Зміст:
  1. Павло Віктор
  2.  
  3. Артур Пройдаков
  4. Гліб Репіч
  5. Лідія Насонова
  6. Валентина Гатальська
  7. Ганна Бут
  8. Оксана Єрохіна
  9. Оксана Хомич 
  10. Богдан Завидовський
  11. Юлія Должанська

Кілька тижнів тому премія Global Teacher Prize Ukraine оголосила десятку найкращих учителів України, фіналістів цьогорічної премії. Церемонія нагородження та оголошення переможця, який отримає 250 000 грн, відбудеться в Києві 3 жовтня. 

LIGA.Life розпитала кожного фіналіста, що найбільше їх дратує в сучасній шкільній освіті, і що з цим слід було б робити. 

 

Павло Віктор

Місто: Одеса

Предмет: Фізика

 

Найбільша цінність для вчителя – вільний час, який він може використовувати для саморозвитку, казав Сухомлинський. Ми ж замість саморозвитку маємо писати календарні плани, плани виховної роботи, купу паперів. Я зараз ще завідувач кабінетом фізики, тож маю писати паспорт кабінету. Розумію, що цей паспорт нікому не потрібен – але він просто має бути і десь лежати. 

Те саме стосується планів виховної роботи. Виховна робота – те, що робимо щодня. Щось трапилося – треба реагувати, планувати виховну роботу неможливо. Наприклад, хороша погода, виникла ідея влаштувати дітям похід – вирішили, поїхали – але в плані цього немає, то навіщо він? Щоб лежав? 

Дайте нам обійтися без цих планів, які не виконуються за визначенням, бо це неможливо.

Зайва паперова робота – змарновані час, папір, тобто, нищити ліси і шкодити природі.

По-друге, прикро, що у міністерських документах моя професія значиться "надавач освітніх послуг". Це принизливо – я вчитель, а не надавач освітніх послуг. Не треба багато ресурсів це змінити. Я ділився своїми думками з іншими вчителями, колеги зі мною погодилися. 

 

Артур Пройдаков

Місто: Київ

Предмети:  Українська мова та література 

Пройдаков Артур

Найбільше дратує, що на першому плані – оцінки. В математиці залишається прив'язка до якихось формул, в хімії – до знання певних задач, українська мова зводиться до зазубрювання правил, а література – до розуміння жанру, теми, ідеї твору. 

Треба змінювати шкільну освіту, щоб на перше місце виходила практична користь від уроків, а не оцінки.

Щоб ми не зациклюватися на цифрах на математиці, а розраховували приклади, актуальні для конкретного міста чи селища (наприклад, щодо локального підприємства). Вивчаючи українську мову, наприклад, аналізувати виступи акторів, політиків, виявляли у них лексичні помилки або проблеми в наголошеннях. 

Мене дратує формальність навчання, коли увага надається сухій теорії та фактажу. Така зацикленість і відірваність від життя в школі – погано і сумно. 

 

Гліб Репіч

Місто: Київ 

Предмет: Хімія

Репіч Гліб

Дратує відірваність навчальної програми від життя. Зараз діти практичні, вони нічого не вивчатимуть, не розуміючи, де це знадобиться. Про шкільну хімію реально думають, що в житті вона не потрібна. Не усвідомлюють, що стикаються з нею щодня (вдома та сама побутова хімія). 

Як вивчають у звичайній школі якісну реакцію на глюкозу, цукри?

Беремо розчин глюкози, проводимо на неї якісну реакцію і кажемо: "Знайомтесь діти, це глюкоза". Для них це виглядає: "Дякую, кеп".

А те, що глюкоза є у меді, шокує не тільки для дітей, а більшість дорослих. 

Так само, коли у школі вчать хімічні джерела струму, розглядають елемент Даніеля-Якобі, винайдений понад 200 років тому. Це гарна модель для пояснення, але для дітей вона нічого не означає. Чому не ввести в програму літій-іонні акумулятори, які працюють у смартфонах чи в теслакарах?

Хотів би бачити навчальну програму інтегрованою в життя і наглядно корисною. 

Дратує, що професія вчителя знецінена і насамперед таке ставлення через мізерну зарплату. Треба терміново підвищувати рівень зарплати вчителів. 

Якщо не підіймемо авторитет професії, погано закінчимо. Освіта – фундамент, на якому може будуватися країна. Без освічених кадрів ніколи не побудуємо високотехнологічну промисловість, яка вироблятиме щось з доданою вартістю і реалізовуватиме за кордон. 

Якщо наші люди не будуть освіченими, нами завжди правитимуть популісти. 

Чинна система оцінювання теж не підходить дітям. Коли учень чогось не знає, отримує "двійку", а це сучасних дітей демотивує, їм більше не хочеться нічого робити.

Це насправді каральна система оцінювання.

