Зміст:
  1. Що таке Mar-a-Lago face і чому це не про красу
  2. Український контекст: від "замороженого" обличчя до природної краси
  3. ШІ-аватари та небезпеки ідеалів краси
  4. Коли хірург каже "ні": відповідальність у світі трендів
  5. Уніфікація краси = уніфікація особистості
  6. Як не піддатися трендам і зберегти себе

Блискуче чоло, гіпероб’ємні щоки, ідеально чітка лінія підборіддя і губи, які ніби натягнуті як струна. У США таку зовнішність називають Mar-a-Lago face — це новий естетичний стиль, що вже встиг перетворитися на візуальну "уніформу" для частини прихильників Дональда Трампа. Йдеться не просто про моду на ботокс. Це вже цілий соціальний, естетичний та гендерний феномен, який активно обговорюють у західних медіа.

А що в Україні? LIGA.Life розбирає тренд разом із заслуженим лікарем України, пластичним хірургом Дмитром Слоссером.

Пластичний хірург Дмитро Слоссер (Фото надане Дмитром Слоссером)

Що таке Mar-a-Lago face і чому це не про красу

— У західних медіа Mar-a-Lago face називають новою естетикою прихильників Дональда Трампа. Як би ви описали цей новий тренд у пластиці?

— Так званий Mar-a-Lago face у США пов’язують з образом "успішної білої жінки за 50+", яка не приховує втручань, а, навпаки, виставляє їх напоказ. Цей "естетичний стиль" сформований у результаті надмірного застосування філерів, ботулотоксину та агресивних підтяжок із мінімальним урахуванням анатомічних особливостей обличчя та вікових змін.

Результат — "маскоподібне" обличчя з гіпероб’ємними щоками, нерухомим чолом, різко окресленою щелепою і напруженою лінією губ. Це поверхнева імітація молодості, але не завжди переконлива.

Цю естетику радше варто називати демонстративною, ніж індивідуальною. Вона більше про бажання підкреслити статус і силу, а не про витончене старіння чи гармонізацію рис. У своїй практиці я дотримуюсь адаптивного підходу, коли кожне втручання підкреслює унікальні риси людини, а не знеособлює її відповідно до моди.

— Навіщо частина людей свідомо обирає неприродну зовнішність?

— Потреба у неприродній красі часто має психологічне підґрунтя. Для одних — це спосіб заявити про себе, для інших — спроба компенсувати внутрішній дискомфорт. Деякі жінки намагаються використовувати зовнішність як інструмент впливу або самоствердження. Це іноді починається з фарбування волосся, а завершується серією естетичних втручань.

Бажання виконати багато пластичних операцій, особливо без чіткої медичної або гармонійної естетичної потреби, може свідчити про наявність дисморфофобії. Це психоемоційний стан, за якого людина надмірно фокусується на уявних або незначних недоліках у зовнішності.

У таких ситуаціях відповідальний хірург зобов’язаний розпізнати психологічний запит і направити людину на консультацію до спеціаліста з ментального здоров’я. Естетична медицина повинна допомагати, а не підсилювати внутрішній конфлікт.

Український контекст: від "замороженого" обличчя до природної краси

Фото: freepik.com

— Наскільки подібний тренд відчувається в Україні?

— В Україні естетика, подібна до Mar-a-Lago face, існує, але вона не є масовою. Її можна спостерігати в окремих колах – серед публічних осіб, пацієнтів преміумсегмента, які прагнуть отримати "помітні" результати.

Загалом елементи штучного образу — автозасмага, гіперкорекція, "заморожені" риси — більше не є естетично привабливими в очах сучасного українського пацієнта.

Сьогодні культура хірургії в Україні дедалі більше рухається в бік природності, делікатності та індивідуальності. Крім того, в медійному просторі можна помітити, що жінки масово починають позбуватись імплантів у грудях, а серед моїх пацієнток майже кожна звертається з бажанням отримати пропорційні до тіла груди, щоб підвищити впевненість у собі.

— Як змінюється запит на красу в українських реаліях?

