Не лише Бакота та Кам’янець-Подільський. Сім маршрутів Хмельниччиною

Хмельниччина зберегла на своїх землях історію панування декількох імперій, різних власників поселень та головне – простір для написання сучасної історії.

LIGA.Life разом з гідесою Галиною Витрикуш розробили сім маршрутів Хмельниччиною з історією, екстримом та пивом.

Стригани – Славута – Шепетівка – Городище – Ізяслав 

Якщо ви їдете з півночі, то розпочніть свою подорож Хмельниччиною з села Стригани. Головна природна принада – найбільша водойма каскаду Голубі озера, який утворився на місці піщаних кар’єрів. На березі озера в Стриганах працює туристична база, де можна відпочити на природі, влаштувати пікнік, а влітку покупатися.

Також в селищі зберігся Палац родини князя Четвертинського. Наприкінці 19 століття Четвертинський приїхав в гості до князя Романа Санґушка. Йому сподобалася місцевість поблизу річки Горинь, тому вирішив побудувати тут свій маєток. У 1904 році на землях сучасних Стриган з’явився палац та парк.

За переказами, палац став свідком нещасного кохання князя. Його дружина зустрічалася з коханцем. За однією з версій, ним був німецький зодчий. Князь дізнався про зраду і вирішив перевірити правдивість чуток. Поїхав у Варшаву і раптово повернувся додому. Побачивши дружину з німцем, князь отруївся та помер.

Після смерті князя його родина переїхала у Польщу. За радянської влади у палаці жили комуністи Яків Брегам та Олена Семенюк. Вони займалися "хлібозаготівлею шахтарям Донбасу". Проте місцеві селяни не хотіли віддавати їм зерно. Все закінчилося вбивством подружжя.

Згодом палац зайняли партизани, які хотіли зловити сільських юнаків. Ті збиралися втекти у ліс до війська УПА, щоб уникнути призову до Червоної армії. 

На цьому пригоди будівлі не закінчились. В його стінах працював санаторій, тубдиспансер та дитячий табір. Наразі це приватна власність у занедбаному стані.

Неподалік Стриган розташоване місто Славута. На його території також є відкриті для відпочинку водойми з каскаду Голубі озера. Окрім того, у місті збереглися єврейське кладовище та усипальниця родини Санґушків – Костел святої Дороти (1841). Наразі це чинний православний храм. 

Поціновувачі пива будуть у захваті від Славути. Адже в місті працює Славутський пивоварний завод, де розливається пиво "Жигулівське" та "Князь Санґушко", а також лимонад і сидр.

Наступна зупинка – місто Шепетівка з архітектурою 19-20 століть:

• синагога;

• цукровий завод;

• водонапірна башта;

  Відключити

• церква Різдва Пресвятої Богородиці;

• будинок культури;

• вокзал;

• краєзнавчий музей тощо.

Також в місті працює Музей пропаганди. Над його оформленням працювало близько 80 художників зі всього СРСР.  Будівництво закінчилось у 1979 році. Спочатку він працював як Літературно-меморіальний музей Миколи Островського, автора роману "Як гартувалася сталь". Проте у 2020 році через закон про декомунізацію назву змінили на Музей пропаганди.

Спочатку експонати розповідають про життя Островського, але зараз – про вплив радянської пропаганди на свідомість людей того часу. 

Дорогою до Ізяслава заїдьте в селище Городище. У 1746 році там побудували Костел Пресвятої Діви Марії та монастир ордену отців кармелітів з фруктовим садом. Проте у 1832 році російська влада зачинила костел та монастир. Перша будівля стала православною церквою Різдва Пресвятої Богородиці, а друга – місцем проживання монахинь з Полонського Успенського монастиря.

У 1923 році монастир знову закрили. На його території працював комсомольський санаторій, а згодом військовий шпиталь. Майже через 20 років він відновив свою роботу. Наразі це Городищенський чоловічий монастир Різдва Богородиці.

Остання зупинка – місто Ізяслав, який раніше ділився на дві частини – Новий та Старий Заслав. Це сталося за правління князів Заславських у 1583 році. 

У Старому місті побудували Костел Іоанна Хрестителя – усипальниця Заславських. За свою історію святиня декілька разів зачинялася та відновлювала свою роботу. У її стінах працював Музей релігії та атеїзму, парафія Української Автокефальної Православної Церкви, а у вежі костелу – водонапірна башта. Наразі храм у занедбаному стані та потребує реставрації.

