Зміст:
  1. Що таке синдром бідності
  2. Чому виникає синдром бідності
  3. Як не допустити синдрому бідності у дітей

Серед українців побутує думка про існування так званого "синдрому (рідше комплексу) бідності". Цей термін часто вживають для опису людини, яка має складні стосунки з грошима. Їй притаманне бачення: "Гроші – щось брудне та отримане нечесним шляхом".

Але що насправді таке синдром бідності? Як він проявляється та розвивається і до чого тут історичний контекст? Усе це ми розпитали в Анни Кочуренко, психологині у методі когнітивно-поведінкової терапії, та Дарії Кудінової, дитячої психологині та арттерапевтки.

Що таке синдром бідності

Це не хвороба і не розлад. Такого діагнозу немає в офіційній класифікації психічних розладів. Синдром бідності – народна назва певного способу мислення та ставлення до грошей.

За словами Анни, людині, яка має цей "синдром", притаманні:

  • дискомфорт у розмовах про фінанси. Вона соромиться говорити про гроші. Тож часто намагається уникнути подібних розмов.
  • неспокійне ставлення до грошей. Є дві крайнощі цієї ознаки: надмірні заощадження (людина економить на найнеобхіднішому: їжі, відпочинку, комфорті) та надмірні витрати (витрачає все до копійки на дуже дорогу брендову річ або на купу дешевих, але непотрібних дрібниць, бо їй неспокійно мати гроші в гаманці чи на картці);
  • думки в стилі "навіщо переплачувати, я можу сам/а". Проте в результаті ці намагання призводять до ще більшого дискомфорту. Наприклад, людина не купує посудомийну машинку, бо це дорого. Хоча може це собі дозволити. Однак миття посуду руками приносить їй чимало дискомфорту.
  • відсутність довгострокового мислення. Людина фанатично витрачає останні гроші або бере в кредит заради коштовної речі.

"Інший приклад: людина радо витрачає гроші на лосось, але економить на поході в театр. Бо для неї більш зрозумілим буде видимий результат: рибу можна відчути на смак, приготувати, поставити на стіл, насититись нею. Натомість з враженнями від вистави такого не зробиш", – пояснює Анна та додає: "Однак насичення від лосося – питання декількох годин, а з враженням від театру можна ходити тижнями. Людина з "синдромом бідності" не бачить цієї перспективи".

Анна Кочуренко

Анна Кочуренко

  • образ грошей – як чогось злого, брудного та нечесного. Людина звинувачує інших (найчастіше батьків та державу), що не має бажаного рівня доходу, а також упевнена: "Великі гроші – лише у крадіїв". Натомість сама не докладає зусиль для покращення свого фінансового становища.

Блогерка Галина Кравець час від часу зіштовхується з подібним мисленням у коментарях під своїм контентом та в оточенні.

"Коли йде мова про досягнення та цілі на життя, можу почути: "Мені і так добре, нащо мені ті гроші, щоб постійно ходити і боятися, що їх вкрадуть", "Не можуть усі бути заможними", "Щоб щось мати, треба економити". Також такі люди звинувачують когось у відсутності коштів, зокрема державу. Я завжди говорю, що в нашій країні можна розвиватися, на що у відповідь чую: "Це ж їм все батьки дали", "Багаті люди живуть на всьому готовому", "Або їм просто пощастило, або вони – злодії", – ділиться досвідом Галина.

За її словами, це не може не впливати на неї. Наприклад, через навʼязану оточенням думку вона багато в чому собі відмовляє. Хоча має можливість це придбати.

Приклад Галини підтверджує: наші стосунки з грошима можуть вплинути на взаємини з іншими людьми.

У цьому точно переконалася киянка Аліна (за бажанням героїні прізвище не вказується. – Ред.). Її шлюб розлетівся на друзки саме через різне ставлення до фінансів між подружжям. Чоловік перейняв від батьків прояви "синдрому бідності", зокрема екстремальну економію.

"Він жив з кредо: "Гроші треба збирати. Витрачати не можна". Відтак економив на основному: здоровʼї, їжі, одязі. Наприклад, не йшов здавати аналізи в приватні лабораторії або нарікав на мене, коли купувала фрукти та овочі не в сезон. Мовляв, можна їсти і консервацію. Хоча це різний рівень користі для здоровʼя!" – додає дівчина.

Оточення, як і гроші, – особиста відповідальність кожного, каже Анна. Тож якщо вас оточують люди, які вважають, що "вам пощастило", "вам батьки/родичі/партнер забезпечили все", обмежте таке спілкування.

