Зміст:
  1. Контекст, функціональність та технології: що таке сучасна архітектура
  2. Як "вписувати" нову архітектуру у місто: що треба враховувати
  3. Як будувати в історичному центрі
  4. Будівництво поблизу промислових зон 
  5. Висотність та неналежне обслуговування: архітектурні "болі" українських міст 

Хороший архітектор, як пластичний хірург, — повинен знати, як працювати з матерією міста, щоб зробити його привабливим. І хоча питання естетики міського простору дуже суб’єктивне, архітектура все ж має грати за певними правилами — деякі з них навіть прописані у законодавстві.

Міста, де цих правил дотримуються, не тільки естетично привабливі та самобутні, а й комфортні для проживання. Українські міста, на жаль, провалили цей тест — урбаністичний ландшафт, особливо великих міст, часто контрастний, хаотичний і з явним порушенням вимог до висотності. Проблема стає ще більш актуальною сьогодні, коли в Україні починають відновлювати зруйноване житло або будувати нове для тих, хто його втратив через війну. 

Якою має бути нова архітектура і як її "вписувати" у міський простір, щоб його не спотворювати? Про це LIGA.Life поговорила з Денисом Козаком, архітектором харківського бюро Drozdov & Partners, лектором Харківської школи архітектури та співзасновником архітектурної студії Noema Space.

Контекст, функціональність та технології: що таке сучасна архітектура

Те, що робить Париж неповторним — уже не працюватиме для Токіо, а хмарочоси Нью-Йорка знищать всю містобудівну парадигму Афін, де заборонено будувати вище 12 поверхів. Будь-яка сучасна архітектура має враховувати безліч факторів, починаючи від клімату, та вписуватись у локальний контекст, пояснює Денис Козак: 

"Починати треба з глобального — вивчити клімат міста, культуру його мешканців, їхній спосіб життя і те, як цей спосіб життя відображається у законах. Будь-який архітектор у тому, що він робить — відображає свій час".

Втім, контекст теж може трансформуватись — в країнах стаються революції, війни, природні катаклізми. Все це безпосередньо впливає на архітектуру, тож хороший проєктувальник завжди має бути уважним до всього, що відбувається навколо. Наприклад, реакцією архітектури на пандемію стало низькоповерхове житло з терасами, лоджіями та галереями. А вторгнення росіян в Україну й ракетні обстріли міст — диктують нові вимоги до щільності й висотності житлової забудови.

Міська панорама Нью-Йорка. Фото: unsplash

Незалежно від контексту, архітектура сьогодення має бути технологічною і багатофункціональною — це вимога часу, яку неможливо ігнорувати, каже Денис. Сьогодні рідко зустрінеш просто житловий будинок з одними лише квартирами — зазвичай, житлові будинки поєднують з різними сервісами, магазинами, паркінгами та спортивними центрами. Конструкції самих будівель стали складнішими — до них тепер більше вимог, на відміну від історичної архітектури, яку часто створювали лише з одного матеріалу. 

"Зараз найбільше часу архітектори витрачають на проєктування саме технологій — енергоощадження, пожежна безпека й різні датчики. Це займає досить багато простору в будівлі", — пояснює експерт. 

Денис наголошує, що сучасна архітектура — це не тільки фасади. Це ще й планування внутрішнього простору будівель, які теж повинні бути багатофункціональними або "вільними". За його словами, ціль сучасної архітектури — створити гнучке і вільне планування, яке за потреби буде легко трансформувати:

"Життя сучасних будівель може мати різні сценарії — будинок може проєктуватись як житло, з можливістю переобладнання в офіс-центр або артгалерею. Існує тенденція, коли на етапі проєктування закладається час демонтажу будівлі. Архітектура минулих епох не була підлаштована під це. В історичних центрах міст ми зазвичай бачимо заможні маєтки, які будувала для себе одна родина. Й зараз надати їм іншу функцію — це виклик".

