Так сильно болить, а наркотичного знеболення немає. Про "рожеві" рецепти і муки лікарів
"Якщо йдеш виписувати наркотики безкоштовно, маєш їхати в КДЦ (консультативно-діагностичний центр. – Ред.) зі свого ЦПМСД (центру сімейної медицини. – Ред.).
Оформлюєш картку в онкокабінеті на другому поверсі, там її залишатимеш після кожного виписаного рецепту. З собою забирати не маєш права, щоб, до прикладу, заповнити її в себе на роботі.
Далі ідеш в кабінет реєстрації карток, на третьому поверсі, потім до головного лікаря підписати заяву на призначення наркотичних анальгетиків. Потім з цією заявою – до кабінету, де сидить жінка, яка видає лікарняні, бо в неї є рожевий бланк.
Ти заповнюєш два (рожевий і сірий), вписуєш їхні номери у два журнали (списання рожевих і сірих). Вуаля! У тебе є рецепт, але немає потрібних печаток. Щоб їх отримати, знову ідеш на третій поверх до завхірургії, де він перевіряє, чи ти заповнив картку, і ставить великодушно печатку. Але це не все. Бо тобі ще треба печатка начмеда КДЦ. Ідеш до неї на інше крило корпусу. Вона ставить печатки. Але і це не все, бо треба ще один підпис ще однієї начальниці.
Усьо. Ти герой. Урочисто передаєш два бланки родичам пацієнта. Якщо не буде якоїсь печатки чи підпису, аптека не відпустить ліки.
Оце все описано за ідеальних умов, де всі оті кабінети відкриті, коли ти прийшла туди. Де ніхто не на обіді, де на тебе не наїжджають, бо "чого ви прийшли після обіду, бо начмед є тільки до". І байдуже, які у тебе зміни в клініці цього дня.
Загалом це займає близько двох годин життя, які минуть в одному з нижніх кіл бюрократичного пекла. І через десять днів це повториться знову.
Були проблеми з аптекою, яка не видавала потрібну кількість ампул. Коли я їм привезла наказ, сказали, що вони так 20 років працюють і це не їхні проблеми. Потім ця ж аптека замість 15 ампул видала 10 і забрала рецепт.
Пацієнти повинні їхати в інше місто за 100 км, щоб отримати препарати.
За кошти пацієнтів виписати нескладно, за кошти бюджетні – це кожні 10 днів 2 год щонайменше справжнього бюрократичного пекла.
Купу підписів непотрібних, дозволів і постійного залякування, що не потрібно їх виписувати і що це все так серйозно, щоб не було потім проблем. Для лікаря це цілий квест в години приймання.
Рожевий рецепт можна виписати щонайбільше на 90 таблеток 10 мг морфіну і ВСЕ, аптека табуює більші дози".
Це – уривки розповідей різних українських лікарів, які намагаються допомогти своїм пацієнтам і виписати їм наркотичне знеболення.
Хронічний біль, який не реагує на звичні знеболювальні, вимагає посилення терапії до наркотичних ліків. Наразі вони – єдиний порятунок або хоча б послаблення страждань для сотень тисяч людей.
Водночас лікарі часто не знають і не орієнтуються у знеболювальній терапії, не вивчають нормативної бази та елементарно бояться призначати такі препарати. Буває, сімейний лікар знає, коли і як варто призначити знеболення, хоче це зробити, але стикається з такими бюрократичними складнощами, що допомогти пацієнту стає майже неможливо.
Юридична складова у нас відносно в порядку, хоча чергова відмова уряду легалізувати медичний канабіс чітко визначає той рівень суспільної дискусії, на якому ми є. Призначення наркотичних анальгетиків пацієнтам з хронічним болем регламентоване Уніфікованим клінічним протоколом паліативної медичної допомоги у разі хронічного больового синдрому, який зокрема визначає, що:
скарги пацієнта на постійний біль є показанням для призначення знеболювальння, зокрема наркотичних препаратів;
потрібно використовувати ступінчасту терапію, а якщо ненаркотичні препарати виявилися неефективними, лікар має призначити наркотичні незалежно від того, чи має пацієнт підтверджений онкодіагноз;
головна мета – знеболити та забезпечити людині достойну якість життя, щоб страждання не тривали жодного зайвого дня;
лікар повинен могти надати рецепт на анальгетики зокрема і під час огляду пацієнта за місцем його перебування, тобто рецепти (форма №3) завжди мають бути у медика;
якщо біль посилився і довелося використати призначені препарати швидше, ніж планували, родичі можуть звернутися за наступним рецептом раніше, аби хворий не залишався сам на сам із болем;
залишки препаратів родичі утилізують самостійно.
