Щозими у Києві "рве" труби та тепломережі. Чому це відбувається і що робити
Регулярні аварії трубопроводів і тепломереж взимку в Києві — вже традиційні. Лише за останні два тижні на бульварі Жуля Верна трубопровід ламався двічі: першого разу прорив був такий масштабний, що затопило пів вулиці. У столиці також є одна вулиця, де з 2016 до 2018 року аварія трубопроводу відбувалась 56 разів, — це вулиця Авіаконструктора Антонова на Солом’янці. Кількість аварій зростає саме у зимовий період, з настанням сильних морозів, а найчастіше страждають саме тепломережі, які постачають мешканцям опалення.
Схоже, це все частина глобальної проблеми й шукати когось одного винного тут не варто. Разом з експертом з енергоефективності Михайлом Лук’яником (ГО "Екоклуб") вирішили розібратись, чому у Києві взимку настає "апокаліпсис" з тепломережами та що (в ідеальному світі) з цим варто робити?
Що призводить до таких частих аварій
Першопричина більшості аварій підземних мереж взимку — це їхня зношеність, адже у них банально завершився термін експлуатації. Трубопроводи та система центрального теплопостачання в Україні закладалась під час найбільш масштабної забудови — це 1960-1990-ті роки. Тобто трубам, які лежать під землею у містах, сьогодні від 40 до 60 років. А оптимальний термін їх експлуатації становить 25-30 років.
"На вулиці 2024 рік. Метал, який довго лежить в агресивному середовищі, піддається корозії. Хоч які б надійні труби були, час бере своє. Тобто основна і найперша причина — це термін експлуатації цієї системи, який давно вийшов", — каже Лук’яник.
За словами міського голови Віталія Кличка, у Києві мережі зношені на 80% — про це мер заявляв ще у 2018 році. Зношені та зіпсовані корозією трубопроводи особливо вразливі до механічних пошкоджень — вони виникають внаслідок будівництв або інших технічних робіт. Взимку ці пошкодження може спричинювати власне ґрунт, який замерзає й розширюється.
Щодо аварій тепломереж, то на це впливає ще й некоректна експлуатація системи. Лук’яник пояснює, що йдеться про неправильне використання тепломереж уже після опалювального сезону. Зазвичай у цей час комунальні служби спорожнюють теплотраси, тобто спускають з них теплоносій.
"Але теплоносій бажано не спускати. Тепломережі таким чином отримують подвійний удар, тому що корозія починає працювати ще й зсередини труби", — пояснив Михайло й додав, що наслідки цієї проблеми особливо помітні на початку опалювального сезону. Коли у труби починають подавати воду під тиском, у місцях, де відбулись ушкодження, стаються аварії.
Зношеність мереж та їхня неправильна експлуатація, за словами Лук’яника, і призводять до того, що у містах взимку так часто відбуваються аварії трубопроводів. "Принаймні у 90% випадків причиною є ці фактори", — каже експерт.
Більшість аварій, що виникають, усуваються за "латковим" принципом. Приїжджає ремонтна бригада і латає ушкоджену ділянку тепломережі. Глобально це проблему не вирішує, адже решта трубопроводу залишається зношеною.
"Статистика в українських містах більш-менш однакова — 70-80% мереж у нас зношені. Вони будуть далі "рвати" все частіше і частіше з кожним роком, чим довше експлуатуватимуться. Тому латкові ремонти не допоможуть — вони працюють як короткочасні рішення, а завтра проблема повторюватиметься на інших ділянках трубопроводу", — роз’яснює Лук’яник.
Як це виправити (спойлер — це буде не швидко)
Проблему зношених та аварійних мереж зможе вирішити тільки комплексна та системна заміна їх на нові. Зрозуміло, що за один рік жодне місто не зможе оновити тисячі кілометрів трубопроводів — це колосальні обсяги роботи. Їх потрібно виконувати поетапно із залученням державного чи міжнародного фінансування.
"Необхідна спеціальна програма, яку б на рівні з комунальними підприємствами співфінансували міжнародні донори, держава, міські бюджети. Утворивши так званий кошик, куди кожна із зацікавлених сторін могла б внести якусь частку фінансів. Ця програма має бути розрахована не на один рік, а на довший період часу — тоді вона стане стратегічною ", — пояснив Лук’яник і додав, що почати оновлювати слід найбільш критичні та зношені магістралі.
