"Я вклав все, що мав": як кав’ярня у Києві годує ДСНС, ТрО та жителів Оболоні

Зараз він – бариста, власник закладу та керівник штабу "Незалежні волонтери".

За два місяці війни його команда годувала не тільки жителів Оболоні, а й переселенців, працівників ДСНС, ТРО та навіть моргу. А ще – знайшлося місце для щасливих подій. Володимир та його дівчина Іванна відсвяткували весілля.

LIGA.Life розпитала у чоловіка про страх втратити бізнес, ідею створення волонтерського штабу та команду, яка допомагає Києву та області під час війни.

Від "Чорної каракатиці" до "Okay Good Stay"

Перший заклад Володимира – кав’ярня "Чорна каракатиця", яка працювала у МАФі розміром 13 кв. м. У 2015 році він дізнався, що сімейна пара продає готовий бізнес на Оболоні. На той момент заклад встиг попрацювати лише чотири місяці.

"Зайшов у стіни кав’ярні і зрозумів, що це моє. Тому продав "Чорну каракатицю", позичив купу грошей і придбав новий заклад з ремонтом та обладнанням за $44 000", – розповідає Володимир.

З 2016 року "Okay Good Stay" пережила два ремонти, зміну меню, концепції закладу та підходу до гостей. У 2019 році вона набула сучасного вигляду. Останній ремонт передбачав збільшення площі кухні для встановлення холодильного обладнання. 

"Ми готуємо для гостей не лише напої, але й десерти. Ба більше, останні ми продаємо іншим кав’ярням. Тому місця для виробництва нам було замало. Довелося розширити", – додає власник кав’ярні.

Команда кав’ярні також змінилась за шість років існування. Спочатку Володимир працював і власником, і бариста. Також навчав чотирьох майбутніх бариста. Вони працювали в кав’ярні позмінно. Кожен з них підписував з власником контракт на рік. За цей час Володимир мав допомогти учням знайти роботу.

"Наш проєкт невеличкий. Через рік роботи бариста вже нікуди рости та розвиватися. Проявляється певна лінь, а так не має бути. Тому через рік вони знаходили інше місце роботи, яке допомагало їм рости".

Також в штаті був один кондитер, згодом їх стало двоє – Валя та Яся. Валя зараз при надії, тому останнім часом за десерти відповідає Яся, а також стажист Михайло. За баром працюють Володимир та Вікторія. Кав’ярнею управляє Іванна – дружина Володимира, а за соцмережі та зв’язки з громадськістю відповідає Анна.

Гості, які стали інвесторами

У кав’ярні немає клієнтів чи споживачів. Всі, хто приходять на каву чи десерт, – гості, каже Володимир. 

"За шість років на базі кав’ярні виникло ком’юніті, де всі між собою дружать, а деякі навіть одружуються. Якщо хтось купує машину чи готується до поповнення в родині, ми перші про це дізнаємося", – додає власник "Okay Good Stay".

Оскільки гостей постійно більшало, Володимир вирішив запропонувати їм стати інвесторами кав’ярні. Так гості могли покласти на депозит від 2000 до 15 000 грн та отримати:

• QR-код з креативним досьє та світлиною;

• баланс, з якого будуть списуватися гроші під час замовлення;

• знижку 5-15% залежно від стартової суми внеску.

"Ми ніколи не робили знижки. Вважаю, що наші вироби мають ціни, які відповідають їхній високій якості. Адже ми використовуємо не маргарин, а вершкове масло жирністю 83%, не дешеве борошно, а з високим вмістом білку. Проте для інвесторів ми зробили програму лояльності", – додає Володимир.

Також інвестори беруть активну участь у дегустації нових десертів і впливають на їхній склад та сировину.

"Наприклад, я хотів придбати нову кавомолку. Зібрав 3-4 найкращі варіанти та представив інвесторам, пояснюючи, як кожна може вплинути на якість кави. Разом ми ухвалювали остаточне рішення".

