Як підняти настрій дітей після повернення до школи й садка в умовах війни: радить психолог

Діти, які пішли у садочки та школи, в умовах повномасштабної війни вже пережили перші тижні яскравих вражень від нового чи зустрічі зі старими друзями, але нині починають відчувати втому буднів, і важливо працювати з цим станом.  

Є чимало різних порад і рекомендацій. Але батьки не завжди можуть усе це запам’ятати. Тому час від часу пригадуйте лише три слова: очі, вуха, серце. Зараз поясню.

Заведено вважати, що кожен із нас від народження має якийсь домінувальний тип сприймання:

• є діти-візуали, які все сприймають очима (це "покажи, щоб я краще сприймав");
• є аудіали – чутливі до звуків та голосів;
• і є кінестетики, які глибоко відчувають тілом найрізноманітніші емоції.

Можна намагатися відстежити провідний тип сприймання у дитини, аби максимально допомогти їй навчатися та комунікувати зі світом. Наприклад, якщо дитина – аудіал, уточнювати, як вона сприймає голос вчителя, чи не боїться строгого голосу батьків, можливо, з нею треба говорити лагідніше та пошепки, краще їй вчитися під музику чи забезпечити тишу. 

Але нині кажу про це не для того, щоби визначати провідний тип сприймання, бо повномасштабна війна в країні настільки зачепила всі наші канали сприймання, що ми стали "оголеними нервами".

Зараз ми, як батьки, маємо особливо подбати про те, що бачать дитячі очі, що чують їхні вуха, що відчувають їхні тіла й серця.

У дітей безліч емоцій, вони різні та контрастні. Деякі з цих емоцій вони проживають вперше, і не так легко з ними впоратися. Але й діти щодня нові та різні, тому щоранку батькам варто подивитися на дитину заново, наче знову з нею знайомлячись. І в цьому помагають ті самі "очі, вуха, серце".

Приємне прокидання

Що малюк чи підліток побачить одразу після пробудження? Що почує? Відчує що? Придивіться, хто сьогодні прокинувся, і скажіть йому: "Привіт". Запитайте себе, який у вас голос: тривожний чи спокійний, чи потрібно щось з ним зробити, щоб звертатися до дитини лагідніше.

Спробуйте увімкнути музику чи зайти до кімнати з іграшкою і від її, а не від свого імені будити малюка. 

Можливо, донька чи син почує мелодію або побачить іграшку – і посміхнеться. 

Приготуйте на сніданок млинці чи бутерброди й варенням намалюйте на них смайлика. Це велика допомога для зняття постійного стресу.

"Сирена – це турбота наших військових про твою безпеку"

Якщо дитина йде до садочка чи школи та під час повітряних тривог спускатиметься до укриття, то поясніть їй, що цей сигнал – про любов та турботу. Бо вмикають його не окупанти, а наші захисники, які там десь кажуть: "Сонечко, потурбуйся про себе. Вмикаємо заздалегідь, ти маєш час спуститися. Візьми з собою водичку, печиво. Подбай про себе, зайди в укриття".

У дитини в голові має вимальовуватися картина турботи –  "про мене дбають". І це важливо, бо батьки не можуть бути з нею постійно. 

У школі – це вчителі. Педагоги вже багато всього знають і розуміють, вони багато вчилися влітку, і це має давати батькам спокій. І цей спокій та впевненість варто транслювати дітям, формуючи авторитет та довіру до вчителя. 

Батькам важливо не перебирати на себе роль учителя. Не потрібно налаштовувати дитину, щоби в час тривоги одразу телефонувати батькам. Вона має знати, що є вчитель, якому батьки довіряють.

Слова мають значення

Не варто маркувати тривожним наплічник, який малюк чи школярик бере із собою для перебування у сховищі. Нехай він буде "рюкзачком турботи" чи "приємним рюкзачком". Напишіть дитині записку і покладіть в портфелик – нехай їй буде приємно та несподівано це побачити. Можливо, не одну записку чи смайлик на жовтій картці та в різні зошити. Якщо дозволяється брати з собою телефон, то напишіть щось протягом дня чи на великій перерві.

Якнайчастіше повторюйте фрази: "Це нормально", "Ти точно справишся", "І у мене теж так буває". Вони мають це розуміти й цього не боятися.

