Куди поїхати на вихідних біля Львова. 7 маршрутів областю з горами, сиром та історією

Це краса Сколівських бескидів та регіону Розточчя, шумні водоспади та краєвиди на річки та озера. Це крафтові виробництва вин, сирів та конфітюрів з троянд. Це багата історія від Київської Русі до сьогодення. А ще – палаци, замки, костели та церкви. 

Львівщина – це про відпочинок незалежно від пори року та вподобань. Адже і екстремал, і шукач легенд, і екотурист знайдуть для себе щось своє.

LIGA.Life разом з гідесами Галиною Римашевською та Ольгою Дацюк склали сім маршрутів Львівською областю.

Басівка – Оброшине – Великий Любінь – аеродром Jagellon – Угри

Перша зупинка – селище Басівка. Головна його принада – Музей-криївка УПА, розташована в лісі.

"Частково туди можна доїхати машиною. Проте доведеться дещо пройтись пішки. Весь шлях промаркований, а дорога проходить мальовничою стежкою", – розповідає Галина.

У криївці працювала типографія воїнів, де друкували періодичні видання. У 1955 році там відбувся бій між трьома представниками УПА (Михайлом Гнатівом, Степаном Янкевичем, Володимирою Кулик) та загоном НКВС. Повстанці боролися до останнього, адже потрібно було знищити архівні матеріали УПА.

"Гнатів загинув, а Янкевич та Кулик, хоч були поранені, але вижили. Згодом Володимира розповіла своїм односельцям, де розташовувалась криївка. У 1970-х роках її знайшли у пошкодженому стані", – додає Галина.

У 2014 році її відновили та відкрили Музей-криївку УПА. Це два приміщення з 30-метровим коридором. За словами гідеси, у 2017 році криївка згоріла. Причина досі невідома, але є версія, що це був навмисний підпал. Проте через два роки музей відновили. Зараз він відкритий для туристів.

"Запитують гасло. Всередині музею є багато друкованої літератури, періодичних видань, пов'язаних з воїнами, предмети побуту, одяг, фотографії", – розповідає Галина.

Далі рушайте в селище Оброшине. У 1466 році львівський архієпископ Григорій із Сянок викупив селище. Так Оброшине стало осередком львівських римо-католицьких архієпископів. 

У 1730 році архієпископ Ян Скарбек вирішив збудувати нову літню резиденцію в Оброшине. Так в селищі з’явився палац архієпископів з парком та каскадом озер.

"У 1914-1915 роках палац постраждав від російських військ. Після Першої світової війни у 1920-х роках його перебудували в стилі модерн. Архітектором був Броніслав Віктор. Проте кажуть, що новий вигляд палацу подобався не всім", – розповідає Галина.

Зараз в будівлі працює Інститут сільського господарства Карпатського регіону НААН. Тому вхід всередину палацу закритий, утім...

Також в Оброшине збереглися руїни парафіяльного костелу, збудованого у 1791 році. За словами Галини, він служив усипальницею архієпископів, але за часів радянської влади будівля виконувала роль колгоспного хліва.

На цьому подорож палацами не закінчується. В селі Великий Любінь зберігся палац Бруницьких.

"Стверджують, що в селищі був замок у вигляді фортеці, який не зберігся до наших днів. З XV століття селище часто змінювало власників. Проте палацова резиденція з’явилась за часів Стефана Гумецького. Також важливими власниками була родина Юзефа та Маріанни Яблоновських", – пояснює Галина.

Але чому палац носить прізвище Бруницьких? Це останні його власники. За однією з версій, Яблоновські  продали палац Костянтину Бруницькому. За іншою, його програли в карти.

Останнім власником палацу був його нащадок – Адольф Бруницький. Його ім’я має джерело сірководневої води, розташоване в лісі.

До наших днів палац зберігся в прекрасному стані. Він був занедбаний на початку 2000-х, всередині від давньої величі та оздоб нічого не залишилось. 

"Зараз там працює школа-інтернат. Остання реставрація відбулась за кошти священника та громадянина Швейцарії Роберта Готса. Кажуть, що він відпочивав у санаторії, коли до нього звернулась директорка школи-інтернату з проханням про допомогу. Адже Готс активно допомагав відновлювати культурні пам'ятки на Заході України", – додає гідеса.

Як Яблоновські, так і Бруницькі займалися розвитком бальнеологічного санаторію у Великому Любені. Адже головний скарб селища – поклади лікувальних грязей та сірководневої води.

За словами Галини, у ХІХ столітті санаторій був місцем розваг та відпочинку для вельмож. Вони приїздили туди не тільки лікуватись, але й відпочивати, ходити на бали та іншій події.

"Санаторій "Любінь Великий" працює досі. В мережі є багато відгуків про нього. Хтось відмічає корисні властивості води та грязей, інші – привітність персоналу. Та все ж таки є чимало негативних відгуків про умови проживання. Адже будівлі потребують ремонту", – додає Галина.

