Ілюстрація Depositphotos.com
Зміст:
  1. Гіркий присмак коронавірусу
  2. Чи існує маркер ефективності вакцинації?
  3. Корисний лайфхак для усіх, хто хоче вижити в часи пандемії

Гіркий присмак коронавірусу

Ви також можете прослухати цю інформацію у подкасті:

Google Podcasts

Apple Podcasts

Spotify

TuneIn

Коронавірус нещадний, але вибірковий у своїй "жорстокості". Для переважної кількості людей він не страшніший за сезонну застуду. Проте пацієнти, які отримали серйозні ускладнення, мають досить значні шанси померти. 

Саме вони створюють найбільше навантаження на систему охорони здоров’я, потребують найбільше людських та матеріальних ресурсів, а також є першими  кандидатами на вакцинацію, щоб небажані наслідки ковіду можна було вчасно попередити.

Медики та вчені відчайдушно намагаються зрозуміти всі закономірності, за якими коронавірус обирає своїх жертв. Це дозволить раціональніше використовувати ті засоби допомоги, які є, і врятувати більше життів.

Із досліджень, проведених упродовж минулого року, ми вже знаємо про найбільш вразливі вікові групи, небезпеки для осіб із хронічними супутніми захворюваннями.

Водночас у всіх на слуху випадки, коли здорові та молоді, здавалося би, люди, які мали перенести ковід "на ногах", не помітивши, потрапляють у медзаклади та раптово помирають. 

У тілі є безліч факторів, які впливають на взаємодію між органами та коронавірусом, зумовлюючи різні можливі шляхи перебігу. Переважну кількість таких факторів ми не знаємо (і, можливо, ніколи не дізнаємось). Однак часом відкриття в цій царині трапляються. І – досить неочікувані.

Наприклад, нещодавно в журналі Американської Медичної Асоціації з’явилася стаття, яка описує зв’язок між прогнозом пацієнтів із ковідом та їхньою здатністю відчувати гіркий смак. Так, вам не почулось! Інформація про рецептори гіркого смаку кодується (як і все інше) в наших хромосомах, тобто існують гени, які відповідають за появу у нас T2R рецепторів.

Як і для всіх інших, у T2R-генів є різні варіанти (алелі), які в комбінації у кожної конкретної людини можуть (умовно) давати три можливих кінцевих фенотипи: людей з підвищеним, нормальним чи низьким відчуттям гіркого. 

У запропонованому дослідженні саме на такі групи розділили 1935 учасників відповідно до їхніх генетичних особливостей. Майже половина з них мали "нормальний фенотип". Чверть відчувала гіркоту слабо, а ще чверть – сильно. Після цього у них взяли ПЛР-тест на виявлення генетичного матеріалу COVID-19. Всього інфікованими виявилось 266 осіб.

Саме тут і розпочались цікавинки. Можна було б очікувати, що серед всіх пацієнтів розподіл за відчуттям гіркого буде тим самим, що і в основній групі. Однак у тих, хто через генетичні особливості відчуває гіркий смак слабо, шансів підхопити ковід було вдесятеро більше, а потрапити в лікарню – майже в чотири рази більше. У таких пацієнтів симптоми загалом тривали близько 23 днів (для порівняння – два тижні в "нормальних" осіб та п’ять днів – у "супергіркочутливих" пацієнтів).

Жодної містики в цій історії немає, а гіркий смак, по-суті, взагалі ні до чого. T2R-рецептори в слизовій ротової порожнини відповідають за розпізнання гіркого (до речі, це – важлива захисна функція, бо безліч неїстівних або отруйних речовин мають гіркий смак). 

Рецептори, що належать до тієї ж T2R-родини, але локалізуються в інших ділянках, теж захищають організм, але інакше. 

Наприклад, їх можна знайти в епітеліальних клітинах слизової носа, а конкретно – на епітеліальних ворсинчастих клітинах, які відповідають за очищення слизової від чужорідних речовин та мікроорганізмів. 

І це лише одне з альтернативних занять T2R-рецепторів, які реагують на появу чужинців в тілі досить швидко, протягом хвилин, на відміну від своїх колег (наприклад toll-рецепторів), яким деколи потрібні години, щоб запустити системи оборони слизової.

Що означає це дослідження? Те, що ми надто мало знаємо про фізіологічні процеси у власному тілі, але з кожним дослідженням стаємо трошки ближчими до істини. Адже це відкриття не втратить своєї актуальності і після перемоги над ковідом. І, ймовірно, вчені використають його для розробки нових і кращих методів лікування інфекційних та імунних захворювань загалом.

