Гвалтували групою, сплановано, дівчата хочуть стерти свою шкіру: психолог про три історії

Уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова днями повідомила, що в Бучі п'ятеро окупантів зґвалтували 14-річну дівчинку, зараз вона вагітна. Також у Бучі прив'язали до стільця матір і на її очах зґвалтували 11-річного сина. В Ірпені три російські військові злочинці зґвалтували 20-річну дівчину.

Історії про зґвалтування на тимчасово окупованих територіях жахають. Ми знаємо, що статеві злочини там є, але не знаємо кількості жертв.

Деякі з них уже починають говорити анонімно, не розкриваючи своїх даних навіть психологам, боячись піти у поліцію. 

В інтерв'ю LIGA.Life психологиня медичної мережі "Добробут" Катерина Галянт розповідає про те, як згвалтування переживають дівчата, з якими вона працює, дотримуючись лікарської таємниці. А також пояснює, чому вони бояться піти на огляд до лікаря, і як правильно підтримати врятовану жінку, щоб ще більше не травмувати. Далі – її пряма мова. 

Наважуються говорити анонімно

Я – клінічний психолог. З початком війни колега-психолог запропонувала створити в Телеграмі волонтерський канал психологічної підтримки. Є 40 психологів, які активно працюють, і 60 доєднуються час від часу. Зараз на каналі вже 2000 учасників.

Телеграм обрали свідомо, бо там можна приховувати номер, і ми не знаємо людей, які звертаються, їхніх даних. Просто питаємо, як можна до людини звертатися. 

У Телеграмі пишуть запит, його кидають в групу психологів, і відгукується спеціаліст, який має можливість оперативно допомогти.

Коли в Маріуполь і селища зайшли окупанти, вони почали погрожувати дівчатам і чоловікам. Забирали телефони і коштовні речі. "Якщо не будете віддавати, будемо насилувати".

А десь із минулого тижня почали з’являтися запити про "не можу спати, опанувати себе, немає сенсу далі жити", суїцидальні думки. Не було прямих запитів "мене згвалтували, допоможіть". Це з’ясовується вже потім – в процесі роботи.

Дівчатам 16, 17 і 20 років

Зараз у мене в супроводі три клієнтки з запитами про насилля. Одна дівчина прийшла з Телеграм-каналу, іншій мене порадили, бо я працювала з багатьома клієнтами з Бучі, а щодо третьої мені написали її рідні, попросили поради, як себе поводити.

Працюємо в зумі без камери. Я просила, щоб вони обрали для себе безпечне ім’я. Запитую вік. Їм від 16 до 20 років.

Треба розуміти, що це не сесія з психологом на годину. Ми починали з того, що хоч 10 хв просто були разом. Я намагалася щось розказати про себе, щоб людина погодилася зі мною говорити. Зараз дівчата трошки вже можуть розмовляти, хто не може – щось малюємо, знаходимо асоціації.

Вони дуже юні, в шоці від того, що відбулося. Хочуть зникнути.

Як це сталося, фізичні наслідки

Я можу розповісти про характер згвалтувань без інтимних подробиць.

Дівчата розповідають, що їх не одна людина гвалтувала. Це були групові згвалтування від трьох до п’яти чоловік. Двоє розповіли, що це були молоді хлопці орієнтовно 18-20 років, і в групі був старший чоловік орієнтовно 50 років. 

Дівчата кажуть, що, скоріш за все, окупанти були п’яні. І що їх врятувало те, що ті понапивалися наприкінці так, що позасинали, і була змога втекти. Вони впевнені, якби не це, то в живих не залишилися б.

Дві дівчини жили у приватному секторі. Розповіли, що на початку окупації росіяни забирали з будинків цінності, телефони. Потім була друга хвиля, коли забирали навіть праску з будинку. І на помешканнях робили помітки, скільки людей там, хто проживає. Люди вивішували на заборах написи "жінки", "діти". Думали, це їх врятує.

А третя хвиля сталася, як сказали дівчата, коли росіяни зрозуміли, що будуть відступати, що їх українська армія відтісняє, і от тоді останні тиждень-півтора почали звірствувати. Згвалтування дівчат сталися в цей період. 

Згвалтування у мирний час відрізняється від статевого насилля під час війни. Зараз згвалтування – це інструмент війни. Спосіб продемонструвати силу, навести жах, зламати психічно і фізично, "якщо не підкоритеся, будемо знущатися, гвалтувати".

У перші розмови з ними я плакала. Не могла нічого сказати. Дівчат били, бо пручалися. Синці є. В однієї ніби не всі зуби, по тому, як вона говорить, відчувається, що важко говорити. Одна сказала, що в якийсь момент втратила свідомість, десь чогось не пам’ятає, що було, але ноги-руки ніби не зламані.

В іншої чи то зламана рука, чи сильний забій, бо ми пробували арттерапію, просили, щоб вона малювала, але рука не працювала через сильні побої. 

Статеві органи пошкоджені. Точно знаю, що ні в кого з дівчат не було сильної кровотечі вагінальної, яку б вони не могли зупинити. Прошу їх піти до гінеколога, щоб хоча б оглянули і виключили вагітність.

Вони асоціюють його зі згвалтуванням. Вони настільки миють себе! Знаходять перекис, календулу, ще щось на спирту – заливають це все на статеві органи, які і так травмовані, воно ще більше пече. Дівчата себе сильно травмують, коли намагаються себе вимити зсередини, це дуже болить. 

Стан шоку. Що відбувається з психікою

Мені болить, що дівчата не звертаються за меддопомогою, бояться, скривджені, не довіряють лікарям. Бояться, що їх заставлять піти в поліцію, все розказувати, давати покази, а вони зараз точно до цього не готові.

