Чому досі немає вакцини проти СНІДу: пояснює вчений, який досліджував ВІЛ з самого початку

Відповідь може пояснити людина, яка з 1981 року у складі Центру із контролю та профілактики захворювань в США досліджувала на той час нову незрозумілу світові хворобу. 

У вересні 1982 року всі вперше почули слова “синдром набутого імунодефіциту”, і Майкл Остергольм був серед тих, хто стежив за ходом поширення цього смертоносного явища.

Майкл Остергольм написав про свою роботу в дослідженні мікробів та захворювань, які вони викликають, книгу “Смертельний ворог. Людство проти мікробів-убивць”, яка у жовтні вийде українською у видавництві “Лабораторія”. 

І в ній він, серед іншого, дає відповідь на питання про вакцинацію від СНІДу. Ось кілька уривків.

Як виник ВІЛ

Найімовірніше, ВІЛ виник у джунглях Африки як інфекція серед нижчих приматів і шимпанзе, і перебував там багато десятиліть, перш ніж перекинутися на людей. 

У міру зростання людської популяції тут набувала поширення практика полювання на приматів, тож м’ясо диких тварин ставало регулярним джерелом харчування. 

Вірус, очевидно, передався людям під час розбирання туш тварин і контакту з кров’ю заражених приматів. 

А головним способом його поширення між людьми, ймовірно, було передавання статевим шляхом, тож врешті-решт із невеликих ізольованих груп джунглів вірус вирвався назовні.

Це типова модель поширення інфекційних захворювань, адже зростання населення й “прогрес” забезпечують людині краще сполучення й мобільність, знищуючи при цьому джунглі й ліси. 

За таких умов мікроорганізми, які, можливо, залишалися б у своїх специфічних нішах століттями чи й довше, тепер починають спричиняти багато проблем.

Як виявили, що викликає СНІД

У 1983 році лабораторії США і Франції встановили, що СНІД спричиняється ретровірусом. Двадцять третього квітня 1984 року міністерка Департаменту охорони здоров’я і соціальних служб Маргарет Геклер на пресконференції повідомила, що доктор Роберт Ґалло та його колеги з Національного інституту раку системи Національних інститутів охорони здоров’я виявили причину СНІДу: ретровірус HTLV–III (Т-лімфотропний вірус людини III).

Після цього в червні відбулася спільна пресконференція Ґалло та професора Інституту Пастера Люка Монтаньє, на якій підтвердили, що вірус лімфаденопатії у Франції (lymphadenopathy associated virus, LAV) та американський HTLV–III майже ідентичні і є ймовірною причиною СНІДу. 

Пізніше, 1986 року, Міжнародний комітет з питань таксономії вірусів причиною СНІДу офіційно визнав вірус імунодефіциту людини (ВІЛ).

Як почали шукати вакцину 

На пресконференції 23 квітня Маргарет Геклер повідомила ще й про розробку діагностичного аналізу крові та висловила сподівання, що вакцина проти СНІДу буде готова протягом двох років.

Ідея такого швидкого створення вакцини проти СНІДу видалася мені дико нереалістичною. 

Я навіть уявити не міг, чим керувалася Маргарет, визначаючи такий стислий термін.

Потрапивши в клітини, ретровірус залишається там назавжди. 

Коли ВІЛ, що живе в тілесних рідинах інфікованих осіб, передається іншій людині через заражені імунні клітини, наприклад, в еякуляті, стимульовані вакциною антитіла або інша форма нормальної імунної відповіді практично не мають шансів своєчасно виграти бій проти вірусного вторгнення. 

У випадку інших вірусів вакцина підштовхує імунну систему до ідентифікації ворога та його знищення. Той факт, що ВІЛ здатний обійти захисників організму, піддав сумніву всі наші уявлення про механізм вакцинації.

Оптимізм стосовно вакцини був однозначно передчасним. Питання полягало не в тому, коли буде вакцина, а в тому, чи буде вона взагалі. Це не означало, що лікування, яке суттєво пригнітить вірус після потрапляння в організм, неможливо розробити. 

Фактично, прогрес у комплексній терапії, яку зараз застосовують у боротьбі з хворобою, є справді значним і обнадійливим. Але ключовим словом є саме контроль, як у випадку діабету й інших хронічних захворювань, а не запобігання чи зцілення.

У середині 1980-х, поки деякі члени спільноти охорони здоров’я були вузько зациклені на розробці вакцин, я постійно, на кожному форумі, де брав участь, наголошував, що ми не можемо дозволити собі чекати, поки вакцина зупинить поширення хвороби. Вирішальними є превентивні заходи.

Доктор Тоні Фаучі, директор Національного інституту алергії та інфекційних хвороб, брав участь у дослідженнях ВІЛ/СНІДу від самого початку. 

"Це дуже складне питання, — пояснює він, — адже організм не хоче виробляти антитіла проти ВІЛ, і нам доводиться використовувати найскладніші наукові методи, щоб отримати правильну конформаційну форму оболонки для стимуляції зародкової лінії B-клітин до захисної реакції; ідеться про надзвичайно хитромудрі підходи".

Я досі не знаю, чи побачимо ми ефективну вакцину в найближчому майбутньому, хоча і сподіваюся.

Водночас думаю, слід планувати поточну війну з ВІЛ/СНІДом без такої "ядерної" зброї. Треба сприймати цю війну як низку постійних локальних битв.

Юлія Перехрест