Як допомогти своєму підлітку під час війни: поради для батьків та безкоштовні психологи

LIGA.Life розпитала координаторку проєкту, психологиню-ведучу груп для батьків, дітей та для освітян проєкту "ПОРУЧ", Наталію Строєву та супервізорку проєкту Катерину Явну-Розенталь.

Навіщо підліткам і їхнім батькам психологічна допомога

У підлітків у їхньому віці психіка є  вразливою, оскільки вона ще формується. На це накладаються гормональні перебудови, що робить дітей цього віку ще більш чутливими до всього, що їх оточує та відбувається з ними, зазначає координаторка проєкту, ведуча груп підтримки Наталія Строєва. 

На додачу – стрес через війну, переїзд на нове місце, дискомфорт і невизначеність "що буде далі", розлука з кимось із членів сім’ї або ж узагалі втрата чи пережите насильство.

"Це стосується і дошкільнят та молодших школярів, їм важко впоратися зі стресом, вони можуть відкочуватися у розвитку – на пів року, рік. Це називається регрес", – пояснює Наталія.

Пережитий стрес може позначатись і на успішності в школі.

Адже під час небезпеки в людини вмикається "режим виживання", за який відповідає лімбічна система (її ще називають "мозок ящірки"), – пояснює спеціалістка. Включаються автоматичні реакції "бий", "біжи" або "завмри".

У цей момент блокується раціональне мислення, тобто лімбічна система не дає нашому еволюційному надбанню – префронтальної корі – допомогти нам зосередитися, аналізувати, запам’ятовувати й вчитися. Тож, наприклад, якщо хтось міг скласти ЗНО на 200 балів, за обставин тривалого стресу має ризик провалити іспит.

Сигнал тривоги в мозку спрацьовує швидко та автономно, а от для стишення потрібен час. Втім можна допомогти собі стишитися та "увімкнути" префронтальну кору, пояснює Наталія.

Тому важливо пояснити батькам і дітям, що з ними відбувається. Що це не тому, що хтось "розсіяний нездара", а тому, що нашому мозку потрібен час на відновлення.

Також важливо і батьків, і дітей навчити впоратися як із досвідом, що травмує, щоб зменшити вірогідність розвитку посттравматичного стресового розладу (ПТСР), так і з подібними стресами у майбутньому. 

Як зрозуміти, що дитині потрібна допомога

Головною ознакою є зміна поведінки підлітка.

"Була активна дитина, а стала надто тиха, раніше малювала, а тепер ні. Підліток замкнувся. Був "колючий" – став слухняний, "хоч до рани прикладай". Це теж має насторожити. Все, що нетипово для дитини, – привід звернути увагу", – пояснює Наталія Строєва.

Найпоширеніші запити підлітків і як на них відповісти батькам

Відсутність спілкування з однолітками/друзями. 

• Правило 1. Якщо дитина не спілкується ні з ким на новому місці і не прагне – не вимагайте від неї цього. Ніяких "та йди на вулицю", наголошує Катерина Явна-Розенталь.
• Правило 2. Водночас не залишайте свого підлітка ізольованим. Намагайтеся залучати до справи. Наприклад, до волонтерства, але разом із вами, важливими для нього дорослими.
• Правило 3. Не наполягайте, а пропонуйте, будьте прикладом. 

Якщо підліток, навпаки, прагне контактів та спілкування – можете допомогти йому залучатися у ті нові громади, де він зараз, поступово познайомитися з новими людьми. 

Зазначимо: у містах, де приймають тих, хто вимушено полишив свої домівки, зазвичай є центри для дітей з безкоштовними майстер-класами, цікавими уроками й розвагами.

Відчуття безсилля через неможливість ухвалювати рішення щодо свого життя.

Часто підлітки скаржаться, що батьки їх вивезли за кордон, натомість їхні друзі залишилися в Україні.

• Правило 1. Поясніть підлітку: "Я розумію, чому ти так почуваєшся, я б на твоєму місці почував себе подібно, втративши друзів, те попереднє життя, яке ти мав".
• Правило 2. Спробуйте акцентувати не на тому, що втрачено, а на тому, що ви маєте зараз і що можете робити на новому місці, де ви є.
• Правило 3. Намагайтеся на новому місці включатися в діяльність спочатку самі, аби бути прикладом для дитини, говорити про те, що відбувається. І головне – дбайте про власні ресурси. Це теж приклад для вашого підлітка.

Буває навпаки: коли друзів вивезли за кордон, а сім’я підлітка не може цього зробити з певних причин. Тут важливо говорити про це з дитиною, допомогти їй зрозуміти, чому ваша родина ухвалила таке рішення і які позитивні результати це може мати для підлітка (мати свій простір, свою кімнату, робити звичні справи, спілкуватися у звичному колі людей тощо).