Якщо це неможливо, то обговорюйте з людиною інші теми, але не фінанси та статки.

"Оточуйте себе людьми, які мають подібні погляди, цінності та способи мислення. Вони не будуть знецінювати та засуджувати вас, а навпаки – будуть мотивувати та підтримувати", – підсумовує Анна.

Чому виникає синдром бідності

Є два основні фактори його розвитку – історичний контекст та виховання. Вони тісно повʼязані між собою. Тож розберімо детальніше кожен з них.

  • Історичний контекст

Інколи синдрому бідності приписують такі звички, як відкладання найгарнішого одягу та посуду до особливих подій або накопичення непотрібних речей, мовляв, "можливо, колись знадобиться".

Однак Анна запевняє: "Це не обовʼязково прояви "синдрому бідності". Частіше це результат невпевненості у завтрашньому дні, яку мають українці вже не перше покоління. Наші бабусі-дідусі та батьки накопичували речі, бо знали, що їх буде складно дістати, якщо дійсно знадобляться. Нині дефіциту немає, навіть в умовах війни. Але нераціональний страх, який виник в історичному контексті, все ж зберігається".

Ба більше, в іноземних джерелах майже немає інформації про "синдром бідності". На Заході такого терміну, ймовірно, взагалі не існує саме через їхній історичний контекст.

"Війни були в різних країнах, але українці не тільки жили в часи бойових дій, а й мають досвід тотального поневолення. Згадаймо Голодомори. Набагато простіше було просто ростріляти всіх з метою знищення. Однак тоталітарний режим створював жахливі умови, аби українці хоронили своїх дітей, божеволіли з голоду, "ламалися всередині", щоб потім поневолити їх, підкорити та змусити піти в колгоспи", – пояснює Анна.

Тоталітарний режим у СРСР призвів до типу мислення: "Володію тим, на що заслужив".

Наприклад, поки в інших країнах для купівлі квартири потрібно було заробити гроші, заощадити чи взяти в кредит, в СРСР потрібно було пропрацювати роками на виробництві або стати в чергу і лише потім це отримати.

А за незалежної України, буремних 90-х та становлення олігархії додалося ще й переконання: "Гроші є у тих, хто заробляє нечесним шляхом".

Фото: freepik
  • Виховання

"Ви коли-небудь помічали, як дідусі-бабусі з пенсією у 2000 грн здатні заощадити великі суми грошей? Наприклад, мій дідусь помер 10 років тому. Виявилося, що він був дуже фінансово грамотним і протягом життя відкладав гроші на декілька депозитних рахунків, де накопичувалися відсотки. Аналізуючи нині часи, у яких вони зростали та формувалися, розумію, чому ми не знали про ці заощадження. Їхнє покоління звикло "підпільно" відкладати та витрачати фінансовий ресурс. Бо в часи СРСР всі мали бути рівними. А якщо б хтось дізнався про статки, то міг би донести. Тобто гроші асоціювалися з небезпекою", – пояснює Анна.

Натомість наступне покоління – діти цих дідусів-бабусь часто далекі від фінансової грамотності. Одна з причин – батьки не показували їм, як управляти грошима. Їм притаманне навʼязане радянщиною переконання: "Володію тим, на що заслужив".

"Такі люди часто вважають, що "гроші – це для небожителів". Тобто щось дуже недоступне", – каже Дарія та додає: "Малеча, яка росте з такими переконаннями, у дорослому житті має складність з покращенням фінансового становища та неправильно розставляє пріоритети щодо використання майна".

Дарія Кудінова

Однак це не правило. Деякі люди йдуть "від протилежного": сепарувавшись від батьків, працюють над знищенням внутрішніх барʼєрів та батьківських переконань. Це не простий шлях, припускає дитяча психологиня. Адже такі люди можуть зіштовхнутися з незнанням – як саме покращити свої стосунки з грошима за відсутності прикладу.

Подібне переживають покоління, народжені за часів незалежності України. З одного боку, у більшості випадків вони росли на радянському відношенні до грошей, яке транслювали батьки. А з іншого, вже мають доступ до безлічі інформації про фінансову грамотність.

Ба більше, нині статки не асоціюються з загрозою чи небезпекою.

А мислення "Володію тим, на що заслужив" змінилось на: "Володію тим, на що заробив". Адже докладаючи зусилля, кожен може примножити свої фінансові ресурси та покращити знання про заощадження, інвестиції тощо.

