Правила батьківства Олени Борисової: мами п'ятьох дітей та CEO понад 50 ресторанів

Батьківство – це...

Насамперед безумовна любов та відповідальність. Пізнання себе в новій ролі, а також нових аспектів буття та світу, немов нескінченне розширення горизонту.

І материнської любові вистачає на всіх, вона лише примножується.

Мої батьки разом уже 45 років. Вони – чудовий приклад любові та взаємної поваги. Я завжди відчувала багато любові в дитинстві, хоча в СРСР було не прийнято щиро виражати емоції. 

Наша з Дмитром родина – не продовження історії моїх батьків, однак вони, безумовно, показали мені, якими гармонійними можуть бути відносини.

Про планування життя

Я живу за дуже чітким розкладом. Маю план на рік, тиждень та на кожен день. Інакше виховувати 5 дітей і керувати компанією з 50 ресторанів, не вигораючи, було би неможливо. 

Внутрішня дисципліна у мене з дитинства, коли навчання у школі треба було поєднувати зі спортом. 

Прокидаюсь о шостій ранку, не пізніше. Перша година або хоча би пів години – на себе, в тиші.

Займаюся йогою.

Я в будь-якому випадку щодня виокремлюю час виключно на себе. Це завжди у моєму розкладі, і це не менш важливо, ніж робота.

Так, батьківство – це відповідальність 24/7. І якщо щось трапилося, то я зміню всі плани і їду до дітей. Але, на щастя, це про форс-мажори. У 80% все йде за моїм розкладом.

Після часу на себе – приготування сніданку для дітей. У нас кожен має власні вподобання та власну дієту, тож я готую одну основу (зазвичай, це несолодкі каші), а потім додаю різні інгредієнти.

Перевіряю розклади та плани дітей на день, збираю в садок або до школи. Далі намагаюся планувати день так, аби до 13.00 займатися справами поза роботою, однак важливими для мого розвитку та комфорту. Це може бути зустріч з психотерапевтом або навчання.

З 13:00 до 19:00 – час виключно для роботи, нарад, зустрічей. 

Після 19:00 – для родини.

Хоча би пів години з кожним. Комусь почитати книгу, комусь допомогти з навчанням або просто поговорити. 

Лягаю завжди до 23.00. Це мій типовий розклад.

Зараз, відразу після народження п’ятої дитини, він, звісно, змінився з урахуванням грудного вигодовування та потреб немовля.

Я майже весь час вдома, працюю здебільшого дистанційно. Однак зазвичай я за кілька місяців повертаюся до звичного режиму.

Вихідні повністю присвячуємо дітям: разом йдемо до лісу, займаємося спортом, ходимо в музеї або просто вдома влаштовуємо концерти.

Про родинні правила

У нашої родини є загальні правила, які стосуються всіх – і дорослих, і дітей. І перше звучить так: сім’я – це простір безпеки та довіри, кожен з нас любить та цінує себе, але також ми любимо і цінуємо всіх у родині і робимо все для щастя одне одного.

Це не просто фраза, а основа нашого з Дмитром життя. Діти з народження бачать таку модель поведінки і це створює певний фундамент для комфортних теплин відносин. 

Крім того, дітей багато. Зазвичай, ревнощі гостро відчуваються, коли в домі дві дитини. У нас – п’ять. Також у Дмитра є ще двоє старших синів від першої дружини, з ними ми теж підтримуємо стосунки. Відносини в багатодітних сім’ях трохи інші. І в чомусь навіть простіші. Наприклад, на появу Ліди всі діти чекали з нетерпінням.

Важливо розуміти, що правила не обмежують свободу. Навпаки, вони створюють можливості. Тож про "покарання за недотримання" не йдеться.

Тобто це не правила, які дорослі створюють для дітей, а "маршрутна карта", яку складаємо разом з урахуванням інтересів усіх.

І ми, як дорослі, насамперед цих правил  дотримуємося.

Наприклад, у нас є правило: "Кожен в сім’ї займається спортом і веде здоровий спосіб життя". Це загальний напрямок, а який це буде спорт – кожен може вирішити для себе.

Для мене – йога та пілатес, для Дмитра – вейк, сноуборд. Діти можуть обрати заняття на власний розсуд, однак фізична активність має бути. Не для нагород або батьківських амбіцій, а для гармонійного розвитку.

Про розподіл обов’язків між батьками

Усі обов’язки з Дмитром розподіляємо 50/50. Готує виключно він, я готую лише сніданки. Хто перший підійде вночі до дитини чи хто кого везтиме до школи – вирішуємо за ситуацією.

І, звісно, зважаючи на кількість дітей та на те, що ми працюємо, у нас є помічники: няня з медичною освітою, яка з нами 24/7, та дитячий педагог. 