Прожити емоції через тіло

Діти більшість емоцій проживають через тіло. Чим більше ми можемо дозволити їм рухатися, організувати рух, тим краще і легше їм буде. На перерві пропонуйте вийти в коридор, на вулицю (якщо це дозволено). Після уроків зайдіть у парк чи на дитячий майданчик. Нехай дитина вибігається. 

Звертаємо увагу на звуки

Як вчинити зі звуками – подумайте. Можливо, варто дозволити дитині голосно вмикати музику через колонки після школи, якщо це її буде заряджати й розряджати від чогось неприємного.

Є діти, яким потрібен фоновий шум. Така дитина краще робитиме домашні завдання під музику, яку сама собі підбере. 

Або варто дозволити під час перерв одягати навушники. Водночас не факт, що вона буде постійно так робити, завтра може й не захотіти. 

Пам’ятаймо: є діти, які потребують цілковитої тиші. Якщо дитина не має окремої кімнати, нехай працює на кухні, але із зачиненими дверима та батьківським розумінням, що її не треба турбувати. Бо часто батьки кажуть: "Ну то працюй собі, ми тобі не заважаємо", а самі стукають, шарудять за дверима, постійно заходять. Менших братів та сестер у цей час найкраще забрати на вулицю.

Зменшуємо візуальні подразники

Чистий простір і зменшення кількості візуальних подразників допомагає дитині краще сконцентруватися. Це не має відбуватися так, що приходимо у кімнату до підлітка зі словами: "Все, знімаємо все зі стін у твоїй кімнаті, бо я слухав психолога". 

Це треба робити з турботою та ненав'язливо: "Бачу, зараз тобі складно сконцентруватися. Це нормально. Щоб тобі було легше, рекомендують, щоб було якомога менше того, що може тебе відволікати. Ти допоможеш своєму мозку і своєму сприйняттю". 

В ідеалі має бути порожня стіна, чистий стіл, а яскраве все сховати. Зробив одне домашнє завдання – заховав у шухлядку, дістав наступний зошит.

Вечірні розмови важливі

Вечірні розмови про те, як пройшов день – важливі. Оберіть для посиденьок улюблений чай. Спеціально "придумайте собі "проблему" його обрати й купити (бо нам зараз так потрібні маленькі проблеми, підвладні швидкому вирішенню). Підіть по той чай в магазин. 

Нехай дитина сама обере його, 20-30 хв чи скільки їй треба, пізнаючи запах та замислюючись, який обрати. 

Під час чаювання можете приглушити світло, взяти плед і загорнути дитину в нього. Можна обійняти, чи взяти її руку у свою. Щось зробити для її тіла. І ввімкнути заспокійливу музику або, навпаки, за бажанням дитини, посидіти в тиші.

Як тобі?

Все індивідуально, але атмосферу спокою, довіри та прийняття можна вибудувати запитанням: "Як тобі?" Як тобі зараз? Як тобі в школі? Вдома? Чи комфортно, чи подобається? Що б ти хотів/хотіла? Що б тебе зробило сьогодні ще трішки щасливішим? 

Святкуйте найменші перемоги

Ще три поради:

• щоденне святкування маленьких перемог;

• увага до слів і фраз, які говоримо дитині;

• увага до настрою, який допомагаємо дитині створювати.

Найменші перемоги святкуймо разом! Кожен розв'язаний приклад – це перемога. І "Ти застелив ліжко без нагадування! – прекрасно!" "Ти встиг на урок!" – чудово! "Ти встав разом з будильником! Вау!" – буденні речі, але за них варто дякувати дитині й помічати.

Може, дитина завжди це робила, але ми їй про це ніколи не казали. Варто почати! 

Все, що не відбувається в ці дні, для дитини має бути звернено в бік плюсів – я це називаю підняти настрій на "балкон", хоч трішки вище. Звісно, можуть бути зауваження, але плюсів має бути значно більше. Маємо себе образно запитати: "Своїми словами чи діями куди я зараз  дитину відвів? На балкон чи у підвал?" Підвалів на її життєвому шляху і так стрілося багато.

Наталя Сиротич, PhD, арттерапевтка, психолог Карітас України, для LIGA.Life