"Мешти" і "стакан" – суржик чи ні. Сім мовних дилем, в яких немає правильного варіанта
Що насправді означає "в українській мові немає такого слова", чи можна вживати слова, яких немає у словнику, й чи варто шукати, як правильніше?
Любі читачі й ще любіші читачки, вітаю вас із черговим випуском нашої мовнопорадної рубрики!
У сьогоднішньому випуску буде сім думок на сім дуже популярних тем у царині української мови. Теми ці постійно дискутуються, проговорюються, прописуються й просто ялозяться, довкола них часто виникають чергові витки вічних як світ суперечок, що переважно не дають світла й лише випромінюють жар. До жару цього підсідають погрітися нові й нові люди, репліки їхні повторюються, нового звучить мало. Так і живемо.
Намагаючись розірвати зачароване коло й заздалегідь не плекаючи марних надій, я просто залишу вам свої короткі коментарі на ці теми.
Чи існує слово, якщо його немає в словнику?
Твердження "слова Х немає в українській мові" безглузде, бо в ньому не вказано, де це – "в українській мові". У найновішому орфографічному словнику? У якомусь іншому словнику? (якому?) У телевізорі чи по радіо? В уявленні стверджувача про українську мову? У рідній говірці людини, яка вам про це заявляє, – чи десь-інде?
Всієї української мови не охопиш ані словниками, ані корпусами, ані чимось іншим. Ніхто не може знати всіх її слів.
Якщо мається на увазі, що слова Х немає в найновішому словнику, це теж не означає, що його немає в українській мові. Слова "байрактар", "шахед" і "мавік" в українській мові точно є, а от у словниках – навряд. Та й узагалі хтозна, чи потраплять слова з нинішньої війни до наступного словника, – ніхто не може сказати, коли його укладатимуть і які тоді будуть пріоритети в упорядників.
Тому, якщо хтось вам скаже, що вжитого вами слова немає в українській мові, не хвилюйтесь. Найпевніше, ця людина не розуміє, що вона тільки-но сказала й що насправді хоче сказати. Чи хоче вона про це поговорити? Теж не факт.
Чи західні говірки правильніша за інші?
Західні говірки української мови нічим не кращі, не правильніші й не святіші, ніж північні, південні, центральні чи східні.
Якщо вам здається, що "горнятко" правильніше, ніж "чашка", "мешти" – ніж "туфлі", а "склянка" – ніж "стакан", вам здається. Так, багато слів із західних говірок потрапили в нормативні словники, а з північних, східних чи південних – не потрапили, бо наприкінці ХІХ і на початку ХХ століття, коли активно формувався стабільний лексичний фонд нашої мови, на підавстрійській Україні активно виходили газети, організовувалися політичні партії й накопичувався словниковий запас для публіцистики й політики.
Тому слова із західних діалектів активно вживалися, передавалися й відтворювалися (а це і є критерії, за якими в ідеалі визначають належність слова до літературної мови). Але вважати через це незахідні варіанти менш цінними – хибно.
Поїзд чи потяг – що правильніше?
Запитання "як правильніше – "поїзд" чи "потяг"?" – безглузде. Дуже часто одне поняття можна назвати кількома різними словами – словами різного походження, віку й сполучуваності. Це називається синонімія. Жодне зі слів у цьому разі не стає правильнішим. Можна сказати "погріб", а можна "льох". Можна "оранжевий", можна "помаранчевий", а можна й "жовтогарячий". Ба більше, можна навіть "вилка" і "виделка".
Втім, якщо ви пишете художній чи публіцистичний текст і хочете зіграти на багатозначності слова "потяг" (транспортний засіб / схильність, прагнення, жага), слово "поїзд" вам не підійде. Але це вже розмова не про правильність, а про функціональність.
Хто вирішує, як правильно говорити?
Борис Антоненко-Давидович, Олександр Авраменко, Євгенія Чак і Марія Волощак написали по книжці про те, як, на їхню думку, правильніше говорити українською мовою.
Ви можете написати свою. Вона матиме таку саму кодифікаційну силу (такий самий рівень "офіційності"), як і вищезгадані видання (себто ніякої). Ймовірно, вам довірятимуть менше, ніж Антоненкові-Давидовичу, але це не тому, що він офіційніший за вас, а тому, що його книжці 50 років, вона багато разів перевидавалась і її прочитало більше людей. Сприймайте цю динаміку так само, як динаміку інфлюенсерства в інтернеті.
У царині стилістики немає жодного нормативного джерела, тому ви теж маєте всі шанси зробити свої мовні погляди загальними.
Мова – не статична
Мова постійно розвивається. На неї багато що впливає, вона сприймає чи не сприймає ці впливи, змінюється, повнішає й худне – точнісінько як ви. Чи ви. Станом на 18 червня 2025 року мова така, якою вона дожила до 18 червня 2025 року. Вам може хотітись її поміняти й повернути до стану 1928, 1991 чи 2000 року. Змінюйте свою – ту, якою говорите. Якщо ви можете впливати на людей, ви на них вплинете і в мовній царині – прикладів купа.
Мови інших належать їм, а літературна мова належить Інституту української мови.
Літературна мова – не вся українська
Літературна мова – це варіант мови, створений для взаєморозуміння всіх, хто говорить різними говірками й діалектами. Цей варіант престижний, унормований і зафіксований у словниках. Його штучно синтезують з усіх ваших індивідуальних мов, беручи туди елементи з найбільшою поширеністю й універсальністю.
Літературна мова класна, корисна й потрібна, але називати українською мовою лише її – неправильно. Українська мова – це і говірки (від Закарпаття до Луганщини й від Чернігівщини до Криму), і жаргони лікарів, айтівців та студентів, і таємні арго злодіїв, і дитячі слова з ігрових майданчиків.
Суржик: чорна кішка в чорній кімнаті
Перш ніж казати, що хтось говорить суржиком, подумайте про те, що в суржику немає ані словників, ані затвердженого варіанта чи сукупності варіантів. Він невловний, як чорна кішка в чорній кімнаті, а найчастіше ним називають слова, які просто комусь не подобаються чи не вписуються в індивідуальні уявлення про українську мову.
Якщо ж говорити серйозно, то суржик (українсько-російське мішане мовлення) переважно базується на певних українських діалектах, до яких додаються російські слова, вирази й конструкції, взяті з русифікованого довкілля – почуті у владних інституціях, на радіо чи по телевізору, прочитані в книжках і газетах. Визначити, чи можна назвати конкретне українське слово, схоже на російське, російським, дуже важко, бо половина українських говірок виникала в зонах контакту кількох мов, і їхні слова, схожі на російські, – це вже слова українських говірок, а не російської мови.
Вчіть українську, говоріть нею, любіть її – і вона вам віддячить сторицею (чи хоч булочкою з корицею).