Про мутації ковіду і чи можна щепитися різними вакцинами – пояснює імунолог Борис Донськой

Україна не змогла використати досягнення науки, щоб врятувати життя своїм громадянам, вважає імунолог Борис Донськой. 

В інтерв’ю для LIGA.Life він розповідає, чи є підстави вважати, що в Україні справді лютує британський штам ковіду, у які перегони ми граємо з коронавірусом і яка ціна перемоги, чи можна перехворіти ковідом раз, а потім захворіти вдруге іншим штамом, як в такому разі щепитися і чи можна вакцинуватися двома різними вакцинами, якщо вибору нам не дадуть.

Кожен інфікований виділяє десятки різних варіантів штамів

– Як ви можете пояснити те, що відбувається зараз з ковідом в Україні?

– Пандемія прогресує за досить песимістичним сценарієм. Ми майже не контролюємо її. І вже зрозуміло, що  вона зупиниться саме тоді, коли має зупинитися – коли більшість українців перехворіють. І нічого ми з цим вже не вдіємо.

– Коли ви кажете, що в Україні розвивається "песимістичний сценарій", що маєте на увазі?

– У нас, як і в інших країн, були різні варіанти. Наприклад, Ізраїль та Британія зайняли більш активну позицію щодо вакцинації і виграли багато тисяч життів. Вірус не забрав усі життя, які міг би, вони встигли щепити великі групи населення, які мають великі шанси на ускладнення. 

Україна належить до країн, яка не змогла використати досягнення науки, щоб врятувати життя своїм громадянам.

Тобто вірус забере життя, які країна могла би врятувати. 

– Міністр Максим Степанов нещодавно заявив, що нинішня катастрофа з ковідом – результат активного поширення британського штаму в Україні. Наскільки ми можемо вірити цій інформації?

– На мою думку, не можемо. Бо кількість зразків, протестованих на британський варіант, мізерна. Здається, десятки зразків відправили на тестування. І деякі з них містили британський штам. Це нам не каже, що зараз саме британський штам переважає. Хоча така ймовірність є.

За опублікованими даними, британський штам трохи переганяє свого класичного родича і потрохи може навіть його витіснить згодом.

Але чи цей спалах пов’язаний з більшою заразністю британського штаму, чи з класичним варіантом ковіду в Україні, не можемо стверджувати.

– Наскільки нам важливо знати, які штами в країні переважають?

– Якби Україна зайняла активну позицію в дослідженні вірусу, у розробці щеплень, в епідеміологічних розслідуваннях, тоді б ця інформація була нам потрібна.

А ми все одно нічого не робимо зі специфічної профілактики, тому ці дані для нас практичної цінності все одно не мають.

– Частина батьків боїться, що в Україні може бути африканський штам ковіду, який нібито більш небезпечний для дітей. Чи ми і тут гадаємо на кавовій гущі?

– На кавовій гущі. Періодично з’являються такі твердження. Найімовірніше, вони спричинені тим, що зараз багато людей хворіє, набагато більше, ніж у минулу хвилю. І дітей серед них, відповідно, більше. 

Але пропорції дітей, які потрапляють в лікарню сьогодні, місяць, два тому, не змінилися. Тобто стверджувати, що вірус почав принципово вражати інші групи, не можемо. Хоча не можна заперечити такий розвиток подій у майбутньому.

– Ми можемо припустити, скільки штамів ковіду є в Україні?

– Це досить абстрактна річ. Будь-яку мутацію вірусу можемо називати штамом. Якщо вірус мутував і зберіг можливість інфікувати – збільшену чи зменшену – це вже окремий штам. 

Якщо штам стане більш успішним, ніж попередник, він може його перегнати. І тоді бачимо появу нових варіацій цього вірусу. 

– Якщо у нас лютує не новий, більш заразний штам, які можуть бути причини такої ситуації зараз?

– Ще залишилося достатньо людей, які не хворіли і не щепилися. Карантинні заходи себе вичерпали, люди від них сильно втомилися і перестали дотримуватися. Їх теж можна зрозуміти, бо не можна все життя жити в бункері.

Останнім часом багато моїх рідних і близьких, які останній рік перебували у достатньо жорсткій ізоляції з якомога меншою кількістю контактів, під впливом зниження захворювання вирішили, що перечекали. І почали виходити до друзів, у гості. І це теж, можливо, спричинило спалах серед груп, які до цього не хворіли.

