260 км за 39 годин: як пробігти ультрамарафон на "виживання" і увійти у трійку переможців

Нічне зоряне небо. М’яке світло ліхтарів розтікається галявиною, де стоять півтора десятки наметів. Стишені розмови.

Хтось стурбовано поглядає на електронне табло на якому висвічується час. Аж раптом:

- Біжить!

Наметове містечко враз оживає. В одному з наметів, де розташується група підтримки, починається метушня. Хтось зривається за гарячим окропом, хтось починає розкладати на кріслі ковдру.

Але найпершим учасника, який підбігає, зустрічає волонтер з телефоном в руці. Він зчитує чіп, фіксуючи проходження відчайдухом чергового кола.

Під негучні оплески змучений бігун мерщій чвалає до свого намету та знесилено падає на стілець. Його одразу загортають у ковдру, починають розминати ноги.

Один з асистентів вихоплює порожню пластикову пляшку, натомість простягає тарілку з печивом і бананами.

Не проходить і кількох хвилин, як звучить свисток. Бігуну допомагають звестися на ноги і він поволі суне до старт-фінішної арки.

Як? Скаже, що це божевілля, бігти 30 годин поспіль? Але це цілком можливо. І я б радо подискутував на цю тему, якби мені самому не треба було б  бігти!

Три, дві, одна секунда, – гудок! І ось ми вирушаємо на чергове коло…

Підписуйтесь на LIGA.Life в Facebook: тільки корисна інформація для українських родин

***

Із 62 учасників за 30 годин змагань залишилося дев’ятеро. Скільки ще бігти – невідомо.

Це ультрамарафон серії Big's Backyard Ultrа, змагання на вибування.

Можна бігти, можна швидко йти або ж комбінувати біг та ходу. Кількість кіл, а відповідно і годин – необмежена.

Всі, хто не виходять на чергове коло або не вкладаються у одну годину, отримують статус DNF (did not finish).

Дистанція пробігу проходить по території парку "Муромець".

Переважно стежками та ґрунтовими дорогами, зачіпаючи невеличкий шматочок "окультуреної" частини парку. На маршруті маємо перебігти два місточка і проминути контрольний пункт десь на третьому кілометрі.

31 коло

Нас лишилося семеро. Двоє учасників вирішили не продовжувати. Я пробігаю 6,7 км коло рівно за 49 хвилин. Так призвичаївся майже з самого початку.

Знайти свій оптимальний темп на цих змаганнях – половина успіху. Якщо трішки випереджую графік – вповільнююся і даю собі можливість останні півсотні-сотню метрів пройти пішки.

Якщо трішки запізнююся, наприкінці прискорююся. По рівній, освітленій асфальтованій доріжці перед табором бігти – суцільне задоволення!

У таборі зустрічає моя команда асистентів. Надягають жилетку, загортають ноги у спальний мішок, а другий накидають на плечі.

Частують гарячим чаєм з цукром і лимоном, рисовим смузі та бананами.

Щоб бігти стільки годин поспіль, потрібно чимало енергії, незважаючи на повільний темп. Тому стараюся добре їсти в таборі та споживаю ще один спортивний гель та 250-300мл води за ті 49 хвилин, що біжу.

Особливо розслаблятися часу немає. Спершу звучить три свистка, потім два і, нарешті – один, який сповіщає, що до старту лишається лише хвилина. Змушую вилізти себе із теплого спальника.

– Тримай! – Олексій, мій асистент, простягає пляшку з 300 мл теплої води та спортивний гель. Дякую та виходжу на стартову лінію. Гудок. Побігли!

32 коло

Вибігаємо на наступне коло лише вшістьох.

Перед початком змагань кілька годин йшов сильний дощ і місцями стежки стали багнистими. За майже півтори доби, поки триває ультрагонка, практично всі дрібні калюжі та стежки підсохли, тож бігти не ковзко.