Тому ми в своїй школі (вона у нас дистанційна, специфіка трошки інша) з цього року перейшли на набірну систему оцінювання. Пропонуємо дітям варіанти, як покращити оцінку реальною роботою над предметом. По факту, якщо учень працюватиме і в процесі роботи розбиратиметься у темі, то навіть контрольні писатиме краще. Набірну систему оцінювання варто впроваджувати в усіх українських школах. Цей підхід мотивуватиме дітей навчатися. 

 

Лідія Насонова

Місто: Харків

Предмети: Зарубіжна література, Українська література та мова, Українська мова (письмо + читання) (початкова школа)

Насонова Лідія

Найбільше дратують стереотипи, насамперед ейджизм – стереотипне ставлення до вчителя через його вік. 

Коли мені було 25 років, чула в свій бік від батьків учнів: "Ти в свій паспорт дивилася, як можеш моїй дитині зауваження робити?". Або: "Ви молода, як можете щось порадити поза затвердженою МОН шкільною програмою?!". Зараз мені 29 років і цього стало менше, проте є. Ту саму проблему спостерігаю й у молодших колег.

Треба більше публічно розповідати історії різних вчителів, демонструючи, що вік – не завада фаховості. Це може руйнувати упередженість, від якої можуть потерпати так само хороші вчителі вже старшого віку. 

Дратують упереджені думки, що люди, які не мають дітей, не можуть вчити інших або роблять це гірше.

Таке теж чула. Хоча це немає жодного стосунку до реальності. 

У вчителя та мами або тата різні – завдання. Ми ж не просимо лікарів хворіти тими хворобами, від яких вони лікують. 

 

Валентина Гатальська

Місто: Київ

Предмет: Англійська мова

Гатальська Валентина

Школа як навчальний заклад мене не дратує, бо це моє життя. Але деякі вимоги щодо постійного підвищення кваліфікації не до вподоби. Звичайно, вчитель повинен постійно вчитись і самовдосконалюватись, але вимоги з боку законодавства щодо обов’язкового підвищення кваліфікації недосконалі і тому постійно виникають непорозуміння.

Особливо багато нарікань і непорозуміння щодо зобов’язання "зібрати сертифікати" про 150 год самоосвіти за п'ять років, до того ж, сертифікати від тих, хто має ліцензію на таку діяльність. Але ліцензія – це не завжди якість і не завжди цікаво і корисно для вчителя. Окрім того, міжнародні заходи не враховуються, бо не ліцензовані в Україні. А мені як вчителю англійської цікавіші міжнародні. 

Я щороку відвідую різні конференції, семінари, вебінари, кількість годин яких перевищує 50. Сама проводжу вебінари, семінари та інші заходи для вчителів. Постійно співпрацюю у міжнародних проєктах з вчителями різних європейських країн на платфомі Європейської комісії eTwinning і щороку отримую сертифікати якості за ці проєкти. Роблю так, тому що це корисно, цікаво мені і учням. Але далеко не всі вони мають валідність, тому що не вписуються в рамки закону про підвищення кваліфікації. 

Потрібно допрацювати цей невдалий закон, а обов’язкову атестацію вчителів скасувати. Вчителі повинні мати право проходити атестацію тільки тоді, коли бажають підвищити кваліфікаційну категорію. Ось тоді буде справжня мотивація до саморозвитку.

 

Ганна Бут

Місто: Мелітополь Запорізької області

Предмет: Біологія, Громадянська освіта, Німецька мова, Художня культура

Бут Ганна

Найбільше дратує формальність, надмірна паперовість, бюрократія, яка забирає багато сил, енергії та  натхнення. Інколи дивишся на все це і не розумієш, коли працювати з дітьми. 

Здається, що ніхто не регулює кількість, а головне, якість різних конкурсів, флешмобів, де треба брати участь. 

На жаль, часто на першому плані награність та "покабутьковість" (пам’ятаєте, в дитинстві всі так граються: "давай зробимо покабутько…") – нарядилися, заспівали, часто діти навіть не знають наприкінці заходу, для чого був той флешмоб чи конкурс. 

Награність мене вбиває найбільше. Я не проти конкурсів, вони несуть виховну роботу. Втім, треба більш серйозно до цього ставитись, бо конкурс конкурсу різниця. 

 

Оксана Єрохіна

Місто: Херсон

Предмет: Англійська мова

 

Казатиму не лише про себе, а про те, що турбує колег, з якими спілкуюся. Брак грошей – одна з болючих проблем. Вчителі працюють за напруженим робочим темпом, приносять роботу додому, і було б непогано їм мати час і кошти для повноцінного відпочинку. 

Звісно, є певні кроки щодо збільшення зарплати, але хотілося б реально гідної оплати праці, щоб вчителювати із задоволенням і бути здоровою людиною. 

