Чому важливо зберігати архітектуру та як це робити під час війни
"Мапа Реновації" — проєкт, який займається збереженням архітектурної спадщини та бореться з руйнуванням цінної забудови Києва. За понад три роки роботи "Мапа Реновації" об’єднала навколо себе спільноту волонтерів та експертів, врятувала від демонтажу 10 цінних київських будівель та ініціювала присвоєння охоронних статусів для семи різних споруд.
Але це лише верхівка айсберга — проєкт нарахував у Києві 314 закинутих будівель, з яких 106 — мають статус пам’ятки. Під час повномасштабного вторгнення збереження спадщини стало удвічі складнішим викликом — адже цінні споруди доводиться захищати не тільки від забудовників, а й від російських ракет.
LIGA.Life відвідала лекцію співзасновниці та архітекторки "Мапи Реновації" Даші Корби, де говорили про важливість збереження архітектурних будівель. Ми занотували головне та підготували короткий конспект.
Без неї немає майбутнього: чому спадщину треба зберігати?
Проєкт "Мапа Реновації" народився в 2019 році, коли компанія друзів гуляла Подолом й звернула увагу на численну кількість занедбаних будівель, серед яких більшість були цінними архітектурними об’єктами.
Коли загуглили, що про ці будівлі відомо, то повної інформації практично не знайшлось — не було бази, яка б розповідала про власників, статус будівлі чи її історичну цінність. Тоді й з’явилась ідея створити проєкт, який об’єднав би інформацію про всі занедбані будівлі Києва та архітектурні пам'ятки й зібрав би дані про них в одному місці — на цифровій мапі.
Стартувавши зі створення інтерактивної мапи закинутих просторів міста, "Мапа Реновації" переросла у рух із захисту архітектурної спадщини, а місією проєкту стало "сприяння шанобливому збереженню та використанню цінної архітектури".
Чому зберігати цінну забудову — це важливо:
1) Збереження історичної архітектури дає місту розвиток не лише у культурному контексті, а й в економічному. Цінна архітектура має потенціал до інтеграції найрізноманітніших сучасних функцій. Якісно відреставрований будинок, який успішно функціонує, сприяє зростанню туристичного потенціалу міста.
2) Історичний будинок — це живе матеріальне свідоцтво певної епохи, свого роду "машина часу". Зберігаючи й дбаючи про архітектурну спадщину, ми можемо бачити, як будували та жили ті, хто був тут до нас: що вони вважали прекрасним, що — важливим, що — правильним.
3) В історичних будівлях законсервована колективна пам’ять громади — і розуміння, з якої пам'яті вони складаються (хто в цих будинках жив, хто долучився до їх створення, які події там відбувались), має значення для сучасного життя людей.
4) Колективна пам'ять не тільки проливає світло на минуле, а й впливає на бачення майбутнього. Без прийняття цього багажу і без увіковічення пам'яті тих, хто був долучений до створення і життя цих будівель, громада не матиме майбутнього.
Як це працює на ділі: досвід "Мапи Реновації"
Захист архітектурної спадщини — складний і довготривалий процес, тож треба зрозуміти наступне:
1) Чарівної пігулки не існує. На перший погляд здається, що можна впорядкувати законодавчі прогалини й повернути до життя всі занедбані будинки одразу. Але насправді у сфері пам'яткоохоронного захисту все дуже складно — в нормативно-правових актах багато плутанини й схем, які все ускладнюють.
2) Це не спринт, а марафон. Потрібно бути готовим до того, що процес захисту будівлі може затягнутися на тривалий час. Цього боятися не треба — важливо працювати одночасно у різних напрямках, залучаючи різних фахівців.
Незабаром після створення Мапа почала займатись ініціюванням охоронних статусів будинків — подавати до відповідних органів пакети документації, щоб присвоїти будівлі статус пам'ятки. Для цього проєкт зареєструвався як громадська організація.
Коли добиваєшся для пам’ятки охоронного статусу, то слід описувати все, що у будинку має цінність і потребує захисту. Це можуть бути опорні конструкції, оздоблення, об'ємно-просторова композиція, історичні нашарування.
