Зміст:
  1. Як людина переживає та приймає втрату
  2. У новинах побачив, що моє місто активно обстрілюють. Мені здається, що це далеко і це не моє місто. Це нормально?
  3. Через обстріли рідного міста я в постійній тривозі та апатії. Як заспокоїтись і відволіктися, щоб не втратити ресурс?
  4. Мама побачила фото зруйнованого дому. Замкнулась у собі й не говорить ні з ким. Як допомогти?
  5. Втрату житла коханий/кохана сприйняли без емоцій, абстрагувалися, а в мене істерика. Як спілкуватися, щоб не посваритися?
  6. Будинок подруги згорів через снаряд. Я не знаю, як знайти правильні слова, підтримати

LIGA.Life розпитала медичну психологиню та сертифіковану травмотерапевтку Оксану Степанюк про те, як пережити втрату житла та як підтримати людину, яка залишилась без домівки.

Як людина переживає та приймає втрату

Психіка людини має декілька стадій переживань події, що травмує:

  1. Травматичний стрес – від моменту, коли це сталося, до 2 діб. 

  2. Гостра реакція на стрес – приблизно до одного місяця.

  3. Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) – від місяця і більше. Зазвичай, проявляється через пів року від трагічного моменту. 

"Усі ці стадії пов’язані з фізіологічними процесами – сном, харчуванням, фізактивністю. Можуть розвинутися безсоння, розлади харчування, послаблення імунітету, синдром хронічної втоми. Також є психологічні наслідки – депресії, тривожні розлади, затримані реакції, які призводять до ПТСР", – пояснює експертка.

Ці прояви можуть бути не у всіх. Адже залежать від рівня ураження конкретної людини та механізмів, які допомагають їй пережити горе.

Впродовж цих фаз людина пройде цілий шлях: шок – заперечення – битва – хвилювання – оплакування – прийняття.

"Цей шлях потребує часу. Важливо дати людині опору – допомогу, розмови, спогади. Адже будівлю легко зруйнувати, а спогади про неї – ні. Наприклад, творчі люди будуть опиратися на вміння писати пісні, малювати, грати на музінструменті. Опорою можуть бути фотопорівняння зруйнованих будівель під час Другої світової війни та відбудованих. Це дасть віру в те, що реновація можлива", – пояснює психологиня.

Важливими є речі, які асоціюються з цим місцем. Навіть камінчик з фундаменту буде своєрідним поверненням додому. 

У новинах побачив, що моє місто активно обстрілюють. Мені здається, що це далеко і це не моє місто. Це нормально?

"Будь-яка реакція під час війни нормальна. Ми живемо в ненормальних умовах. Психіка кожного робить свій вибір, як переживати. Деякі люди можуть бути не готові до сприйняття втрати. Це називається відсторонена реакція горя", – пояснює пані Оксана.

Це коли людина переживає не одразу, коли це сталося. Вона ніби "заморожується" і переживає втрату пізніше – коли або будуть сприятливі умови, або сили це зробити.

"З психологічного погляду це не зовсім добре. Тому що горе має здатність накопичуватися всередині людини. Від цього пізніше може стати важче. Проте зараз це – варіант норми", – додає психологиня.

Через обстріли рідного міста я в постійній тривозі та апатії. Як заспокоїтись і відволіктися, щоб не втратити ресурс?

"Необхідна перша психологічна допомога, яка стабілізує стан. Це техніки, пов’язані з диханням, тілом, питтям води, уявою. Вмикайте тіло, бо гормони стресу мають здатність накопичуватись. Їм потрібен вихід", – розповідає психологиня.

Наприклад:

  • Пийте воду маленькими ковтками – мінімум 15-20 ковтків за раз. Так ви активізуєте ковтальний рефлекс, а з ним – блукаючий нерв, який вмикає парасимпатичну нервову систему. Це дає природне розслаблення. 

  • Практикуйте різні техніки дихання. Наприклад, дихайте квадратом – розтягуйте вдих на 5 рахунків, а потім видих. Зробіть затримку дихання на такий самий інтервал і повторіть. Спробуйте робити короткі вдихи через ніс і довгі видихи через рот. Поєднуйте пиття води та техніки дихання.

  • Спробуйте м’язові релаксації. Наприклад, під час панічної атаки чи тривоги стискайте щось у руці або напружуйтесь всім тілом, а потім різко розслабтесь. Це елементи прогресивної м'язової релаксації за Джекобсоном. 

  • Плачте. Кортизол (гормон стресу) виводиться зі сльозами. Головне – не чіпайте людину, яка плаче. Це добре, нехай вивільнює емоції. Просто будьте поруч, пропонуйте ковдру, теплий чай і слідкуйте, щоб у разі сильної істерики людина не нашкодила собі чи іншим.