– Чи може бути таке, що ми перехворіємо одним штамом ковіду, а потім – іншим?

– Теоретично це можливо. І, більш того, колись станеться. Просто процес вірусної еволюції непрогнозований – станеться це за рік чи за 20. 

Малоймовірно, що ви знову захворієте вірусом, який вас інфікував і після якого ви одужали. Імунна пам’ять роками його пам’ятатиме і не дасть хворобі розвинутися. 

У мізерних випадках буває повторне захворювання, коли першого разу хвороба не залишила настільки ґрунтовної пам’яті. 

Вірус тому і бажає змінитися, щоб мати інший дизайн, який потім, можливо, не впізнаватиме імунна система перехворілих. 

Це – його шанс. А наш шанс –  якомога швидше провести вакцинацію і знищити його. 

Хто переможе? Як показує еволюція – ніхто. Буде черговий компроміс. На якомусь етапі ми переможемо його, а потім за якийсь час він повернеться в новому вигляді, набувши властивостей, які унеможливлять розпізнавання імунною системою.

– Що каже наука про повторні зараження? Останні дані, здається, свідчили про менше 1% тих, хто хворіє знову.

– Приблизно так. Це вкладається у той відсоток людей, які або надзвичайно легко перехворіли, або з якихось особистісних генетичних причин не можуть сформувати надійної відповіді до цих антигенів.

Те, що пишуть про сотні і тисячі таких людей – це здебільшого помилка тест-системи на першому або другому етапі. 

– Серед знайомих і справді багато історій про "Я повторно захворів". Якщо говоримо про правдивість тестів на ковід. От є в Україні ПЛР, тести на антиген та антитіла. В одному з інтерв’ю ви казали, що прийнятна похибка у результатах – 5%. А яка в нас на практиці може бути?

– На жаль, це важко оцінити. Потрібно проводити контрольні та референтні дослідження. Від того, що ми дізнаємося цю цифру, легше не буде. 

Можемо уявити, що під час навантаження лабораторій, коли вони працювали у 3-4 зміни, ця помилка була збільшена. Тому немало людей з позитивним ПЛР-тестом не мають антитіл не тому, що вони такі унікальні, а тому, що тест схибив. Тому більшість країн вирішили щепити всіх без розбору.

Будь-яке дослідження на будь-що завжди має ймовірність помилки. Всі пацієнти повинні це знати. Якщо ми отримуємо результат, який збігається з клінічною картиною, то зазвичай ми його не перевіряємо. Якщо лабораторний тест викликає сумнів, просто робимо ще один. 

Якщо хочете дізнатися, ковід у вас зараз чи ні, – ПЛР-тест. Незважаючи на помилки, кращого у нас немає. 

Якщо не можемо швидко зробити ПЛР, тест на антиген теж прийнятний. Якщо це вже симптомний стан, маємо очікувати, що й вірусу уже достатньо і тест на антиген його впіймає.

Якщо не ловимо антиген, це не означає, що його немає. Іноді це також може бути хибнопозитивний результат (коли тест показує, що вірус є в організмі, а насправді його там немає).

Тести можуть давати похибки, але це не означає, що ми не маємо їх використовувати. Бо в переважній більшості вони все ж кажуть правду.

Тому що його в організмі вже немає, ми перебороли вірус. А симптоми – залишкові через пошкодження, які викликав вірус. 

Тоді є сенс поміряти антитіла, вони покажуть, чим ми хворіли. Високий рівень свідчитиме про те, що хворіли саме ковідом. Або хворіли, але раніше. 

– Професор Віктор Досенко стверджує, що наявність антитіл не каже про те, чи ви хворіли, а лише про те, чи був контакт з вірусом, але це необов’язково була хвороба.

– Ми могли бути інфіковані і хворіти безсимптомно. Одне інше не виключає.

Вірус до нас потрапив – це не три штучки в ніс потрапило і ми його запам’ятали на три штучки. Система дасть антитільну відповідь, коли вірус потрапив у верхні дихальні шляхи, всередину клітини, дав достатньо високу концентрацію вірусних часточок, і тоді вже імунна система зрозуміла, що цьому агенту немає місця в організмі. 

Тоді швидко відбулася імунна реакція і ми подолали вірус навіть не дізнавшись, що були хворі.