Також у сучасному Ізяславі збереглися руїни Старозаславського замку – частина замкового комплексу XV століття. У 2006 році замок намагалися реставрувати, проте досі стоять лише стіни.

Однією з головних архітектурних пам’яток Старого Заславу був Костел святого Михайла та монастир бернардинів, побудований у 1620-1630-х роках. Він включав монастир, дзвіниці, каплиці та декілька господарських будівель. Проте після радянської окупації в стінах костелу відкрили БУПР (будинок примусових робіт) – місця попереднього ув’язнення в СРСР. Досі в стінах костелу працює Замкова виправна колонія № 58.

Інша святиня – Костел святого Йосипа та монастир лазаритів, побудований у 1747-1755 роках – продовжує виконувати свою роль римо-католицького храму. Проте так було не завжди. Раніше під його дахом працював гуртожиток Червоної армії та військовий склад. 

У Новому Заславі також був свій замок князів Заславських, а згодом Санґушків. Він побудований у 16-18 століттях. Після Другої світової війни будівлю використовували як гуртожиток та військовий склад. З 1980-х років його стіни пустують. Наразі він у занедбаному стані.

Самчики – Старокостянтинів – Антоніни 

"Короткий, але дуже насичений маршрут, де можна побачити палаци, замки та костели. Розпочніть з палацового комплексу у селищі Самчики, що на річці Случ", – радить Галина.

У XVI столітті землі сучасного селища належали князю Василю Костянтину Острозькому. Він побудував там свій палац. Проте у XVIII столітті будівля переходить у власність Януша Хоєцького. В Самчиках він звів свою резиденцію. Нині це Старий палац Хоєцьких.

"У той час у селищі також побудували Церкву Параскеви П’ятниці, що збереглася донині". 

Наступним власником садиби став гайсинський староста Петро Чечель. Розпочалась велика розбудова території. З'явились: палац, два флігелі, брама, оранжереї та стайні.

"Через участь Чечеля у польських повстаннях проти російської влади, палац конфіскували. Господарі декілька разів змінювалися. В будівлі працювали бібліотека, клуб, фельдшерський пункт та піонерський табір. У 1990 році територія перетворилась у Музей-маєток Самчики, а згодом – державний історико-культурний заповідник "Самчики", – розповідає гідеса.

Палац відкритий для відвідувачів. Можна подивитися п’ять залів: Круглу вітальню, Велику та Римську зали, Спочивальню та Японський кабінет.

Ще одна перлина території – Самчиківський парк. Його плануванням займався відомий садівник Діонісій Мак-Клер. Окрім цього, на території парку розташований флігель та Китайський павільйон, який виконував роль льодовні.

Після Самчика рушайте у місто Старокостянтинів.

"Місто славиться замком князів Острозьких, побудованим на місці злиття річки Случ та Ікопоть у 1561-1571 роках".

У 1920-1954 роках на території замку працював історико-краєзнавчий музей. У 1954 його розформували. Експонати вивезли у інші міста, зокрема у тодішній Ленінград. 

Згодом там працював засолювальний цех, школа ДОСААФ (масова оборонно-патріотична громадська організація СРСР), а з 1980-х років приміщення пустували.

У 1995 році музей перейшов на баланс міської ради. Розпочались розкопки та реставраційні роботи.

До наших днів збереглись: В’язна брама, Князівський палац, Домова церква Пресвятої Трійці, Оборонна вежа та залишки оборонного муру. В приміщенні палацу працює музей та портретна галерея роду Острозьких.

Також у місті є:

• костел Матері Божої Громничої та домініканський монастир (1560-ті-1610-ті);

• костел Івана Хрестителя (1754);

• Червоний млин (1905);

• краєзнавчий музей (1932);

Після Старокостянтинова вирушайте в смт Антоніни. За свою історію поселення перебувало у власності декількох відомих родів: Заславських, Любомирських, Санґушко та Потоцьких.

У другій половині 18 століття в містечку будується маєток за ініціативи роду Санґушко. Останнім власником був Юзеф Миколай Потоцький. За Санґушка біля садиби з’явились парк та оранжереї, а за Потоцьких – ботанічний сад.

Проте у 1919 році більшовики зруйнували садибу. На її місці у 1960-х роках побудували стадіон.

До наших днів збереглися: флігель, ворота (з гербами обох родів), гараж, кінний манеж та паркан. Окрім цього, неподалік палацу побудували вілли для технічного персоналу: керівника маєтка, агронома, конюха, механіка, водіїв. Їх можна побачити, проїжджаючи вулицями містечка.