Серед інших пам’яток селища – дерев’яна церква Святого Миколая (1854), а також неоготичний костел Богоматері Ченстоховської (1932).

Хочете побачити Львівську область з висоти пташиного польоту? Це можна зробити на аеродромі Jagellon. Серед послуг: польоти тривалість 20-60 хв та підготовка приватних пілотів. Також можна придбати подарунковий сертифікат заздалегідь. Детальніше читайте на офіційному сайті.

Спробувати Львівщину на смак можна в селищі Угри. 

"Там працює невелике підприємство "Галицьке гроно", засноване Романом Даниляком і Мироном Зворським. Вони вирощують і столові, і технічні сорти винограду в теплицях. З останніх виготовляють вино. Туристи можуть потрапити туди на дегустацію", – розповідає Галина.

Дмитровичі – Мильчиці – Городок – аеродром "Цунів"

Цей маршрут – поєднання гастрономічного, екстремального та історичного туризму.

"Раджу приїжджати туди у травні-червні. У цей час народжуються козенята, їх можна потримати на руках. Теплі відчуття. Проте незалежно від пори року, на фермі виготовляють сир, джеми та паштети. Можна приїхати на дегустацію та смачний шопінг. Також це ідеальне місце для пасторальної фотосесії", – радить Галина.

У селищі Мильчиці також працює невеличке підприємство – сімейна сироварня "Гарбузовий рай". Його засновники – подружжя Ігоря Реви та Соломії Братах. Свою назву підприємство отримало завдяки домашньому улюбленцю родини – песику Гарбузику.

"Подружжя реставрувало приміщення колишньої австро-угорської школи 1870 року. У 2019 році у будівлі відкрили сироварню. Зараз Ігор та Соломія проводять екскурсії виробництвом та майстер-класи з виготовлення сиру", – розповідає Галина.

Наступна зупинка – містечко Городок. За словами Галини, поляки досі його називають Городок-Ягелонський. Адже саме в його околицях любив полювати польський король Владислав ІІ Ягайло. 

Серед головних пам’яток міста:

• Свято-Преображенський Студитський монастир УГКЦ (колишній Францисканський монастир) XV-XX століття. 

"За однією з легенд, в стінах цього монастиря замуроване серце короля Ягайла, який помер в 1434 році в Городку", – зазначає Галина.

• Городоцька ратуша (1832), де працює Городоцька міська рада та Городоцький історико-краєзнавчий музей.

• Костел Воздвиження Чесного Хреста (перше будівництво – 1372 або 1419; зруйнований та відбудований у 1616).

• Церква Благовіщення Пресвятої Богородиці (1633).

• Церква Івана Хрестителя. Існувала вже в 1403 році. У 1660 та 1752 роках вона горіла та врешті була відновлена у 1755. За словами Галини, біля цієї церкви є давня традиція. На Великдень співають гаївки (традиційні обрядові пісні). Саме тут їх називають "галями", від пісні "Ой чому ти не танцюєш Галю-Галю".

"Раджу прогулятися мальовничим містечком з гарною архітектурою та природою на березі ставу. Кажуть, що раніше там був замок. Проте від нього нічого не залишилось. Тільки проглядаються земляні вали колишнього древньоруського городища, на місці якого пізніше було збудовано замок", – радить Галина.

Також можна придбати подарункові сертифікати на політ на літаку та стрибки з парашутом. Деталі – за посиланням.

Олесько – Підгірці – Золочів – Поморяни

Три перші пункти – популярний туристичний маршрут "Золота підкова Львівщини". Свою назву отримав через розташування замків дугою.

Перша зупинка – смт Олесько. Його головна принада – Олеський замок, що височить на пагорбі над річкою.

Достеменно невідомо, хто побудував замок. За однією з версій, це був один з синів галицько-волинського князя Юрія Львовича – Андрій або Лев. Перша згадка про замок – 1327 рік. 

Власники замку часто змінювались, адже він розташовувався на кордоні між Литвою та Польщею. Наприклад, у 1340 році власником був литовський князь Любарт, а у 1366 – польський король Казимир Великий. Одним із власників також був польський король Ян ІІІ Собєський, який народився у цьому замку.

Кожен власник вносив свої зміни в інтер’єр та екстер’єр. Щось добудовувалось, а щось реставрувалося. Проте у 1882 році замок викупила держава. Довгий час він був у напівзруйнованому стані. З 1898-го до 1939 року там працювала сільськогосподарська школа.

У воєнні часи в замку була дивізія Андрія Власова, згодом – військові склади. Проте остаточно будівля занепала після пожежі у 1951 році. У 1970-х роках йому повернули вигляд кінця XVIII століття, а у 1975 році відкрили музей.

Зараз це Музей-заповідник "Олеський замок", де зібрані експозиції мистецтва Х-ХІХ століть: від ікон, картин та скульптур до меблів і гобеленів.

