Ніхто не говорить спочатку, як це насправді – бути мамою. Дві чесні історії

У публічний простір досі не прийнято викладати історії та показувати реальні фото різного батьківства, не лише "інстаграмного", де дитина усміхнена, чиста, нагодована, а поруч – відпочила, усміхнена мама.

Зрештою, материнство може бути дуже різним. Комусь пощастить і все піде гладко, як по маслу, а на когось можуть чекати американські гірки. 

Як це – бути мамою "без прикрас", але не шкодувати про це, LIGA.Life розповіли дві матері – Лілія Бойко та Вікторія Тугушева. 

Перший рік материнства – це жесть

Лілія Бойко

блогерка, власниця SMM-агенства, мама шестирічного сина Марка:

Я дуже люблю свою дитину. Але боюся повторювати той досвід, який мала. Якби могла повернутися у той час, сказала би собі: "Не переживай, з віком стане легше". 

Хоча кажуть, що кожен вік дитини складний по-своєму, але для мене був найскладнішим перший рік. 

А що насправді – ніхто не розповідає. Якось соромно визнавати, що ти не справляєшся і що це дуже складно. Вважають, що для жінки абсолютно природно бути мамою і вона повинна все встигати, не стомлюватися. Що це, врешті-решт, її призначення.

Але перший рік життя дитини – повна жесть. Особливо якщо не було перед очима досвіду подруг, які вже народили. Тобто коли ви не бачили реальної картини, а вірили красивим фото в соцмережах.

Сама вагітність була легкою, але пологи – важкими та травматичними. Через ускладнення два місяці не вставала з ліжка – лежала у бандажі в одній позі, не могла навіть доглядати за власною дитиною.

Але найважче було не фізично, а психологічно. Треба було годувати дитину кожні дві години, був чіткий режим. А ще кожні три тижні, ніби  за графіком, мала лактостаз (застій грудного молока у залозах. – Ред.). Навіть боялася поїхати на дачу. Це пекельний біль, якого не могла позбутися без спеціалістів. Уже мовчу про подорожі.

Лише через рік після пологів, коли перестала годувати сина грудьми, ми з чоловіком поїхали на п’ятиденний відпочинок. Для мене це було свято.

Коли сину виповнилося 1,5 роки, ми намагалися змінити рутину. Мені настільки хотілося зовнішньої реалізації, що я за мінімум часу організувала у Києві досить масштабний з'їзд ютуберів. 

Після цього ми поїхали на пів року в США, щоб змінити картинку. Це трішки полегшило "день бабака", бо ми подорожували. Зимували в Таїланді. 

До того часу навіть думка не з’являлася про ще одну дитину, настільки була виснажена рутиною.

Моя блогерська кар’єра почалася з того, що я поділилася своїми переживаннями, страхами й тим, як материнство сильно змінює життя. Виявилося, що у багатьох жінок схожі думки, але їм немає з ким про це поговорити. 

Наприклад, після пологів ти не впізнаєш свій живіт, а після закінчення ГВ – свої груди. Таке не у всіх, але у багатьох. А ще є підвищений ризик набрати вагу і запустити себе. Найчастіше навіть не від набору ваги під час вагітності, а просто уклавши нарешті малюка спати, втомлена протягом дня мама вирішує побалувати себе смачненьким на ніч – як заохочення за важкий день, і це входить у звичку.

Потрібно звикнути до постійного фонового шуму, безладу і зіпсованих речей. Стає більше домашньої роботи  – прибирання, прання тощо.

А щоб влаштувати романтику з чоловіком, потрібно знову відпрошуватися у батьків (або навчитися робити це швидко і тихо, і при цьому отримувати задоволення).

Особливо гостро це відчувається тоді, коли годуєте грудьми, та й потім весь ваш графік підлаштовується під дитину. Післяпологова депресія – не вигадка, краще заздалегідь придумати собі заняття, яке відволікатиме від мамських турбот. У мене таким стало ведення YouTube-каналу.

До того ж ти починаєш переживати та накручувати себе з приводу і без – чи достатньо тепло я одягнула дитину, а раптом зараз гойдалка заїде йому по голові, щойно був тут, а тепер не бачу, і так по колу. Під час хвороб – взагалі мовчу.

Спокій тільки сниться, ще й постійно розриваєшся між тим, як радять робити розумні психологи в книгах про виховання, і як хочеться зробити відразу.

Її засуджують, якщо мамі цікавіше будувати кар'єру, різнопланово розвиватися, ніж днями гратися з дитиною.

Але всі ж люди різні. Хтось реалізується більше у сім’ї, хтось – у соціумі. Не подобається, коли хтось питає: "А коли плануєте дитину?", "А коли другу/третю?". Це нескінченно. А якщо мені достатньо однієї дитини, я якась неправильна? 

Заздрю жінкам, які у материнстві знаходять себе, яким подобається майструвати з дітьми різні поробки, які отримують задоволення від прогулянок з ними. 