Більшість таких людей під час опитування пригадують, що була сухість у носі день-два, чи першіло в горлі, незначні симптоми були. Але без тестування ми не можемо казати, що це саме був ковід, бо і без нього такі симптоми можуть виникати.

– Тобто якщо троє в сім’ї захворіли, є втрата нюху, температура 37-38, але ПЛР негативні, то, найімовірніше, це був ковід, просто люди пізніше протестувалися?

– Ми можемо сказати, що ПЛР-тест зробили запізно, коли вірусу вже не було, коли поміряємо їм антитіла і побачимо позитивний результат. 

– Якщо ми вже перехворіли, можемо розслабитися хоч на якийсь період?

– Цілковитої гарантії імунна система не дає.

Те, що наші шанси після хвороби підхопити цей самий штам мізерні, – так. Але чи гарантовано? Ні. 

Чи можемо ми якийсь час бути носіями цієї інфекції? Може, й можемо. Розслаблятися зарано. 

Крім того, наскільки ваша імунна пам’ять, яку ви сформували після класичного варіанту, зможе вас захистити від інших мутацій, ми теж не можемо прогнозувати.

Це як анатомія людини. У тих, у кого є дві руки, зазвичай обидві робочі. Але бувають ситуації, що рука є, а найпростішу функцію виконати не може. 

Тому можуть бути антитіла і специфічні Т-клітини, а в конкретному варіанті ковіду вони чомусь  ефективно даватимуть відповідь. Таке нечасто, але трапляється.

– Який зв’язок мають антитіла і Т-клітинний імунітет до вірусу?

– Антитільна відповідь і Т-клітинна – як права і ліва рука. Іноді для певних функцій ми краще користуємося лівою рукою, іноді – правою. Але для повноцінної роботи потрібні обидві руки. Більш того, права без лівої не існує. 

Не може сформуватися гуморальна, антитільна відповідь, якщо у вас не сформувалися специфічні Т-хелпери проти цього вірусу. 

В-клітини не мають повного права вирішувати, відповідати чи ні. І це добре. Інакше вони би давали купу автоімунних та алергічних захворювань. У них немає розуміння про організм, лише Т-клітини знають, що наше, а що – ні.

Якщо В-клітини хочуть давати антитільну відповідь, мають щоразу перед тим піти до Т-хелпера і взяти у нього дозвіл, от це антитіло проти цього антигену дозволяю виробляти, воно проти чогось чужого. Або Т-хелпери забороняють це робити.

Наскільки антитільна відповідь більш виражена, ніж Т-клітинна, чи навпаки, і хто ефективніший – питання дискутабельне. 

Я собі пояснюю, що високий рівень нейтралізувальних антитіл – це саме та штука, яка здатна унеможливити інфікування. Наявність високого рівня Т-клітин дає кращу потужність у боротьбі з інфекцією. Вони не унеможливлять інфікування, бо немає в носі Т-клітин, які шукають вірус.

А коли вірус уже в тілі, інфікував клітини і хоче далі розмножуватись, Т-клітини мають вбити носія. Якщо вірус щойно потрапляє до нас і ще не встигає потрапити в клітину, антитіла його блокують і не дозволяють цього зробити.

На якому етапі ви зупините вірус – неважливо, важливо його зупинити. І якщо у вас є і те, і те, ви у безпеці. Якщо у вас одна рука розвинулась, а інша – ні, тоді буде важче. 

– У соцмережах викладають скрини, зокрема лікарі показують, що от кілька місяців тому після хвороби був високий рівень антитіл, а за кілька місяців опісля повторний тест показав уже низький рівень антитіл. Як ми можемо це трактувати?

– Наразі ми не можемо це коректно трактувати.

Рівень антитіл – це вимірювання антитіл в мішках. Ми не знаємо, які у цих мішках купюри. У вас може бути три мішки грошей, але там будуть купюри по одній гривні, це мало. А може бути маленький мішечок з великими купюрами, і це багато. Отак і з антитілами. 

Рівень може бути високим, а їхня блокувальна активність – не така вже й висока. Або навпаки – у вас може бути небагато антитіл, але вони всі дуже злі, афінні, нейтралізують та блокують.

Колись дізнаємось, експериментальним шляхом.