Окрім замку, в комплекс входить колишній Монастир Капуцинів (1739 рік) з Костелом Святого Йосифа (1739 рік). В останній вхід закритий. Костел використовують як фондосховище.

Вартість входу без екскурсії: 90 грн (для дорослих), 20 грн (для дітей та пенсіонерів), 60 грн (для студентів). Також є опція сімейних квитків та замовлення екскурсії. Деталі – за посиланням.

Селище Підгірці славиться Підгорецьким замком. Він значно молодший, ніж попередній. Будівництво тривало з 1635-го до 1640 року за вказівкою коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського.

Рів оточував палац із трьох боків. До нього в’їжджали через браму з двома колонами та таблицею з латинським написом: "Вінець ратних трудів – перемога, перемога – тріумф, тріумф – відпочинок".

За свою історію він пройшов чимало реконструкцій та бачив різних власників, серед них Ян ІІІ Собєський та представники роду Сангушків і Жевуських. 

До Другої світової війни в замку працював приватний Музей князів Сангушків. У часи війни будівля належала Львівському історичному музею, але під час війни він сильно постраждав. 

З 1949 року там працював санаторій для хворих на туберкульоз, але у 1956 році сталася пожежа. Після відновлення санаторій знову запрацював.

У 1997 році його передали Львівській галереї мистецтв. У 2018 році відбулась реновація, а згодом відкрили першу з 1939 року мистецьку виставку з копіями картин XVII-XVIII століть та світлинами замку.

Зараз це також Музей-заповідник "Підгорецький замок". Для туристів відкриті Китайський кабінет, передпокій, Золотий, Лицарський, Кармазиновий зали та три приміщення в підземеллі. Відкритий вхід на балкон з другого поверху.

Проте замок у важкому стані і потребує реставрації, зазначає Галина.

Вартість входу без екскурсії: 90 грн (для дорослих), 20 грн (для дітей та пенсіонерів), 60 грн (для студентів). Також є опція сімейних квитків та замовлення екскурсії. Деталі – за посиланням.

Також в Підгірцях є церква Блаженного Миколая Чарнецького та новомучеників УГКЦ – колишній костел Святого Йосипа, побудований у 1752-1766 роках. Він є частиною палацового ансамблю.

Замикає "Золоту підкову Львівщини" місто Золочів та його однойменний замок. Його побудували за кошти Якуба Собєського – батька короля Польщі Яна ІІІ Собєського – на місці дерев’яного замку у 1634 році.

Це була оборонна споруда з двома палацами всередині – Великим житловим та Китайським. У першому жила королівська родина, коли приїздила в Золочів. У XVII столітті за кошти Яна ІІІ Собєського побудували Китайський палац. Він присвятив його дружині Марії Казимірі, яку любляче називав Марисенькою.

У ХІХ столітті за часи володіння австрійської влади замок виконував роль військової казарми, лікарні та в’язниці. Останній статус зберігся на тривалий час, зокрема у міжвоєнні роки.

У 1939 році Золочівський замок став Львівською в’язницею №3, де перебували політичні в’язні. За словами Галини, з приходом німців у ямі на території замку знайшли закопані тіла політв’язнів. Після війни замок також виконував роль в’язниці аж до 1953 року. Згодом відкрили ПТУ, а у 1980-х розпочали його реставрацію.

У 1995 році біля замку відкрили капличку-пам’ятник жертвам НКВС, закатованим у замку. 

Наразі будівля є Музеєм-заповідником "Золочівський замок". У Великому палаці є експозиції з історією замку та Золочева. Також представлені меблі, зброя, порцеляна, живопис, скульптури, килими та речі, знайдені в період реставрації.

У Китайському палаці працює Музей східних культур. Також є інтер’єрна частина та чайний зал.

Вхід в обидва палаци без екскурсії коштує 90 грн (для дорослих), 20 грн (для дітей та пенсіонерів), 60 грн (для студентів). Також є опція сімейних квитків та замовлення екскурсії. Деталі – за посиланням.

Останній пункт замкового маршруту – смт Поморяни. У XІV столітті власник поселення Микола Свинка побудував дерев’яну фортецю. Проте наступні власники – родина Кердеїв – на його місці звели мурований замок з чотирма вежами. 

У 1620 році Поморяни придбав Якуб Собєський. Він укріпив замок та звів порохівню. Це врятувало замок від облог турків та татар. Сюди на полювання приїздив його син – Ян ІІІ Собєський.

Наступними власниками були магнати Радзивіли. Проте у 1741 році відбулась пожежа, яка частково знищила замок. За наступних власників – родини Прушинських – будівля отримала нове життя.

Останніми власниками були Потоцькі. Після Другої світової війни в палаці розміщувався райком компартії, райвиконком та навіть ПТУ. 

Зараз будівля – у поганому стані та потребує реставрації. Поруч розташований Парк ХІХ століття – парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва.

