Як гелікоптер киянина підкорив США: Сергій Чеботаренко створює фільм про Ігоря Сікорського
Цього тижня український режисер Сергій Чеботаренко отримав дві нагороди – найкращий фільм та найкращий режисер – на американському фестивалі Flathead Lake International Cinemafest (FLIC) за спортивну драму "Пульс". Стрічка про нашу сучасницю, українську паралімпійську чемпіонку Оксану Ботурчук, вийде у прокат навесні.
Тепер же режисер працює над розробкою іншого повнометражного фільму – про Ігоря Сікорського, авіаконструктора з Києва, творця перших літаків та гелікоптерів.
LIGA.Life поспілкувалася з Сергієм про роботу над фільмом, чому стрічку робитимуть першочергово англійською мовою і що дозволяє йому мріяти про залучення в проєкт світових топових акторів.
Чому вирішив знімати про Сікорського
Коли мені було 16 років, вразив факт, що в Україні народилась людина, яка створила гелікоптер. Якось з другом ми гуляли Ярославовим валом, проходили повз старий двір, і друг каже: "Бачиш, тут народився чувак, який вертоліт винайшов". Кажу: "Та ні, вертоліт винайшов якийсь особливий чувак, який живе явно не тут. Це неможливо". Ця історія тоді вразила мене, але згодом забув про неї.
10-12 років потому я почав знімати рекламні відео. З самого початку мріяв знімати кіно. Це була моя велика мета, до якої я, зрештою, дійшов. І щасливий від цього.
На мене дуже вплинула книжка "Саллі", про пілота, який посадив літак на річку Гудзон, коли відмовили двигуни.
Прочитав її й надихнувся. Подорожуючи різними країнами, помічав, що більшість людей не знає, де Україна і хто такі українці, а якщо знають, то не завжди у нас хороша репутація. А через призму кіно ми можемо розказати про нас та нашу історію всьому світу.
6-7 років тому я почав шукати історії видатних українців. Ми зробили фільм "Пульс", але COVID переніс його з 2020 року на весну цього. І от навесні 2020-го я засів у глибоку ізоляцію разом з рідними на карантин. І продовжив шукати історії для наступних фільмів.
Тому я був дуже здивований, коли почав дослідження, що нічого з боку українського художнього повнометражного кіно досі не зробили.
Сікорський – найперше винахідник. І, як інші великі винахідники, був сп’янілий від своєї ідеї – створити летючу машину за скетчем Леонардо да Вінчі, машину, яку описував у своїх книгах Жуль Верн.
Створити машину, яка зможе вертикально злітати. Не тільки тому, що це просто круто, а тому, що це надасть масу технічних можливостей, наприклад, рятувати людей за жахливих погодних умов. І це був лише початок.
Коли Ігор Сікорський створив робочий серійний вертоліт, стався жахливий випадок. На авіаносці біля Нью-Йорка стався вибух, постраждало багато солдатів. Завдяки створеному Сікорським гелікоптеру, була можливість взимку полетіти до шпиталю, забрати плазму для порятунку військових і прилетіти в іншу лікарню. Через цю подію, яку висвітлили в New York Times, його гелікоптери стали дуже популярними в рятівних операціях.
Історія Сікорського – ще й неймовірна історія еміграції. Тому драми у фільмі буде багато. У нього була компанія з виробництва вертольотів, були відмови, проблеми з фінансуванням. Мені цікаво розказати історію чоловіка, який народився в Києві. Показати його характер.
Сікорський був неймовірним шоуменом. Його можна порівняти з Керолом Шелбі, персонажем Мета Деймона у фільмі "Форд vs. Феррарі" (2020).
Сікорський був сильним лідером, який, незважаючи на всі проблеми і перепони, зміг втілити свою мрію дитинства – створити перший в світі працюючий вертоліт.
Як вивчав історію Сікорського
Перші матеріали я знайшов в інтернеті, вони всі були схожі між собою. Побачив, що Сікорський створив вертоліт в Америці, побачив кілька його гелікоптерів. Знайшов масу архівних матеріалів.
Ці відео – дивовижні. Є рекламні відео з його другом-пілотом.
Після всього того, що я знайшов у мережі, треба було копнути глибше. У "Пульсі", наприклад, я випадково натрапив на історію Оксани Ботурчук у Вікіпедії. Дівчина потрапила в аварію, отримала важкі ушкодження, але стала паралімпійською чемпіонкою. Потім знайшов її через друзів-знайомих, домовився про зустріч. Довго спілкувався з її батьками, друзями, іноземними паралімпійцями, тому було простіше, ніж із Сікорським, адже Оксана живе одночасно з нами.