Важливо, що діти розуміють – це не прислуга задля виконання їхніх забаганок, а помічники батьків, які допомагають дбати про їхній розвиток та безпеку.

Про те, як вирішувати конфліктні ситуації з дітьми

Аби вирішувати конфлікти з дітьми, насамперед треба вирішувати конфлікти з собою.

І я, і Дмитро ходимо до психотерапевта, також є сімейний спеціаліст, який допомагає побудувати екологічні стосунки в родині, в якій є діти від різних шлюбів. 

Головне правило незмінне – чесно говорити одне з одним про свої відчуття та потреби, домовлятися щодо рішень.

Про ступінь свободи дітям 

З одного боку, у дітей багато свободи, вони завжди мають вибір, їхня думка важлива для нас, і вони знають це. 

З іншого, ми майже з народження привчаємо їх до самостійності, хоча б у простих побутових речах: застелити постіль, помити посуд, прибрати іграшки. Терпіння дати дитині можливість навчитися все робити самій в раннього дитинстві зберігає купу нервів і часу, коли діти виростають.

Правила щодо гаджетів досить суворі: для дітей до трьох років – ні. Максимум – заздалегідь відібраний мультфільм на великому екрані – телефоні або в кіно. 

Вони знають ціну речам. Питання про "хочу новий телефон, просто тому, що є нова модель", не обговорюються. 

Час в гаджетах чітко регламентований, контент перевірений та відібраний нами. Для молодших дітей – 20 хвилин, для старших – 15 хвилин зранку, годину – ввечері. І лише в якості винагороди за виконане домашнє завдання.

Ми розуміємо, що гаджети – атрибут сучасності. Повністю заборонити їх неможливо, але можна показати, що це  – інструмент для навчання та пізнання, а не просто спосіб вбивати час.

Звісно, діти можуть виконувати всі ці правила лише тоді, коли бачать приклад батьків. Ми з Дмитром не сидимо в телефонах вдома, натомість створюємо умови для якісного спілкування та життя офлайн. 

Жити в екрані, не спілкуватися з дитиною і вимагати від неї менше користуватися гаджетами – неможливо. Найкращий спосіб виховувати дітей – власний приклад.  

Також намагаємося не працювати вдома за жодних умов, лише коли є екстрені ситуації. Ми чітко розділяємо робочий та приватний простір. Якщо ми вдома і до нас підходить дитина, відкладаємо все і спілкуємося з нею. 

Про табу у батьківстві

Будь-які фізичні покарання – абсолютне табу. 

Цілувати дітей можуть тільки батьки. 

Для всіх в родині абсолютне табу – наркотики. Для дітей існує повне табу на алкоголь, жодних "хай хоч ковточок спробує".

Про вміння бути батьками

Коли мені було 25 і в мене народилася перша дочка, я читала багато книг з виховання. Від Спока до "Чому французькі діти не плюються їжею". 

Досвід показав, що норм та правил не може бути, а головний помічник – батьківська інтуїція. 

Зараз ми з Дмитром багато слухаємо та читаємо про нейропсихологію, зокрема Тетяну Чернігівську. Однак все одно насамперед керуємося власним досвідом та почуттями.

Також багато консультуємося з сімейним психологом. У моїй картині всесвіту – це така ж гігієна, турбота про сім’ю та про себе, як спорт. 

Про навчання дітей

Ми разом з Дмитром обираємо садки та школи, ходимо на всі співбесіди та шкільні події. Щоденно перевіряємо уроки. 

Домашнє навчання – той ще челендж, хоча наші школи зі свого боку все максимально намагаються організувати. Найкумедніше – уроки фізкультури онлайн. Складно, але справляємося поки.

Головне, що у нас спокійне ставлення щодо формальної сторони навчання. Ми не вимагаємо від дітей, аби вони були відмінниками чи щось подібне.

Для нас набагато важливіше, аби вони навчилися критичному мисленню, роботі з інформацією, отримали фундамент, який потім зможуть розвинути згідно власних бажань.

Про те, як не загубити свої інші Я у батьківстві

На перше місце завжди ставити себе.

У моїй картині всесвіту є піраміда: на першому місці – я (насправді кожна людина  у себе на першому місці, але чомусь здоровий егоїзм та ставлення до себе у нашому суспільстві вважається дивним), потім – мій чоловік (ми створюємо фундамент сім’ї), потім – діти, потім – наші батьки, потім – бізнес, потім – друзі. 

оли жінка щаслива, вона має ресурс, аби краще дбати про інших. Однак цей вибір кожен повинен зробити сам. І цей здоровий егоїзм немає нічого спільного з безвідповідальністю чи інфантилізмом. Навпаки, він про відповідальність. 

Я маю дбати про свій комфорт, психологічний стан, щоби забезпечувати безпеку та комфорт для своїх дітей, бути ефективним керівником тощо.