Звенигород – Старе Село – Вовків – Лопушна – Стрілки – Свірж – Вілявче

Подорож у село Звенигород – поєднання літописної історії та нових технологій. Перша згадка про нього датується 1086 роком. Розквіт місто здобуло за часів правління князя Володимирка – батька князя Ярослава Осмомисла. 

За словами Галини, княже місто було добре фортифіковане і розташовувалось на сухій ділянці, яку оточували болота. 

"Таке положення було вигідним. Адже ніхто не ліз у болото, атакуючи місто. Місто поділили на квартали та вулиці. Князь Володимирко оточив дитинець і торгово-ремісничий посад кільцевою лінією фортифікацій", – розповідає Галина. 

Фатальною для міста стала атака монголо-татар у 1240 році. Довгий час вони не могли підійти до міста через болотисту місцевість. 

"За однією з легенд, ворожі розвідники зустріли місцеву жительку. В народі її називали Ягою, тому прості люди уникали зустрічі з нею. Проте монголо-татари пообіцяли їй срібла-золота, а та провела їх до міста", – ділиться історією гідеса.

Місто спалили вщент. Так Звенигород ніколи і не відродився як велике місто. Зараз це – село з потенціалом для розкопок. 

За словами Галини, у 1980-х роках провели дослідження та археологічні розкопки. Створили Історико-краєзнавчий музей. Наразі його територію розширили та відкрили Історико-культурний заповідник "Древній Звенигород". 

Ще однією цікавинкою селища є знайдені під час розкопок три берестяні грамоти. Матеріал виготовлений з верхнього шару берези – бересту. Більшість аналогів знайшли в російському Новгороді. Проте знахідка у Звенигороді свідчить про те, що вони існували і в Україні.

"Одна з трьох грамот зберегла текст. Це був лист жінки до жителя Звенигорода, щоб той повернув їй борг. Ця грамота дозволяє зрозуміти, як розмовляли люди в той час. Адже такі послання написані звичайною народною мовою", – розповідає експертка.

У Музеї історії давньоруського міста Звенигород також є багато предметів побуту, прикраси та кам'яна хрестильня. 

Наступна зупинка – селище Старе Село. Воно приваблює туристів Старосільським замком, побудованим у 1584–1589 роках. 

У 1642 році будівлю перетворили в оборонний пункт регіону завдяки Владиславу Домініку Заславському-Острозькому. Щоправда, у такому вигляді замок перебував недовго. Його зруйнувало козацьке військо Богдана Хмельницького під час Визвольної війни у 1648 році. 

У XVII столітті замок набув сучасного вигляду. Він мав шість веж, але до наших днів збереглись лише три. Нових власників поселення старий замок не дуже цікавив. Тому на початку ХІХ століття він занепав. 

Там працювала броварня, а за часів радянської влади – районна овочева база. Наприкінці 1980-х років був намір реконструювати комплекс. Проте далі плану діло не зайшло. Замок став смітником, який очистили за кошти співачки Руслани.

Наразі це напівзруйнована пам’ятка, відкрита для туристів.

У селі Вовків проживає лише приблизно 300 людей. 

"Раніше через нього проходив торговий шлях. Проте за часів панування австрійців обабіч селища проклали новий шлях – Стрийський гостинець. Зараз його часто називають Стрийською трасою. З того часу почався занепад села, адже купці оминали його", – розповідає Галина.

Попри це, у Вовкові є три важливі пам’ятки:

• Костел Марії Магдалини (1924-1929). 

"Це споруда в стилі ар-деко за проєктом архітектора Броніслава Віктора. Він виглядає як геометрична химера: ромби, заокруглені та прямокутні лінії поєднуються між собою", – розповідає Галина.

За радянських часів його використовували як склад мінеральних добрив. Наразі це руїни, які потребують реставрації.

• Церква Введення Пресвятої Богородиці (1702-1706) – повністю дерев’яна будівля.

• Художньо-меморіальний музей Устияновичів. 

"Микола Устиянович був священником, а його син Корнило – художником. У Вовкові збереглась їхня хатинка з експозиціями про життя обох діячів. Кажуть, у цьому місці часто був Іван Франко. Коли його дружина була вагітна першим сином, вона провела там ціле літо", – додає Галина.

"Його засновник – Остап Лунь – повернувся після подорожі США і вирішив відтворити атмосферу Дикого Заходу на пагорбах Львівщини. Йому вдалось, щоправда, зелені краєвиди видають Україну", – розповідає Галина.

Там можна зупинитися на ночівлю, завітати на бургери в місцеве кафе "Saloon" та спробувати покататися верхи. Наприклад, вартість за 30-хвилинну прогулянку верхи в межах ранчо – 250 грн, 10 хв – 100 грн. 

Також можна виїхати на конях в ліс чи околиці, взяти урок верхової їзди або навіть піти у кінний похід. 