За грудень 2021 року у кав’ярню проінвестували 50 000 грн. Впродовж грудня та січня команда витратила приблизно 40 000 грн на нове обладнання. 

Ідея з інвестиціями зародилася наприкінці 2021 року. Було багато планів та сподівань, але у лютому 2022 року почалася повномасштабна війна.

Війна: початок

Своє перше враження від новини про початок повномасштабної війни Володимир описує коротко: "На голову не налазить". Проте ідеї закрити кав’ярню та поїхати з міста не допускав.

"Оскільки більша частина нашої команди – дівчата, я їм сказав залишатися вдома. Сам пішов у кав’ярню, тому що наші гості мали розуміти, що тут їх завжди чекають", – пояснює Володимир.

24 лютого до кав’ярні завітало понад 300 людей: постійні гості, жителі району та навіть ті, кого Володимир вже давно не бачив. Всі спілкувались, обмінювались переживаннями.

Після початку війни власник кав’ярні ухвалив одне радикальне рішення – відпустити дружину, сестру та співробітниць у безпечніше місце. 

"Це був скандал. Дружина образилася. Через два тижні вона придбала квиток і повернулась. Я був проти, адже не знав, що буде завтра. Проте вона відповіла: "Я – твоя дружина. Якщо судилося померти, то разом", – пригадує чоловік.

З миру по нитці

У перші дні війни Володимир помітив гостру нестачу хліба у Києві. Це стало для нього першою волонтерською задачею. За допомогою звернувся до сусіднього магазину напівфабрикатів "Галя Балувана". 

"Я знав, що вони завжди роблять запаси борошна та цукру. В магазинах цих інгредієнтів вже не було. У мене є обладнання, у них – сировина для виготовлення хліба. Залишилося знайти людину, яка б змогла його спекти", – пригадує чоловік.

Пошуки тривали недовго. Готуючи каву для гостей, Володимир запитував: "У вас є знайомий пекар? Нам потрібен хліб!" Бурхливе обговорення почув Марк, який стояв в черзі за кавою. Він випікав хліб вдома, тому погодився на пропозицію Володимира. 1 березня кав’ярню заполонив аромат свіжоспеченого хліба.

Згодом до Марка доєднався Михайло. Він працював кухарем та піцейолою, тому був знайомим із тістом. З його допомогою обсяг хліба вдалось збільшити вдвічі. Роздавали хрумку випічку спочатку жителям двох ближніх будинків. Потім почали приходити й інші жителі району.

Без пригод не обійшлося. Планетарний міксер не витримав навантаження і зламався. Вручну замісити стільки тіста неможливо. Володимир почав шукати професійне обладнання, яке знайти в Києві в воєнний час – ще той квест. 

На цьому марафон взаємодопомоги не закінчився. Власники іншої кав’ярні принесли свою піч, щоб пришвидшити виготовлення хліба. Також люди приносили інгредієнти, зокрема борошно.

"Якщо ми змогли зібрати цех для приготування хліба, то, можливо, вдасться зібрати продукти, щоб годувати людей?" – подумав власник кав’ярні, оцінивши ситуацію.

Перша задача – налагодити контакти з західними регіонами України, звідки можна привезти продукти. Адже у Києві панував дефіцит. Одна з постійних гостей кав’ярні тимчасово мешкала у Львівській області й погодилась допомогти.

Так за два дні їм вдалося зібрати 20-тонник продовольчої допомоги. На початку війни вулиці Оболоні були пустими, тому вантажівка, яка під’їхала до закладу, здивувала район.

Новостворена команда волонтерів, яка складалася з працівників кав’ярні, постійних гостей та їхніх друзів, злагоджено розвантажувала, сортувала та роздавала пайки жителям Оболоні. Здебільшого це були люди похилого віку та мами з дітьми.

Сировина, яка залишилась у кав’ярні, також пішла на приготування страв та випікання хліба.

