Правила батьківства Олени Борисової: мами п'ятьох дітей та CEO понад 50 ресторанів
Діти Олени та Дмитра Борисових: Катя – 11 років, Борис – 6, Йосиф – 4, Ілля – 2, Ліда – неповний 1 місяць
Батьківство – це...
Насамперед безумовна любов та відповідальність. Пізнання себе в новій ролі, а також нових аспектів буття та світу, немов нескінченне розширення горизонту.
Коли маєш одну дитину, здається, що знаєш про батьківство усе. Але кожна дитина – наче новий Всесвіт.
І материнської любові вистачає на всіх, вона лише примножується.
Мої батьки разом уже 45 років. Вони – чудовий приклад любові та взаємної поваги. Я завжди відчувала багато любові в дитинстві, хоча в СРСР було не прийнято щиро виражати емоції.
Наша з Дмитром родина – не продовження історії моїх батьків, однак вони, безумовно, показали мені, якими гармонійними можуть бути відносини.
Правила батьківства – нова регулярна рубрика на LIGA.Life. Ми розпитуємо батьків про те, як влаштоване їхнє життя у батьківстві, і випускаємо їхні розповіді від першої особи.
Про планування життя
Я живу за дуже чітким розкладом. Маю план на рік, тиждень та на кожен день. Інакше виховувати 5 дітей і керувати компанією з 50 ресторанів, не вигораючи, було би неможливо.
Внутрішня дисципліна у мене з дитинства, коли навчання у школі треба було поєднувати зі спортом.
Прокидаюсь о шостій ранку, не пізніше. Перша година або хоча би пів години – на себе, в тиші.
Займаюся йогою.
Я в будь-якому випадку щодня виокремлюю час виключно на себе. Це завжди у моєму розкладі, і це не менш важливо, ніж робота.
Так, батьківство – це відповідальність 24/7. І якщо щось трапилося, то я зміню всі плани і їду до дітей. Але, на щастя, це про форс-мажори. У 80% все йде за моїм розкладом.
Після часу на себе – приготування сніданку для дітей. У нас кожен має власні вподобання та власну дієту, тож я готую одну основу (зазвичай, це несолодкі каші), а потім додаю різні інгредієнти.
Перевіряю розклади та плани дітей на день, збираю в садок або до школи. Далі намагаюся планувати день так, аби до 13.00 займатися справами поза роботою, однак важливими для мого розвитку та комфорту. Це може бути зустріч з психотерапевтом або навчання.
З 13:00 до 19:00 – час виключно для роботи, нарад, зустрічей.
Після 19:00 – для родини.
Плануємо вечір так, аби я могла поспілкуватися з кожною дитиною окремо, залежно від віку та інтересів.
Хоча би пів години з кожним. Комусь почитати книгу, комусь допомогти з навчанням або просто поговорити.
Лягаю завжди до 23.00. Це мій типовий розклад.
Зараз, відразу після народження п’ятої дитини, він, звісно, змінився з урахуванням грудного вигодовування та потреб немовля.
Я майже весь час вдома, працюю здебільшого дистанційно. Однак зазвичай я за кілька місяців повертаюся до звичного режиму.
Вихідні повністю присвячуємо дітям: разом йдемо до лісу, займаємося спортом, ходимо в музеї або просто вдома влаштовуємо концерти.
Про родинні правила
У нашої родини є загальні правила, які стосуються всіх – і дорослих, і дітей. І перше звучить так: сім’я – це простір безпеки та довіри, кожен з нас любить та цінує себе, але також ми любимо і цінуємо всіх у родині і робимо все для щастя одне одного.
Це не просто фраза, а основа нашого з Дмитром життя. Діти з народження бачать таку модель поведінки і це створює певний фундамент для комфортних теплин відносин.
Крім того, дітей багато. Зазвичай, ревнощі гостро відчуваються, коли в домі дві дитини. У нас – п’ять. Також у Дмитра є ще двоє старших синів від першої дружини, з ними ми теж підтримуємо стосунки. Відносини в багатодітних сім’ях трохи інші. І в чомусь навіть простіші. Наприклад, на появу Ліди всі діти чекали з нетерпінням.
Важливо розуміти, що правила не обмежують свободу. Навпаки, вони створюють можливості. Тож про "покарання за недотримання" не йдеться.
Правила, місію, цінності ми оновлюємо щороку на сімейній нараді, обговорюємо всі разом, яким бачимо наше життя, чого прагне кожен в нашій родині.
Тобто це не правила, які дорослі створюють для дітей, а "маршрутна карта", яку складаємо разом з урахуванням інтересів усіх.
І ми, як дорослі, насамперед цих правил дотримуємося.
Наприклад, у нас є правило: "Кожен в сім’ї займається спортом і веде здоровий спосіб життя". Це загальний напрямок, а який це буде спорт – кожен може вирішити для себе.
Для мене – йога та пілатес, для Дмитра – вейк, сноуборд. Діти можуть обрати заняття на власний розсуд, однак фізична активність має бути. Не для нагород або батьківських амбіцій, а для гармонійного розвитку.
Про розподіл обов’язків між батьками
Усі обов’язки з Дмитром розподіляємо 50/50. Готує виключно він, я готую лише сніданки. Хто перший підійде вночі до дитини чи хто кого везтиме до школи – вирішуємо за ситуацією.
