Правила батьківства Уляни Гукасової: мами 10 дітей, художниці
Розповідає Уляна Гукасова, багатодітна мама, художниця.
Батьківство – це віра в себе
Батьківство – це занадто складне, і одночасно дуже просте поняття. Якщо говорити, міркувати, думати та вивчати це явище, стає страшно і, можливо, не зовсім зрозуміло, навіщо вплутуватися в таку складну історію й обтяжувати себе, прирікаючи на вічну відповідальність, тривогу і безліч роботи.
Коли у тебе в животі плаває крихітна людина, або коли вона засинає під грудьми, або коли ти притискаєш до себе семирічку... Ти більше не шукаєш пояснень, тому що ти вже на шляху батьківства, вже крокуєш з однієї точки в іншу і це не можна зупинити.
Наша сім'я дуже відрізняється не лише від моєї й чоловіка батьківських родин, а і від більшості сімей. Наша сім'я багатодітна, прийомна, мандрівна, сім'я художників.
Але я знаю, що коріння ідей, які втілюються в нашій родині, проросли в мені з дитинства. Звідти й бажання усиновити дитину і любов до сестри та брата, моїх "перших" дітей, і краще, що дали мені мої батьки, бабуся і дід – їхнє безумовне прийняття і любов, свобода. Звідти впевненість, що я зможу, знаю, як бути мамою – віра в себе.
Життя багатодітної родити
Дуже складно описати математично безперервний процес під назвою "життя багатодітної родини".
У нашій родині є старші діти. Вони в різному ступені допомагають з побутом. Молодші теж посильно допомагають, але більше у вільному польоті, послуговуючись власними бажаннями.
Їжа готується весь день, їдять діти 4-5 разів. Є черговий з приготування й годування, а є той, хто прибирає кухню та їдальню.
Ми з чоловіком працюємо з дому, тому завжди є контроль і участь у всіх процесах. Я, наприклад, працюю у майстерні на великому балконі, з кухні. Тому можу без відриву від картин курувати всіх і вся.
Основний час діти проводять у спілкуванні, іграх, навчанні, складаючи компанію один одному.
До мене приходять обніматися або скаржитися на "всесвітню несправедливість і гноблення прав".
Раніше я багато читала дітям, зараз всі підсіли на аудіокниги. Люблять з татом дивитися кіно, а я не кіноман.
Обов'язково і у мене, і у чоловіка є своє дозвілля та хобі, крім роботи та дітей, побуту. Музика, біг, побачення для нас дуже важливо. Діти знають про це, тому дають нам можливість відпочивати.
Час для кожної дитини
У мене діє принцип пріоритету і запиту. Зазвичай це непропорційно і нережимно. Завжди є діти, у яких саме зараз якісь складнощі, прикрості або радості, підвищена потреба у взаємодії. Тож їм і приділю найбільше часу, поки не побачу, що наситилися, допомогло, відпустило.
Ті діти, які в цей період в балансі, і насичені моєю увагою, не вимагають такого занурення, їм вистачає п’яти хвилин пообійматися.
Іноді я не в доступі, тому що сильно зайнята, а іноді навпаки ми весь день базікаємо з дітьми та щось робимо разом.
До того ж, у дітей є тато, який так само в доступі. Від нього вони отримують багато уваги та любові.
Правила батьківства
Мої діти практично росли в умовах постійної появи нових дітей, проживання адаптації. Правил у нас не було і майже немає, це і непотрібно. Просто саме собою було очевидно, що маленькому потрібно бути у мами на грудях, старші можуть допомогти, а середні не шуміти або погратися з маленькими і т.д..
Також у нас немає системи покарань за непослух абощо.
Система повинна бути дуже гнучкою, тому що весь час змінюється вік і розвиток дітей.
Тому правила, покарання, стеження і вимоги – дуже неповоротка система, яка нам не пасує.
А ось вільний хід, з орієнтуванням на запити й можливості всіх нас, відповідно до здорового глузду, це дуже гнучко. Тож ми домовляємося, дотримуємося меж один одного, з урахуванням певних потреб кожного.
Ми з Артемом вчилися батьківства 13 років, за які у нас з’явилися 10 дітей.
Спільний досвід прийомного батьківства, пологів, годування, хвороб, навчання, адаптації та виживання в цьому всьому. Звичайно, багато читали, спілкувалися, думали, аналізували, пробували.