А у Сікорського є живі діти, та і все. Одному з синів, наприклад, під 100 років. Що робити? Іду в Музей авіації на вулицю Медову, біля аеропорту Сікорського. Беру екскурсію, люблю ходити пізнавати під виглядом допитливого туриста.
Екскурсовод почав показувати літаки, вертольоти, кажу, розкажіть мені про Сікорського. Почали спілкуватися, пішли до екскурсовода в кабінет, він мені знайшов старі книги, які по 50 років в музеї лежали. Я попросив дати контакти журналістів з його епохи – екскурсоводу років 65.
Взяв першу книжку, почав читати і знайшов там такі деталі, які не зустрічав в інтернеті.
Зв’язався з журналістом, якого порадив екскурсовод, через нього отримав контакти чоловіка з музею КПІ. Приїхав, ми спустилися до музею і знайшли там ще старіші книжки.
На той час я вже визначився з періодом, на якому хотів би зосередитися у фільмі. Обрав 1938-1945 роки, період створення першого вертольота.
Під склом у музеї ми знайшли книгу The story of VS-300. Історію створення цього першого вертольота з фотографіями більшості залучених людей. Побачив – аж руки затряслись! (Сміється. – Ред.) "Будь ласка, можна я все сфотографую?".
Копія книги, яка лежала в музеї під склом, приїхала до мене з США. Попросив дружину замовити всі книги про Сікорського, які є, на Amazon.
Що більше було матеріалів, то більше запитань. І це нормально. Я дізнався, що в США у місті Стратфорд є Фонд Сікорського.
Я не міг зрозуміти, що ж робити далі. Мав вже синопсис і ледь з одним британським продюсером не заявив про ідею виробництва фільму на одному з міжнародних фестивалів, але в останній момент зупинилися. Тому що хотілось знайти український продакшн, якого б зацікавила історія. Я вважаю, що це важлива патріотична тема, яка стане культурною спадщиною для наших дітей та онуків.
І почали шукати, кому це цікаво з українських продюсерів. Тоді я працював над одним фільмом, який зараз на паузі, познайомився з Євгенією Яцутою (співвласниця, директорка та виконавча продюсерка компанії Radioaktivefilm, допомагали HBO у серіалі "Чорнобиль". – Ред.).
Коли ми зустрілися, я розповів про Сікорського. Її зацікавило. Ми разом написали величезного листа до Фонду Сікорського, вони почали писати його сину Сергію. Фонд допоміг нам з додатковою літературою.
Завдяки усім цим книгам є можливість максимально відтворити історію шматочками і бути максимально правдивими у нашій.
З самим Сергієм ми особисто не спілкувалися, враховуючи його вік. Маємо письмову комунікацію. Думаю, колись зустрінемося. Планую полетіти до США в Музей Сікорського.
Чому фільм буде англійською мовою
Після "Пульсу" я усвідомив, що наступний фільм бажано робити одразу англійською, бо це дає можливість показати його міжнародній аудиторії.
Тим паче, весь період створення вертольота був в Америці. Саме там наші персонажі можуть говорити англійською з акцентом, це буде круто для історії, тільки їй допомагатиме.
Щодо операторів, продакшн-дизайнерів тощо, впевнений, це будуть наші люди. В Україні багато професіоналів, які доводять, що можуть робити неймовірні речі.
Оригінальна техніка є в музеї Генрі Форда, ми її, звісно, не використовуватимемо. Є команда моделювання в Radioaktive Film, такий маленький завод, який відтворює будь-які елементи кіно і реклами. Буде повне відтворення того гелікоптера. Літатиме він за допомогою комп’ютерної графіки.
Консультантами будуть фахівці з музею Сікорського у США. У Києві маю вже п’ятьох людей, які заглиблені в історію Сікорського, їх було дуже важко знайти.
Фільм попередньо триватиме 90 хвилин.
Щодо бюджету фільму, то він росте завжди пропорційно касту акторів, яких ви залучаєте. Навіть якщо у вас багато грошей, без масштабної історії крутих акторів не покличеш.
Один режисер знімав фільм з відомою американською акторкою, і на початку був один бюджет, а коли почали залучати інших відомих акторів, бюджет виріс у сім разів.
Але гроші – не основний бар’єр для виробництва. Якщо ваша історія зачепить відомого артиста А-класу, бюджети з’являються завдяки різним партнерам.
Тому ми будемо раді іноземним партнерам, бо без масштабних значущих партнерів велике кіно для глядачів було б дуже важко здійснити.
Україна має пишатися Сікорським.
І те, що ми назвали університет, аеропорт його іменем і поставили пам’ятник – далеко не все, що можемо зробити.