Іван Дзюба помер. Історія шістдесятника та героя: від арештів до боротьби з Табачником

Сьогодні, 22 лютого, помер дисидент, літературознавець Іван Дзюба. 

Він народився на Донеччині у 1931 році. Поруч було україномовне оточення, так, ви правильно прочитали. На Донеччині! Україномовне оточення! Попри це, у студентські роки навпроти графи національність пише "руський". 

Цікаво, що у своїх подальших інтерв'ю Іван Дзюба зізнаватиметься, що пропустив момент, коли "в ньому пробудилася Україна", але з того часу він робитиме все, щоб захищати рідне, українське. 

31 липня 1963 року, попри заборону на вшанування 50-річчя з дня смерті Лесі України, Іван Дзюба все одно виголосив присвятне слово поетесі. 

У 1965 році під час презентації фільму "Тіні забутих предків" Сергія Параджанова Дзюба підійшов до мікрофона і сказав:

У залі увімкнули сирену, а Дзюба і далі називав імена заарештованих дисидентів. 

Разом з Василем Стусом, В'ячеславом Чорноволом та Юрієм Бадзьом вони влаштували першу громадянську політичну акцію протесту в СРСР після сталінських часів.

Читайте також: Хто такий Петро Яцик, що вклав мільйони доларів в українську освіту. Історія хлопця з села

У 1965 році написав працю "Інтернаціоналізм чи русифікація?". Він зібрав безліч фактів про утиски української мови й культури та насильницьку русифікацію. Надіслав цей твір до найвищих керівних органів УРСР та сподівався, що влада врахує перегини в національній політиці й зробить висновки. Радянська влада відреагувала на працю, яку вже таємно передали за кордон. 

Цікаво, що її видавали англійською, французькою, китайською, італійською, а в Україні вперше оприлюднили тільки 1990 року в часописі "Вітчизна", а окремою книгою видали наступного 1991 року. Але це буде через кілька десятків років. 

У 60-х твір вважатимуть ідейно шкідливим. Як результат – Дзюбу виключили зі Спілки письменників України. 

29 вересня 1966 рік. Іван Дзюба виступив з промовою до всіх, хто зібрався на неофіційному мітингу в Бабиному Яру, щоб вшанувати пам'ять вбитих там жертв. Український дисидент зазначав, що це трагедія двох народів та засуджував антисемітизм, який триває досі. Дзюба заявив: "Цю трагедію приніс нашим народам фашизм.

Фашизм починається з неповаги до людини, а кінчається знищенням людини, знищенням народів – але не обов’язково тільки таким знищенням, як у Бабиному Яру".

13 січня 1972 року під час візиту до інших дисидентів – Івана та Льолі Світличних – Дзюбу затримують, а згодом – арештовують. Його засудили до п'яти років ув'язнення і п'яти років заслання. 

Через проблеми зі здоров'ям Дзюба погоджується на публічне каяття та визнання своєї "вини" в обмін на помилування. Що сприймалося колегами негативно. 

Після "помилування" вчорашнього в'язня не брали на жодну роботу. Йому загрожував новий строк за неробство. Але Дзюбу врятував авіаконструктор Олег Антонов, який запропонував йому бути коректором багатотиражної газети Київського авіазаводу.

Дзюба чекав свого часу на повернення. І коли на початку 1980-х йому дозволили опублікувати деякі праць, присвячені літературі народів СРСР, він знову розвінчував "імперські міфи" та відстоював право народів на власну ідентичність.

Свою діяльність він продовжив уже у часи незалежної України. 

У листопаді 1992 року став другим міністром культури незалежної України (до 1994 року). Соромився користуватися службовим авто, тому їздив всюди на громадському транспорті.  Його називали українським Анре Мальро, порівнюючи з міністром за президента Франції Шарля де Голля.

Не залишився осторонь Дзюба і коли намагалися зробити все, щоб російська мова була другою державною.

У листопаді 2006 року Дзюба поставив сім питань до Дмитра Табачника, тоді віцепрем'єра в другому уряді Януковича.

"Чи проаналізовано можливі наслідки надання російській мові статусу "другої державної"?

Тобто на зміну нинішньому фактичному функціонуванню двох мов прийде одномовність – російськомовність (поза межами приватного життя)? Чи бажаний такий розвиток ситуації?", – напише Дзюба. 

У 2019-му, перед президентськими виборами, він публічно закликав не голосувати за Володимира Зеленського, бо бачив у ньому загрозу українській державності, мові та європейському вибору. У своєму листі Дзюба писав:

"Я не дуже захоплююсь гумором "95 кварталу", через що і не знаю, чи Зеленський такий талановитий, як про нього кажуть його шанувальники. Може, вірю Леоніду Макаровичу Кравчуку, який захоплено сказав, що талант аж іскрить, дай Боже, хай іскрить, але хай іскрить на сцені. А як іскритиме на чолі держави, може і себе спалити та нас усіх.

За часи незалежної України Дзюба написав та видав близько 20 книг про українську літературу, мистецтво та культуру. Не мовчав і про події на сході України – наприклад, у праці "Донецька рана України". Недарма його називали "інтелектуальним прапором шістдесятництва" або "постаттю століття".

Підписуйтесь на LIGA.Life в Facebook: тільки корисна інформація для українських родин