівській області, і за кілька років вона потребуватиме допомоги. 

Повернутися додому наразі планують наприкінці квітня. Хочуть так само підгадати зміну сезонів і попливти круїзним лайнером.

"Всі наші плани і мрії, соціалізація, дивовижні люди навколо – в Україні", – підкреслює Єрко.