Так, за поданням "Мапи Реновації" у Києві охоронний статус отримали такі будинки:
— Особняк Баккалинського, вулиця Юрія Іллєнка, 30;
— Садиба Осипа Родіна, вулиця Олеся Гончара, 71;
— Три будинки у складі Садиби Дмитрієва, вулиця Хорива, 2;
— Будівля "Квіти України", вулиця Січових Стрільців, 49.
Якщо будівля отримала статус — забудовник часто звертається до суду, аби його скасувати. Так судовий процес щодо охоронного статусу Будинку Родіна тривав 2,5 роки — у травні 2023 року Верховний Суд заборонив знищувати будівлю.
Рішення цього суду вагоме тим, що до нього можуть апелювати інші активісти чи захисники спадщини, які займаються збереженням архітектури, наприклад, у Тернополі чи іншому місті.
Важливо, щоб на судові засідання із захисту архітектури приходила громада та вільні слухачі — тоді процес ухвалення рішень стає прозорим, а шансів на справедливі рішення більшає.
Підсвітити будівлі: як можна взаємодіяти з архітектурою
Рятувати історичні будівлі можна не тільки за допомогою постів у Фейсбук та відеороликів, а й напряму — шляхом "архітектурних інтервенцій". Наприклад, організувати толоку довкола будинку, виставку чи подію у самій будівлі:
1) Напівзруйнований будинок на Бехтерівському провулку, в якому жив Іван Нечуй Левицький, вже давно називають "будинком-привидом". Від нього залишились руїни та фрагмент, який відколовся під час реставрації. Щоб привернути до нього увагу, "Мапа Реновації" влаштувала там подію та підсвітила руїни, щоб "вдихнути у них життя".
2) У закинутому будинку на бульварі Шевченка, 19 Мапа разом з Українською асоціацією професійних фотографів влаштувала перформанс-виставку "Будинок, що спить": у вікнах будинку розмістили архівні фото українців у національному вбранні. На фото у них заплющені очі — це метафора до "будинку, що спить".
Подібні "архітектурні інтервенції" допомагають популяризувати історичну архітектуру, привернути до проблеми її знищення увагу громади. Тоді будинок і його проблема стають публічними.
"Інтервенції" також використовують, щоб захистити архітектуру від потенційних ударів російських ракет — наприклад, у 2022 році команда Мапи разом із благодійним фондом "Солом’янські котики" спорудила захисні дерев’яні щити, щоб зберегти вітражі на двох станціях київського фунікулера — роботи здійснили завдяки донатам громади.
Автори вітражів — Іван Валентин-Задорожній, який працював над ними у 80 рр. минулого століття, та художник-монументаліст Микола Шкарапута.
Вітражі у фунікулері вважаються унікальними — у кожен із них автори інтегрували сюжети з українськими етнічними та візантійськими орнаментальними мотивами.
Прості речі, які може робити кожен, щоб врятувати спадщину
1) Висловлюйте публічну позицію. Акції та протести заборонені, але не заборонені пости в соцмережах. Якщо про проблему говорять всі, тоді це потрапляє у ЗМІ — влада звертає на це увагу.
2) Єднайтесь та створюйте спільноти. За останні роки у Києві та Україні утворено багато спільнот, які активно виступають за збереження спадщини.
Ось деякі з них — "Зберегти квіти України", "Садиба Барбана", "Цегла", "Голосіївський шлях". Завдяки цим спільнотам і зсуваються з мертвої точки важливі містобудівні питання, наприклад, щоб зберегти Голосіївську вежу, громада домоглася присвоєння їй охоронного статусу.
3) Організовуйте події: толоки, архітектурні інтервенції, ініціюйте у будинку створення нових функцій. Наприклад, фонд "Джерело" "поселився" у занедбаному будинку й облаштував там простір для експозицій.
4) Звертайтесь до органів влади — пишіть запити та звернення. "Мапа Реновації" публікує інструкції, які можна використовувати для таких ініціатив. Наприклад, якщо дізнались про певні незаконні дії зі спадщиною — звертайтесь до депутата свого округу з проханням підтримати громаду публічно й у правовому полі.
5) Моніторте дії влади — для цього, як мінімум, відстежуйте порядок денний Київської міськради та всі земельні питання (часто землю з цінними будівлями намагаються передати під забудову, й важливо вчасно це виявляти).
6) Відвідуйте судові засідання, які стосуються цінної історичної забудови.