На території ранчо також живуть віслюки, собаки, коти, кози та кури. Детальніше про ранчо – за посиланням.

У селищі Стрілки працює парк "Казкові поля", де ростуть 26 000 рослин. Щоправда, період роботи парку обмежується червнем-вереснем. Адже на цей час припадає цвітіння головної принади – лаванди.

"Серед послуг парку: прогулянки, фотосесії, кафе, організація екскурсій та проведення свят, концертів і корпоративів", – розповідає Галина.

Також неподалік селища є Парк сучасної скульптури 3020. Він розташований біля Edem Resort Medical & SPA. 

"Це абстрактні фігури велетенського розміру, розташовані просто неба. Вартість екскурсії у складі групи – 200 грн. Проте вхід відбувається за попередньою реєстрацією", – розповідає Ольга.

Деталі – за посиланням.

У селі Свірж розташований однойменний замок.

Його родзинка – розташування на пагорбі, оточеному водою.

Перший замок, ймовірно, заклали у XV столітті брати Свірзькі. Від нього збереглися лише руїни оборонної вежі та стіни нижніх ярусів.

Сучасний замок з’явився у XVII столітті за часів панування графів Центерів. У ХІХ столітті власники замку часто змінювались. Це негативно вплинуло на споруду. На початку ХХ століття її реставрував офіцер австрійської армії Роберт Лямезан де Салінс. Проте під час Першої світової війни замок спалили.

У 1917 році власник відреставрував замок, але у 1939 році він перейшов до рук радянської влади.

"Спочатку це була школа трактористів, а у 1978 році він перейшов до Спілки архітекторів СРСР. Зараз в замок можна зайти. Різьблення вікон та білокам’яні портали збереглись, але стіни та підлога потребують реставрації", – пояснює Галина.

Остання зупинка – в селі Вілявче та Сімейна виноробня Дейнеки "Галицька сорока".

"Спочатку це було фермерське господарство, де вирощували малину. Проте згодом вони спробували приготувати ягідне вино. Так розпочалась слава виноробні. Також виготовляють конфітюр з чайних троянд. На виноробні проводять дегустації", – додає Галина.

Белз – Червоноград – Жовква – Крехів – Майдан – Івано-Франкове – Страдч – Домажир

Маршрут починається з міста Белз, біля польського кордону. У ХІ столітті на його території був замок. До ХVIII століття його декілька разів руйнували та відновлювали. Проте до наших днів він не зберігся. Про його існування говорить назва місцевості, де він розташовувався, – Замочок.

Галина радить прогулятися містом, але особливу увагу звернути на:

• Каплицю Снопковських (1606) – польського шляхетського роду.

• Церкву Святого Миколая (1653) – колишній костел Непорочного зачаття Найсвятішої Діви Марії (Пречистої Богородиці) та монастир сестер-домініканок.

• Церкву Святої Параскеви (XVII століття).

• Белзьку ратушу (XVII століття). Поруч розташовані рештки колишнього монастиря домініканців.

• Церкву Святого Миколи (1906-1911) – колишній костел Пресвятої Діви Марії.

Наступна зупинка – місто Червоноград. Він має декілька пам’яток, серед яких палац Потоцьких або Кристинопольський палац. Остання назва походить від колишньої назви міста – Кристинополь.

У 1756-1760 роках Франциск Потоцький перебудував маєток на палац у французькому стилі. Поруч з’явився парк зі штучними водоспадами та фонтанами.

Палац пережив багато пожеж та перебудов, а також знищення інтер’єру під час обох світових війн. У 1950-х там працювала вечірня школа, а з 1989 року – це філія Львівського музею історії релігії. 

Сам палац потребує реконструкції.

Серед інших пам’яток: 

• Собор Святого Володимира (1695) – колишній костел Святого Духа.

• Свято-Юрський монастир оо. Василіян (1763).

Далі рушайте у місто Жовква, розташоване в пагорбистому пасмі заповідної зони Розточчя.

"Місто засноване Станіславом Жолкевським – дідом польського короля Яна ІІІ Собєського наприкінці XVI століття. Його побудували за  ідеєю ідеального міста епохи Ренесансу. Там є чітка планувальна структура з центральною площею та системою фортифікацій. Головою та серцем є Жовківський замок", – розповідає Ольга.

Сам замок побудували в 1594–1606 роках. Свого розквіту він набув, коли став резиденцією Яна ІІІ Собєського. Власники змінювались, замок перебудовували.

У наш час він частково відреставрований. Замок має чотири наріжні вежі, велике внутрішнє подвір'я і житлові приміщення. 

"Житлові приміщення в сумному стані, адже там відбулось багато історичних подій. До того ж, у радянські часи їх використовували не за призначенням. В одній із веж є експозиція. Адже це філія Львівської галереї мистецтв. Також є експозиція старої кузні", – розповідає Ольга.