Ілляшівка – Новоселиця – Меджибіж – Летичів – Слобідка-Шелехівська – Говори

У маленькому селищі Ілляшівка зберігся палацово-парковий ансамбль "Маєток Ілляшівка". У другій половині 18 століття поселення належало летичівському судді Томашу Дорожинському. Згодом землі перейшли у спадок його дружині та іншим родичам. Проте вони не змогли поділити маєток. Тому вирішили продати його.

Новим власником став житомирський земський суддя Адам Букар, а згодом його син – Северин. Саме він розпочав будівництво палацу у стилі класицизм. Також поруч з садибою був англійський пейзажний парк.

Під час Першої світової війни садибу пограбували. У радянські часи там працював Будинок культури. Наразі це сільська школа.

Наступна зупинка – селище Новоселиця. Воно також пов’язане з родами Острозьких, Заславських та Санґушків. У 1820 році Людовік Гіжицький побудував у Новоселиці неоготичний палац та парк. Господарі маєтку декілька разів змінювались, як і його призначення за радянських часів. Сьогодні у палаці працює аграрний ліцей. 

Парк навколо будівлі має статус пам’ятки садово-паркового мистецтва – "Новоселицький парк".

"Після Новоселиці вирушайте у місто-фортецю Меджибіж. Його історія розпочалась між двома річками – Бужок та Південний Буг, звідки походить і назва", – розповідає Галина.

Головна принада міста – Меджибізький замок. Перша згадка про фортецю з’явилась у 1146 році. Проте за своє існування замок декілька разів перебудовували. Так у 16 столітті відбулося масштабне перебудування. Перенесли в’їзд у фортецю, а до східної башти додали бастіон. Також з’явилася п’ятибока башта, палац всередині фортеці та католицька капличка.

"Протягом 200 років Меджибіж належав родині гетьмана Миколи Синявського. Згодом замок перейшов до рук Османської імперії. Костел перетворився на мечеть, а замок – на відділ прикордонної служби. Наступним власником став Адам Чарторийський. Замок та церква знову пережили перебудову".

Російська влада конфіскувала замок. Маєток перейшов до рук військового відомства. У цей період усі будівлі покрили вапняним розчином. За це бастіон прозвали "Білим лебедем", адже його відображення у воді нагадувало птаха.

У міжвоєнний період в замку працював маслозавод. Руйнації допомогли також місцеві жителі, які по цеглинці розбирали пам’ятку на будматеріали.

"Наразі Меджибіж активно реставрують. Це Державний історико-архітектурний заповідник, який складається з палацу, Лицарської та Північної веж, Офіцерської башти та Церкви Святого Миколая. Щороку у стінах фортеці проводять фестиваль "Стародавній Меджибіж" з лицарськими боями", – пояснює гідеса.

Галина додає, що в Меджибожі проживало багато євреїв. Досі збереглись єврейські квартали. Там жив та помер засновник хасидизму – Ізраїль Баал Шем-Тов (Бешт). Місце його поховання – популярна точка паломництва хасидів. Його правнук похований в Умані.

Окрім того, у містечку можна побачити:

• напівзруйнований костел Святої Трійці (17 століття);

• млин (19 століття);

• колону-каплиця (17 століття).

Наступна зупинка – смт Летичів, де річка Вовк впадає у Південний Буг. Головна пам'ятка – Летичівський замок.

"Існують історичні свідчення, що литовські князі Коріатовичі побудували в Летичеві дерев’яно-земляний замок приблизно у 14 столітті. Згодом його перебудував Ян Потоцький у 16 столітті. Замок став кам’яним. До наших днів збереглися замкові стіни та башта", – розповідає Галина.

На початку 17 століття на території замку на місці дерев’яного костелу побудували домініканський монастир. 

"Нині це Санктуарій Летичівської Богородиці, де зберігається чудотворна ікона Летичівської Богоматері. Популярне місце серед римо-католицьких паломників", – зазначає гідеса.

Поблизу замку височить п’ятиметровий пам’ятник "подільському Робін Гуду" – Устиму Кармалюку, який похований на Летичівському міському цвинтарі.

Окрім цього, містечко славиться своїм рибним ринком. Там продається риба, вирощена у водоймах неподалік Летичева. Щоби встигнути відвідати ринок та поласувати рибою Галина радить планувати подорож на ранок.