"Розумів, що цього замало, я можу дістати більше. Ми відкрили збір у соцмережах. Сумарно за два місяці війни на мою картку надійшло понад 900 000 грн. 85% переведень були від гостей кав’ярні. На одну закупівлю витрачали 20 000-70 000 грн". 

Наступний челендж – налагодити постачання гуманітарної допомоги на постійній основі. Володимир звернувся до різних фондів та благодійних організацій. Від них вони отримали 30-40 т продовольчої допомоги. Інші 150 т новостворений штаб "Незалежні волонтери" добували своїми силами. 

На цьому діяльність штабу не обмежилася. Володимиру зателефонував його знайомий – власник ресторану. Війна застала його на відпочинку в Драгобраті, тому він запропонував волонтерам скористатися кухнею ресторану для приготування їжі.

Так працівники ресторану та декілька волонтерів озброїлися ножами та каструлями, щоб нагодувати чотири батальйони ТРО, робітників ДСНС та моргу, які працювали безперервно.

Готувати було кому, а ось інгредієнтів було обмаль. Знову на допомогу прийшла одна з постійних гостей "Okay Good Stay". У мирний час її логістична компанія займалася перевезенням зернових Україною.

Вони надали три 20-тонника та мікроавтобуси меншого об’єму для транспортування продуктів з інших регіонів України у Київ. 

"У мене також були знайомі у Кракові. Вони привозили продукти в Чернівці чи у Львів, звідти їх забирали наші машини та доставляли у Київ. На жаль, без втрат не обійшлося. Два 20-тонника дивним чином зникли у Львові, один поліція відправила у Вишгород з поясненням: "Там гуманітарка потрібна більше".

Диверсанти на весіллі

Війна триває. Хліб печеться. Страви готуються. Волонтери доставляють їжу містом та областю.

Гучного святкування ніхто не планував. Пара до останнього не розповідала, що скоро в них буде розпис. За два дні до важливої дати Володимир проговорився іншим волонтерам. Дівчата насварили його за таємницю, але врешті їм вдалось організувати маленьку вечірку в стінах кав’ярні.

Найцікавіше було знайти людину, яка за законодавством може розписати в умовах воєнного стану. 

Одного дня Володимир прийшов на роботу і біля кав’ярні помітив чорний тонований мікроавтобус. Тоді містом ширилась інформація про диверсійні угрупування, тому чоловік одразу сповістив про автомобіль в ЗСУ. 

Згодом до кав’ярні зайшли хлопець та дівчина. За приготуванням замовлення зав’язалась розмова:

– Що у вас тут цікавого? – запитала дівчина.

– Нічого. От тільки бусик якийсь підозрілий стоїть, – відповів Володимир.

– І що?

– Нічого, зателефонував в ЗСУ. Зараз його на запчастини розберуть.

– Ні-ні, це наш бус. Не треба!

"Виявилось, переді мною стояла капітан поліції Катерина, яка за законами воєнного стану могла нас розписати. Так ми неочікувано познайомились із гостями нашого весілля", – сміється Володимир.

Збиткова кава

Попри активне волонтерство, кав'ярня "Okay Good Stay" продовжувала працювати. Волонтерів, поліцію, ТрО та військових заклад пригощав безкоштовно. Окрім цього, війна зменшила кількість гостей кав’ярні. Це вплинуло на фінансове становище бізнесу.

"Прибуток ніякий. Середня каса – 600-1000 грн. Та я оптимістично дивлюсь на це, у деяких закладах і цього немає. В середньому за світло я маю віддати 30 000-32 000 грн, але поки ця сума висить у повітрі. Вважаю, краще ці гроші віддати на волонтерство: придбати сировину, приготувати їжу та віддати тим, хто цього потребує", – пояснює Володимир.

"Кав’ярня – це лише стіни та обладнання. Якщо я приберу звідти людей, це буде пустий склад. Для мене найцінніше – люди, які зі мною. Вони хочуть допомагати, я даю їм цю можливість. Але всі працюють на волонтерських засадах", – додає власник кав’ярні.