Вітер тріпоче стрічки розмітки, а ліхтарик раз-по-раз вихоплює з темряви світловідбивальні квадратики, які позначають маршрут.

Мені після 31 кола вже здається, що ноги запам’ятали кожен поворот, кожен горбочок цієї траси і за потреби зможу пробігти дистанцію із заплющеними очима. Правда перевіряти чи так це – поки не хочеться.

Ось, нарешті, довгоочікувана освітлена ліхтарями асфальтована алея. Всього 200 метрів до фінішу. Який ще зовсім не фініш… Вперед! Вперед!

33 коло

Нас поки шестеро.

У кожного – своя мотивація. Хтось хоче покращити свій минулорічний результат. Дехто – бажає позмагатися за "золотий квиток" на чемпіонат світу з Big's Backyard Ultrа, який проходитиме у США наступного року. А когось на ці змагання привабив просто їхній незвичний формат і їм цікаво знайти відповідь на питання: "А як довго я зможу?".

Насправді, щоб долати година за годиною ці майже 7 кілометри, незважаючи на біль, втому, дощ, бажання спати – мотивація має бути дуже сильною. Як і фізична готовність.

Підписуйтесь на LIGA.Life в Telegram: тільки корисна інформація для українських родин

Я не ставив собі якихось рамок по кілометражу або ж кількості кіл, які треба набрати. Моя мотивація – набігати якнайбільше, а найкраще на одне коло більше аніж мої суперники.

Поки найдовший ультрамарафон, який я подолав – 120 км Cappadocia Ultra Trail рівно рік тому (Cappadocia Ultra Trail-2019: перша ультра 100км+ і рятівні мандарини).

Тож зараз, пробігши понад 200 км, я зайшов далеко за межі "звичного".

Розумію, що мій організм ще не дуже готовий до такого формату, але поки біжиться непогано.

Тож мої дофамінові нейрони щедро продовжують винагороджувати мозок "молекулами щастя", змушуючи тіло з ентузіазмом у черговий раз долати нескінченні повороти стежки, підйоми і спуски.

Я знаю, що цьому "біохімічному диву" теж настане кінець але… Допоки можеш бігти – тільки вперед!

                                                                                               

34 коло

На чергове коло нас вийшло п’ятеро.

Спати досі не хочеться. Дивно? Насправді – ні. Біль та кофеїн – роблять свою справу.

Річ у тім, що під час ультрамарафонів, мозок може активувати внутрішню систему зменшення болю: певні структури мозку виробляють подібні до морфіну нейропептиди – ендорфіни, що діють як знеболювальний та заспокійливий засіб.

Цікаво, скільки "доз" ендорфінів вже виробили мої нейрони, якщо навіть у теплому кріслі – мої м’язи та зв’язки настільки болять – що я не можу й думати про сон?

Ну, а кофеїн, – алкалоїд, що міститься в бобах кавового дерева (а ще у листі чаю, мате, ягодах гуарани), – це відомий стимулятор центральної нервової системи. Хоча насправді, його стимулюючий ефект пов’язаний із блокуванням рецепторів до аденозину – молекул, які сигналізують про втому.

Кожне коло, пробігаючи контрольний пункт, я з’їдаю гель з кофеїном. У кінці першої ночі – це були гелі з 40мг кофеїну, що становить лише чверть дози, яка є у чашці заварної кави. Зараз їм гелі з 80мг кофеїну. Поки все працює. Біжимо далі… 

35 коло

Північ. Нас ще п’ятеро.

Кожне коло, кожен черговий старт намагаюся енергійно працювати з самого початку ногами та руками аби розбігатися.

Тільки через кількасот метрів, як розігріваюся, можу дозволити собі зняти рукавички та відкинути капюшон куртки.

