Чому одягатися в секондхенді – це не "бідність", а світовий тренд. Історії
Через повномасштабну війну 25% українців житимуть у бідності до кінця 2022 року (до війни було трохи більше ніж 2%). А до кінця наступного року ця цифра може зрости до 55%. Такою є оцінка регіонального директора Світового банку у Східній Європі Арупа Банерджі.
За альтернативними попередніми оцінками Програми розвитку ООН, до 90% українців можуть зіткнутися з бідністю та надзвичайною економічною вразливістю в разі ескалації воєнних дій.
А за оцінками Міжнародної організації праці, порівняно з ситуацією до 24 лютого, втрачено 4,8 млн робочих місць, що еквівалентно 30% зайнятості в Україні до повномасштабної війни.
До того ж понад 8 млн вимушено переїхали в інші регіони, залишивши все вдома.
Усе це впливає на можливість українців купувати нові речі. Тому LIGA.Life вирішила дослідити, чи зріс попит на секондхенди за 9 місяців, а також показує на прикладах українок, що секондхенди – це ще й світовий тренд.
Ціни зросли, попит змінився
В середньому, ціни в HUMANA зросли на 20%, а середній чек відповідно до сезону – на 15-20%, розповідає Андрій Ворончук, директор з розвитку роздрібної мережі в регіонах ДП "Хумана піпл ту піпл Україна". Водночас за одиницю одягу середній чек навпаки впав – на 5-7%.
"Ми – імпортери. Тільки на різниці курсу втрачаємо понад 20% коштів у порівнянні з лютим. Також зросли ціни на витратні матеріали – на понад 50%", – додає представник HUMANA.
Обсяг продажу залишився приблизно таким самим, як і до 24 лютого. Через внутрішню міграцію попит збільшився в містах, куди переїжджають українці. Вагомим фактором стало зменшення конкуренції через закриття частини торговельних центрів та інших продавців одягу, каже Ворончук.
Натомість в Економкласі попит, порівняно з попереднім роком, зменшився.
Ціни в них зросли приблизно на 10%. Адже після 24 лютого викликом стала логістика: стало набагато складніше отримати товар через черги на кордоні і зросла в ціні доставка Україною.
Мережі "Баул", "ТЮК" та ObnovaStore від відповідей на запитання LIGA.Life ухилилися.
Проте вживані речі – це не лише про економію. Є ті, для кого це – стиль життя.
Чому люди обирають секондхенди
Артдиректорка бренду HVOYA Марія Правосуд одягається в секондхенді з дитинства. Для неї такий шопінг – азарт та пошук унікальних речей. Її стиль – це не про тренди, а про одяг, який подобається та підкреслює смак.
"У моїх батьків був власний бізнес – секондхенд. З дитинства там одягалася. Коли бізнес закрили, мені було 11-12 років. Зіштовхнулась з реальністю: де купувати речі? Все одно обирала секонди. З переїздом в Київ та знайомством з масмаркетами нічого не змінилося. Можу провести 3-5 год в пошуках унікальних речей: від спідньої білизни, сумок та взуття до штанів та верхнього одягу", – розповідає Марія.
Згодом з’явився тренд на екологічність – замість нових речей купувати наявні, прати та носити. Ця ідея імпонує дівчині та є додатковою причиною одягатись у секондах.
Агропідприємиця та блогерка Юлія Пархомець любить секондхенди за якісні речі. Вона має власний стиль, під який складно підібрати одяг у звичайних магазинах. Натомість в секондах можна знайти те, що до душі.
Але для цього слід постаратися. Юлія порівнює такий шопінг з риболовлею: не завжди вдається піти додому з "уловом". Щоб знайти щось якісне, потрібно регулярно заходити в магазини. Сама проводить там не більше 40 хв. Купує все, окрім спіднього. Також складно підібрати взуття.