Маю знайому родину, де п’ятеро дітей. Мама виглядає круто й доглянуто, діти щасливі, все у гармонії. Така модель, мабуть, ідеальна, але не всі жінки так можуть і хочуть.

Я не відмовляю від материнства. Марк мене постійно смішить, обожнює обійматися, це постійні приколи. Ти ніби наново пізнаєш світ, починаєш звертати увагу на речі, які дорослі вже не бачать.

Ви відчуваєте безумовну любов і розчулення, що змогли привести на світ таке чудо! Досі не можу повірити, що з двох нас стало троє. Вже й не уявляю життя тільки вдвох. Досі пам'ятаю, як приємно було, коли Марк вперше стиснув мій палець, хоч це і просто рефлекс новонароджених, але таке прямо тепло по тілу.

Ти відчуваєш щастя, коли бачиш, як чоловік грається з дитиною, як вчить Марка завжди захищати маму.

Ти більше цінуєш час наодинці з чоловіком, наодинці з собою, з подружками – і вчишся насолоджуватися ним на повну. А ще стаєш більш дисциплінованою: встигаєш за декілька годин те, що раніше могла розтягнути на цілий день.

Мені подобається уявляти, як років через 20-30 мизбиратимемося у вихідні всією сім'єю в нашому великому заміському будинку, душевно спілкуватимемося і згадуватимемо кумедні історії.

Бути мамою складно, але весело. Просто треба морально себе підготувати, що буде непросто. І якщо є хтось, хто може у перший період допомогти, – не треба відмовлятися. 

Друга дитина навчила насолоджуватися материнством

Вікторія Тугушева

торгова представниця, мама Євгенії (23 роки) та Ріната (12 років):

У мене велика різниця між дітьми. І сприйняття материнства з першою і другою дитиною різні. 

Коли народжуєш уперше – не розумієш, з чим доводиться мати справу. Не знаєш, як і щовідбуватиметься, ніхто нічого не пояснює. Є страх невдачі, а ще – купа гормонів, які роблять з тобою дивні речі.

З першою дитиною я переживала, аби все було продезінфіковане, аби дитина не застудилася, не отруїлася абощо. Увесь час переживала і не могла розслабитися, постійно була напружена.

З другою дитиною було все інакше. Ти вже знаєш, чого очікувати, не лякаєшся, якщо температура, якщо болить животик. До багатьох речей ставишся простіше. Наприклад, не спить дитина вночі – добре, і я не посплю – відіспимося зранку. 

Я вже більше часу приділяла спільним іграм, разом більш якісно проводили час, бо розуміла, що треба насолоджуватися кожним днем, бо цього більше не повториться. Тобто не підганяла вже себе подумки: от швидше би дитина сіла/побігла тощо. 

У всіх є уявлення, якою повинна бути ідеальна мати, але мало кого турбує, який її емоційний стан, чи отримує вона моральну і фізичну допомогу, щоб бути у ресурсі і для себе, і для своєї дитини, і для родини в цілому.

Важливо, коли є допомога і підтримка. Бо коли жінка залишається сам на сам з дитиною 24/7 – це дуже складно. Дах зриває повністю, коли немає особистого простору, можливості бодай на годину-дві кудись вирватися, побути з подругами або просто прогулятися, розвіятися.

І тут вже не важливо – це перша дитина, друга чи третя, наскільки ти вміла і досвідчена мати. Не можна на матір все повісити. 

Коли поряд є чоловік та/або бабусі/няні, які допомагають, материнство стає легшим і тоді можна відчути радість від процесу. Інакше ти постійно на межі. І не тому, що не любиш свою дитину, а тому, що жінка не може психологічно і фізично витримати таке навантаження, яке на неї враз звалюється.

Материнство змінюється, коли діти дорослішають. Ти ніби втрачаєш частину себе. 

Наприклад, моїй доньці вже 23. Я їй більше не потрібна. Вона живе своїм життям. Коли щось питаю у неї чи хочу порадити, відмахується. Сама ухвалює рішення, все сама. І це добре – вона самостійна, доросла. Але інколи почуваюся самотньою через це, непотрібною.

Ця частина материнства теж дається непросто. Але про це теж соромно говорити. Бо ти мати, своє діло зробила, тепер дітей слід відпустити й жити далі. Але ж ти не можеш вимкнути маму, коли більше не потрібна.

Я майже 10 років після народження старшої дочки не працювала – не дозволяв чоловік, а я морально не могла тоді сперечатися.

Це був складний час, коли постійно живеш лише у материнстві та домашніх справах, вважаєш себе нецікавою, непотрібною, несексуальною – порожнім місцем. Нікому і нічому сама вже не рада. Добре, що я це змінила.

Бо діти виростають і усвідомлюєш: "А хто ти? Так, ти мати, але хіба це все?".