– Чи правда, що якщо вже є антитіла і відбувається контакт з хворими на ковід, рівень антитіл може збільшуватися?

– Це очевидно. Імунна система так працює. Чому рівень антитіл після хвороби падає? Бо імунна система лінькувата і не любить робити щось задарма.

Якщо вона перемогла інфекцію, згенерувала достатньо антитіл та Т-клітин, то має звільнити сили для боротьби. Може, завтра буде інший вірус.

Тому імунна система припиняє виробляти антитіла проти інфекції, яку перемогла, відкладаючи в архів В-клітини і Т-клітини пам’яті. 

В архіві вони сидітимуть все життя і чекатимуть, чи не потрапив цей вірус в організм знову. Якщо потрапить, вторинна імунна відповідь буде в рази потужнішою і швидшою.

От ми щеплені в дитинстві, і досі імунні від конкретних хвороб, і відповідаємо на них в 1000 разів ефективніше, ніж нещеплені. 

Тому коли хвороба відходить, рівень антитіл падає, їх стільки не потрібно уже. Але коли імунна система побачить вірус знову – чи людина отримає щеплення, чи велика кількість вірусу потрапить на слизову – зрозуміє, що ще не всі питання розв’язані і знову підсилить кількість антитіл і Т-клітин. Це як тренування імунної системи.

Тому і розроблене щеплення з двох доз, щоб пам’ять була потужна і довготривала. Іноді ще рекомендують зробити бустерну вакцинацію через пів року-рік, щоб продовжити відповідь. 

З кожним наступним контактом з вірусом імунна система генерує більш ефективну імунну відповідь. Тому імунізації часто бувають багаторазовими. 

– Чи є підстави вважати, що щеплення від ковіду буде теж багаторазовим, а не одноразовим?

– Не знаю. Якщо вірус за цей сезон настільки принципово змінить свій дизайн, ймовірно, що імунна пам’ять від старого щеплення або не діятиме, або діятиме погано. Це як щеплення проти кору, яке не працює проти дифтерії.

Тому питання, чи встигне вірус так мутувати у найближчий час, поки ми його не знищили. Щеплення під час пандемії підказує вірусу, куди треба змінюватися, щоб ми його не впізнали. Коли щеплені інфікуються, вірус розуміє: такого імунна система пам’ятає. Штами, яких імунна система не пам’ятає, будуть у виграші. 

Чи можна щепитися різними вакцинами

– Продовжуючи про вакцинацію. Ми майже використали 500 000 доз AstraZeneca / CoviShield коли будуть наступні поставки – невідомо. Тому у багатьох питання: як бути з другою дозою вакцини і чи можна щепитися іншою вакциною, наприклад, Sinovac або Pfiser?

– Ситуація справді заплутана. Це як в автівці BMW ставити колодки "жигулів" – виробник не рекомендує (усміхається). 

Можна так робити чи ні? Здається, нам доведеться на власній шкурі проводити ці експерименти. Ставлюсь до цього не так песимістично. 

Якщо використовувати дві принципово різні моделі щеплення, чи може це бути шкідливо? Навряд чи. Чи може дати це більш грунтовну імунну відповідь? Можливо.

Якщо після імунізації тією ж AstraZeneca, яка має генерувати антитіла тільки до спайк-білка, щепитися Sinovac, де використовується суцільна вірусна часточка, то у нас буде пам’ять проти всіх антигенів вірусу і проти спайк-білка. 

Тому якщо вірус принципово змінить дизайн щодо спайк-білка, перший варіант пам’яті не працюватиме, а другий – хоча й більш консервативний, даватиме не такий ефективний, але більш широкий захист.

Це як антибіотики бувають більш широкої дії і вузького спектру. Антибіотики широкої дії працюють проти переважної більшості бактерій, коли не знаємо, проти якої саме треба боротися, а специфічні антибіотики краще працюють проти конкретної бактерії, менше шкодять організму, але проти іншої бактерії не діятимуть.

– А якщо поєднати AstraZeneca першу дозу, а Pfiser – другу?

– Це приблизно одного типу вакцини. Завдання обох – згенерувати потужну відповідь до спайк-білка. Якщо він принципово зміниться, ця пам’ять буде не потрібна. Це як добре вивчити хімію, а прийти на екзамен з фізики. 