Сьогодні, на жаль, випускники шкіл, навіть маючи бажання і хист, не йдуть навчатися на вчителів, обираючи спеціальності, де в перспективі матимуть гідну зарплату. Тому хотілося б розвитку популяризації професії на локальному і державному рівні. Це можна робити, спонсоруючи програми професійного розвитку крутих педагогів. 

За свою нелегку працю прогресивні вчителі часто отримують лише моральне заохочення на кшталт подяк і грамот. Це приємно, але про багатьох крутих вчителів забувають щойно професійні конкурси та заходи закінчуються.

Мали б бути реальні стимули для розвитку вчителів. Наприклад, безкоштовне стажування у передових школах інших держав (власним коштом вчителі не можуть це собі дозволити). Стимулом були б оплачувані академічні відпустки, щоб вчителі подорожували та збагачували досвід через спілкування з колегами. 

Сумно, що круті вчителі їдуть працювати за кордон і діляться там величезним досвідом. Хотілося б повернути їх в Україну, щоб були з нашими учнями та відчували себе потрібними суспільству. 

Ще одна болюча тема учнів і вчителів дала про себе знати під час ковіду та дистанційки – застаріла техніка у школі або у педагога вдома (часто її відсутність) роблять процес роботи занадто суворим для всіх. 

І ще момент – інколи з боку батьків є несправедливі нарікання щодо вчителя або адміністрації навчального закладу, прямо булінг – і вчителя від цього ніхто не захищає. 

Вчителям хотілося б мати правовий захист і можливість відстоювати свої права.

 

Оксана Хомич 

Місто: Київ 

Предмет: Учитель початкових класів

Оксана Хомич. Фото надане премією

Багато їжджу Україною та бачу, що дратує не лише мене, а загалом вчителів. Перш за все, невідповідність нормам кількості учнів у класі. 

За законом, має бути до 30 учнів, а буває і 35, і 42. Відповідно, коли приміщення не відповідає кількості дітей, всім тісно та некомфортно працювати, вчителі не можуть проводити активності в класі.  

Слід дотримуватися норм. Якщо приміщення не дозволяє вмістити дітей – відкривати інший клас та продумувати, як забезпечити комфортне навчання. 

Нова українська школа передбачає, шо діти мають працювати в осередках. А як це зробити вчителю, якщо в класі 40 людей?

Вчителів дратує спостерігати невмотивованість начальників управлінь освіти на місцях. 

Звісно, все залежить від людей, і ситуація в областях різна (може навіть у районах відрізнятися). І коли начальники зацікавлені, щоб школи в їхньому районі чи місті розвивалися, то роблять максимум для того. Але так чинять не всі.

Через брак фінансування вчителі, які хочуть креативити, часто змушені власним коштом докуповувати потрібне канцелярське приладдя, кольоровий папір тощо. 

Звісно, на школу виділяють якісь матеріали, і комусь з вчителів цього вистачає (хтось загалом працює тільки з підручником, зошитом, і більше нічого не треба). 

Втім, небайдужі вчителі прагнуть до більшого заради учнів. 

Тому слід підвищити фінансування і обов'язково має бути прозорий контроль за коштами, інакше вони можуть не дійти за адресою. 

 

Богдан Завидовський

Місто: Дніпро

Предмет: Біологія, Природознавство, Хімія, Я у світі (початкова школа)

Завидовський Богдан

Скажу не тільки щодо себе, але й інших молодих вчителів  – дратує, коли є невеликий конфлікт старого покоління і молодого, бо консервативні вчителі не готові відмовлятися від стандартної роботи у класі на користь проєктної діяльності чи групової роботи. Хоча дітям це цікаво. 

Молодим вчителям у загальноосвітніх школах буває важко вступати в дискусію зі старшими колегами, а самостійно вони навряд можуть щось змінити. 

Є категорії вчителів, які утримуються в школі тільки за минулі досягнення, хоча нічого нового людина не робить, ще й молодому вчителю диктує, що робити. Це треба змінювати.

Підтримую ЗНО для вчителів – це буде більш-менш незалежний показник, бо всі рівні.

Дратує, що шкільна програма часто відірвана від реалій життя та перевантажена. 

Щоуроку нова тема – на практиці діти за цим не встигають. Треба зробити навчання більш цікавим і прикладним для дітей, а для цього дати більше свободи на місцях школам. Можливо, треба визначити обов'язкові теми, які мають викладатися в усіх школах України, а які – на розсуд вчителя.

 

Юлія Должанська

Місто: Харків

Предмет: Українська література, Українська мова

 

Найбільше дратує велика кількість паперової документації, яку можна перенести в електронний варіант. У XXI столітті цілком можна використовувати електронний журнал, зберігаючи природу і час вчителів. 

Я працюю в приватній школі, у нас є зручний для учнів, вчителів і батьків електронний журнал. Але оскільки існує вимога міністерства, ми продовжуємо паралельно вести паперовий. Це дублювання трошки обурює. Хочеться більше часу приділяти учням.