Можливо, якщо підліток доволі самостійний і за кордоном чи в безпечнішому місті є кому прихистити дитину, а ви лишити своє місце проживання з певних причин не можете, запропонуйте підлітку тимчасово виїхати та перебувати далі від сирен чи бомбардувань. Обов’язково узгодьте, як це зробити, з місцевою службою у справах дітей, яка проконсультує щодо можливих варіантів виїзду дитини з країни без батьків, з іншими родичами. 

Втім тут є також можливі ризики розлуки дитини з сім’єю, мова йде про безпечну прив’язаність, яка існує в межах сім’ї, наголошує спеціалістка.

"Коли дитина їде до інших дорослих, вони можуть це забезпечити тою чи іншою мірою або ні. Тому якщо дитина має прив'язаність до батьків, то розрив цих стосунків для дитини буде таким, що ще більш травмує", – пояснює вона.

Відчуття провини, бо "війна, а я нічого не роблю".

Так почувалася 16-річна пацієнтка Катерини, яка виїхала до Польщі і не може, за словами дівчинки, "ні рити окопи, ні носити мішки з піском". Під час консультацій дівчинка сама дійшла висновку, що зараз її нове завдання – бути доброю українкою там, де вона є, змінювати або будувати враження про Україну, допомагаючи в такий спосіб перемозі.

"Це може бути першою з гарних ідей для підлітків. Їхній вид волонтерства", – пояснює психологиня.

А друге: бути залученим до будь-якого волонтерства – це діяльність, яка дуже допомагає стабілізації. Можна допомагати фізично у волонтерських пунктах, можна бавитися з дітьми та підтримувати їх та їхні сім’ї. 

Так одна з клієнток психологині почала допомагати учням початкових класів з уроками. 

"І вже є мами, які зголосилися, і вона з дітьми годину вчить уроки онлайн. Це допомога дітям, мамам, і вона почувається фантастично, бо ці діти раді її бачити", – ділиться Катерина.

"Третє – ти можеш вчитися: вчити іноземні мови, здобувати освіту, ставати тим українцем/українкою, який/яка відбудовуватиме Україну. Так, ця робота зараз не на часі, але прийде твоя черга", – зазначає експертка.

Відчуття агресії

Пам’ятайте, що агресія – це поведінка у відповідь на емоцію злості.  

"Емоції – як повітря, ти не можеш комусь сказати: "Не дихай". І нормально її відчувати, питання в тому, як її переживати", – каже спеціалістка.

Гарний спосіб впоратися з агресією, яка виникає, – робити фізичні вправи, зайнятися інтенсивним спортом/фізкультурою або ж навпаки – медитацією. Поганий – трощити все, що бачиш, і битися.

Отож, важливо пояснювати дітям, що відчувати агресію – це нормально. Проте її не можна скеровувати на себе та на інших, щодо цього мають існувати правила і слідуванню цих правил важливо скеровувати дітей. 

Тривожність і страх перед невизначеністю.

• Правило 1. Невизначеність – це частина нашого життя. 

"Зараз ми вчимося толерувати невизначеність. Ми всі вже трохи цього навчилися під час пандемії COVID, тож наші підлітки вже трохи готові до цього, мають досвід з невизначеністю у навчанні", – пояснює експертка. 

• Правило 2. Чарівні слова: "Ми вчимося жити в умовах невизначеності, а все, що треба вчити, займає час". 

Пояснити дитині, що ви її розумієте в прагненні знати, що буде далі, але це неможливо. Що у вас і в неї вже є досвід справлятися із невизначеністю, тобто спиратися на пережитий досвід.

"Казати: "Ти можеш справитися з невизначеністю і ти кожен раз з нею добре справлявся в минулому". Це принцип нашого життя тепер – хай живе невизначеність", – зазначає Катерина. 

• Правило 3. Те, що допомагає – зосередитися на тому, що є тут і тепер, а не на переживаннях за майбутнє. 

"Я не знаю, де буду вчитися за пів року, але я можу вчити зараз англійську. Не знаю, чи буду жити у Львові чи в Канаді, але я зараз тут, де я є, і мені безпечно. Не знаю, коли зустріну своїх друзів і чи зустріну, але можу написати їм повідомлення зараз", – додає вона.

Нав’язливі думки.

Коли в дитини неконтрольовано або, наприклад, через різкий шум виникають спогади та думки про жахи, які вона пережила, можливо застосувати техніки заземлення, які допоможуть повернути собі відчуття безпеки. 

• Перша техніка: активація відчуттів, які допомагають відчути реальність тут і зараз: що ти чуєш, що ти бачиш, чим тобі пахне?
• Друга: пояснити, що спогади, які травмують, – це небажані думки, і ми можемо їх заміняти бажаними думками. 