Як "вписувати" нову архітектуру у місто: що треба враховувати

Простір міста не завжди однорідний, він розбитий на певні ареали та райони, які відрізняються своєю щільністю, архітектурою, функціями. Коли архітектор проєктує новий будинок і вписує його у тканину міста, найголовнішим для нього є правило "співмасштабності", пояснює фахівець Drozdov & Partners:

"Нова споруда повинна бути співмасштабна оточенню. Щоб здавалось, ніби все навколо зливається в єдиний простір. Бо хороша архітектура — непомітна. У мешканця не має виникати відчуття, що його увагу хочуть на щось звернути. Це просто новий будинок і все — такий самий, як ті, що раніше тут з'являлись".

Проєкт студії The DHaus Company у Лондоні. Фото: AVR London

Водночас у цього правила можуть бути винятки, каже Денис. Як приклад наводить будівлю художнього музею Kunsthaus Graz в австрійському місті Грац, який спроєктували архітектори Пітер Кук та Колін Фурньє: "Нова споруда наче іншопланетянин посеред історичної забудови. Але інакше вона не може бути представлена в тому просторі, бо у неї абсолютно інша функція".

Денис уточнює, що є два шляхи проєктувати сам фасад будівлі:

  • Грати за правилами навколишньої забудови, органічно поєднуючи фасад будівлі із довколишнім простором. У такому разі архітектор має враховувати ритміку фасадів сусідніх будинків, їхню структуру, колір та функцію. 

  • Задавати свої правила, заздалегідь детально проаналізувавши локальний контекст та призначення нової будівлі.

Саме другим шляхом пішли автори проєкту музею у Граці, коли інтегрували біоморфну споруду у середньовічну архітектуру. Втім, це рішення мало позитивний ефект — нерухомість Граца зросла в ціні, а місто почало приваблювати туристів.

Художній музей Kunsthaus Graz. Фото: Kunsthaus Graz

"Важливо провести дуже глибокий аналіз — дізнатись, що відбувається на вулиці та навколо, що там побудовано, які потоки перетинаються. І головне — яке завдання стоїть перед вами, що треба створити на ділянці", — пояснює проєктувальник й додає, що створювати свої правила — не означає порушувати будівельні та висотні норми. Адже перевищення допустимої висотності тільки призведе до того, що будинок вибиватиметься із загального масштабу міста, а отже спотворюватиме його.

Ще одна важлива річ, яку треба враховувати, — інклюзивність й доступність. Вхідні групи до будинків не повинні бути монструозними та громіздкими — їх треба залишати для міста, щоб пішохід мав до будівлі доступ як до тротуару. На жаль, часто в Україні цей аспект ігнорують або проєктують безвідповідально, каже Денис. 

Місія кожного архітектора, який оновлює міський простір, за будь-яких умов створювати зв'язки — не тільки фізичні, а й соціальні. Щоб досягти цього, Козак радить забути про проєкти із закритими територіями — вони знищують нові зв’язки у місті.

"Вдала архітектура може бути дуже непередбачуваною, але вона все одно побудована на зваженому аналізі й відчутті місця. Тобто будинок може не відтворювати оточення, але про нього все одно скажуть, що він стоїть на своєму місці. Для цього треба побути з місцем — добре його дослідити й проаналізувати", — наголошує архітектор і додає, що естетику архітектури завжди треба прив'язувати до функції, історії місцевості й призначення будинку.

Як будувати в історичному центрі

Поза тим, що споруда в історичному ареалі повинна органічно поєднуватись з оточенням, вона не має відтворювати чи копіювати елементи архітектури попередніх епох — це перетворить її на "псевдоісторичну бутафорію". 

"Декорування сучасної архітектури тими елементами, які домінували у XIX столітті —  скульптурами, пілястрами та фризами — це пародія. Це речі, які притаманні для того часу, неважливо, чи це епоха модерну, чи еклектики — у тій епосі вони й мають залишитись", — наголошує Денис.

