Не зрозуміли Тенет? Нолану все одно. Розбираємо фільм, який повернув глядачів у кінотеатри

У прокат вийшов новий фільм Крістофера Нолана "Тенет". Режисер, для якого стрічка стала одинадцятою в кар’єрі, вже встиг стати культовим. Та цього разу від нього очікували не просто шедевру, а рятівника кінотеатрів, не менше.

Річ у тім, що "Тенет" у багатьох країнах став першою великою прем’єрою після карантину. Саме на нього покладали надії на повернення глядачів до кінозалів, які через простій опинилися на межі банкрутства. 

І глядачі дійсно пішли. За перший вікенд в США "Тенет" зібрав близько 20 млн доларів. Це вважають успіхом, хоча за звичайних умов касові збори становили б усі 50 млн.

В Україні показники теж хороші, фільм вже встигли подивитися більше 230 000 глядачів, а збори досягли 27,5 млн гривень. Ноланівський "Інтерстеллар" шість років тому зібрав за весь прокат 28 млн гривень.

І якщо за фінансовий успіх нової картини Нолана можна не переживати, то її художня цінність виявилася під питанням. Синопсис "Тенет", що розповідає про інверсію (рух часу в протилежних напрямках для різних матеріальних предметів), обіцяв щось на кшталт "Початку" та "Інтерстеллара".

У цих двох фантастичних картинах Нолан також брав за основу справжні наукові теорії, з яких майстрував нереальний сюжет. У "Початку" персонажі проживали спільні сновидіння, а в "Інтерстелларі" головний герой взагалі потрапив за горизонт подій, до якого, в теорії, дістатися неможливо. З такими попередниками глядачі очікували від "Тенета" нових неймовірних ідей. 

При цьому фільми Нолана хоч і перейшли в розряд блокбастерів (з 2005 року він співпрацює з Warner Bros.), проте залишаються справжньою "ручною" роботою, дещо навіть старомодною. 

Режисер майже не використовує комп’ютерну графіку, любить зйомки на натурі і може побудувати велетенські декорації, щоб натурально їх підірвати.

Про складність знімання у Нолана та його любов до натуралізму актори згадують у кожному інтерв’ю. Паттінсон, наприклад, не на жарт перелякався, коли режисер сказав йому самотужки вести автомобіль по шосе в Естонії, оминаючи інші авто на швидкості 100 км на годину. Сам режисер знаходився у сусідній машині з камерами, щоб керувати сценою.

От тільки забувають актори згадати, що важко в роботі з Ноланом не лише виконати трюки чи розібратися в сюжеті, але й зіграти персонажа. 

У ранніх роботах Нолана герої, їхні переживання та муки були у центрі всієї історії. Але чим далі він просувається у візуалізації своїх фізичних та метафізичних ідей і наукових теорій, тим менше залишається місця на екрані людям.

Тому в "Тенеті" Паттінсон грає загадкового найманця, який за весь фільм так і не пояснить, звідки він взявся, і навіщо це все йому. Зате, окрім вміння влучно стріляти та стрибати з багатоповерхівок на тросі, похизується дипломом з фізики, щоб пояснити ідею інверсії головному герою та глядачам.

Суть у тому, що існує спосіб інвертувати предмети. Час для них буде йти у зворотному напрямку. Тобто інвертована куля залетить назад у дуло, а інвертований автомобіль, що секунду назад перекинувся, повернеться на попередню траєкторію руху. Просто їхати буде задом наперед для нас з вами.

Не дуже зрозуміло? А Нолану все одно. За весь фільм він усього двічі спробує мимохідь пояснити глядачам сюжет. Один раз вустами вже згаданого Паттінсона, другий – за допомогою Майкла Кейна.

Але й коротенький епізод з Кейном, схоже, з’явився не тому, що автор хотів розжувати інверсію, а просто щоб Майкл потрапив у цей фільм. Як майже в кожну попередню роботу режисера, котрий називає Кейна своїм талісманом.

Читайте також: Еверест, Аутсайдери, Едді Орел: 10 фільмів про спорт на будь-який смак

Не краща ситуація і з головним героєм. Джон Девід Вашингтон, син Дензела Вашингтона, з’являється нізвідки і дві з половиною години відчайдушно намагається втриматися на поверхні бурхливого потоку ідей Нолана, виплеснутих на екрані. 

Режисер пронесе героя - безіменного спецпризначення під позивним Протагоніст - через київську оперу (насправді зняту в Естонії), Мумбай, Лондон, Осло. 

