Що я тільки не пробував! 5 історій людей, що ніяк не довчать англійську. Поради, що робити
- Віталій Улибін, 30 років, PR-менеджер, щомісяця починає вчити англійську, але щоразу закидає
- Уляна Кривохатько, 25 років, junior gamedesigner, майже 15 років намагається вивчити англійську
- Ольга Дідок, 32 роки, експертка з комунікацій, майже вивчила англійську, але мріє знати її на професійному рівні
- Мар’яна Хемій, 35 років, PR-менеджерка видавничо-освітнього проєкту "Портал", тричі закидала індивідуальні уроки
- Поліна Положенцева, 34 роки, PR-менеджерка Музею українського живопису, втомилася від спроб вивчити english
Безліч людей починають вчити english, потім кидають, знову починають і це триває роками, а то й десятиліттями. У чому причина?
Ось п’ять історій людей, які чи не все життя намагаються вивчити англійську, але ніяк не досягнуть потрібного рівня, і поради, що слід зробити.
Віталій Улибін, 30 років, PR-менеджер, щомісяця починає вчити англійську, але щоразу закидає
Якщо не рахувати школу та університет, вперше я взявся за англійську років вісім тому. Тоді переїхав у Київ і зрозумів, що більшість вакансій мого профілю вимагають знання мови. До того ж, почав подорожувати й почувався ніяково, коли не міг розв`язати прості питання в дорозі.
Що я тільки не пробував. У телефоні завжди є кілька застосунків: платних і безкоштовних для вивчення слів та ідіом.
Намагався прочитати в оригіналі зі словником "Портрет Доріана Грея", дивитися серіали англійською з субтитрами і без.
Найбільш помічним, мабуть, був подкаст від BBC Ukraine, там в ігровій і рольовій формі пояснювали граматику і можна було вхопити цікаві слова. Але помітив, що тільки припиняю його слухати, все наче вилітає з голови.
З огляду на мої старання, колеги подарували сертифікат на курси, але, чесно кажучи, це були даремно витрачені кошти – робочий графік толком не дав мені пройти курс. Я сходив на 2-3 заняття й зупинився.
Найбільше сподівань покладав на перегляд кіно та серіалів. Чув багато історій від людей, які нібито у такий спосіб вивчили англійську. Словниковий запас дійсно трохи поповнився. Але ні сприймати краще на слух, ні тим більше говорити англійською я не почав.
Постійно собі обіцяв, що щодня приділятиму годину-півтори для занять. Але часу на це ніколи не знаходилося. Або я почувався надто втомленим ввечері, або не прокидався, як планував, заздалегідь уранці. Коротше, не пішло.
Кілька разів на місяць починаю вчити англійську. А потім знову рутина й відсутність системи все зводить нанівець. Можливо, не вистачає мотивації, а можливо, що й нормального наставника.
Порада: Віталію варто визначитися, якого рівня складності йому потрібна англійська. Далі встановити часовий проміжок, за який він може досягнути цього рівня. Іншими словами, запустити проєкт з чіткими термінами та очікуваним результатом.
І тільки потім визначатися з методами, як і що саме йому вчити. Та ж граматика англійської з вивченням правил та спробами вибудувати систему часів потрібна далеко не завжди.
На початку історії Віталій говорив про складнощі з мовою у закордонних подорожах, тому можна припустити, що цільовим для нього є все-таки розмовний рівень англійської. А це набір мовних моделей, завчивши структуру котрих можна вільно спілкуватися, підставляючи під них потрібні слова.
Сучасні онлайн-підручники мають різний контент. Наприклад, можна знайти курс "Англійська для подорожей". Онлайн-застосунки дають можливість створювати набори слів під конкретну тему та тренувати у вправах та готових мовних зворотах.
Уляна Кривохатько, 25 років, junior gamedesigner, майже 15 років намагається вивчити англійську
Вперше за іноземну мову я взялася у підлітковому віці. Тоді мамин брат підсунув мені книжечку, що обіцяла навчити англійської завдяки якійсь простій системі запам’ятовування. Якби вона працювала...