– А якщо будуть проблеми з доступом до вакцини і не буде варіанту, окрім як порушити прописані в інструкції терміни і вколоти другу дозу пізніше, ніж написано в інструкції? 

– Те що вам через три місяці треба робити повторну дозу вакцини, робить вас напівзахищеними. Виробник не гарантує, що перша доза дає надійну імунну пам’ять, бо він цього не досліджував. Каже, що імунна пам’ять добре діє після другої.

Але виробники точно знають, що ефективність вакцини після першого щеплення нижча, ніж після другого. Інакше не було би потреби щепити вдруге. 

Гіршої імунної пам’яті, коли ви зробите другу дозу через пів року / рік, не буде. Сподіваюся, через рік не доведеться вже робити.

Які в нас шанси на більш-менш спокійне літо

– Наприкінці 2020 і на початку 2021 року ви казали, що до літа, ймовірно, ми вже здобудемо колективний імунітет – усі, хто зможе, перехворіють, хто не зможе – помруть. Як під час епідемій 500 років тому. Зараз квітень. Ваші прогнози такі ж чи змінилися? 

– Досі дотримуюся цієї ідеї, бо це оптимістичний з точки зору вірусології сценарій. Якщо за останній місяць-два вірус не отримує мутації, яка принципово знизить ефективність нашої імунної пам’яті проти нього, до літа в нього не буде шансів, не буде кого інфікувати.

Якщо мутує достатньо, тоді починаємо все з нуля, і всі, хто вже імунний, стануть неімунними. Такий прогноз є і він має підстави.

Але вірусу теж важко. Він не може змінювати спайк-білок як завгодно, бо йому теж треба розпізнавати рецептори людини, впізнавати клітину. Тобто вірусу треба так змінитися, щоб залишатися афінним, тобто зв’язуватися з нами. А це складно. 

Це як замок і ключ. Вам треба так змінити ключ, щоб він досі відчиняв двері, але був іншим. У вас обмежена кількість комбінацій. Ви маєте зберегти у формі ключа всі ключові точки, інакше він не відкриє двері. Так і вірусу треба змінюватися настільки, щоб наша пам’ять його не розпізнавала, але він міг нас інфікувати.

– Ви також припускали, що вже в травні у нас буде десь 75% тих, хто перехворів, а нових випадків буде десь сотня на день, пандемія зійде нанівець сама. 

– Ми зупинилися десь на точці 50% імунних серед наших працівників інституту та різних дослідних груп. Припущення про сотні-тисячі випадків на день – це спекуляція, бо вірус новий і ми не можемо знати точно, скільки їх буде. Але сподіваюся, що до літа відбудеться запланований спад, і якщо не буде нових принципових мутацій вірусу, не буде таких піків. 

Щеплення пришвидшило би процес, але так чи інакше ми прийдемо до кінця пандемії. 

Про вакцинацію в Україні

– Як ви як імунолог оцінює вакцинацію в Україні?

– Ой… Не розумію, чому так.

Якщо немає ліків, очевидно, що єдине, що може стримати смерті і вберегти життя, – вакцинація. Треба було бронювати вакцини у виробників за будь-які гроші, проплачувати, стукатись у всі двері. 

В Ізраїлі вже можемо бачити за їхнім падінням смертності, скільки вони вакцинацією врятували людських життів. 

План вакцинації взяли правильно, тільки він розроблений для країн, які робили мільйони щеплень на місяць. Ми першими почали щепити медиків, і вже на цьому етапі застрягли. Ми запізно почали, з замалою кількістю доз, і план, розрахований як британський на мільйони доз, у нас не мав шансів.

– А цією кількістю вакцин, що приїхала, ми могли розпорядитися ефективніше? 

– Ми з колегами пересварилися щодо цих питань, бо придумували, як з такої жахливої ситуації вийти меншою кров’ю, адже хороших рішень уже немає.

Дискутували, що медики мають бути насамперед, але на кінець лютого – початок березня більшість медиків уже перехворіли.

Тож ефективність їхнього щеплення вже буде нижчою. Є багато медиків нековідних відділень, яким 60+ років, які є і групою ризику, і контактують з хворими. 

Починати треба було з тих, у кого найбільш ймовірний важкий перебіг хвороби. Так ми врятували би багато життів, суттєво розвантажили би реанімації. Бо навіть якби ці люди захворіли на ковід після щеплення, не потрапили би у реанімації. 

