Що і як казати дітям, коли ви "осоромилися" як батьки: 9 порад
Помиляються всі. І батьки – теж. Головне – правильно вийти з цієї ситуації. Бо це визначатиме, що далі буде з вашими стосунками з дітьми – вони сильнішатимуть чи гіршатимуть, пише HuffPost. LIGA.Life переповідає найважливіше.
Що робити перед тим, як іти до дитини миритися
Глибоко вдихніть, радить дитяча психологиня Анна-Луїза Локгарт. Наша гіперреакція сталася тому, що нервову систему щось зачепило. Якийсь тригер. І це не обов'язково дитина. Тому спочатку вдихніть, щоб заспокоїти свою нервову систему.
Зазвичай батькам потрібно перепросити, коли вони занадто на щось відреагували, додає психологиня Сінді Грехем. Тому перед тим як іти до дитини, слід спершу попрацювати над собою. Бо в цей момент ми можемо бути злими на себе за свою реакцію, картати себе. Тому нагадуйте собі: "Я не погана мама / поганий тато. Я людина, яка часом помиляється. І це можна виправити".
Оберіть правильний момент, щоб підійти до дитини, звертайте увагу на свою мову тіла
Залежно від того, що трапилося, вам з дитиною може знадобитися час, щоб "охолонути" перед розмовою. Якщо не впевнені, що дитина готова до ваших вибачень, запитайте її прямо: "Хочеш поговорити про те, що сталося? Чи тобі потрібно ще кілька хвилин?"
Підходячи до дитини, переконайтеся, що ваша мова тіла показує примирення, а не войовничість. Якщо ваша дитина ще маленька, опустіться так, щоб ви дивилися в очі один одному. Наше обличчя має бути спокійним та добрим. Ми хочемо запропонувати дитині контакт очі в очі, але не вимагати його. Також слід стишити голос та пом'якшити тон.
Сфокусуйтеся на своєму вибаченні й робіть це лаконічно
Говорити з дитиною треба в цей час так, щоб це не виглядало, що ми прийшли її виховувати чи повчати. Тому пояснення має бути чітким та лаконічним, без повчань про те, як важливо вашій дитині навчитися ставити речі на свої місця, наприклад. Для цього оберіть інший час.
Все, що потрібно в цей момент, щоб дитина знала: ви шкодуєте про те, що трапилося. До того ж, коли ви почнете тривалі нотації, дитина просто закриється від вас.
Почніть з розповіді, що сталося, – лише факти
Наприклад: "Ти викинув/викинула всю їжу на підлогу, і я накричав/накричала на тебе". Далі трішки скажіть про те, як ви почуваєтеся через це. Можете додати: "Це, напевно, тебе налякало".
Візьміть відповідальність за свій вчинок і щиро перепросіть
Наприклад: "Вибач, будь ласка, я не мав/не мала на тебе кричати, не треба було так з тобою говорити". Не варто викручувати розмову на: "Мені шкода, що ти змусив/змусила мене накричати на тебе". Дитина відчуває це як атаку, почне захищатися, і далі конфлікт вкрай розростеться.
Поясніть дитині, що вона не відповідає за ваші почуття
Наприклад: "Це не твоя провина, що я накричав/накричала на тебе". Ваша гіперреакція – це про вас, а не про них.
Говоріть з "Я" позиції
Наприклад: "Я кричала/кричав, бо мене переповнювала втома". Ключове – ви пояснюєте свої почуття, а не дії дитини. Якщо потрібно вказати на не таку поведінку дитини, це слід зробити пізніше, окремо від розмови-примирення.
Запевніть дитину, що любите її, незважаючи ні на що
Наприклад: "Навіть якщо я злюсь і кричу, я досі люблю тебе", пояснює сімейна психологиня Сара Брен. Це вчитиме дитину: навіть якщо щось не так між нею та її батьками, проблема вирішиться, і поруч з ними дитина знову почуватиметься у безпеці.
І отут може бути момент для обіймів чи чогось, що дитина може хотіти. Жест, що вам небайдуже.
Чого слід уникати
Не ігноруйте ситуацію, ніби нічого не трапилось.
Не звинувачуйте дитину – та й будь-кого іншого – у своїй поведінці. Це – ваша відповідальність.
Не виставляйте себе жертвою на кшталт: "Ніхто мене не слухає" – навіть якщо ви вважаєте, що так і є. Це ніби змушує дитину подбати про вас, хоча це ви зробили їй боляче.