Отже, історичний контекст призвів до прогалини в знаннях з фінансової грамотності, яку сучасні батьки можуть заповнити, виховуючи власних дітей.

Як не допустити синдрому бідності у дітей

Насамперед слід самостійно його позбутися. Анна запевняє: це не так складно, як здається. Усвідомлення проблеми – крок до її розвʼязання. Ось декілька корисних порад від психологині:

  • Створіть візуальне нагадування про ваше бажання зростати у фінансовій грамотності й незалежності. Наприклад, поставте на робочий стіл скарбничку, повісьте наснажливий постер або придбайте рослинку і назвіть на честь підприємця, який вас надихає.

"На вас можуть тиснути упередження з минулого та токсичні фрази оточення на тему грошей. Тож слід додати у свій простір нові сенси. Таке візуальне нагадування буде допомагати вам триматися шляху, який свідомо обрали для себе", – пояснює Анна.

  • Почніть з елементарного. Не потрібно братися одразу за складну фінансову або економічну літературу/курси. Це може лише демотивувати. Почніть з книг та курсів з фінансової грамотності для дітей, де все пояснюють у дуже цікавій і зрозумілій формі. Згодом переходьте на джерела, де немає безлічі складних термінів.
  • Проаналізуйте своє оточення. Поруч мають бути люди з цінностями та поглядами, до яких ви прагнете. Відтак ваші особисті трансформації будуть підтримуватися. Подумайте, хто з вашого оточення вміє розпоряджатися статками або тільки стає на шлях фінансової грамотності. Зустріньтесь, поговоріть, запитайте поради щодо покращення своїх стосунків з грошима (якщо це доречно), послухайте, як ця людина говорить та розмірковує.
  • Створіть фінансово грамотну бульбашку в соцмережах. Можете навіть зареєструвати окремий акаунт для черпання інформації виключно на тему фінансів, підприємництва, фінансової грамотності тощо. Анна радить звертати увагу, що читають, як пишуть, про що говорять люди, які вас надихають.
  • Спробуйте техніку "20 способів заробити $100". Запишіть 20 шляхів, за допомогою яких можете заробити $100 за три дні. Це натренує ваш мозок бачити можливості всюди. Потім оберіть лише три шляхи й реалізуйте їх. Можете навіть зробити це разом з друзями.

"Такий досвід дасть вам упевненість у тому, що ви можете це зробити. Надалі зʼявиться апетит, азарт, спортивний інтерес: "А як щодо $150, а $200?" Однак головне – не боятися і почати", – підсумовує Анна.

Фото: unsplash

Розвиваючи власну фінансову грамотність, можете передавати знання своїм дітям. Наприклад, Дарія радить:

  • Виховуйте розумне ставлення до грошей. Дитяча психологиня неодноразово стикалась з ситуаціями, коли діти прагнули мати гроші, але не розуміли, як їх здобути. Тож перше, що мають показати батьки, – шлях грошей: як їх заробити – використати – заощадити – інвестувати тощо.
  • Дайте інструменти. Нині для дітей є настільні ігри, книги, курси з фінансової грамотності. Тож почніть зі спільного читання, наприклад, книги "Пес на ім'я Мані, або Абетка грошей" Бодо Шефера, або придбайте гру "Лісові комерсанти" Сергія Вожжова. Вона підійде для дітей від шести років. Для старших є "Це Бізнес Крихітка" (спільнота "Крафторіум") та "Cashflow", розроблена Робертом Кійосакі.

"Наголошуйте, що важливо вкладати час та кошти в себе та свою освіту. Це правильний пріоритет, якого часто бракує людям з синдромом бідності. Адже їм хочеться отримати все "тут і тепер", а не робити зусилля, щоб щось отримати пізніше", – пояснює Дарія.

  • Спокійно говоріть з дітьми про гроші. Пояснюйте їм, що це ресурс, який дає змогу нам комфортно жити, здобувати бажану освіту, їжу, одяг тощо. Не потрібно бути фінансовоцентричним, але й применшувати важливість грошей теж не варто.

"Головне – формуйте культуру поводження з грошима вдома. Показуйте дітям, як заробляєте та формуєте бюджет. Разом розписуйте витрати за місяць у табличку. Дискутуйте, на що краще витратитися цього разу тощо. Так ви привчаєте дітей до здорових стосунків з грошима. Більш імовірно, що саме цей приклад діти заберуть з собою у доросле життя", – підсумовує Анна.