Майдан для освіти
Революція Гідності розпочалась, коли студенти сказали "Ні" Віктору Януковичу, коли студенти сказали "досить" Дмитру Табачнику, коли студенти першими вийшли на Майдан відстоювати самовизначення України як європейської держави.
Коли за кількома десятками молодих людей біля Монументу Незалеженості на вулиці почало виходити багатотисячне студентство українських університетів. Зміни в освіті і науці були однією з вимог Майдану.
Чи вдалось щось змінити?
Мої топ-5 змін, які стали можливими завдяки сміливим, що вийшли на вулиці у листопаді 2013 -го. І про те, чому цього недостатньо.
1. Більше свободи університетам
Одним на перших пост-Майданних великих законів, що був ухвалений парламентом у липні 2014-го, став саме Закон "Про вищу освіту". Документ став точкою відліку для розширення свободи університетів та автономії від міністерства освіти і науки.
Університети набули права самостійно, без втручання чиновників, розробляти та впроваджувати зміст академічних програми, права обирати своє керівництво на виборах. Студенти стали повноправними суб’єктами творення університетської внутрішньої політики.
Вже з початку цього року університети отримали право фінансуватись за результатами їхньої діяльності, а не за результатами знайомства з фінансистами міносвіти. Ті, що більше і краще працюють, отримують більше публічних коштів.
Але чи стала свобода йти пліч-о-пліч з відповідальністю? Поки що, на жаль, ні.
Керівні команди багатьох університетів продовжують жити в неіснуючій реальності, де хтось має прийти і зробити всю роботу за них. І цим самим потихеньку вбивають університети. Можливості потрібно використовувати вчасно і швидше. Інакше так і продовжимо жити величчю минулого вищої освіти радянських часів.
2. Називати плагіат і недоброчесність своїми імена
Академічна доброчесність як фундаментальний принцип державної освітньої політики отримала своє законне місце в українському законодавстві саме після Майдану. Посилатись на джерела, дотримуватись норм про авторське право, надавати достовірну інформацію про методи досліджень тепер вимагає закон.
Саме завдяки Майдану та відповідним законодавчим змінам запрацювало Національне Агентство забезпечення якості вищої освіти, яке уповноважене перевіряти наукові роботи на плагіат.
Але цього по недостатньо. Вкрай необхідно врешті схвалити механізми відповідальності у разі виявлення плагіату в науковій роботі. Позбавлення чи неприсудження наукового ступеня – це той мінімум, який має бути юридично затверджений як санкція.
Максимумом же, має бути академічний остракізм. Ті, хто крадуть чужу інтелектуальну працю, мають стати тими, кому соромно тиснути руку. Навіть якщо це тимчасово виконуючі обов’язки міністрів. Інститут репутації має стати в цьому випадку сильнішим за норму закону.
3. Запуск Національного фонду досліджень
Зараз, у час пандемії, багато українських топ-чиновників згадали про науковців та покладають надії, що вчені зможуть швидко розробити вакцину від COVID-19. Наука вмить стала такою потрібною та зрозумілою з точки зору її очікуваних результатів. Щоправда, аби українські вчені могли бути конкурентними та ефективними у своїй науковій діяльності їм потрібно розширити доступ до фінансування. А не чекати поки вони самовіддано творитимуть чудеса без грошей.
Запровадження грантового фінансування для науки стало можливим із запуском Національного фонду досліджень наприкінці 2019-го.
Фонд – одна з ключових новацій пост-Майданного Закону "Про наукову та науково-технічну діяльність" 2015 року. Цього року Фонд почав надавати перші гранти на проведення фундаментальних та прикладних досліджень українським науковцям. Це важливо, тому що дає надію на прозорі та чесні умови, на можливість науковців отримати фінансування з альтернативного джерела.
Національний фонд досліджень за своєю філософією є братом Українського культурного фонду, який вже за кілька років своєї роботи показав неймовірні результати. Але для результатів вкрай необхідна стала політична підтримка та наявність відповідних грошей у державному бюджеті. Політикам є шанс це довести вже у Державному бюджеті-2021.
4. Євроінтеграція можливостей
Після Майдану Україна з’явилась на мапі міжнародної європейської співпраці. Угода про Асоціацію дала старт розширеним можливостям України у програмі мобільності Еразмус+. Більш як 7500 українських студентів взяли участь в академічних обмінах з університетами країн ЄС, а близько 3000 студентів з ЄС приїхали на навчання до нас.
Більш як 100 українських закладів вищої освіти розпочали спільні проєкти з колегами з ЄС. Майже 40 таких спільних проєктів, кожен вартістю більше 1 млн євро, направлені, зокрема, на розвиток спільних академічних програм, програм подвійних дипломів.
У 2015-му ми стали асоційованою країною у найбільшій за всю історію ЄС програмі з досліджень та інновацій Horizon 2020. Українські науковці та інноваційний бізнес отримали доступ до фінансування на грантових умовах спільних з європейськими колегами наукових проектів.
Аби ми і далі залишались партнерами ЄС в освіті і науці, вже зараз уряду необхідно вести перемовини щодо продовження нашої співпраці у новій програмі Erasmus+, так і у новій дослідницькій програмі ЄС Horizon Europe.
5. Трансформація шкільної освіти – Нова українська школа
У 2017 році парламент ухвалив новий Закон "Про освіту", що дав старт змінам у шкільній освіті і реформі Нова українська школа.
Закон сказав, що Україна – це Європа. І відтак українська шкільна освіта має відповідати кращим практикам, що вже показали результат!
До прикладу, що шкільна освіта має бути 12-річною, з поділом на початкову (1-4 клас), базову (5-9 класи) та старшу профільну школу (10-12); що школи мають отримати більше педагогічної свободи; що школа має не просто давати теоретичні знання, а й озброювати учнів потрібними навичками та компетентностями, як то творче і критичне мислення, емоційний інтелект та вміння співпрацювати.
У 2017 році українські першачки пішли у перший клас Нової української школи – школи не просто з новими, сучасними партами, а школи з новою філософією, ставленням та змістом. Дослідження вже показують, що НУШ працює. Адже учні початкової школи НУШ, у порівнянні з однолітками зі шкіл до реформи, є більш задоволеними навчанням, вміють краще співпрацювати з іншими, краще приймають рішення та обґгрунтовують свою позицію. 81% батьків, чиї діти охоплені реформою, задоволені змінами.
Це вселяє оптимізм. Щоправда, цей оптимізм стриманий. Аби результати були сталими, зміни необхідно роками системно впроваджувати. Адже цьогорічні третьокласники НУШ мають піти у нову старшу школу аж у 2027 році.
На мою думку, спроможність зробити зміни тяглами і буде показувати нам, чи дійсно переміг Майдан. Ми поважаєм революції і вмієм їх робити. Але варто врешті навчитись по їх завершенню полюбити кропітку працю.