Поруч із замком розташований костел Святого Лаврентія. Будівництво тривало 12 років: з 1606-го до 1623 року. Він став усипальницею родин Жолкевських та Собєських.

"За свою історію костел та поховання розграбовували. У радянські часи там був склад. З 1989 року у ньому знову проводять римо-католицькі служби. Польські реставратори відновили фасад, інтер’єр та надгробки", – додає Ольга.

Ще одна пам’ятка міста – церква Різдва Пресвятої Богородиці (XVII століття). 

"За переказами, у церкві хрестили Богдана Хмельницького. Достеменно ніхто не знає, де він народився, де його хрестили, тому в народі з’явилося таке припущення", – розповідає гідеса.

Також є церква Василіан. Її родзинка – розпис ХХ століття. Його створив український художник-монументаліст Юліан Буцманюк. Там присутні не лише біблійні мотиви, але й політичні та духовні провідники нації.

"На стінах зображені січові стрільці, Андрій Шептицький, Дмитро Вітовський, Мирон Тарнавський, Олена Степанівна, Симон Петлюра, Михайло Грушевський. Цікаво, що в радянський період цього не помітили. Їх просто не впізнали. Тому розпис чудом зберігся до наших днів", – стверджує Ольга.

З Домініканським монастирем (1652) пов’язані сумні події. З 1945 року в стінах монастиря була в'язниця НКВС. За сім років її існування там вбили понад 200 людей. Остаточно монастир повернули ордену василіянів у 1990 році. Нині він реставрований та доглянутий.

У занедбаному стані збереглася синагога (ХVII століття). За часів СРСР вона виконувала роль складу, тому всередині майже нічого не збереглось. 

"Її особливість – риси військового об’єкту. Вона має бійниці та потужні стіни. Така собі синагога-фортеця. Наразі планується її реставрація", – додає гідеса.

Повз місто протікає річка з кумедною назвою – Свиня. Одна з легенд говорить про те, що після танення снігу вода виходила з берегів та шкодила людям. За що вони її так прозвали.

Також вона радить прогулятися містом і піднятися на гору Гарай (393 м над рівнем моря), біля підніжжя якої розташована Жовква.

Наступна зупинка – селище Крехів та Монастир святого Миколая Отців Василіян, побудований у 1612 році за підтримки Станіслава Жолкевського. 

"Проте існує версія, що спершу в Крехів прийшли два монахи, ймовірно, з Києво-Печерської лаври. Вони заснували скельний монастир. Адже це регіон Розточчя, там є невисокі гори. Келії збереглись, зараз вони прикрашені образами і відкриті для туристів", – розповідає Ольга.

Комплекс має оборонний характер. Він не раз захищав населення селища від нападу татар. Свого часу його мури захищав молодий Іван Мазепа, коли служив у війську Петра Дорошенка. 

"Кажуть, що Мазепа багато турків побив під Крехівським монастирем, коли його захищав. Проте це напівлегендарні спогади", – додає гідеса.

Також вона радить піднятися до печер Святого Тимоша.

Втомилися від насиченої історичної програми? Рушайте в селище Майдан, де працює однойменний гірськолижний витяг. 

"Це невеличкий курорт, але добре оснащений сніговими пушками. Є прокатне споряждення і лижна школа з інструкторами", – розповідає експертка.

Вартість одного підйому – 80-100 грн залежно від дня тижня.

У теплу пору року Ольга рекомендує завітати в смт Івано-Франкове. Там розташований Янівський громадський став, де можна відпочити на природі, порибалити, переночувати в наметах.

Поруч з містечком розташований природний заповідник "Розточчя" площею 2084,5 га. Він ідеально підійде для екотуризму.

Селище Страдч відоме печерним монастирем XІ-XІІІ століття. За переказами, печеру заклали монахи у XІ столітті. Проте за часів татарських набігів монастир занепав. Зараз це печерна церква Матері Божої Нерушимої Стіни.

"Там живуть ведмеді, які постраждали від рук людини. Вони живуть на природі, але їхня територія відмежована парканом для безпеки туристів. Працівники проводять екскурсії. Також на території є місця для відпочинку, сувенірні крамниці та кафе", – розповідає Ольга.

Вхідний квиток коштує 100 грн (для дорослих), 50 грн (для дітей 6-16 років та студентів), 40 грн (пільговий). Також є сімейний квиток – 2 дорослих і до 3 дітей – 250 грн. Деталі – за посиланням.

Дрогобич – Нагуєвичі – Трускавець – Урич – Сопіт – водоспад Кам’янка

Почніть нову подорож Львівщиною зі стародавнього міста Дрогобич. Воно зберегло автентичну планувальну структуру. В центрі – Площа Ринок. Частково збережені кам’яниці. Є храми та панські вілли. Насамперед Ольга радить прогулятися вуличками міста для відчуття його атмосфери. Дорогою робіть зупинки біля визначних місць, а саме:

• Церква Святого Юра (1656)

"У 2013 році церква увійшла у список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Вона повністю дерев’яна. Всередині покрита настінними розписами, які поєднуються з величним іконостасом. Проте насправді в самій будівлі є ще одна церква – за хорами на другому рівні розташована Введенська каплиця. Це унікальне явище", – розповідає Ольга.

