Ми стали прогресивнішими за деякі країни ЄС – результати Світового дослідження цінностей

Ми стали щасливіші і маємо кращий доступ до лікування

Найнесподіванішими були результати в контексті щастя, здоров’я і задоволеності фінансовим становищем. Навіть офіційна статисткиа каже, що прогрес є. 

Через коронакризу частина людей втратила частину доходу, роботу, але в порівнянні з 2011 роком ми почуваємося значно краще.

Мені здається це логічним. Бо умови життя, незважаючи ні на що, за 9 років покращилися. Також можливо, що через війну і коронакризу українці почали більше цінувати те, що мають. 

Здоров’я покращилося, люди значно рідше почали опинятися в ситуації, коли не можуть собі дозволити ліки або меддопомогу.

Ми стали прогресивнішими, ніж деякі країни ЄС

Рухаємося в бік європейських цінностей: толерантність, повага до прав людини, менша релігінійність та традиціоналізм. Але рух надто повільний, хотілося б більшого зближення з європейськими країнами.

Але якщо 9 років тому Україна за цими цінностями – толерантність, повага до демократії, регілігійність – мала найнижчу сходинку серед країн ЄС, то зараз ми прогресивніші за Румунію, Болгарію, частково Грецію. 

Чому? Завдяки Революції Гідності, через війну, яка парадоксально призвела до зміцнення нашої державності. 

До того ж, мешкаці окупованих територій мали більш традиційні, авторитарні цінності. Станом на момент окупації там мешкало 6,5 млн, але частина переселенців мешкають на неокупованій території. Решта – близько 5 млн – на потрапили у вибірку по Україні. 

Результати показують, що ми прагнемо до європейського життя, але наші цінності ще "не там". Але цінності Румунії і Болгарії ще більше "не там", як частково Польщі та Греції. 

Я вважаю, що за цінностями ми все ж заслуговуємо вступу в ЄС.

Інша справа – у політичних причинах, що у нас постійно гальмування реформ відбувається. 

Ми стали активнішими громадянами

Зростання громадської активності пов’язане з Революцією Гідності та війною. Помітила це вперше в 2014 році, потім цього стало менше, але не набагато. У порівнянні з довоєнним станом у нас досі тримається зростання громадської активності. 

Можливо, це децентралізація до цього трохи призвела, що люди на місцевому рівні виявляти ініціативу. Але, на жаль, політична, електоральна активність знизилася.

Це парадокс: люди готові брати участь у суспільних процесах та ініціативах, але у виборах і політиках розчарувались ще більше, ніж це було до війни.

Ми стаємо менш релігійними

Це загальносвітова тенденція. Релігія вже не має такого впливу на життя конкретної людини і суспільства в цілому.

У більшості країн релігійність зменшується. Погано, коли меншає духовність. Бо в Україні в церкву навіть частіше почали ходити, але при цьому молитися і надавати цьому значення почали менше. 

Ймовірно, такий результат – частіше ходимо до церкви – є в тому числі через неврахування окупованих територій. 

Також можливо, що роль зіграла історія з патріархатами (коли Україні давали Томос – Ред.), і люди почали сприймати Церкву скоріше як політичну інституцію, ніж духовного пастиря. 

Але ми стали більш прихильними до насильства

Це небажаний наслідок війни та Революції Гідності – насильство стало в нас більше нормою. 

Не може щось бути однозначно позитивним чи негативним. Через війну у суспільстві відбулася певна нормалізація насильства. 

Зросла ксенофобія. Тут, здається, ми наслідуємо тенденції європейських країн. Частка мігрантів у нас суттєво не росте і проблем з ними немає. 

А в європейських країнах росте нетолерантність до них, ці новини доходять в Україну, і, можливо, тому й Україна починає негативніше ставитися до іммігрантів. Це вплив інформаційного середовища.

І досі не хочемо, щоб жінки більше заробляли

З одного боку, маємо прогрес у тому, що більше жінок почали підтримувати як політичних лідерів. І це може бути результатом кампаній за гендерну рівність та гендерним квотам. 

Але побутові гендерні стереотипи зросли. Немає логічного пояснення. 

У нас зросла підтримка тверджень "дохід повинен бути значно вищим у випадку більш істотних індивідуальних зусиль" (на противагу "доходи повинні бути більш рівними"), але при цьому аж на 10% побільшало тих, які підтримують думку: "Якщо жінка заробляє більше грошей, ніж чоловік, це, як правило, викликає проблеми" (з 20% до 30,9%).

Жінка має заробляти все одно менше, ніж її чоловік, і це обурює. Це парадокс. Ми бідна країна, але не дай бог, щоб дружина заробила більше. Щоб чоловіче его не зачепити, бо "не буде злагоди в сім’ї" і так далі. 

Є гіпотеза, що готувальники в Україні все ж більше є чоловіки. Коронакриза вдарила найбільше саме по них. Можливо, такі настрої викликало бажання підтримки чоловіків і те, що вони вбачають в тому, коли жінка заробляє більше, загрозу своїй гордості.

Можливо, це також реакція на активізацію феміністичних рухів. На жаль, здебільшого фемінізм в Україні сприймають негативно, як якусь агресію, зазіхання на права чоловіків. 

Як змінюються цінності

У кожної людини в голові є якась картинка: що важливо, а що – ні. І людина діє відповідно до цієї картинки.

Але якщо суттєво змінити умови життя людини, то й її картинка зміниться, особливо в сучасних поколіннях. 

Бо старші люди більшу частину свого життя провели в радянський час, коли нічого не змінювалося. То нинішні покоління звикли до постійних змін і значно швидше змінюють власні картини світу. Але це не блискавичний процес. 

Портрет України лишився у кластері православних країн – разом з Росією, Білоруссю, Румунією та Болгарією. Але я припускаю, що за цінностями ми уже зайшли в кластер католицьких країн.