На своєму шляху він зустріне чарівну блондинку Елізабет Дебікі - дружину російського олігарха, що торгує зброєю і хоче знищити світ. Між ними навіть прослизне іскра, але в полум’я так і не переросте, бо любові й особистій драмі у фільмі Нолана не місце.

Тому Вашингтон ні разу не поцілує Дебікі, але ладен буде пожертвувати заради неї життям. Такого навіть в Бонді не побачиш. Більш того, героїня Дебікі підтримує феміністичний тренд у кіно – вона не слухається головного героя і ризикує всіх погубити, але таки помститися чоловіку.

Зіграти по-справжньому довелося лише Кеннету Брані, чий олігарх-лиходій кривдить всіх навколо, насамперед дружину, і ладен знищити світ, аби не миритися зі своєю смертністю. Його герой з вибуховим характером, немов старий вожак левового прайду, готовий кинутися на кожного, в кому побачить бодай тінь загрози своєму володарюванню.

Та не це цікавить Нолана, і для глядачів мотивація героїв та їхні особисті драми залишаються нерозкритими. Натомість на екрані буде епічна мішанина зі стрілянини, погонь, бійок та вибухів. При цьому назвати екшн проривним язик не повернеться, сьогодні на Netflix можна знайти більш якісні бойовики.

Зате перемотувати сюжет стрічки вперед-назад і закручувати просторово-часовий континіум у петлі, відкидаючи ідею часового парадоксу, Нолану вдалося блискуче. Як і масштабна постановка та трюки, зняті наживо на натурі, а не в павільйонах. Так може лише він і ще Том Круз.

Додайте сюди блискучу роботу з камерою Хойте Ван Хойтема, котрий номінувався на Оскар за "Дюнкерк", і вийде видовище, від якого неможливо відірвати погляд. А музика Людвіга Йоранссона довершує сприйняття, просто вминаючи глядачів у крісла. 

Минулого року Людвіг взяв Оскар за музичний супровід для "Чорної Пантери", і тепер має всі шанси повторити успіх з "Тенет".

Найбільше новий фільм Нолана нагадує оперу, де режисер-постановник, щоб вразити глядача, запускає у залу феєрверки, оркестр грає максимально голосно, а у фіналі в будівлі просто зривають дах. І все заради того, аби глядачі не могли перевести подих і вловити сюжет вистави, який стає навіть не другорядним, а третьосортним. 

Саме так вчинив Нолан, показуючи нам російського олігарха, що грається подорожами у часі, немов ядерною зброєю.

Але розкрити Нолан їх не постарався, чи не захотів.

Навіщо розвивати персонажів, які просто піщинки на тлі часу? І нехай одна з них може врятувати світ, але як ти знатимеш, котра саме, якщо інвертовані двійники потрапляють в наш час?

Хіба слідкуватимеш за непримітними підказками, які Нолан завжди розставляє у своїх фільмах? У "Тенет" такими стали картина Франсіско Гоя та червона бірка на рюкзаку героя Паттінсона.

Або ж візьмемо відомий паліндром Sator Arepo Tenet Opera Rotas, з якого Нолан вичленив серцевину і використав у назві фільму та таємної організації, що розгадала інверсію часу. 

Арепо він назвав колишнього коханця героїні Дебікі, а прізвище її теперішнього чоловіка, російського олігарха - Сатор. Це просто формальне підлаштовування деталей, чи прихований зміст? Спробуй розберися, якщо навіть помітити такі відсилки вкрай важко.

Геніально це чи безглуздо, вирішувати глядачам (заплаченими за квитки грошима) та критикам (номінаціями на нагороди). Хтось буде переглядати "Тенет"двічі й тричі, щоб повністю розібрати калейдоскоп ноланівських прийомів, інші не бажатимуть витрачати час на вихолощений і занадто технічний блокбастер.

Це нагадує феномен "Матриці", коли публіка шукала глибокий філософський зміст і часто приписувала картині ідеї та образи, які Вачовскі навіть не закладали у своє кіно. І в той же час применшити важливість цієї стрічки для кінематографу нульових ніяк не можна.

Бритва Оккама радить не робити більше припущень, ніж мінімально потрібно. Адже так виглядає, що Нолан якраз і зробив мінімально необхідну роботу, аби його новий блокбастер продовжив успішний послужний список.

І коли деякі критики кажуть, що "Тенет" - найслабший з фільмів режисера, хочеться виправити – найефективніший. Бо Крістофер викинув з нього усе, що вважає другорядним: сюжет, героїв, драму, і все одно зумів повернути глядачів в кінотеатри та примусив не відриватися від екрану дві з половиною години.

Дмитро Сидоренко