Храм є частиною музею "Дрогобиччина".

• Дрогобицька солеварня

"Дрогобич сіль" – одне з найдавніших підприємств виготовлення солі в Європі. Перша писемна згадка про нього – 1390 рік.

"Це дерев'яна споруда з велетенськими чавунними чанами, де виварюють сіль. У часи Середньовіччя вона була білим золотом. Фактично стрімкий розвиток Дрогобича відбувся на солі", – розповідає Ольга. Вона додає, що сіль там не викопують, а черпають сольовий розчин, з якого її виробляють. На підприємстві можна роздивитися цей процес та скуштувати сіль.

Екскурсії проводяться у певний час. Вартість – 50 грн (дорослі), 25 грн (діти 7-14 років), безкоштовно (діти до 7 років). Деталі – за посиланням.

• Ратуша

Головний оглядовий майданчик міста. Вхід – 30 грн. Також проводять театралізовані екскурсії на замовлення. Деталі – за посиланням.

Дрогобич пов’язаний з постаттю Івана Франка. Адже тут він вчився в гімназії ім. Франца Йосифа, а в будівлі колишньої в’язниці провів добу.

Проте про дитинство письменника можна дізнатися більше в селищі Нагуєвичі – його батьківщині. Там працює Державний історико-культурний заповідник "Нагуєвичі", до якого входять:

• Батьківська садиба Івана Франка: хата, кузня батька письменника, пасіка, криниця, яблуневий сад. В садибі зібрані родинні речі: посуд, книги, ікони та меблі.

• Літературно-меморіальний музей письменника: експонати архіву Франка, артефакти з історії селища, прижиттєві видання його творів.

• Художньо-меморіальний комплекс "Стежка Івана Франка" – заповідна лісова зона з "Галявиною казок", парком зі ставом, літнім театром та каплицею Різдва Пресвятої Богородиці. Для любителів активного відпочинку є веломаршрут "Франко-Ровер" до джерела "Ярина".

Заповідник пропонує комплексні квитки з відвідуванням усіх трьох локацій, короткою екскурсією та дозволом на фотографування. Вартість – 20 грн (дитячий), 30 грн (студентський), 50 грн (дорослий). Ціни на окремі екскурсії можна дізнатися за посиланням.

Наступна зупинка – місто Трускавець, який славиться бальнеологічним курортом. Його заснували у 1827 році. Хоча про лікарські властивості тамтешніх вод знали давно. У 1578 році королівський лікар Войцех Очко вперше описав їх.

"У 1836 році львівський аптекар та вчений Теодор Торосевич вперше провів хімічний аналіз мінеральної води "Нафтуся". Завдяки йому Трускавець став відомим далеко за українськими землями. Наприкінці ХІХ століття він набув європейського значення. Там почали будувати готелі, вілли та пансіонати", – розповідає Ольга.

Санаторій й досі популярний. Туди можна приїхати на лікування або зупинитися на відпочинок. Адже на його території є ресторани, кафе, SPA-центри, масажні салони та спортзал.

За словами Ольги, в Трускавці також є відкритий бювет, де усі охочі можуть набрати мінеральної води. Серед цікавих атракцій: 

• театралізовані екскурсії містом;

• відвідування парків (Сквер ім. Раймонда Яроша, курортний парк Адамівка, ландшафтний парк Підгір’я);

• дельфінарій та тераріум;

• музеї (Історії Трускавця та Korchak Art Gallery);

• пам’ятки (вілли Клюберг, "Гопляна" та "Саріуш").

А також кінотеатри, нічні клуби та дитячі атракціони. Деталі – за посиланням.

Випили мінеральної води? Рушайте в сторону Сколівських бескидів – національного природного парку в Карпатах. Одна з головних його пам’яток розташована поблизу селища Урич – Державний історико-культурний заповідник "Тустань".

"Тустань – фортеця IX-XVI століть, розташована на скелі. Це була митна станція, пов’язана з Дрогобичем. Коли чумаки приїжджали за сіллю, зупинялися в Тустані, сплачували мито і йшли далі. За однією з версій звідси походить назва "тут стань", – розповідає Ольга.

За її словами, наприкінці 1970-х років проводились дослідницькі роботи. У результаті знайшли близько 5000 антропогенних знаків. Також знайшли дерев’яні колоди, з яких будувалась фортеця. До речі, її розбудовували не в ширину, а вгору. Припускають, що вона мала п’ять ярусів.

"Сама фортеця не збереглася до наших днів. У XVI столітті це був військовий об'єкт. Потім перетворилася на мисливське угіддя, яке переходило від одного пана до іншого. Поступово вона занепала і знищилась", – додає Ольга.

