Рік тренувань, щоб пробігти півмарафон: "Це ж 21 кілометр! Як я взагалі побіжу"
Пробігти марафон до 30 років – таку мету я поставив перед собою, коли мені було 23. Тоді мені здавалося, що це завдання заскладне. Але виявилося, що пробігти півмарафон можна вже після року регулярних тренувань.
Я – інженер, людина досить далека від спорту. В моєму оточенні є люди, яких раніше теж було складно назвати спортсменами. Але за допомогою наполегливої праці – регулярних тренувань – вони збільшили свою витривалість: з бігу на два кілометри до бігу на 21 км. Таких людей було троє. А ще один знайомий в результаті тренувань зміг подолати марафон – 42 км.
Тоді я задумався: "Чим я гірший?". Ось так й вирішив пройти їхнім шляхом. Почав з тих двох кілометрів, що й вони.
Як я тренувався
Для бігу я використовував додаток Nike Run Club, щоб контролювати темп та час, але підійде і будь-який інший. Оскільки моєю ціллю було просто подолати півмарафонську дистанцію (не за якийсь конкретний час), то тренування я намагався планувати так, щоб на вихідні припадала довга пробіжка. На наступний день я мав коротку відновлювальну пробіжку, і десь всередині тижня біг половину від довгої дистанції. Щотижня я збільшував загальну дистанцію десь на 10%. А для того, щоб не кинути тренування, я постійно уявляв, як тримаю медаль після подолання дистанції, це допомагало.
Я зазвичай бігаю сам, бо мені так комфортніше. Це для мене як медитація. Але якщо вам цього замало, беріть з собою друга, так і відкрутитись від пробіжки важче, якщо ви вже домовились. Я досить пізно дізнався, що є безкоштовні бігові клуби, де бігати разом дійсно веселіше. Також у компанії можна отримати поради, як правильно бігати.
Коли почав бігати, помітив, що став витривалішим в повсякденному житті. Я не втомлювався від поїздки на роботу, навіть після робочого дня почувався доволі енергійним. Також я проводжу між бігом та складними технічними проєктами аналогію, оскільки для їхньої реалізації також потрібно регулярно докладати зусиль та не пропускати тренування.
Через чотири місяці я вже брав участь у забігу на десять кілометрів. Моєї витривалості вже було достатньо для цього. Проте у моїй голові був бар’єр: "Це ж десять кілометрів!". Але як виявилось, обмеження було лише в моїй голові, і мені вдалось таки пробігти десятку. Після того бігати на таку дистанцію стало звичною справою.
Перед півмарафоном виникла аналогічна думка: "Господи, це ж 21 км! Як я взагалі побіжу?". Цього разу я мав більше підстав для тривоги, адже раніше я бігав максимум 17 км.
Бігти разом
Є велика різниця між тим, коли тренуєшся сам і коли біжиш на змаганнях. На змаганнях ти отримуєш великий заряд позитивних емоцій та мотивації. Бігуни підбадьорюють одне одного, плескаючи тим, хто пробігає повз. Вболівальники підтримують веселими вигуками та плакатами. На мою думку, підтримка вкрай важливий елемент під час забігів на довгі дистанції.
На середині дистанції склалася цікава ситуація в нашій темповій групі. В якийсь момент стало очевидно, що деякі учасники вже втомилися. Один з бігунів почав ритмічно плескати в долоні, його ідею підхопив другий, третій. І от вже вся група біжить і одночасно плескає. Це був надзвичайно сильний меседж: на кшталт "Тримайтеся, хлопці, прорвемося!". Такі моменти дуже підбадьорюють і дають сили викладатися на повну.
Після фінішу у мене були змішані емоції: з одного боку, я був щасливий, що зміг добігти, і не впасти дорогою, а, з іншого – було присутнє відчуття нереальності, бо не міг повірити, що це врешті-решт сталося. Також було відчуття певної спустошеності – ти досяг своєї мети, до якої так довго йшов і багато працював, і не знаєш, що робити далі.
Але мої зусилля не були марними й 100% були вартими результату. Принаймні, мені буде про що розповісти внукам. Та ще більше я хотів би розповісти, що пробіг марафон – саме тому продовжую тренуватися.