На цьому також наголошує Віденський меморандум 2005 року — документ, який підсумовує найголовніші положення хартій ЮНЕСКО і констатує, що "псевдоісторична архітектура" псує вигляд міст і позбавляє їх різноманітності та динамічності.

"Зараз архітектура немає мети "радувати око" — архітектура має бути чесною і відображати нас як суспільство. Наше сучасне мистецтво, екзистенційні зриви говорять про те, що ми як люди стали набагато глибшими й відвертішими. Сучасній архітектурі має бути притаманний певний психологізм. Вже немає місця манірному декоруванню", — підкреслює Козак й додає, що вважає столичну Воздвиженку та подібні їй архітектурні проєкти "туристичними гетто".

Якщо говорити про класичну ситуацію, коли новий будинок треба розташувати поміж двох історичних, то найперше — архітектор має дотримуватись меж висотності. Також повинна бути збережена певна ритмічність у розташуванні вікон — вони мають відповідати висоті та кроку у сусідніх будинках.

Як приклад "вписання" новобудови в історичний контекст архітектор наводить проєкт французького архітектурного бюро Vulcano + Gibello, який реалізували у місті Нансі.

"Той випадок, коли будова гармонує із сусідньою архітектурою, але водночас є самобутньою. Ми не бачимо жодного повторення чи загравання з історією у цьому проєкті. Чого тільки варті вікна та їх деталі — є незначний водночас функціональний декор, але в дусі нашого часу", — каже Денис.

Проєкт бюро Vulcano + Gibello у Нансі. Фото: © OLIVIER MATHIOTTE/ divisare.com

У новому будинку має бути продуманою не тільки візуальна складова фасаду, а й матеріальна концепція. По-перше, матеріали для облицювання повинні бути якісними та довговічними. По-друге, матеріал має рефлексувати на локальний контекст — наприклад, це може бути облицювання будматеріалами, які виготовляються у цьому районі або ж повторне використання цих матеріалів.

"Такий крок тільки підкреслюватиме локальну ідентичність архітектури, відсилатиме до історії місця та його традицій. Це про дух місця", — пояснює Денис.

Проєкт Heirloom, який Drozdov & Partners реалізували у Харкові у 2010 році, відсилає до локальної історії саме за таким принципом — для фасаду будівлі повторно використали червону цеглу, з якої був побудований історичний будинок на цій вулиці. "Це повага до спадщини міста", — каже архітектор. 

Сама будівля Heirloom складається з двох блоків. Перший — акцентний, його декорували червоно цеглою і зробили фасадним. Другий об’єм перевищує висоту історичної забудови, тож його заглибили та виконали у темній кольоровій гаммі. "Хоч він і вищий, але завдяки заглибленню та темному кольору відходить на другий план", — пояснив Денис. 

Проєкт Heirloom у Харкові. Фото: Drozdov and Partners

Перший поверх будівлі спроєктований за принципом безбар’єрності — межа між будинком та тротуаром непомітна. За словами Козака, для проєкту це дуже хороший показник — у випадку Heirloom настільки, що багато містян не одразу помітили, що на вулиці з’явилась новобудова.

Будівництво поблизу промислових зон 

Сусідство з промзонами або колишніми промисловими об’єктами теж диктує певні правила для архітекторів — в ідеалі слід враховувати промислову спадщину підприємства, поблизу якого зводиться новобудова. Правильним рішенням буде створення низькоповерхових проєктів, які органічно вплітаються в індустріальний ландшафт.

Та перед тим як щось проєктувати — треба пересвідчитись, що виробництво не завдало шкоди довкіллю, а небезпечні відходи не просочились у ґрунти.

"Промислова спадщина — важливий момент і хороші архітектори до цієї спадщини звертаються, враховують її. Вони або інтегрують у свої проєкти елементи промислової естетики, або ж передають їх у кольорах, пропорціях чи відступах між будинками", — пояснює Денис.