Хоча жертва ніколи не винна, завжди винен тільки гвалтівник.

Дівчата всі кажуть, що немає сенсу жити, неясно, як жити. Вони не можуть їсти, навіть пити забувають. Але не можна заставляти їх їсти. 

Через пережите навіть може розвиватися нервова анорексія, це стан, який потребує допомоги психіатра. При клінічній депресії теж люди втрачають апетит, його просто не відчувають. І задача психолога – пояснити, що це загроза життю, і треба до лікаря-психіатра.

А якщо людина не спить, психіка не відновлюється. Не має для цього ресурсу. І це привід призначити седативні препарати, антидепресанти.

Одна дівчина взагалі не спить, у неї розвивається клінічна депресія, суїцидальні думки є. Я її вмовляла тиждень хоча б поговорити з лікарем-психіатром, хоча треба очно на прийом. Ми це зробили. Їй призначили  антидепресанти. 

Довіри у дівчат зараз немає навіть до родичів. І вони не хочуть травмувати рідних цими розповідями. Бо є ще травма свідка.

Як не дивно це звучить, але травма свідка згвалтування сильніша, ніж травма жертви. Коли це відбувається з тобою, психіка включає механізм дисоціації – спочатку це шалений страх, викид гормонів, тобе колотить, а потім настає "замороження". Ніби те, що відбувається, це не з тобою. А травма свідка – це коли ти все бачиш і нічого не можеш зробити, ніяких захисних механізмів у тебе немає, тільки безсилля.

Дівчата й зі мною не надто відверті, але те, що вони хоч трохи розмовляють – вже великий крок. Механізм заморожування може тривати не тільки в момент згвалтування. Стан приголомшення може тривати до трьох місяців. 

Головна наша задача зараз – дати дівчатам можливість хоч трохи відчути, що вони в безпеці, від них нічого не чекають. Я як лікар не чекаю, що вони будуть говорити. Кажу їм, що в мені стільки поваги до них, що вони вирішили подбати про себе, що вони дуже сміливі. 

Говорю переважно про свої почуття про них, бо після пережитого їхнє уявлення про себе зруйноване. Вони відчувають, ніби брудні, що з ними ніби не готові говорити, а ми кажемо, що "ти сильна, мужня, що наважилась сказати". 

Відновлення цієї бази відчуття себе – ресурс, на якому будується вся робота. "Якщо мене хтось поважає, я заслужила на повагу до себе". До цієї фази ми ще не дійшли.

Важливо зараз попрацювати над тим, щоб повернутися у своє тіло. Відчути, що тіло згвалтували, але "я можу про нього потурбуватися, відновити". 

Чи можливо пережити і забути таку травму

Просто забути це, або щось зробити, щоб про це не згадувати – неможливо.

Така травма завжди ділить життя на до і після. У перші кілька місяців психіка включає механізм замороження і відсторонення, намагається витіснити травму. Людині може здаватися, якщо про це не говорити, то ніби "це не з мною було". 

А десь через за кілька місяців йде "розморозка". Коли людина усвідомлює, що це сталося з нею, стає нестерпно жити. 

Тому колеги з Ізраїлю кажуть, що за декілька місяців більше людей потребуватимуть допомоги. Зараз звертаються до фахівців радше люди, які вже мали досвід роботи з психологом чи їм хтось підказав.

Позбутися цієї травми неможливо, тільки навчитися з нею жити. 

Бо пізніше, десь через рік, якщо була робота з психологом і людина навчилася з цим жити, відчуття, що винний має бути покараний, лишиться. 

І може потім стати навіть сенсом життя. Покарати кривдника – це захистити себе, "тоді не могла, а зараз можу". А коли дівчата знищують одяг і все решту, важче довести злочин. 

Сподіваюся, ми прийдемо з нашими дівчатами до того, що вони зможуть про це говорити пізніше. 

Що робити людям, чиї рідні врятувалися і потенційно можуть бути жертвами секс-насилля

Насамперед – не тисніть. Чим більше тиснути, тим глибше людина йтиме в себе. 

Спустіться на рівень людини. Якщо вона сидить – сядьте поруч, стоїть – стійте поруч. Використовуйте "я-фрази": 

• я тут

• я з тобою

• ти в безпеці

• якщо можу допомогти – скажи мені, якщо ні – я буду поруч 

• можеш звернутися, якщо буде потрібна допомога. 

Якщо є тремор тіла, жінка тремтить, можна вкрити ковдрою, дати в руку гаряче, щоб вона перенесла увагу зі свого внутрішнього стану на фізичне тіло, от є тепло в руках. 

Спочатку треба дати спокій і безпеку, не примушувати звернутися до лікарів чи розказати про все.

У психології травми є правило: якщо відбулася травмуюча подія – не можна з потерпілими говорити про травму, питати про неї, допоки людина не поспить з нею одну ніч. Фізіологія психіки така, що як ми почнемо діставати деталі, які людина в стані замороження сама не дістала, вони відкладуться в травмуючу довготривалу пам’ять. 

Якщо бачимо, що людина в приголомшеному стані, не заставляйте їсти, просто поставте поруч хоча б воду.

Ніякого додаткового насилля – не можна силою вести в поліцію чи до лікаря чи ще кудись. Якщо людина йде на контакт, розуміє, що відбулося, запропонуйте найперше гінекологічний огляд. Є екстрена санація вагіни після насилля – як профілактика захворювань, які передаються статевим шляхом, небажаної вагітності. Якщо можна піти до гінеколога і це зробити – треба зробити. Якщо є забій, травми, піти до травматолога.

Головне: не робіть нічого без дозволу. Травмовані люди потребують часу, побути в безпечному місці.