А от чого це дослідження точно не означає – це того, що люди, які сильно відчувають гіркий смак, можуть не дотримуватися протиепідемічних заходів та не вакцинуватись. Медицина, як і біологія, наука точна, але не дуже. І жодна комбінація генів не може вберегти від поганих наслідків ковіду зі 100-відсотковою гарантією.

Чи існує маркер ефективності вакцинації?

Закиди про те, що ефективність вакцини не можна точно виміряти, що антитіла не відіграють вагомої ролі в імунітеті проти ковіду, антитіл у перехворілих набагато більше, ніж у вакцинованих, містять різну пропорцію правди та маніпуляцій. 

Помножимо це на тимчасове захоплення громадян вимірювати свої рівні антитіл, протиправні вимоги роботодавців це робити та заклики доказових лікарів не спиратися на концентрацію антитіл під час ухвалення рішень про вакцинацію, самоізоляцію чи вихід на роботу. 

Усе це разом створює кумедну інформаційну кашу, в якій вже зовсім не можна розібратися: хто ж має рацію? 

Нещодавнє дослідження, опубліковане в журналі Nature, пропонує відповідь принаймні на одне з питань. Автори статті проаналізували всі доступні результати клінічних досліджень різноманітних вакцин та дійшли висновку, що рівень антитіл, які виникають у пацієнтів після щеплення, чітко корелює з захисною здатністю вакцини. 

До того ж цей зв’язок нелінійний. Наприклад, якщо після вакцинації рівень нейтралізувальних антитіл у щеплених складає 25% від середньостатистичного рівня антитіл у перехворілих на ковід – це вже означає ефективність вакцини на рівні 50%. Тобто половина щеплених не захворіє. 

Якщо титр антитіл після щеплення дорівнює половині рівня після захворювання – ефективність захисту зростає до 70%. 

На сьогодні вчені впевнено можуть стверджувати, що це не збіг обставин, а статистично достовірна закономірність (кореляція сильна, її коефіцієнт складає більше 0,9, максимально можлива сила позитивної кореляції – 1). 

Тож рівень антитіл у щеплених дійсно дозволяє передбачати ефективність вакцинації. Чи означає це, що усім нам необхідно вимірювати в себе антитіла і якось цим керуватись? Ні. Ця знахідка – корисний інструмент в руках розробників та дослідників. Але якщо раптом хтось підкрався до вас вночі, підступно виміряв концентрацію антитіл і та виявилась не дуже високою – маєте привід не перейматись і знати, що вакцина вас все одно захищає.

Корисний лайфхак для усіх, хто хоче вижити в часи пандемії

Бразильські дослідники проаналізували частоту зараження в умовах карантинного міста та дійшли цікавих висновків. Базове репродуктивне число (тобто середнє число осіб, яких може заразити один інфікований) – досить стійка величина, незалежно від локації людини. 

Тобто під час хвилі інфікування ковідом це число пропорційно зростало, як в середньому у місті, так, наприклад, і у громадському транспорті. 

Але серед медперсоналу воно було суттєво вищим. Тобто медики – навіть ті, які безпосередньо не працюють із ковідними пацієнтами, – значно більше здатні інфікувати оточуючих. І автобуси, в яких вони пересуваються під час локдаунів, стають чи не найнебезпечнішими громадськими місцями, де вірус можна підхопити. 

Тож дослідники пропонують створити для них альтернативне транспортне рішення та внести всіх, хто мусить користуватися громадським транспортом протягом локдауну, в першу чергу вакцинації.

У чому ж лайфхак, запитаєте ви? Під час локдауну в українських містах інтернет майорів пропозиціями придбати фальсифіковані перепустки для доступу в транспорт.

Ніхто не знає, якою буде наступна осінь в епідеміологічному сенсі (а ми вже достатньо бачили, щоб не бути сліпими оптимістами). 

Тому у випадку нового локдауну не варто користуватись громадським транспортом, якщо ви не належите до категорії, яка легально має це право.

Бо замість економії коштів на виклику таксі ви купуєте собі квиток в найінфікованіше місце (адже багато пасажирів у тролейбусі чи метро будуть саме медиками). Ну а щоб такі лайфхаки не знадобились зовсім – вакцинуйтеся!

Проєкт "Наукою по ковіду" реалізується за підтримки Міжнародного фонду "Відродження". Позиція фонду може не збігатися з думкою авторів.

Науковий редактор проєкту – кандидат медичних наук Андрій Сем'янків, відомий також як медичний блогер MedGoblin.

Спільний проєкт Відродження та LIGA.net