"Закрити українофоба" VS "не чіпайте генія" – що робити з музеєм Булгакова у Києві
Що сталося
Спілка письменників України пропонує закрити музей Булгакова у Києві, бо "недопустимо працювати музею письменника, який ненавидів Україну". У своєму зверненні наводять, зокрема, одну з цитат булгаківського роману "Біла гвардія", про гетьмана Павла Скоропадського, (рос.):
"Я б вашего гетмана за устройство этой маленькой Украины повесил бы первым!.. Кто запретил формирование русской армии? Гетман".
Замість музею Булгакова секретаріат Спілки пропонує створити музей українського композитора Олександра Кошиця. Це спровокувало шквал обговорень.
LIGA.Life за допомогою експертів з'ясовувала, чим насправді зараз є музей Булгакова і в якому вигляді він може продовжувати існувати в Україні.
Як з'явився музей Булгакова у Києві
Це низова ініціатива, розповідає Євгенія Моляр, мистецтвознавиця, учасниця ініціативи DE NE DE, проєкту "Музей відкрито на ремонт".
У 70-х, коли музею Булгакова ще не було, шанувальники його творчості сходилися на Андріївському узвозі, робили читання, київські гіди неофіційно водили екскурсії. І на цьому місці у 1989-му році створили музей за радянською традицією. Вона зокрема передбачала возвеличування постаті, героїзацію, пояснює Моляр: "Цей канон затверджений і насаджений у 60-х".
"У радянських музеях не існувало кураторства. Адже куратор відбирає матеріал за якоюсь критичною тезою, переосмислює, подає різні точки зору. В радянських музеях кураторами називали людей від певних органів контролю, до прикладу КДБ, які наглядали за ідеологічно-правильною програмою музею", – пояснює Олена Червоник, історикиня мистецтва та кураторка, яка працювала в Філадельфійському художньому музеї, Платформі культурних ініціатив "Ізоляція".
Тобто за Союзу будь-який музей був інструментом пропаганди, додає очільниця ГО "Музей сучасного мистецтва" Ольга Балашова.
Змінився з тих часів і музей Булгакова. Власником Музею є територіальна громада міста Києва, від імені якої виступає Київська міська рада. Літературно-меморіальний музей Булгакова не має статусу окремої юридичної особи, а є філією Музею історії міста Києва. Тому лише він може закрити Булгакова як свою філію або перепрофілювати, уточнює LIGA.Life міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко. Міністерство погоджує лише порядок подальшого використання музейних зібрань та фондів, який визначає Київрада як власник музею: "Але, наскільки я розумію, місцева влада проти того, щоб зачиняти музей".
Міністр теж проти закриття музею: "Булгаков презентує історію країни кінця ХІХ – початку ХХ століть. Ця сторінка, як і сама постать письменника, цікава не лише українцям, а й туристам з різних країн, – сказав міністр LIGA.Life. – Мені б хотілося, щоб у Києві був і музей Петлюри, і Симоненка, і Стуса, і Кошиця". Також міністр каже, що не уявляє, як на українців "подивляться європейці", якщо закрити музей Булгакова.
"З ким не спілкувався з цього приводу, у всіх думка однозначна – музей Булгакова прибирати не можна, а от над його удосконаленням треба думати", – зауважує Ткаченко.
Яким є зараз музей Булгакова
Музей, розповідає його директорка Людмила Губінаурі, має найбільшу колекцію автографів Булгакова, його прижиттєвих видань, оригінальних фотографій з автографами, листування: "Листи - це документ того часу. В листах описують, що відбувається в будинку, в Києві, в країні".
Здебільшого ті, хто нападають на музей, навряд чи його відвідували, або були там дуже давно, переконані Моляр і Балашова. Балашова сотні разів бувала в музеї на дискусіях, виставках, перформансах, "де взагалі Булгаков не з'являвся". Каже, це києвоцентричний музей, де є місце експерименту.
Директорка музею пам’яті Голодомору Леся Гасиджак теж не раз бувала в музеї письменника й жодного разу не чула там антиукраїнської пропаганди: "Вся діяльність музею проходила навколо розкриття образу будинку, родини і київського періоду життя Булгакова". Тому полеміку навколо музею вона описує як "некомпетентні люди полізли коментувати те, в чому не розбираються".
Є значна розбіжність між тим, як музей Булгакова наразі називається, і що справді робить, погоджується генеральний директор Українського інституту Володимир Шейко. Бо:
1) Музей уже давно не лише про Булгакова;
2) Про Булгакова інституція зараз говорить не в тому ключі, в якому її звинувачують противники.
Ще з березня цього року науковці музею розпочали роботу щодо зміни концепції музейної експозиції, акценти науково-виставкової роботи планують змістити на головний експонат музею – будинок і його історію, уточнюють LIGA.Life у департаменті культури КМДА: "Історія садиби на Андріївському узвозі, 13 починається у 1888 році. На сьогодні з трьох будинків садиби збереглося два, а також територія. Головний будинок змінив багато власників, пережив Першу і Другу світову війни".
Підготовка нової концепції триває. Наразі у зв’язку з воєнним станом основну музейну експозицію розібрано. В приміщенні музею проходять виставкові проєкти, які стануть складовою майбутньої реекспозиції: "Історія садиби. Від і до" та "Великі кияни".