До прикладу, українське місто Звягель (до 2022 року Новоград-Волинський. — Ред.) замінило майже всю мережу магістральних трубопроводів теплопостачання на нові. Це дало змогу не лише уникнути аварійних випадків, а й звести втрати тепла до 6-7% (зазвичай втрати складають до 30%).
"За один рік це нереально зробити, навіть якщо були б великі гроші, то не існує таких потужностей і підприємств, які б за короткий термін це все зробили", — підкреслив Лук’яник.
Другий важливий крок — слід "вирівняти тарифну політику" щодо опалення, наголошує експерт. Це дозволило б збільшити бюджети комунальних підприємств, як наслідок — вони б перестали бути збитковими. "Вони самі, планово, за свої кошти змогли б виконувати ці системні ремонти", — додав експерт.
Проблема у тому, що сьогодні через соціальні тарифи на опалення для населення комунальним підприємствам фактично "заборонено" встановлювати реальні ринкові ціни на тепло. Відповідно бюджети комунальних підприємств страждають.
"Через це теплоенерго не можуть зараз оплачувати якісь додаткові послуги, наприклад, з оновлення магістральних трубопроводів, тому що в них просто немає на це грошей. Вони латають те, що є. Стався якийсь прорив — вони виїхали, його точково владнали, щоб ситуацію вирішити сьогодні. А що завтра буде — невідомо", — каже Михайло.
Зрештою Києву та іншим українським містам потрібно вже зараз впроваджувати новітні технології у системі водо- та теплопостачання, як це роблять у Європі. Наприклад, використовувати теплові помпи (для центрального опалення) або принаймні почати виробляти тепло з використанням біомаси (деревна біомаса, лушпиння соняшника). Впровадження цих технологій вже сьогодні не тільки потрібне з екологічної точки зору, а й вигідне, каже Лук’яник.
"Ми зараз розробляємо проєкт встановлення теплової помпи у Костопільській лікарні, щоб медзаклад мав гарячу воду упродовж цілого року. Окупність цієї помпи складає лише три роки, тобто вже через три роки кошти, витрачені на помпу, окупляться завдяки економії", — наголосив експерт.
Що з цим у Європі
У кожної європейської країни власний контекст — Польща, наприклад, ще кілька десятиліть тому пройшла схожий етап, який зараз проживають українські міста. "Польща добре відома своєю шоковою терапією для економіки. Приблизно те саме там відбувалося із мережами теплопостачання, тільки 30 років тому, а то й більше. Тоді вони підвищили вартість енергоносіїв для всіх споживачів до ринкових цін", — розповідає Лук’яник.
Натомість кошти, які вдалось закумулювати після того, як вартість тепла зросла до ринкових цін, направили саме на модернізацію системи централізованого опалення. Спочатку великі польські міста оновили котельне обладнання, модернізовували мережі, а тоді багатоквартирні будинки.
Важливими моментом, на який Лук’яник звертає увагу, стала енергоефективність нової системи — оновлені мережі та утеплені будинки дозволили споживати удвічі менше тепла, ніж планувалось до модернізації. "У результаті — потужностей стало надлишок. Ми маємо цей урок взяти до уваги", — каже експерт.
Скандинавські країни, зокрема Швеція та Данія, пішли далі: вони поступово відійшли від використання вугілля та газу і взяли курс на відновлювану енергетику. Ця політика передбачає максимальну енергоефективність та збереження довкілля.
"Відповідно, щоб мінімізувати втрати, вони замінюють трубопроводи швидше, ніж ті доходять до межі своєї експлуатації. Тобто вони не чекають 40 років, коли труба починає "рвати", а планово її замінюють. Пройшов термін гарантії? Отже, наступного року на вулиці такій-то замінимо 10 км трубопроводу на новий за новими стандартами, набагато енергоефективніший", — пояснив Лук’яник.
Знову ж таки — заздалегідь закладаються кошти, передбачені на цю заміну. Кожне місто по-своєму регулює цю інвестиційну складову: десь відповідає комунальне підприємство чи місто, десь — держпрограми.
"Вони гроші вкладають не у нові газові котли, а у теплові помпи, які значно здешевлюють потім тепло. Це знову ж таки дозволяє акумулювати кошти на те, щоб системно замінювати мережі", — зазначив експерт.