Бажання опанувати мову з’явилося на перших курсах коледжу. Тоді усвідомила, скільки цікавої інформації англійською проходить повз, бо не знаю мови.
Що я тільки не робила! Ходила до двох різних репетиторів, на додаткові заняття в коледжі та універі, займалася в Lingualeo, намагалася листуватися англійською, записувалася на курси, дивилася серіали з субтитрами, намагалася читати книжки і слухати диски…
Я жадібна до знань, звикла, що вони даються легко. Обожнюю читати, та на інтуїтивному рівні розумію правила української та російської. Проте з англійською "легко та інтуїтивно" не вийшло. Структура мови відрізняється, мені її в дитинстві не пояснили, а потім я заплуталася і застрягла.
Останні роки три постійно вивчаю англійську. Востаннє всерйоз бралася за неї цього літа. Була мета: за рік мати рівень В2, щоб вільно почуватися на співбесідах. Мене активно підтримував хлопець.
Знайшла чудову репетиторку, вона почала розплутувати клубок суперечливих знань, який оформився в моїй голові за 15+ років нерегулярних спроб подружитися з мовою. Але потім я потрапила в лікарню, після реабілітації – на нову роботу в новій професії, і все знову загуло.
Якщо порівнювати мою нинішню англійську з тією, яка була на першому курсі коледжу, прогрес помітний. Я читаю прості художні тексти та більшість текстів "по роботі" (але Google Translate завжди поруч!), не особливо підглядаю в субтитри на Netflix, нормально сприймаю мову на слух і навіть минулого року спілкувалася англійською на мінімальному побутовому рівні, коли подорожувала до Норвегії.
Але маю сильний страх писати англійською, спілкуватися нею у форматі, складнішому за "sorry/please/Where is the park?".
Зараз сподіваюся, що закріплюся в новій професії, трохи підлатаю здоров’я і повернуся до своєї репетиторки. Боюся тільки, що доведеться починати спочатку. Якщо якимись знаннями не користуєшся, вони швидко губляться.
Порада: Уляні лишилося зовсім трошки напружитися, щоб дійти до бажаної мети у вивченні англійської. Природна схильність до мов уже зробила більшу частину справи.
Те, що Уляна говорить про різницю структур між українською та англійською, дає зрозуміти, що мову вона сприймає саме як структуру, а не просто як набір слів та фраз. З таким підходом лишилося тільки наповнити свій словниковий запас, щоб ця структура стала більш виразною та дозволила почуватися вільно у розмові.
Можу порадити роботу з будь-яким застосунком-словником. Він дасть можливість тренувати слова блоками, за категоріями. Слова з яких категорій вчити, Уляна може обрати сама, залежно від того, де вона в майбутньому планує використовувати англійську. А вже вивчивши нові слова, практикуватися наживо.
Ольга Дідок, 32 роки, експертка з комунікацій, майже вивчила англійську, але мріє знати її на професійному рівні
Вперше я почала вивчати англійську у школі, у п'ятому класі. У 18 років знайшла репетитора. Розуміла, що і робота у медіа, і сучасний світ, і подорожі вимагають знань міжнародної мови. Я мала трьох хороших репетиторів протягом останніх 14 років. Обирала за принципом професійності – це були викладачі найкращих шкіл та вишів країни.
Займалася від шести місяців до двох років: особисто і скайпом. Через роботу та з інших причин щоразу припиняла заняття. Рівень виріс до В2, а за деякими тестами – С1. Але через відсутність практики мова швидко забувається.
У мене не було завищених очікувань від навчання. Будь-який процес опанування нового складний. Працювала багато й напружено – 2-4 рази на тиждень. Сподівалася, вивчу мову до рівня української чи російської, але все одно роблю помилки та не маю того самого бажаного "відчуття мови".
Зараз регулярно дивлюся фільми англійською й читаю профільні статті. Проте моя мрія – рівень proficient. Як його досягти – поки не знаю.