Гарним прикладом забудови на території колишнього промислового об’єкта Козак називає житловий комплекс Loft на околиці Мілана, який є реновацією колишнього місцевого виробництва.

Проєкт Loft у Мілані. Фото: © Francesca Vezzoli/archdaily.com

Зв’язок із промисловою спадщиною місця архітектори Botticini + Facchinelli ARW передали завдяки темному кольору та великим вікнам — за аналогією до тих, які були у промислових цехах. А також створили багато приватних садків та внутрішніх двориків.

Висотність та неналежне обслуговування: архітектурні "болі" українських міст 

Перевищення допустимої висотності будівель Денис Козак називає головною проблемою українських міст. Найбільше, за його словами, ця проблема оприявлена у столиці. "Центральна частина Києва, зокрема Печерськ, — це біль. Найгірше те, що там  розташовані державотворчі пам'ятки, важливі храми, а висотна забудова закриває їх і робить незначними. Це говорить не тільки про проблему Києва, а й про ставлення влади до нашої спадщини та й загалом про цінності нашого соціуму", — каже Денис. 

Причиною такого явища архітектор вважає "слабку владу, яка не може повною мірою диктувати правила гри". Натомість ці правила диктують забудовники, наголошує архітектор.

На думку Дениса Козака, Україна була та залишається частиною європейської архітектурної традиції — нам притаманно розвивати міста з низькою забудовою. Компромісом для ділової висотної забудови може бути створення так званих "даунтаунів" — групування висоток у центри та їх локалізація в одному районі чи кварталі.

"Це дуже поширена практика в Сполучених Штатах. У Британії — це Лондон, де можна виокремити два такі центри — Сіті та Кенері-Ворф. У Парижі — це Дефанс. Бізнес-центр сформували також у Відні — це усім відомий Дунай-Сіті", — пояснив архітектор.

Діловий район Сіті у Лондоні. Фото: unsplash

Що стосується висотної житлової забудови, то проєктувальник вважає її "антигуманною" — вона не тільки неестетична, а й створює дискомфорт для мешканців та інфраструктурні проблеми. "Це будинки, підключені до автомобільних доріг", — каже Денис.

За словами експерта, 5-7 поверхів — це оптимальна висотність житлової будівлі, оскільки вона сприяє появі зв’язків між мешканцями. 

Ще одна велика проблема українських міст — відсутність належного та регулярного обслуговування будинків. Це призводить до того, що з часом будинки перефарбовують, обвішують кондиціонерами чи добудовують балкони. 

"Приклад в лоб — хрущівки в Латвії чи Естонії. Вони сильно відрізняються від наших, мають акуратний вигляд, наче їх нещодавно побудували. Адже в Європі будівлі регулярно ремонтують, оновлюють, за це відповідають певні організації. У нас немає цієї ніші", — каже Денис і додає, що це стосується й сучасних новобудов, оскільки архітектор виходить з гри після здачі проєкту в експлуатацію.

Житлові багатоповерхівки у Києві. Фото: unsplash

Серед факторів, які призводять до спотворення українських міст, фахівець називає "централізацію рішень" й відсутність відповідальності за порушення. Ідеться про ситуацію, коли видачею дозволів на будівництво чи узгодженням архітектурних проєктів займається один центральний орган [в Україні сьогодні це Державна інспекція архітектури та містобудування. — Ред.], який, втім, не проводить належного моніторингу порушень.

"А потім кажуть: У нас в місті з'явилась якась потвора. А хто у цьому винен? Як на мене, централізоване ухвалення рішень негативно впливає [на архітектуру], цю тенденцію треба децентралізувати. Щоб кожне місто самостійно вирішувало, що вони хочуть у себе побудувати, й слідкувало за цим", — резюмує архітектор.