Селище Слобідка-Шелехівська поступається за популярністю попереднім туристичним пунктам. Проте воно також варте уваги. Зокрема у селищі збереглися дві садиби:

• Маєток родини Вакарів – тітки Анни Ахматової. Поетеса декілька разів приїздила до родичів у гості. Тут поховані її мати та тітка. Наразі в будівлі працює Літературно-меморіальний музей Анни Ахматової. Парк навколо садиби – пам’ятка садово-паркового мистецтва.
• Палац дворянина Михайла Новинського. Після переїзду родини за кордон будівлю націоналізували. Там працювала будівельна контора, дитячий санаторій та медичний заклад. Наразі територія довкола доглянута, але будівля потребує реставрації.

Не оминіть дорогою селище Говори. Наприкінці 18 століття воно належало родині Стадницьких. Вони побудували палац у стилі класицизм. Проте на той час він мав лише один поверх. Другий добудував Олександр Тишкевич. Поруч з маєтком з’явився парк.

Після переїзду родини, в палаці була сільська школа, а згодом – професійно-технічний ліцей, який працює досі. Всередині будівлі збереглась ліпнина, а довкола палацу – парк та два флігелі.

Сатанів – Чорнокозинці – Завалля – Рихта

"Мандрівники, які їдуть з Тернопільщини, можуть розпочати свою подорож з курортного містечка Сатанів. Він славиться мінеральною водою "Нафтуся" та санаторіями, де лікують захворювання ШКТ", – розповідає Галина.

Окрім того, в Сатанові збереглися руїни однойменного замку. Перша згадка про нього сягає початку 15 століття. У 1899 році біля руїн замку побудували цукроварню, а в самій будівлі розмістили водогін. Наразі від замку залишились лише руїни.

Серед інших цікавих пам’яток:

• Синагога оборонного типу 16 століття. У 2015 році її відреставрували. "У Польщі євреїв витісняли, до великих міст не пускали. Вони жили на околицях та передмістях. За царської Росії там були зони осілості, тому що у великих містах могли жити лише купці першої гільдії. В Сатанові нещодавно відновили синагогу, а також збереглись поховання 16 століття", – пояснює гідеса.
• Міська брама 16 століття, яка колись з’єднувалась з Сатанівським замком як частина системи оборонних мурів. Проте згодом в ній працювала митниця, комора сільського споживчого товариства та стайня. 
• Свято-Троїцький жіночий монастир включає Троїцьку церкву, келії з дзвіницею та в’їзну браму.
• Водяний млин 19 століття.

"Сатанів розташований в межах Національного природного парку "Подільські Товтри", який займає 12,5% площі всієї області. З 2017 року заказник "Сатанівська дача" включений у Список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Тому для поціновувачів природи цей регіон чудово підійде", – розповідає гідеса.

Також неподалік Сатанова працює "Парк хижаків АРДЕН" – реабілітаційний центр для диких тварин. Туристи можуть пройтись майже кілометровим оглядовим мостом-галереєю та побачити, як живуть ведмеді, вовки та лисиці у природних умовах. За попереднім замовленням можна потрапити на екскурсію.

Наступна зупинка – селище Чорнокозинці, де розташований один з найдавніших замків Поділля. 

Наприкінці 14 – на початку 15 століть в селищі спорудили Чорнокозинський замок – літня резиденція Кам’янецьких католицьких єпископів. Декілька разів замок знищували татари та турки та знову відбудовували. 

За часів Російської імперії замок використовували прикордонні війська. Після Другої світової війни це була військова база НКВС. До наших днів збереглися лише руїни на високому пагорбі.

"Екстремали будуть у захваті від селища Завалля. Адже неподалік розташовані дві карстові печери "Атлантида" та "Малишка-Киянка". 

Перша набула особливої популярності серед спелеологів, адже має чітку трьохступінчасту будову. У печері багато сталактитів і сталагмітів. Вони утворюють різнокольорові бурульки".

Також печера має окремі зали, галереї, гроти та коридори. Вона відкрита для організованих екскурсійних груп. Тому, щоби потрапити туди, треба звернутися до туристичних агенцій Хмельниччини.

Остання точка маршруту – селище Рихта, де розташований однойменний замок. Його побудували у 1507 році за ініціативи польських шляхтичів Лянцкоронських. Згодом селище з маєтками продали стольнику подільському Войцеху Гумецькому.

Рихтинський замок складався з чотирьох кутових п’ятигранних башт, їх з’єднував мур. Сьогодні туристи можуть побачити лише чотири башти та залишки оборонних мурів.