Порада: Хотілося би почати з поради усім, хто вивчає будь-яку іноземну мову: припиніть порівнювати рівень володіння рідною мовою з тим, наскільки впевнено ви можете говорити тією, яку взялися вчити. Рідну мову ви вбираєте в себе з самого дитинства, звикаєте до її звучання ще з того часу, коли навіть не навчилися говорити. А в англійській хочете досягнути того ж рівня, але за значно менший термін, стикаючись з нею 3-5 разів на тиждень від сили по годині.
Ольга говорить про свій рівень англійської як про B2. У міжнародній лінійці рівнів це хороше володіння мовою – яке ми називаємо "вище середнього".
Рекомендацією може бути почати приділяти більше уваги роботі над так званими продуктивними навичками мови, тобто говорити й писати англійською. Тільки так можна остаточно позбавитися помилок та натренувати те саме "відчуття мови".
Для цього можна взяти участь в групових розмовних клубах. Під час таких зустрічей буде можливість і поговорити, і послухати, як говорять інші учасники з приблизно таким самим рівнем англійської. Вміння чути помилки в розмові інших – теж тренування.
Мар’яна Хемій, 35 років, PR-менеджерка видавничо-освітнього проєкту "Портал", тричі закидала індивідуальні уроки
Я завжди була здібна до мов. З дитинства дивилася мультики чеською, вільно перемикалася з української на неї чи словацьку лише завдяки телевізору. Потім виросла з мультиків, перестала дивитися телевізор і втратила ці навички.
У школі вивчала німецьку, вона теж давалася легко – схоплювала на льоту. У сьомому класі почала вивчати англійську. Це був факультатив за бажанням, який тривав лише рік. Нагоди повернутися до вивчення англійської не траплялося ще років 20.
На репетиторів не було коштів, на курси – часу, а для самостійного вивчення не вистачало самодисципліни. Купувала книжки, словники, проходила сама кілька уроків – і закидала.
Потім пішла на індивідуальні заняття раз на тиждень. Впевнено виходила на Intermediate – і зробила паузу майже на рік. Після чого знову починала спочатку. Мала три такі спроби.
Останнього разу – у 2018 – планувала пропустити одне заняття, але вже майже три роки підручники лежать у викладачки, чекають мого повернення.
Я майже вільно читаю інструкції, написані англійською (хоч до програмного забезпечення, хоч до косметики), деякі статті, на які натрапляю в соцмережах. Іноді забуваю, що погано володію англійською, і тоді почуваюся вільно. Іноді – з переляку й двох слів не можу зв’язати. І дуже боюся помилок.
Подорожі, здавалося, мотивували й надихали найбільше – з кожної привожу англомовні путівники й твердо обіцяю собі їх перечитати. Маю також друга, у якого хобі – вивчати різні мови у вільний час. Він робить це самостійно, і це йому справді вдається.
Щоразу обіцяю собі взяти з нього приклад, але зрештою розумію, що це не мій варіант. Навіть на відривний календар, що передбачає вивчення кількох слів та крилатих виразів на день, мене вистачає максимум на тиждень. І так вже три роки.
Усі три мої викладачки казали, що я здібна учениця. Та часу на домашні завдання не було, і через це я просувалася дуже повільно.
Мрію не мати мовного бар’єру, подорожувати наодинці, мати друзів зі всього світу й подаватися на грантові заявки на навчання чи роботу, не відмовляючи собі в цьому через мовні обмеження. Також мрію коли-небудь пожити в інших країнах – хоча б півроку-рік, й почуватися такою собі громадянкою світу. Тому досі шукаю свій ефективний метод.
Порада: Будь-яка мова, якщо нею не користуватися, забувається швидко, саме тому Мар’яні щоразу після перерви треба було починати вивчення фактично спочатку.
Якщо самодисципліна є, але поки що без приставки "само", можна доручити себе дисциплінувати системі, яка зашита в сучасні застосунки з вивчення мови у вигляді нагадувань, пушів та автомотиваторів.