Біжу в перевіреному на численних ультрамарафонах та тренуваннях спорядженні: трейлові кросівки з хорошим протектором, гольфи, тайтси 3/4 і шорти, термокофта, футболка і вітро- та дощезахистна куртка з капюшоном. На голові – пов’язка для утеплення, в кишенях куртки – бігові рукавички.

Підписуйтесь на LIGA.Life в Instagram: тільки корисна інформація для українських родин

На ультрамарафонських дистанціях експериментувати зі спорядженням так само небезпечно, як і з харчуванням.

Надто холодний одяг – це колосальні витрати енергії, а надто теплий – піт, втрата води, переохолодження через мокру спину. Експериментуйте перед ультрамарафом.

36 коло

Біжимо півтори доби. Досі п’ятеро.

Спати ще не хочеться. Але знов даються взнаки перевтома м’язів та зв’язок. Найбільше дісталося лівій нозі – ниє затейпована зв’язка біля гомілкостопу та ще одна збоку під коліном. Ну і колінам обох ніг зараз не солодко.

Я не вживаю знеболювальних під час ультрамарафонів, хоча знаю, що багато хто так робить.

По-перше, біль – це індикатор стану організму. Заглушаючи його, ми фактично позбавляємо себе цієї цінної інформації та контролю над ситуацією. Ризик серйозної травми зростає на порядок.

По-друге, біль може допомагати. Наприклад, відганяти втому і сонливість – як зараз.

Якщо болять м’язи чи зв’язки, приблизно як буває на складних тренуваннях – можна і потерпіти. А от нетиповий, різкий біль, біль у місцях, де ніколи не боліло – це може бути ознакою серйозного пошкодження. На такий біль слід одразу звертати увагу.

Не бійтеся цього. Але – будьте пильні!

37 коло

Нас лишається четверо.

Мій темп поволі падає. Тож коли на одному з відрізків дистанції, а дистанцію навіть у 6,7 кілометри завжди краще розділяти на менші відрізки, бо так легше біжиться, знову вдається прискоритися до 6:30 хв на кілометр – заледве не починаю сміятися:

- Ого, спринтую по 6:30/км!

З такою повільною швидкістю я не бігаю навіть на відновлювальних тренуваннях! Але зараз, направду, це здається просто турбо-прискоренням.

Тож знову запихаю в себе кілька ложок рисового смузі та шматочок банану. Вже починає хилити на сон. Випиваю трохи енергетика та кока-коли.

Свисток. Накульгуючи, простую до стартової арки.

38 коло

Нас досі четверо. Троє хлопців і дівчина.

На звичайних ультрамарафонах, коли біжиш на результат, спілкуватися немає часу. Хіба можна перекинуся кількома фразами чи словами підтримки. Але формат Backyard Ultra не такий напружений по таймінгу під час саме бігової частини.

Андрій і Вова, мої основні конкуренти, далеко попереду. Віку на останніх колах наздоганяю десь через пів кілометра, коли встигаю розігрітися.

Віка – герой цієї ультрагонки. Вона хотіла сходити з дистанції ще на 25 колі, але тренер чи друзі переконали пробігти її ще одне – і ось вже йде 38 коло.

- Щось ця ніч трохи прохолодніша, – починаю розмову.

- Ага, і до світанку далеко… – підхоплює Віка.

Встигаємо поговорити про добовий біг і книги. Потім Віка каже, що проблема зі стопою погіршується, певно, буде сходити.  Киваю.

Через якийсь час залишаю Віку та намагаюся трохи прискоритися аби по-довше відпочити в таборі.

Сил вже мало. Прибігаю на 3 хвилини повільніше за звичайний графік. Відчуваю голод і в той же час апетиту немає. Трохи клюю носом. Починаю запихати в себе рис, п’ю енергетик.

Коли чути останній свисток і до старту лишається хвилина – поволі підвожуся зі свого стільця та мерщій до стартової арки. Гудок і – побігли!

39 коло

Нас лишилося троє.

