"Це були помідори!" LIGA.Life знайшла киянку, яка збила ворожий дрон банкою консервації

Кілька днів поспіль у соцмережах поширюють повідомлення, нібито у Києві жінка збила ворожий дрон банкою огірків. Навіть меми вже створили.

Більшість вважають це "воєнною байкою", так думала і журналістка LIGA.Life, доки не почула від подруги: "Це реальна історія. Це зробила мама моєї знайомої". 

Олена погодилася поговорити з LIGA.Life без вказування прізвища та фото – наразі боїться. 

***

Були сутінки, сонце ще не зійшло. Олена сиділа на балконі й курила: "Дивлюсь, щось повільне пливе. Спочатку подумала, ворону підбили. А потім почула дзижчання".

До цього вона жодного разу не бачила дрони зблизька. Втім, почувши звук, зрозуміла: перед нею точно не птах.  

У квартирі знайшлося б щось більш відповідне, щоб запустити у ворожий пристрій, каже жінка. Але в той момент подумала, що поки забіжить у кімнату та повернеться, втратить час – дрон може зникнути. Натомість банки з консервацією стояли під її стільцем. 

Тому Олена схопила одну банку та щосили запустила: "Мабуть, від страху. Бо я злякалася. А що як звідти почнуть обстрілювати мене! Як же шкода тих помідорів… Не знаю, звідки взялися байки про огірки".

Потім разом із чоловіком оббігли будинок, розтоптали залишки дрона і розкидали уламки по різних баках зі сміттям: "Бо я не розбираюсь в цій електроніці. Може, воно пише, відстежує". 

Мережею також, наче на підтвердження легенди, ширяться фото розбитої тари із солоними огірками. Олена називає знімки фейком. А свою розбиту банку з помідорами не фотографувала: "Час не той, щоб фото робити". 

Через день Олена спілкувалася з колишнім чоловіком, який живе поруч. Той розповів, що бачив ще один дрон. "Я запитала, що він зробив. Сказав – нічого, засмикнув штори, мовляв, а що я зроблю. "Молодець", кажу йому", – пригадує жінка. 

На думку Олени, дрон запустили мародери, які в такий спосіб шукають квартири без господарів: "У нас під'їздом вони вже ходили. Сусідка помітила підозрілих молодиків, а коли почала розпитувати голосно, хто вони та звідки, ті швидко втекли. Мирні люди не зробили б так". 

***

Родина Олени живе в Дніпровському районі Києва. За плечима жінки – 21 рік держслужби, за професією вона журналіст:  "Але ця професія – не моя. Так вийшло, що пішла в торгівлю, 12 років працювала на підприємця". 

Зараз жінка працює в маленькому магазинчику побутової хімії у своєму районі. Магазин  належить молодій парі, які зараз поїхали з міста. 

Люди біжать за пральним порошком, милом, туалетним папером.

"Нових постачань немає. Половину товарів вже продала. Якби вони були моїми, роздала б без грошей. Бабусям віддаю просто так, бо де зараз старенька щось візьме. Думаю, зараз робота магазинчика – мій більший вклад, ніж цей випадок із дроном", – каже вона. 

Після війни жінка хотіла б зайнятися свою справою: "Будемо відбудовувати, підійматимемо все. Починати жити заново".

Каже, що в її районі зараз відносно спокійно. Вибухи десь чутно, але люди трохи заспокоїлися. "Багато хто вже спить ночами. Тому що ми не спали чотири дні поспіль. Місцеві вигулюють собак, обов'язково всі ходимо з документами. Це ж воєнний час, всі розуміють", – каже Олена.

У магазинах поруч відстоюють чергу, щоб купити якісь продукти: "В АТБ днями дісталися яйця та батон. Я хотіла молоко для матері, але мені вже не вистачило. Змогла купити його вчора в Новусі". 

Донька Олени – волонтер. Син живе у Китаї, звідки допомагає українцям грошима. 

Війна вкотре доводить, наскільки різними бувають люди, наголошує Олена. Є магазини, наприклад, де ціни підіймають: "Водночас у нас тут один підприємець зі своєї овочебази привіз картоплю, кінзу, помідори, огірки й просто роздавав людям".

Сусіди, з якими до війни ледь віталися, посеред ночі можуть принести потрібний для собаки корм. А ближчі сусіди навіть не визирнули з вікна, коли Олена з чоловіком збирали уламки скла та дрону, розкидували по смітниках, щоб вдень собаки не порізали лапи: "Навіть світло не ввімкнули. Була просто тиша. Це було неприємно. Звісно, може, спали". 

***

Бабуся Олени народилася у Варшаві, до Львова потрапила під час Другої світової війни. Її прихистили в місцевій родині: "Маленька, чотири роки, йшла пішки… Не знаю, як дійшла. Вона колись мені про це розповідала і про голод також, але я слухала, як сторонній слухач "було і було". А зараз ми живемо в такий час. Отже, так потрібно. Значить, ми сильні. Бог ніколи не посилає випробувань вище за наші сили".

Мати Олени народилася у Львові, закінчила школу із золотою медаллю, знала сім мов, викладала іноземні мови. Батько – заслужений журналіст. 

Олена теж народилася у Львові, але її рідне місто – Київ. Батька перевели туди по роботі, коли вона була маленькою. Вже в Києві Оленка пішла в перший клас, виросла, народила сина та доньку. 

"Тому з Києва нікуди не поїду. Так вирішила  миттєво. Це мій дім, моя земля. Стоятиму, гризтиму, боротися буду, воюватиму. Все, що треба".