Та й сучасні елементи гейміфікації – подарунок чи віртуальна нагорода за стабільну щоденну роботу. У подібному випадку працюють саме з такою метою щоденного залучення уваги користувача. Також допомагає змагання з тими, хто проходить аналогічний курс. Це непоганий спосіб тримати себе в тонусі та не філонити. Виконання щоденних завдань та можливість порівняти свої успіхи з успіхами тих, хто робив те саме, може спрацювати на ура.
Поліна Положенцева, 34 роки, PR-менеджерка Музею українського живопису, втомилася від спроб вивчити english
Англійська з’явилася у моєму житті у випускних класах, до цього вчила лише французьку. "Бонжур, коммон сава?" – повторювала я з першого класу, а "Хеллоу, хау а ю?" – тільки з дев' ятого. То був початок 2000-х, коли учні ще не розуміли, навіщо їм розмовляти іноземними мовами.
Гостре бажання знати інші мови виникло у 31 рік. Я полетіла в Індію, де люди майже не знали англійської. Але навіть вони спілкувалися краще, ніж я. Тож у мене в житті з’явилася мрія: говорити англійською краще за індусів.
В Україні закінчила три семестри у одній зі шкіл з вивчення англійської. Там задавали багато "домашок": десь по сім сторінок тричі на тиждень. Писала їх на роботі в обідню перерву. Почувалася, як школярка. А у неділю іноді прогулювала уроки – було важко примусити себе вчитися у вихідні.
Це допомогло підтягнути граматику, але майже вбило жагу вчити мову. Уроки заганяли в депресію. Здавалося, я ніколи не розберуся в усіх цих часах та граматичних формах. Спойлер: і досі не розібралася.
Ситуацію врятувала моя подруга, яка викладала english через скайп. Ми просто пліткували англійською, не думаючи про часи та інші граматичні нюанси. "Чотирьох часів тобі достатньо, забудь про інші", – сказала вона на нашому першому занятті.
Згодом я почала листуватися з людьми, які також хотіли вивчити англійську.
Одним з таких "друзів" був депресивний француз, що любив жалітися. То було нестерпно. Я припинила з ним спілкування раніше, ніж ми вдвох вивчили англійську.
"Якщо скажеш щось не так, тебе все одно зрозуміють" – це був другий важливий урок від подруги. Це допомогло мені побороти страх говоріння.
Я почала розмовляти з сильним акцентом і неправильно. Але хоча б не боюся спробувати. Сподіваюся, під час пандемії та за відсутності подорожей не втрачу цю навичку. Зараз не вчу мову, втомилася за чотири роки спроб. Лише підтримую свій елементарний рівень, дивлячись серіали.
Порада: У тому, що вільно спілкуватися англійською цілком можливо, розібравшись тільки з чотирма часами, подруга Поліни має рацію. Багатьом із нас шкільна система встигла привити думку, що необхідно вивчити всі часи англійської, і тільки тоді можна претендувати на звання "can speak English".
Далеко не всі зможуть розповісти про систему часів в українській, але при цьому більш, ніж вільно використовують її як рідну мову.
Судячи з історії Поліни, англійська їй необхідна для розмовної мети, тому абсолютно правильним було її рішення перейти до вивчення мови у розмовній практиці з подругою, концентруючись на змісті розмови, а не на тому, яку граматику при цьому використовувати.
Чути готові мовні моделі, а потім відтворювати їх у схожих ситуаціях – найкраща практика для тих, кому англійська потрібна просто для спілкування, а не для того, щоб стати філологом.
До вимови англійської треба звикати, і привчати свій слух та артикуляційний апарат. Перегляд серіалів англійською – частина справи, іншу на себе візьме їхній переказ усно та письмово подрузі чи викладачу. І якщо з викладачем буде так само легко та комфортно, як і з подругою, то бажання вчити англійську вже не загубиться.