І, звісно, зважаючи на кількість дітей та на те, що ми працюємо, у нас є помічники: няня з медичною освітою, яка з нами 24/7, та дитячий педагог.
Важливо, що діти розуміють – це не прислуга задля виконання їхніх забаганок, а помічники батьків, які допомагають дбати про їхній розвиток та безпеку.
Про те, як вирішувати конфліктні ситуації з дітьми
Аби вирішувати конфлікти з дітьми, насамперед треба вирішувати конфлікти з собою.
І я, і Дмитро ходимо до психотерапевта, також є сімейний спеціаліст, який допомагає побудувати екологічні стосунки в родині, в якій є діти від різних шлюбів.
Головне правило незмінне – чесно говорити одне з одним про свої відчуття та потреби, домовлятися щодо рішень.
Про ступінь свободи дітям
З одного боку, у дітей багато свободи, вони завжди мають вибір, їхня думка важлива для нас, і вони знають це.
З іншого, ми майже з народження привчаємо їх до самостійності, хоча б у простих побутових речах: застелити постіль, помити посуд, прибрати іграшки. Терпіння дати дитині можливість навчитися все робити самій в раннього дитинстві зберігає купу нервів і часу, коли діти виростають.
Правила щодо гаджетів досить суворі: для дітей до трьох років – ні. Максимум – заздалегідь відібраний мультфільм на великому екрані – телефоні або в кіно.
Діти старшого віку можуть заробити на гаджет, допомагаючи в ресторанах, або відкласти гроші з подарунків.
Вони знають ціну речам. Питання про "хочу новий телефон, просто тому, що є нова модель", не обговорюються.
Час в гаджетах чітко регламентований, контент перевірений та відібраний нами. Для молодших дітей – 20 хвилин, для старших – 15 хвилин зранку, годину – ввечері. І лише в якості винагороди за виконане домашнє завдання.
З дому гаджети виносити не можна: для зв’язку є звичайні телефони або дитячі годинники з сім-картою.
Ми розуміємо, що гаджети – атрибут сучасності. Повністю заборонити їх неможливо, але можна показати, що це – інструмент для навчання та пізнання, а не просто спосіб вбивати час.
Звісно, діти можуть виконувати всі ці правила лише тоді, коли бачать приклад батьків. Ми з Дмитром не сидимо в телефонах вдома, натомість створюємо умови для якісного спілкування та життя офлайн.
Жити в екрані, не спілкуватися з дитиною і вимагати від неї менше користуватися гаджетами – неможливо. Найкращий спосіб виховувати дітей – власний приклад.
Також намагаємося не працювати вдома за жодних умов, лише коли є екстрені ситуації. Ми чітко розділяємо робочий та приватний простір. Якщо ми вдома і до нас підходить дитина, відкладаємо все і спілкуємося з нею.
Про табу у батьківстві
Будь-які фізичні покарання – абсолютне табу.
Цілувати дітей можуть тільки батьки.
Для всіх в родині абсолютне табу – наркотики. Для дітей існує повне табу на алкоголь, жодних "хай хоч ковточок спробує".
Про вміння бути батьками
Коли мені було 25 і в мене народилася перша дочка, я читала багато книг з виховання. Від Спока до "Чому французькі діти не плюються їжею".
Досвід показав, що норм та правил не може бути, а головний помічник – батьківська інтуїція.
Зараз ми з Дмитром багато слухаємо та читаємо про нейропсихологію, зокрема Тетяну Чернігівську. Однак все одно насамперед керуємося власним досвідом та почуттями.
Також багато консультуємося з сімейним психологом. У моїй картині всесвіту – це така ж гігієна, турбота про сім’ю та про себе, як спорт.
Про навчання дітей
Ми разом з Дмитром обираємо садки та школи, ходимо на всі співбесіди та шкільні події. Щоденно перевіряємо уроки.
Домашнє навчання – той ще челендж, хоча наші школи зі свого боку все максимально намагаються організувати. Найкумедніше – уроки фізкультури онлайн. Складно, але справляємося поки.
Головне, що у нас спокійне ставлення щодо формальної сторони навчання. Ми не вимагаємо від дітей, аби вони були відмінниками чи щось подібне.
Для нас набагато важливіше, аби вони навчилися критичному мисленню, роботі з інформацією, отримали фундамент, який потім зможуть розвинути згідно власних бажань.
Про те, як не загубити свої інші Я у батьківстві
На перше місце завжди ставити себе.
У моїй картині всесвіту є піраміда: на першому місці – я (насправді кожна людина у себе на першому місці, але чомусь здоровий егоїзм та ставлення до себе у нашому суспільстві вважається дивним), потім – мій чоловік (ми створюємо фундамент сім’ї), потім – діти, потім – наші батьки, потім – бізнес, потім – друзі.
Щойно людина ставить у центр себе і бере відповідальність за власні вчинки та життя, все стає простішим.
оли жінка щаслива, вона має ресурс, аби краще дбати про інших. Однак цей вибір кожен повинен зробити сам. І цей здоровий егоїзм немає нічого спільного з безвідповідальністю чи інфантилізмом. Навпаки, він про відповідальність.
Я маю дбати про свій комфорт, психологічний стан, щоби забезпечувати безпеку та комфорт для своїх дітей, бути ефективним керівником тощо.
Основна порада іншим батькам: не виховуйте дітей, виховуйте себе. Займайтеся власним психічним здоров’ям та розвитком. Щасливі батьки – найкраща рольова модель для дітей.