Проте скелі з гострими піками, які ніби виростають з карпатських схилів, збереглись. На них вирізьблені 270 знаків, розповідає гідеса. За однією з версій, це солярні знаки, за якими язичники поклонялись Дажбогу. 

"Та інша група дослідників стверджує, що це морські губки – доказ того, що колись це було дно океану", – зазначає Ольга.

Що можна відвідати та побачити в заповіднику?

• Скельний комплекс "Камінь", де була фортеця.

• Музей Тустань – експозиція археологічних знахідок. Там можна побачити, як виглядала фортеця. 

• Культурний центр "Хата у Глубокім" у відреставрований дерев’яній бойківській хаті, де проводять майстер-класи, конференції та виставки.

"В Тустані проводять Фестиваль української середньовічної культури "Ту Стань!". Організатори відтворюють середовище періоду розквіту фортеці – кухню, побут, одяг, ремесла та фольклор. Там також проводять нічний штурм фортеці та фаєршоу", – додає Ольга.

Наступна зупинка – селище Сопіт. На його околиці шумить однойменний водоспад, розташований в Сколівських Бескидах. Його висота – 8 м. Поруч є альтанки для відпочинку, місце для паркування.

Дорогою до наступного водоспаду Кам’янка можете зробити зупинку в Сколе. Звідти починається сходження на найвищу точку Львівської області – гору Парашку (1268,5 м). 

Проте Ольга наголошує, що Сколівські бескиди складні для походу. "У них складно орієнтуватися. Наприклад, якщо підіймаєтеся на Чорну гору (Закарпатська область), то перед собою бачите Говерлу, Петрос та інші вершини. А в бескидах всі вершини подібні і вкриті лісом. Природні полонини там занадто низькі", – розповідає Ольга.

Вона радить підійматися лише з місцевими, які добре орієнтуються, або з гідом. Адже там живе багато хижих тварин. За словами Ольги, нещодавно один з походів скасували, тому що група натрапила на сліди ведмедів.

Остання зупинка – водоспад Кам’янка. Попри те, що він нижчий за свого попередника (5 м), він утворює гарний каскад. 

"Раджу приїхати туди навесні, коли тане сніг. Водоспад буде повноводним. Також поруч є туристичний ярмарок, галявини, де можна зупинитися на пікнік або на ночівлю з наметами", – додає Ольга.

Поруч з водоспадом розташоване Журавлине (Мертве) озеро. Його води містять сірководень, тому там ніхто не живе. Попри це, озеро, оточене лісом, має мальовничий вигляд.

Стільсько – Стрий – Моршин

Селище Стільсько зберегло однойменне середньовічне городище. Приблизний час заснування – VII століття, але розквіт припадав на ІХ-Х століття. За припущеннями вчених, на цій території була столиця Білої Хорватії – прадавньої батьківщини хорватів.

Ймовірно, місто зруйнувалося після двох облог. За легендою, нападники зобразили відступ війська. Жителі міста побачили це та відчинили браму. Проте у засідці сидів замаскований гарнізон. Він увірвався в місто і підпалив його. Ті, хто вижив, так і не відбудували місто. 

Наразі в городищі можна побачити один із давніх храмів, келії монахів та ритуальний камінь.

Далі рушайте у Стрий. Саме тут 14 березня 1990 року над державною установою замайорів синьо-жовтий прапор. Це було перше місто, яке офіційно підняло національну символіку України.

Насамперед прогуляйтеся у місті. Архітектура варта уваги. Особливо зверніть увагу на:

• Костел Різдва Пресвятої Богородиці (1425).

• Велику синагогу (1817).

• Будівлю товариства "Сокіл" (1892). Зараз це Стрийський міський будинок культури.

• Стрийський народний дім (1900-1901).

• Церкву Архистратига Михаїла (1907-1912).

Останньою зупинкою цього невеликого маршруту є місто Моршин, яке теж відоме бальнеологічним курортом. До курорту селище славилося видобутком солі. Проте у XVIII графи Бранецькі припинили цей промисел, а згодом продали селище. 

Новий власник – купець Боніфацій Штіллер – відкрив курорт із декількома джерелами в травні 1878 року. З того часу вчені-хіміки розпочали їхнє дослідження.

Зараз Моршин – гастроентерологічний курорт з санаторіями, пансіонатами, готелями та приватними клініками.

Проте туристам, які подорожують Львівщиною, також є на що подивитися. Прогуляйтесь до символу міста – бювету "Грибок". Поруч є "Моршинська пейзажна алея" з тематичними скульптурами.

У місті є будівлі ХІХ століття та церква Покрови Пресвятої Богородиці, побудована у 1700 році.

Якщо цього маршруту вам буде замало, спробуйте поєднати його з попереднім, вирушивши після Моршина у напрямку Сколівських Бескидів.