Але сталося як сталося.

– Чи має під собою підгрунтя твердження, що вакцинований ще якийсь час виділяє вірус і може когось заразити? 

– Ні. Вакцинований не виділяє вірусу. Але щеплений вчора може інфікуватися завтра, і післязавтра його передаватиме. Після першої дози людина ще може хворіти і бути джерелом поширення. 

– За скільки часу після хвороби можна вакцинуватися?

– Загалом, немає жодних обмежень. 

– Якщо українцям раптом пощастить і багато хто отримає дві дози вакцини, вони перестануть бути джерелом потенційного зараження для інших?

– Тут виробники по-різному трактують дані свої та інших кампаній. Якщо людина має високі рівні антитіл до спайк-білка, вона не має інфікуватися. Наскільки це так? Різні дослідження наразі показують різні результати.

Про щеплення людей з груп ризику

– Чи варто щепитися онкохворим, людям з аутоімунними захворюваннями від ковіду?

– Я протипоказів не бачив, крім алергічних реакцій на компоненти. 

Виробник не проводив дослідження щеплення на вагітних, тому не може рекомендувати. Так само і щодо дітей. 

– Люди, які мають серцево-судинні хвороби, пережили інфаркт чи інсульт, хвилюються, чи можна їм вакцинуватися через повідомлення щодо тромбів.

– Люди з хворобами серцево-судинної системи мають страшенний ризик важкого перебігу ковіду. Тому вони найбільше потребують щеплення. 

Щодо тромбозів: схоже, асоціація є. Але ризик тромбозу настільки мізерний, десь один на пів мільйона. Ризик захворіти і мати складнощі набагато вищий.

Якби тромбози були у людей з серцево-судинними хворобами і в анамнезі, ніхто би цей мізерний зв’язок не виявив. А тут не було тромбозів, і з’явилися після щеплення. Є зв’язок з жінками фертильного (дітородного) віку. Є думка, що це може бути вплив оральних контрацептивів, але це треба досліджувати. Протипоказів щепитися, якщо ви приймаєте оральні контрацептиви, наразі немає.

– Якщо людина все ж боїться стати цим одним з пів мільйона, чи є лікар, до якого можна звернутися, щоб оцінити ризики?

– Поки жодних передвісників не виявили, бо дуже мало випадків, тому це вкрай важко досліджувати. Поки що жодних факторів немає, крім статі і віку.

– Чи є в Україні місця, де зможуть врятувати людину, яка після вакцинації вхопила тромбози? 

– Місця то є. Але як ми зрозуміємо, що саме ця людина стала цією однією на пів мільйона і саме її треба терміново везти до лікарні? У цьому й біда таких непересічних побічних реакцій. 

Але дорослі мають розуміти, що шанси того, що ви зранку вийдете на роботу і загинете в ДТП, приблизно такі ж, як після щеплення. Але це ж нас не зупиняє від виходу з дому.

Про "підсилення імунітету"

– Якщо ми боїмося захворіти на ковід, можемо якось допомогти імунній системі?

– Імунній системі – навряд чи. Вона така, яка є. Якщо ви живі і не в реанімації, немає жодного приводу скаржитися на її роботу. Вона щодня рятує вам життя, а ви не здогадуєтесь.

А раз на пів року захворівши на нежить, ви починаєте на неї скаржитись. А це одна помилка на сотні мільйонів. Більш того, якщо ви від нежитю не помрете, це теж заслуга імунної системи. 

Чи можна організм зміцнити? Звісно. Помірними заняттями спортом, здоровим харчуванням, це – база. І ці люди краще переживають інфекції.

– Зараз пацієнтам досі призначають за легкої форми ковіду цинк, вітамін С, Д. Це має сенс?

– У кожному випадку треба розбиратися. Але у більшості випадків ці призначення необґрунтовані. 

Це наша культура. Пацієнти звикли, що хороший той лікар, який призначив більше препаратів. А якщо лікар скаже посидіти вдома і попити чай, викличе обурення, бо нібито про вас не піклується.

Часто це не так. Додаткові пігулки покращать психологічний ваш стан, вам стане спокійніше, що ви щось робите. Але ними можна нашкодити. Бо у вас, наприклад, може бути не дефіцит вітаміну D, а надлишок. І додаткові прийоми вітаміну можуть лише нашкодити.