"Історія родини Булгакових – це одна зі сторінок історії садиби. Вони тут мешкали, тому про них теж розповідаємо. Вони одні серед інших, – розповідає Губінаурі. – Навіщо закривати очі на те, що Булгаков був киянином, який прожив більшу частину життя в Києві, сформований Києвом, весь час пише про Київ? Інша справа – маємо про це розповідати з різних позицій, не маємо бути адвокатами Булгакова. І музейники це розуміють. Маємо переробити цю імперську спадщину, напрацювати наше ставлення до неї".
У планах музею, каже, зробити історичну виставку "Міфи та реальність Білої гвардії". Досі експозиція розповідала про сам будинок, а музейники хочуть "розповісти, що відбувалося на той час за вікнами, на вулиці. Булгаков створює міфи, а за вікном була інша реальність".
Було б помилкою просто стерти ім’я Булгакова з історії Києва, вважає директор Українського інституту. Він вважає, що про Булгакова слід говорити, але критично. І він не повинен бути центральною фігурою в цій дискусії:
Натомість питання літературного таланту і спадку Булгакова дискусії не вартує, вважає він. Адже у порівнянні з українськими чи зарубіжними класиками цей письменник "не геній".
А от дискусія щодо його спадку в Україні, на думку Шейка, потягне за собою обговорення інших "культурних ікон", нав’язаних українцям імперським минулим. А для такої дискусії потрібен сучасний музей.
Щодо таких постатей, як Булгаков, потрібна чесна розмова – про імперське минуле, коли Україна була колонією метрополії, переконана Олена Червоник. Адже Булгаков не єдиний такий – народжений в Україні, але критично чи індиферентно (байдуже) налаштований до українського національного проєкту.
"За такою логікою треба багато кого "відрізати" – і Сержа Лифаря, і Броніславу Ніжинську, і Ігоря Сікорського і так далі", – каже Червоник. Але якщо не аналізувати шлях таких постатей, не зрозуміємо суспільно-політичну, інтелектуальну тканину тогочасного суспільства, переконана експертка: "Умовно кажучи, чому багато хто з тогочасних інтелектуальних чи творчих кіл часто був якщо не вповні антиукраїнськими, то принаймні байдужими до українського національного проєкту".
Тобто сходяться на думці опитані експерти: питання не в тому, чи закривати музей, а що там має бути всередині.
Кілька тижнів тому міжнародна рада музеїв (ІСОМ) затвердила нове визначення музею: інституція, яка збирає, зберігає, досліджує і інтерпретує спадщину, з якою працює, каже Євгенія Моляр.
Тобто не просто збирає старі речі і вихваляє умовного Булгакова, а аналізує, що було так, а що – ні. До того ж автентичні артефакти попередніх історичних періодів можуть бути не етичними з точки зору сучасного суспільного устрою, підкреслює Червоник. У США, наприклад, існують музеї з артефактами ку-клукс-клану чи рабовласництва: "Але, виставляючи подібні артефакти, музей це не робить на їхню підтримку. Завдання музею – подібні артефакти контекстуалізувати, пояснити, чому вони з’явилися в суспільстві в певний історичний період".
Дискусійним серед експертів є те, чи має музей носити ім’я Булгакова.
При цьому Шейко не підтримує ідеї перейменувати музей, наприклад, на честь Кошиця або власника будинку на Андріївському узвозі Листовничого: "Це буде випадковий вибір, продиктований потребою позбутися Булгакова".
Що робити з пам’ятником Булгакову
Думки тут теж розходяться. Моляр, Гасиджак та Губінаурі вважають, що демонтувати не варто, бо пам’ятник імплементований у частину ланшафту, й вже є частиною міської культури та обріс міськими традиціями "натирати черевика". Директорка музею нагадує, що пам’ятник робив відомий, вже покійний художник Микола Рапай: "Це школа української скульптури". Але, каже Євгенія Моляр, можна створювати навколо нього інше інформаційне поле. Наприклад, розтлумачити, "чому в столиці української держави є пам’ятник людині, яка ненавиділа українське".
Пам’ятник Булгакову не на балансі Музею історії Києва та Департаменту культури КМДА, він не є пам’яткою. "Тому питання його знесення або переміщення вирішують лише місцеві органи влади та місцева громада", – уточнює Ткаченко.
У травні Київрада вирішила демонтувати близько 60 пам’ятних знаків, пов’язаних з РФ та колоніальною спадщиною. Подальшу долю цих об’єктів, які з них перенесуть і куди, а які – демонтують, вирішуватиме міжвідомча комісія. У переліку мав бути і пам’ятник Булгакову, але під час голосування Київради його зі списку виключили, розповідає депутатка Ксенія Семенова.
"На мою думку, його треба перемістити кудись, принаймні в музей. Бо вшануванню на вулицях міста Києва підлягають люди, які зробили значний вклад у розвиток міста і української держави. А фігури, які використовує російська пропаганда для просування ідей "руського міра", не повинні вшановуватися киянами", – каже вона.
Міжвідомча комісія під час засідання ще може доопрацювати список і, наприклад, повернути пам’ятник Булгакова. Засідання комісії може відбутися цього тижня, додає Семенова.