"Кожен раз, коли тобі приходить думка або страшна картинка, яку ти бачив, коли тікав з жахливого місця, у своїй голові її можна замінювати приємною картинкою, наприклад, спогадом про море або про гарне свято, гру з друзями. Щось, що допоможе змінити відчуття страху", – пояснює Катерина Явна-Розенталь.

І наголошує: це нормально мати такі думки зараз. Їх з часом буде менше, ми навчимося давати собі з ними раду.

Є випадки, коли на тлі стресу батьки починають підіймати руку на дитину.

Нещодавно дитина поділилася на групі підтримки, що батьки на ній "зганяють гнів".

"Дитина розповіла, що поки діяла заборона на продаж алкоголю, батьки не вживали, але коли алкоголь знову дозволили – батьки знову п’ють, стали бити дитину, бо, за їхніми словами, саме так вони справляються зі стресом", – розповіла Наталія.

Водночас, у часи тяжких криз для суспільства, рівень домашнього насильства та жорстокого поводження з дітьми зростає. 

Важливо вчити батьків як тому, що порушувати чужі кордони, зокрема кордони своєї дитини, неприпустимо, та що вихання дитини не має супроводжуватися насильством, так і тому, що за такі дії існує адміністративна та кримінальна відповідальність. 

Батьків треба вчити, як конструктивно справлятися зі стресом та безпечно виражати свої емоції. 

Як реагувати батькам, коли вони відчувають, що емоції беруть гору і вони можуть скривдити дитину? Варто зупинитися, вимкнути емоції та включити раціо. Аби навчитися це робити та вчасно стабілізувати себе, варто звернутися до психолога із запитом про те, як опанувати свою злість, імпульсивність і отримати навички долання стресу та керування своїми емоціями, наголошує експертка. 

Що робити підліткам, яких кривдять вдома.

• По-перше, варто отримати консультацію щодо того, як вірно себе поводити та куди звертатися за місцем свого проживання за допомогою, зокрема це можна зробити, зателефонувавши на Національну гарячу лінію для дітей та молоді 0 800 500 225 (дзвінки зі стаціонарних телефонів в межах України та з мобільних телефонів усіх українських операторів безкоштовні) або 116 111 (безкоштовно з мобільних телефонів усіх українських операторів).
• По-друге, знайти дорослого, до якого є довіра – вчитель, хтось із рідних – який може про них подбати та забезпечити їм безпеку, з ким можна поговорити та знайти підтримку
• По-третє, дитина може звернутися до місцевої служби у справах дітей або поліції, аби захистити своє право на життя без насильства.

Як допомогти дитині пережити розлуку

Багато сімей зараз виїхали без батька або ж батько чи мама несуть службу в ЗСУ. Розлука переживатиметься важко, якщо дитина має близький зв’язок із цим членом сім’ї.

Насамперед, поясніть дитині правила: коли йде війна, то є чоловіки та жінки, які мають захищати державу, тому вони лишаються вдома. Водночас, коли йдуть бойові дії, дітям важливо виїжджати у безпечне місце; повернутися додому можна тільки тоді, коли закінчиться війна.

Наголошуйте, що Україна та світ робить все можливе, щоб війна закінчилася. 

"Ми пропонуємо придумати нові традиції в родині, щоб відчувати, що ми єдине ціле, ми є зараз, ми живі. Разом малювати, час "обіймашок", залежно від віку дітей", – каже експертка. 

Традицією, якщо батька або мами немає поруч, і є зв’язок, можна, наприклад, щовечора в одній і тій самій годині телефонувати один одному, писати листа чи повідомлення, малювати. 

"Це допомагає відчути, що ми лишилися разом, однією родиною", – пояснює спеціалістка.

Якщо зв’язку з членом сім’ї немає, потрібно пропрацювати, як жити у часи невизначеності. А дитині пояснити:

"Ти можеш про це думати, я розумію, що це болить. Але від того, що ти тримаєш себе зараз тільки в цьому відчутті, легше не буде нікому. Чи буде в тебе достатньо сил радіти, коли людина вийде на зв’язок? Якщо ти поїдеш до батька – чи буде йому легше там, переживаючи за твою безпеку? Йому легше знати, що ти в безпеці", – пояснює Наталія.

Якщо хтось із членів сім’ї загинув – це вже окрема робота з втратою, близьким, які опікуються дитиною, рекомендуємо звернутися до дитячого психолога, який знається на тому, як допомогти такій дитині.

Як допомогти дитині адаптуватися

Фахівці радять звернутися за допомогою і відвідати групові заняття. Це допоможе і підлітку, і батькам навчитися працювати зі спогадами, що травмують, та зі стресом у майбутньому, розпізнавати свої емоції та давати з ними раду.