Юридично все так, однак реальність свідчить, що система досі не може перелаштуватися, і нерідко проблеми з виписуванням ліків є у небажанні чи незнанні лікаря.
Досвід пацієнтів свідчить: у більшості випадків хронічного болю медики призначають препарати, однак нерідко пацієнт зіштовхується з відмовою та складнощами в отриманні рецепту на знеболювальні.
Чому лікар може відмовлятися виписувати знеболення. Причини можуть бути різними:
пацієнт вимагає призначення наркотичних препаратів на початкових етапах, коли не випробувана дія інших засобів;
лікар має недостатньо знань про терапію хронічного болю;
у лікаря не вистачає кваліфікації для оформлення рецепту та контролю за використанням, є страхи й упередження;
лікар хоче виписати препарати, але стикається з перепонами.
Ми спитали у медиків, з якими викликами вони зустрічаються на місцях. У опитуванні взяли участь 80 сімейних лікарів зі всієї країни. Їхні цитати ви бачили на початку тексту. Їхній досвід показує, що часто існують масивні та безглузді перепони для видачі рецепту:
бланки сховані у сейфі, їх не видають з собою на виклики; іноді це сейф старшої медсестри, іноді – взагалі в окремої людини не медика, яка просто сидить і видає бланки, чіткості немає, хаос.
зібрати потрібні підписи та печатки важко і довго, іноді в різних приміщеннях, з очікуванням, тому це може тривати кілька годин робочого часу лікаря на одного пацієнта щоразу; дозволи можуть видавати різні люди: начмед, завідувач, ще хтось – де як.
іноді керівники – чи то завідувачі, чи начмеди, чи меддиректори – дозволяють видавати рецепти лише за умови підтвердження онкодіагнозу;
буває, що наступний рецепт підписують лише у заздалегідь запланований день.
Шляхи вирішення
Якщо ви зіткнулися з ситуацією, коли лікар не виписує або затримує виписування наркотичного знеболення:
З’ясуйте першопричину. Це нормально – говорити з лікарем відкрито, чому він не може призначити ліки. Важливо не сприймати медика апріорі супротивником.
Випадки, коли лікар не знає, як видати рецепт, має упередження до знеболення або вимагає хабар, потребують звертання до керівництва закладу (а якщо це не діє, до Департаменту охорони здоров’я) з вимогою організувати навчання працівників та/або дисциплінарних дій щодо лікаря.
Якщо ж лікар розуміє складний стан пацієнта, хоче виписати рецепт, але стикається з описаними бюрократичними процедурами, варто обговорити з ним можливі шляхи впливу на процес.
Якщо фахівець повідомив вам, що виписування рецептів пов’язане з кількагодинним квестом, вплинути на це можете ви як пацієнт. Особисто або у співпраці з іншими пацієнтами цього медзакладу. Суспільний тиск, скарга і розголос у місцевих ЗМІ можуть примусити керівництво змінити процеси. Але варто бути обережним, щоб не скаржитись на лікаря: в авторитарних колективах після вашої скарги адміністрація може спробувати звинуватити вашого фахівця, знявши з себе відповідальність. Переважно так і стається, тому більшість лікарів змушені мовчати.
Найкраще – зібрати суспільне обговорення, адже якщо проблеми з видаванням рецептів існують, страждає багато людей. Варто об’єднатися з ними, так ви змістите фокус з конкретного лікаря та покажете важливість питання. Ви можете:
Завітати до керівництва медзакладу.
Написати листа у місцевий Департамент охорони здоров’я.
Звернутися до місцевої влади.
Залучити медіа.
Скористатися соцмережами.
Ваші дії важливі. Раніше ви не мали влади над медсистемою, адже гроші розподіляли з бюджету за принципом субвенції. Але медреформа все змінила. Пацієнти приносять фінансування у заклад, обираючи лікаря і підписуючи з ним декларацію. І якщо медзаклад побачить, що може втратити багато пацієнтів, а отже, фінансування, це може стати важелем впливу. У невеликих населених пунктах, де немає альтернативи клінік, тиск на місцеву владу все одно є відчутним, адже саме ви – виборці. І можете обернути бажання місцевих депутатів зберегти владу на свою користь.
Дарина Дмитрієвська для LIGA.Life
