Вік не має значення. Як сотні українців стають "телефонними" друзями незнайомцям

Пандемія найбільше вплинула на самотніх пенсіонерів та людей з інвалідністю, адже вони практично повністю втратили можливість спілкуватися зі світом. Для них Українська Волонтерська Служба спільно з ЮНІСЕФ та за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), створили проєкт "Мій телефонний друг".

Тисячі волонтерів щодня телефонують незнайомцям та допомагають впоратися з самотністю.

Щирі розмови

Аліні Шацило – 27. Живе у Чернівцях. Коли почалася пандемія, стала волонтеркою у місті – купувала продукти й ліки літнім.

"Я зрозуміла, що COVID-19 зачепив усіх і кожного, але більшість адаптується до змін. Проте літнім та людям з інвалідністю це дається важко, особливо якщо вони самотні. Спілкування потрібне всім, бо психологічне здоров’я не менш важливе фізичного", – розповідає дівчина.

Три місяці тому вона стала ще й "телефонним другом" і почала спілкуватися з 70-літньою Галиною Федосіївною з Чернігівщини. 

Жінка багато років пише вірші, але боялася їх оприлюднювати. Тож одного разу попросила волонтерку допомогти їх опублікувати у соцмережах. Аліна знайшла кілька груп у Facebook, де вірш бабусі був цікавий аудиторії (він присвячений війні на Донбасі). 

Каже: перед знайомством з жінкою хвилювалася. Треба зателефонувати людині, про яку майже нічого не знаєш, у вас ще й велика різниця у віці. Про що говорити?

"Довго сиділа дивилася на телефон, наважувалася на розмову, думала, як почати", – згадує Аліна та зі сміхом додає, що коли все ж подзвонила, то й не помітила, як пролетіли дві години.

Нині вони спілкуються з Галиною Федосіївною щотижня. Говорять про поезію, розповідають історії з життя й не відчувають різницю у віці.

Останнім часом у жінок навіть з’явилася "рубрика". Бабуся просить волонтерку знайти якусь інформацію в інтернеті. Аліна шукає, а потім розповідає, що є за цією темою. Наприклад, про якихось знаменитостей. Проте часом дівчині доводиться більш обережно добирати слова.

"Нещодавно у нас була тема, яка стосувалася здоров’я. Галина Федосіївна скаржилася на погане самопочуття. Я намагалась її втішити, сказала, що у всіх є проблеми, навіть у мене. Як виявилося, це запало їй в душу і вона деякий час сильно переживала за мене. Я навіть подумати не могла, що така дрібничка може так подіяти. Тепер більш обережно підбираю слова", – розповідає волонтерка. 

Галину Федосіївну вона вважає своєю подругою. Каже: не може вважати чужою людину, з якою спілкується так довго.

***

Максиму Болоту – 30. Він з Донбасу, 7 років живе у Києві. 

Про проєкт дізнався з соцмереж і теж вирішив долучитися. Його підопічним став 80-річний дідусь Валентин із Дніпропетровщини. 

"Я очікував, що це буде літній чоловік, який незадоволений життям, політиками тощо, а виявилося, що Валентин дуже розумний, сучасно мислить і у нас багато цікавих тем для розмов. Ми обидва – інженери-механіки. Свого часу чоловік працював у напівсекретній компанії в СРСР, де зайсався різними винаходами", – розповідає Максим.

Каже: говорять про науку, винаходити, географію, сучасні технології.

Чоловіки спілкуються близько чотирьох місяців щотижня по дві години, а то й більше. За словами волонтера, після таких розмов у дідуся покращується настрій, він навіть ставить перед собою якісь цілі.

Як зародився проєкт

Керівниця проєкту "Мій телефонний друг" Людмила Паламар розповідає, що було багато досліджень ще до пандемії, які показували, що в Україні багато людей, котрі вважають себе самотніми. З пандемією ситуація тільки погіршилася. 

За її словами, завдання співробітників ЮНІСЕФ – зрозуміти, як підтримати самотніх людей і активізувати молодь.

"Найкраще, що ми знайшли – британський досвід. Там була урядова програма, яка мобілізувала волонтерів за багатьма напрямками роботи й у них була та функція, яку нині мають наші волонтери – телефонувати людям, які потребують спілкування".

Реалізувати проєкт почали з травня і з того часу долучилися майже 7000 волонтерів. Щоправда, знайти самотніх людей, яким потрібне спілкування, виявилося складніше, оскільки вони самі повинні звернутися по допомогу. 

Нині у цьому допомагають працівники соцслужб, які поширюють інформацію серед своїх підопічних.

Додає, що серед волонтерів – багато школярів старшої школи. Щоб вони могли взяти участь у проєкті, має бути письмовий дозвіл батьків. Усі волонтери проходять навчання і відбір, а також підписують договір.

"Виявилося, що такий формат спілкування став дуже потрібний. У нас вже є чимало цікавих історій про спілкування наших волонтерів зі своїми підопічними. У Харкові є дідусь, який був гідом по місту. Нині він не може виходити з дому, проте проводить такі собі екскурсії телефоном волонтеру, з яким спілкується, намагається візуалізувати вулички й будинки Харкова під час розмови, розповідає історії, які пов'язані з ними", – розповідає керівниця проєкту.

Згадує чоловіка з Донбасу, який живе у Києві. Він попросив собі волонтера зі Східної України. Його поєднали з пенсіонером з Краматорська. Думали, спільною темою у них буде регіон походження, але їх об’єднала любов до теоретичної фізики. Вони готуються до розмови. Іноді спеціально зупиняються на певній темі й дають один одному час, щоб опрацювати інформацію.

Паламар додає, що, коли можуть, то намагаються задовольнити запити людей, які звертаються з проханням про спілкування. Близько двох місяців тому на адресу фонду написала 67-літня жінка, яка повідомила, що доглядає за донькою, яка має інвалідність і не має з ким поговорити. 

Попросила волонтера, який добре знає англійську і зможе навчати її. "Через два місяці вона знову нам написала листа, тепер з подякою. Почала лист англійською", – усміхається координаторка.

Як попросити про допомогу

Розмови волонтерів з підопічними не координують, проте намагаються через них доносити достовірну інформацію про пандемію, лікування коронавірусу тощо. Для цього волонтерів регулярно консультують експерти. 

Наприклад, як люди похилого віку можуть отримати певні соціальні послуги, спростування фейків і міфів на різні теми.

Також волонтерів вчать, що вони не мають фінансово допомагати своїм підопічним. Якщо їм говорять про відсутність грошей на купівлю ліків чи продуктів – цю інформацію треба передати координаторам проєкту, а ті вже думатимуть, як допомогти.

За час проєкту звернулося понад 4000 людей, які зацікавлені у регулярному спілкуванні. Найбільше підопічних з Києва, Одеси, Львова, Харкова та Запоріжжя.

Щоб отримати свого телефонного друга, зателефонуйте на гарячу лінію – 0 800 202 147 (дзвінки безкоштовні). 

Лінія працює з понеділка до п’ятниці з 12:00 до 20:00. Участь у проєкті безкоштовна.