"Треба включатися, розуміти, що так дитина може підтримати інших своєю присутністю, і це додає їй окремого статусу. Навіть бути і чути – теж допомога", – каже Наталія. І додає:

Катерина каже: для батьків це може бути й нагода на годину зайняти дитину та відволіктися на свої справи, що також є допомогою для них.

Існують вправи, які вчать абстрагуватися, справлятися зі стресом, локалізувати спогади, що травмують, потроху повертатися до рутини.

Однією з таких є "Щоденник війни". Наталія пояснює на прикладі випраних речей. Їх потрібно попрасувати, розвісити чи скласти до шафи. Але раптом приїжджають у гості родичі і всі ці речі зім’ятими відправляються до шафи аби як та підпираються стільцем. 

"Так було з 24 лютого – прийшла війна, і через стрес розкласти свої думки про пережиті події по поличках у голові немає сил, бо щодня надходить багато нової інформації, мозок не справляється. І задача мозку – тільки "запихати речі до шафи", а там уже немає місця", – пояснює спеціалістка.

Тому у програмі пропонується завести щоденник, куди щовечора варто вписувати коротке резюме пережитого дня. Щоденник – це ваша нова суперсучасна шафа, де є мільйон поличок для всього. Такий щоденник допомагає впорядковувати думки, проводити їхню інвентаризацію. 

Спочатку писати може бути важко, думки можуть губитися та втрачатися. Проте з часом все стає на свої місця – писатиметься легше, думки впорядковуватимуться, свідомість ставатиме яснішою. 

Ще однією ресурсною вправою є "Банка вдячності". Вона може посприяти зближенню із вашою дитиною.

На кожного члена родини заводиться банка, де впродовж дня кожен член родини пише записочки, за що він/вона дякує кожному іншому члену родини. 

"Елементарно, що 10 хв мала спокій, бо діти не сварилися. Зараз дуже важко знайти щось хороше, довкола багато поганого. І ця техніка – робота над умінням бути вдячним і водночас вона допомагає розказати кожному членові родити та дітям,  що їх люблять, цінують і враховують їхню думку. І це теж підтримка", – пояснює спеціалістка. 

Вона додає: кожній вправі – свій час. 

"Спочатку ми вчимо людей створити безпеку навколо себе, потім – "ховати" болючі  спогади та травматичний досвід у своєрідний "сейф", які ми радимо потім пропрацьовувати індивідуально з психотерапевтом, коли вони будуть готові. Щоб повторно себе не травмувати", – пояснює вона.

Далі – важливо навчитися справлятися зі стресом, щоб не погіршити свій стан, керувати спогадами.

Наступний крок – накопичити ресурси, аби мати сили "відкривати" спогади, які закрили в тому "сейфі". 

Катерина Явна-Розенталь радить батькам бути на зв’язку зі своїм підлітком.

• Перше правило: спершу маску вдягаємо на себе, потім – на дитину. Тобто спершу дбаємо про те, щоб самому мати ресурс.
• Друге: мати багато розуміння, що в житті дітей теж зміни, яких вони не хотіли.

"Згадайте підлітка, якому ми кажемо: "Буде не так, як ти запланував, а буде інакше". То в мирний час ми б точно мали історію дискусій та страждань на тиждень. А зараз це сталося з усіма, тому важливо бути толерантними, розуміти своїх дітей", – пояснює вона.

• Третє: проводити з дітьми більше часу, бути поряд.
• Четверте: допомогти бути їм на зв’язку зі своїми бажаннями і потребами. 

"Коли дитина каже: "Вже не хочу бути лікарем, тепер хочу вчитися на архітектора", не казати: "Ні, ми ж три роки готуватися". А чути, довіряти їм", – пояснює спеціалістка.

• І п’яте: важливо пам’ятати про сон, харчування та відпочинок, що є одним з перших наших ресурсів. 

У разі, якщо батьки відчувають, що підтримка потрібна їм або їхнім дітям, важливо не зволікати та звертатися до психологів за фаховою допомогою. Таке звернення зокрема можна залишити, заповнивши форму для дітей, батьків або освітян на сайті "ПОРУЧ".

Більше про дітей на війні:

• "Син прокидається і кричить: "Мамо, мені страшно!" Як живуть діти в окупованому Херсоні
• "Боюсь, що застрелять, а в мене дитина". Як живуть діти в окупованому Новопскові
• "Мамо, тепер я розумію, як це, коли немає хліба": Три сім’ї, що досі живуть у Харкові
• Є правило: бачите військового – ховайтеся. Як живе сім’я з дітьми в окупованому Сватовому
• "Після кадирівців будь-який шум для сина – вибух". Як живуть діти на окупованій Херсонщині
• "Дядю, а ти в мене стріляти не будеш?" Як жила родина з 5 дітьми в блокадному Чернігові