Ілюстраторка Анастасія Рудик раніше боялась купувати речі у секонді. Вірила, що вони носять енергетику власника і не хотіла переймати негатив. Та згодом абстрагувалась від цієї думки. Ідея екологічності та унікальності у власному стилі перемогла забобони.
"Там можна знайти вінтажний одяг, на який інакше не натрапиш. І головне – це eco-friendly звичка. Щойно річ мені набридла, не викидаю її, а перепродаю або віддаю", – розповідає Анастасія та додає, що на секонді інколи складно підібрати розмір взуття та джинсів. Тож ці речі зазвичай купує новими.
Свідоме споживання та стійкість
Екологічні дослідження підтверджують: виробництво одягу шкодить довкіллю.
Індустрія відповідальна за 2-8% щорічних світових викидів парникових газів.
500 000 т мікроволокон потрапляє в океан під час прання. Ця кількість еквівалентна 50 млрд пластикових пляшок.
85% текстилю щороку потрапляє на смітник.
Ці дані спонукають бренди переосмислити власні стратегії. Ще у 1980-х роках Patagonia та ESPRIT говорили про вплив моди на екологію, зокрема провели дослідження про вплив волокон на довкілля. Увага до походження, вибору, обробки та впливу матеріалу досі залишається базою sustainable fashion (стійкої моди).
Її головна мета – перетворити виробництво, споживання та утилізацію одягу в максимально дбайливий для людства та довкілля процес. Це стосується не лише брендів, але й кожного споживача.
У 2021 році на Конференції ООН зі зміни клімату 150 світових брендів та допоміжних організацій підписали Хартію індустрії моди щодо кліматичних дій. Одна з її засад – скорочення вдвічі викидів вуглецю, завданих індустрією, до 2030 року. Серед підписантів – Adidas AG, Burberry, CHANEL, H&M Group, Lacoste, MANGO, Puma, Nike та інші.
Для досягнення цієї мети бренди застосовують нові бізнес-моделі. Одна з них – використання речей з секондхенду у виробництві. Це спосіб зменшити кількість нових речей, які виробляють та викидають.
Українські бренди також активно просувають цю стратегію. Наприклад, бренд CHERESHNIVSKA планує досягти 50% виробництва з перероблених матеріалів до 2024 року. Остання fashion-колекція, представлена у шоурумі Ukrainian Fashion в Парижі, зроблена на 80% з переробленого одягу з секонду.
"Це найсталіший варіант створення моди", – стверджує Ірина Кохана, засновниця бренду.
Для участі у тижнях моди дизайнерка Анастасія Розава самостійно добирає вінтажні матеріали і вироби та вирішує, як втілити концепцію нової колекції. Родзинка такого підходу – унікальність. Адже з переробленого одягу можна створити подібні моделі, але не ідентичні. Схожість – 80%.
Якось Ірині стало цікаво, що люди продають з текстилю на OLX. Виявилось, українці мають чималий радянський спадок тканин, особливо для пошиття військової форми та шинелей. Ще одне відкриття – радянські парашути.
Залишки від них та інших колекцій українська художниця Тереза Барабаш поєднала з пластиком і створила серію прозорих тканин. Бренд виготовив з них накидку, сорочку та довгу сукню.
Попри цікавий творчий процес та екомету, перероблювання одягу – не набагато вигідніше, ніж пошиття нового.
Матеріали для перероблювання треба знайти, вибрати, придбати, попрати чи віддати в хімчистку, розпороти та зшити нове. Попри це, речі з секонду дешевші, ніж нова тканина. Для порівняння: щоб пошити оверсайз сорочку, потрібно 1,5 м тканини – приблизно 15 євро без врахування логістики. А на секонді сировину можна придбати за 50-100 грн.
"Здається: "Це ж економія!". Але та кількість роботи, яку потрібно зробити з цією сорочкою, часом дорівнює чи навіть перевищує вартість виробу з нової тканини. До моменту пошиття залучено багато людей, часу та ресурсу. Але відійти від цієї ідеї – віддалитися від власних цінностей".