Розподіл батьківських обов’язків
Ми досить взаємозамінні з чоловіком. Немає такого, що він або я не можемо зробити та розрулити. Але є спеціалізація кожного та встановлений порядок, який комфортний для нас.
Наприклад, чоловік завжди відповідав за прогулянки, дозвілля, спорт, поїздки та машину, техніку і системи супроводів усіх процесів.
Він завжди укладає спати дітей, а молодші сплять з ним поруч, поки не йдуть до середніх, тому що там цікавіше.
Я ж відповідаю за спілкування, зв'язок, психіку, клімат у будинку, відносини. Я розмовляю, вирішую психоемоційні та всі інші питання.
Я займаюся логістикою, алгоритмами всіх процесів, контролем та обліком. Мені це комфортно і легко. Я люблю свої зони відповідальності. І люблю, що за чоловіком саме те, що мені не підвладне і що не дуже люблю.
Конфлікти та гаджети
Усі конфліктні ситуації розв’язуємо через бесіду. Іноді такі розмови можуть минати серіями, іноді по три години, по-різному. Але саме через розмову, аналітику, повчання. Іноді буває, конфлікт не потрібно вирішувати, а потрібно перервати, усунувши його причину, попередньо виявити її.
У наших дітей немає гаджетів. Ні телефонів, ні планшетів особистих. У нас є чотири ноутбуки і планшет, які розподілені між десятьма дітьми та нами, батьками, за розкладом. І всі дотримуються його.
Усе навчання за допомогою цих ноутбуків. Тому ігрові дні, коли старші хлопчики грають в Майнкрафт, це субота і неділя.
У середньому у кожного по дві години гри. Малюки дивляться мультики. У будні, між уроками, прогулянками, спортом і роботою по дому, їжею теж можуть подивитися щось, але це виняток.
Тому частіше у будні вони грають в настілки та рольові ігри, а старші займаються своїм дозвіллям – читання, музика, спорт.
Час на роботу і батьківські табу
Зазвичай діти граються між собою. А ось скаржитися люблять. Як і розповідати щось.
І скарги, і розповіді слухаю завжди. Якщо зайнята, так і кажу, що закінчу, а потім вислухаю.
Діти знають, що так і буде, і йдуть чекати. Часто 90% питань розв’язуються до моменту, коли я звільнилася.
Часто слухаю розповіді в режимі "білий шум". Наприклад, коли четверо синів одночасно розповідають про Майнкрафт, я абстрагуюся в режим "посміхаємося і махаємо". Дітям не заважає.
Дітям переважно не забороняємо, а ставимо кордони, вказуємо і нагадуємо про те, що їхня свобода перетинається зі свободою інших.
Ми не схвалюємо і засуджуємо якісь вчинки дітей, але не їх самих. Завжди можна пояснити, перемикнути, знайти точку напруги та розслабити дитину і ситуацію. Тому в жорстких табу немає потреби.
Звичайно є табу, наприклад, не можна, щоби хто-небудь чіпав твої статеві органи (важливо дітей вчити цьому в рамках сім'ї та поза нею), не можна грати з вогнем, не можна піти без дозволу гуляти, не можна брати чуже.
Гуртки та освіта
Час від часу хтось із дітей чимось захоплюється і починає ходити на якісь гуртки, потім полишає, коли набридне.
Це прерогатива дітей – обирати та запитувати. Зараз діти вчаться грати на фортепіано, все навчання і хобі в онлайн-форматі. Спорт з нами постійно.
Ми не допомагаємо дітям з домашніми завданнями. Для цього знайшли репетиторів і вчителів в онлайн-режимі.
Власне "я" у батьківстві та родинні цінності
Щоб не втратити власне "я" у батьківстві, не треба його знецінювати та жертву жертвувати ним. Батьківство – це алгоритм життя, форма, але наповнення її змістом – це вибір, і він повинен бути усвідомлений.
Я щодня відпочиваю від батьківства, коли бігаю, коли працюю, коли втікаємо з чоловіком на побачення.
Ми живемо, і діти бачать наше життя, життя нашої родини. Ось це і є те єдине, що ми дійсно їм закладаємо.
Те, як минуло їхнє дитинство, підлітковий вік, юність до повної сепарації.
Це не можна надумати або зобразити. Це факт кожного прожитого дня, і тільки це в підсумку залишиться з ними: пам'ять про своє дитинство.
Це буде найважливішим нашим впливом. Те, що залишиться в їхній пам'яті.