"Якщо під час обстрілів ви втратили будинок, спочатку стабілізуйте свій стан за допомогою цих порад. Потім зверніться до спеціаліста, який допоможе пережити процес горювання чи втрати. Необхідно оплакати втрачений будинок і минуле, яке було там", – радить пані Оксана.

Далі – сформуйте внутрішній образ дому. Не лише спираючись на місце та конкретну будівлю, а на свої відчуття "дому". Чим там пахне, які там кольори, звуки? До яких предметів можна доторкнутися? 

"Продумайте цей образ, адже його ви можете взяти з собою, де б не були", – додає експертка.

Якщо вчасно не звернутися за допомогою до психолога, у довгостроковій перспективі це може призвести до тривожних та депресивних розладів. Погіршення ситуації може потребувати роботи з психіатром та медикаментозного лікування.

Читайте також:

Мама побачила фото зруйнованого дому. Замкнулась у собі й не говорить ні з ким. Як допомогти?

"Не залишайте людину в стані заціпеніння. Вона потребує допомоги більше, ніж ті, хто переживає горе істерикою. Її потрібно увімкнути, наприклад, емоційно-значущими запитаннями (Як звати дітей/батьків? Яка твоя улюблена страва/колір?). Вони мають вмикати емоційну відповідь, а не "так/ні". Краще, щоб це було щось позитивне – Що ти любиш? Що тобі подобається?", – радить пані Оксана.

Такими запитаннями ви вмикаєте ресурси прив'язаності людини. Якщо ви впевнені, що всі рідні в безпеці, нагадайте про це мамі.

Також спробуйте скласти спільний план, як приїдете в місто і відбудовуватимете житло. Можете навіть намалювати макет чи новий інтер’єр. 

Якщо це не допомагає, розітріть руки та вуха людини. Натискайте на больові точки на тілі, щоб через біль увімкнути її. Людина може переживати все в собі, замикаючись. У своїй новій реальності вона не може піклуватися про себе. 

Залучайте її до дій, але не змушуйте. Давайте прямі вказівки: "Поскладай речі, будь ласка", "Роздай всім ковдри", "Збери посуд зі столу".

"Людина має ввімкнути своє тіло. Будь-яка фізрухливість їй допоможе, навіть прибирання. 50-60% людей можуть впоратися з ситуацією завдяки природним ресурсам, без допомоги спеціалістів", – додає експертка.

Втрату житла коханий/кохана сприйняли без емоцій, абстрагувалися, а в мене істерика. Як спілкуватися, щоб не посваритися?

"Люди переживають горе по-різному. Це залежить від типу нервової системи, попереднього досвіду, контексту, в якому це сталось. Якщо через різну реакцію на втрату ви ще більше сваритесь, спробуйте встановити правила", – радить пані Оксана.

Наприклад, придумайте сигнал "стоп", яким можна зупинити неприємну розмову.

Це може бути жест або слово – щось зрозуміле для людини, що вона не забуде навіть в кризових обставинах.

Сигнал має сприйматися не як відторгнення, агресія чи напад, а навпаки – "зараз у мене немає сил це обговорювати" або "зараз мені потрібно, щоб ти мене обійняв/обійняла, а не говорив про це".

Корисним за будь-якої реакції буде пиття води, прогулянка на свіжому повітрі, підтримка одне одного. Якщо хочете виговорити своє горе, але коханий/кохана ще не готові, зверніться до іншої людини, якій довіряєте, або до спеціаліста. 

Будинок подруги згорів через снаряд. Я не знаю, як знайти правильні слова, підтримати

"Зазвичай, такі люди не потребують розмови в момент переживання горя. Їм потрібна фізична стабілізація. Ковдра, теплий чай, обійми", – пояснює експертка.

Заборонені фрази-розрадники:

  • "Все буде добре!"

  • "Це все скоро закінчиться!"

  • "Зате ніхто не помер".

Замініть їх на:

  • "Чим я можу тобі допомогти?"

  • "Яка допомога тобі потрібна?"

  • "Можливо, хочеш поділитися значущими спогадами про цей будинок. Розкажи мені, як там було?"

  • "Я дуже хочу тебе зрозуміти. Розкажи мені про цей будинок. Чому він для тебе настільки важливий?"

Дайте можливість людині проговорити свої переживання. Будьте поруч, тримайте її за руку, обіймайте, приносьте водичку або чай, радить експертка: 

"Якщо людина не готова згадувати будинок чи дивитися на фото, зроблені там, скажіть: "Я розумію, що ти не хочеш це бачити. Коли ти будеш готова/готовий, я буду поруч, і ми разом переглянемо світлини. Ти не будеш на самоті у цей момент".