—Я часто чую від пацієнтів формулювання: "щоб це виглядало натурально", "щоб не було помітно, але відчувалось", "щоб ніби я просто добре відпочила". Це не випадкові фрази — це маркери трансформації естетичного запиту.

Якщо раніше пацієнти зверталися з чітким бажанням "змінити себе", то сьогодні вони все частіше хочуть залишитися собою, але в оновленій версії — з м’яким обрисом, природною мімікою й без відчуття "зробленого обличчя".

Це свідчить про перехід від орієнтації на зовнішнє схвалення до запиту на внутрішній комфорт, прийняття себе та гармонізацію рис без зайвої уваги з боку оточення.

Наприклад, до мене раніше зверталася пацієнтка близько 40 років із бажанням "освіжити" обличчя. Після консультації я запропонував виконати підтяжку вихідного дня, реабілітація після якої триває буквально кілька днів. Після фінальної консультації вона сказала фразу, яка для мене стала підтвердженням правильного підходу, – "Ніхто не помітив змін, але всі кажуть, що я виглядаю дуже добре. І я дійсно почуваюся краще".

ШІ-аватари та небезпеки ідеалів краси

— Чи спостерігаєте ви, що сучасна естетика починає нагадувати ШІ-аватарів?

— Безумовно, є пацієнти, які приносять референси, схожі на ті, що було створено за допомогою штучного інтелекту. Для мене це вже перша ознака, що досягнути бажаного результату може бути непросто.

Зображення, створені нейромережами, дедалі частіше стають "еталоном" для пацієнтів. Але це — небезпечна ілюзія.

Нещодавно я проводив такий експеримент у своїх соціальних мережах, де порівняв результати своїх пластичних операцій з тими, що запропонував виконати штучний інтелект. Думки аудиторії розділились, але значна частина моїх пацієнтів надають перевагу все-таки реальним результатам. Саме тому ми завжди пояснюємо пацієнтам: очікування мають бути реалістичними.

Коли хірург каже "ні": відповідальність у світі трендів

Фото надане пластичним хірургом Дмитром Слоссером

— Чи були у вас випадки, коли пацієнт приходив із референсом, який виглядав надмірно "штучно"?

—Люди приносять зображення зірок, моделей, часто відредаговані в спеціальних програмах. Але я пояснюю, що іноді просто неможливо досягти такого ж вигляду через анатомічні особливості — форму носа, структуру тканин, вікові зміни. Моє завдання — не повторити картинку, а досягти результату, який буде естетично виправданим, здоровим і реалістичним.

Бувають ситуації, коли я свідомо відмовляю від операції. Наприклад, була пацієнтка — жінка близько 70 років, вона мала яскраво виражений образ ляльки Барбі: рожеве волосся, блискітки на обличчі тощо. Але настільки ідеалізоване сприйняття себе могло привести до ще більшого внутрішнього конфлікту. І я вирішив не бути частиною цього процесу.

Уніфікація краси = уніфікація особистості

Фото: depositphotos.com

— Які ризики ви бачите в популяризації такої "уніформної" краси?

Уніфікація краси — це вже не просто мода. Це про норму, яка тисне.

— Вона може змінювати уявлення людей про норму, викривляти сприйняття себе, викликати естетичну тривожність. Ми бачимо це вже зараз у пацієнтів, які не можуть прийняти своє природне обличчя після тривалого життя з фільтрами або надмірними втручаннями. Як хірург, я намагаюсь завжди вести розмову про баланс, а не про копіювання трендів.

Як не піддатися трендам і зберегти себе

— Яку пораду ви дали б людям, які під тиском трендів хочуть радикально змінити зовнішність?

— Радикальні зміни — це завжди стрес. Не всі люди психологічно готові до того, що після операції вони можуть себе не впізнати. Я завжди рекомендую пацієнтам чесно відповісти собі на питання: "Я змінююсь для себе чи для когось?" Зміни мають ґрунтуватися на прийнятті, а не на запереченні себе.

Mar-a-Lago face — це не лише про зовнішність. Це своєрідний індикатор соціальних і психологічних процесів. І хоча в Україні цей тренд поки не масовий, він став черговим приводом подумати: яку красу ми створюємо — автентичну чи фальшиву?