Біжу на морально-вольових. Все частіше переходжу на крок. Ліву ногу вже важко піднімати: тягне зв’язка збоку під коліном. Це місце не затейпуєш.

Пробую різні варіації постановки ноги. Мій біг тепер нагадує танець маленьких каченят. Але мені не смішно.

В якийсь момент дивлюся на годинник. Потім на передсвітанкові зорі. Розумію, що це, напевно, моє останнє коло. Якщо добіжу. Швидкість зовсім низька. Наступне, напевно, не встигну завершити.

Я не люблю програвати. Тим паче, у цій гонці у мене був батл з Андрієм Ткачуком (Функціональне тестування і ультрамарафон: хто кого?).

Але для ультрамарафонського "довголіття" важливо відчувати цю тонку грань між ціною зусиль та результатом, який хочеш отримати.

Можливо, доклавши ще трохи зусиль – можна протриматися ще одне коло чи навіть два. Але Андрій та Володимир поки рухаються у тому ж темпі, що і раніше, тож якщо не відбудеться якоїсь надзвичайної події – вони продовжуватимуть бігти.

Натомість мої шанси отримати травму та кілька місяців потім її заліковувати сильно зростають. Чи варто так ризикувати? Вирішую не поспішати з остаточною відповіддю, доки не опинюся в таборі.

Прибігаю за 5 хвилин до кінця години. Встигаю тільки сісти, як чути перші три свистки. Дідько!

Олексій дає мені пляшку з чаєм та гель.

Два свистка. Один свисток. Поволі встаю. Але ноги не хочуть йти. Спливають останні секунди. Гудок і…

40 коло і DNF

Я лишаюся на місці. Ось і завершення гонки для мене.

Порожнеча. На будь-якому ультрамарафоні доти, доки борешся, як би повільно не рухався – ти наповнений емоціями, думками, мріями про фініш, перемогу… Але після фінішу – все це зникає, розсіюється немов передсвітанковий туман.

Мене вітають організатори. Вручають медаль, подарунки.

Дякую їм за чудову організацію ультра марафону, який проходить уже другий рік.

Олексій допомагає зібрати речі, аби їхати додому відсипатися. Після мого DNF, пробігши ще одне коло, завершує гонку Володимир. Як він потім сказав – шансів перемогти Андрія не бачив, тож не хотів ризикувати травмою та переобтяжувати свою групу підтримки, яка всі ці 40 годин допомагала.

Андрій пробігає останнє, 41 коло сам (так треба за регламентом) – і стає переможцем. Встигаю потиснути йому руку та привітати.

Цього разу він переміг. Але знаю, що досвід, який я отримав – наступного разу дасть змогу пробігти набагато більше кіл! І, можливо, тоді вже досвід і фортуна будуть на моєму боці.

Коли вже їдемо в авто, на телефоні дивлюся світовий рейтинг. Одночасно із Kyiv Last One Standing у 21 країні світу проводилися такі ж чемпіонати серії Big’s Backyard Ultra і загальний онлайн-чемпіонат світу.

У загальнокомандний залік входять результати 15 атлетів, членів збірної, яких реєструють організатори.

Переможцем стала Бельгія, яка набрала 574 бали і де Karel Sabbe переміг в абсолютному заліку, пробігши 75 кіл!

Сьогодні, коли вже майже не болять ноги, коли повернувся апетит і я можу дозволити собі поспати 7-8 годин, знову згадую ті 39 годин і 261,5 кілометр, які пробіг протягом суботи, неділі та понеділка.

День. Ніч. День і знову ніч. Майже не віриться, що можна так довго бігти. Правду кажуть, що можливості людини значно більші, ніж можна собі уявити!

Чи хочеться мені пробігти Kyiv Last One Standing ще раз? Чи хочеться ще раз випробувати себе та, якщо поталанить, зробити на коло, два, десять більше?

Однозначно – так! Але точно – не на наступних вікендах.

Олександр Скороход, для LIGA.Life