"Наші Кайдаші": як актор Євген Олійник став продюсером і зібрав понад 4 млн грн для ЗСУ
Актор Євген Олійник знайомий глядачам за виставами "Наші Кайдаші" й "Основний інстинкт", а ще — за ролями у таких серіалах, як "Дитячий охоронець", "Козаки. Абсолютно брехлива історія" та "Ментовські війни". Але від початку повномасштабного вторгнення він поступово змінив фокус — став продюсером, заснував власний театр і перетворив творчість на спосіб допомоги ЗСУ.
У розмові з LIGA.Life він розповідає, як будував театр у час війни, чому не шукає інвесторів і як інтуїція допомагає ухвалювати бізнес-рішення.
Чому актор вирішив стати продюсером під час війни
— Євгене, ви починали як актор, а тепер стали продюсером і заснували власний театр. Що спонукало вас зробити цей крок і зайнятися створенням театру в умовах війни?
— Я давно хотів заробляти, не залежачи від кар’єри актора. Ні для кого не секрет, що це робота з нестабільним доходом — сьогодні ти знімаєшся у серіалах, а завтра — ні. Тому ще до 2019 року я почав організовувати невеликі тури вистав, але потім настав карантин, що все зруйнував.
На початку повномасштабного вторгнення зупинилося і знімання фільмів. У мене були деякі заощадження, але хотілося більше допомагати ЗСУ. Тоді згадав, що вмію продюсувати театральні вистави. Ми з Тарасом Цимбалюком зустрілися, і я запропонував зробити спільну виставу, щоб зароблене віддавати на волонтерку.
Пізніше особисті кошти танули, треба було не тільки допомагати, але й виживати. Відтак, моя театральна діяльність перетворилась у дієвий бізнес, з якого сплачую податки, допомагаю військовим і розвиваю театр. Зараз маємо дві вистави за участі зірок, і, як бачите, вони успішні.
Театр як бізнес і спосіб підтримки ЗСУ
— Як змінилася ваша роль у театральному світі з переходом до продюсерства?
— Я тепер більше про цифри, фінанси, бізнес-стратегію. Не про творчість. Кардинально змінилося мислення. Якщо раніше воно було образне, акторське, то зараз більше логіки, менше емоцій.
— Ваш театр активно підтримує ЗСУ. Як виникла ідея поєднати мистецтво і благодійність? Скільки коштів вдалося зібрати для допомоги ЗСУ?
— Допомога захисникам — одна з основних цілей створення мого театру. Вже передано понад 4 мільйони гривень. Як каже мій друг, актор і волонтер Дмитро Вівчарюк: "Крапля до краплі – море добрих справ".
— Які витрати пов’язані з організацією вистав?
— Усе як у будь-якому бізнесі: оренда майданчиків, трансфер, реклама, відсоток квиткового оператора, гонорари артистів, готелі й інше.
Що визначає успішність вистави в умовах війни
— Вистави, такі як "Наші Кайдаші" й "Основний інстинкт", стали дуже популярними. Як ви визначаєте потенціал проєктів з фінансового погляду?
— Успіх — це 50% аналізу ринку і 50% інтуїції. Чітких критеріїв немає. Є вектор, а далі — пробуєш і дивишся. Я багато грав у антрепризах — це був колосальний досвід. Але, як я кажу, останнє слово — за Богом. А він говорить з нами через інтуїцію.
— В умовах війни, як ви оцінюєте економічний стан театральної індустрії в Україні?
— Те, що театр продовжує жити під час війни — це радше чудо. Будь-яка тривога — і виставу скасовано. Погані новини з фронту — і люди не купують квитки. Але ми маємо якість — перемагати всупереч усьому. І глядач іде в театр навіть у страшні часи. На зло всім — ми живемо!
— Як театр може бути економічно сталим, поєднуючи благодійність і культуру?
— Треба любити свій бізнес і команду. Без команди я б нічого не зробив. І звісно, працювати. Не скажу всього, але нещодавно спіймав себе на думці: "У мене крута команда".
Ризики, команда і плани на майбутнє
— Як ви відчуваєте підтримку аудиторії? Чи змінився попит на вистави, що спрямовані на допомогу ЗСУ?
— Повна зала — найкращий показник. Це і є підтримка. Благодійні вистави самі собою вже не працюють. Люди йдуть не на формат, а на якість. А якщо є попит — треба допомагати ЗСУ.
— Які фінансові труднощі ви пережили, коли створювали перші вистави? Чи були інвестори?
— Перші дві вистави я профінансував сам. Так само було й до карантину. Я ніколи не шукав інвесторів — сподівався тільки на себе. Пам’ятаю, за п’ять днів до прем’єри в мене було лише 1300 грн. Економив на всьому. Але ризик себе виправдав.
— Які проєкти плануєте надалі? Чи є плани розширення чи нових вистав?
— Плани великі: розширюємо гастролі. Нещодавно були у Варшаві, Вроцлаві, Ряшеві, Катовиці — всюди аншлаги. За три дні після відкриття продажу — пів зали розкуплено.
Хочемо створювати нові продукти. Але ж є вислів: "Хочеш насмішити Бога — розкажи про свої плани". Особливо під час війни. Тож ми просто рухаємося і показуємо світу українську культуру.