Цікаво, що замок передавався нащадкам Гумецьких, згодом його продали. Врешті-решт замок отримав митець Костянтин Підвисоцький. Він розібрав частину мурів та побудував палац на протилежному березі річки Жванчик. Поруч облаштував парк. Наразі в будівлі працює амбулаторія.

Сутківці – Зіньків – Маліївці – Підлісний Мукарів – Дунаївці – Рахнівка – Кривчик

"Селище Сутківці славиться не просто храмом, а Свято-Покровською церквою-фортецею. Вона має форму хреста: складається з чотирьох напівбашт", – розповідає Галина.

Спочатку на місці церкви стояла оборона фортеця, проте у 1476 році її перебудували у церкву. Як і більшість пам’яток регіону храм декілька разів перебудовували, зачиняли та знову відчиняли. 

Цікаво, що наприкінці ХІХ століття готичні шпиці церкви прибрали. Натомість на оборонних стінах з’явилися бані в московському стилі. У 2006-2009 роках церкву відреставрували, повернувши їй автентичний вигляд.

"Церква, як і інші оборонні споруди того часу, побудована на пагорбі, омитому водою. На протилежному схилі збереглися руїни Сутковецького замку 15 століття. З кінця 17 століття замок втратив оборонне значення. До наших днів збереглися одна з чотирьох башт та залишки оборонного муру".

Наступна зупинка – селище Зіньків та стародавній замок. Його побудували протягом 1430-х років за ініціативи власника поселення Петра Одровонжи. За чотири століття фортеця змінила декількох власників. Проте у 1843 році її продали державній скарбниці, а у 1887 році розпродали місцевим жителям як будівельний матеріал.

Сьогодні в Зінькові можна побачити руїни вежі та казематні приміщення, частково засипані землею.

У 1450-х роках під замковою горою побудували Троїцький костел. Щоправда, будівля була дерев’яною. Тому його перебудували у 17 столітті. У 1938 році від храму залишилися лише руїни. Згодом римо-католицька громада відновила святиню.

Також в селищі збереглася садиба 19 століття, де працює школа та декілька старих житлових будинків.

Дорогою до наступних населених пунктів заїдьте в селище Маліївці. Попри те, що поселення невелике, воно варте уваги туристів.

У 1785 році Маліївці придбав польський шляхтич Ян Орловський та зробив селище своєю резиденцією, побудувавши палац у стилі класицизму. 

З часів СРСР до квітня 2021 року в палаці працював реабілітаційний центр допомоги дітям, хворим на туберкульоз. Нині там планують відкрити музей.

"Палац зберігся до наших днів у чудовому стані. Всередині залишилися фрагменти ліпнини. Серед інших пам’яток селища: водонапірна вежа, кам'яний мур парку та внутрішнього саду, міст, два ставки, природні джерела та деякі господарські будівлі. У Маліївському парку також є штучний водоспад, який тече над скелею. Про неї ходять багато легенд: одні кажуть, що там жив відлюдник та був монастир, інші – що переховувався Устим Кармалюк".

Любите неоготику? Тоді вам точно слід відвідати селище Підлісний Мукарів. Адже там зберігся костел святого Йосипа Обручника, побудований у 19 столітті. 

З приходом радянської влади у 1933 році храм зачинили, але під час німецької окупації він відновив свою роботу. У 1962 році його знову зачинили та використовували як склад, згодом – як музей. Богослужіння відновилися лише у 1989 році. Поступово його реконструювали, відновили орган, виготовили новий вівтар та сповідниці. Храм діє і сьогодні.

"Назва міста Дунаївці походить від словосполучення "дуна вода", адже в тій місцевості було дуже багато ставків. У 19 столітті воно славилося сукнарством та торгівлею. Саме тому на його території проживало багато євреїв. У 19 столітті їхнє населення домінувало. Торгівлею місто славиться і донині", – розповідає Галина.

Проте архітектурні пам’ятки тут також є, зокрема: 

• Палац шляхтича Віктора Скибневського, побудований у 19 столітті. Будівля збереглась до наших днів. Там працює міський палац культури.
• Палац адмірала Завойка, побудований наприкінці 19 століття. Будівля також збереглася разом із частиною парку, ставом та флігелем. Нині розташована на території лікарні. 

Наступна зупинка – селище Рахнівка, де збереглася садиба родини Корф. Будівлю звели у 1910 році за наказом Єлизавети-Софії Корф – тодішньої господарки селища. З радянських часів у садибі працює сільська школа. 

Проїхавши селищем, також можна помітити типові для Поділля будинки.

Наостанок відвідайте селище Кривчик. На його території стоїть оповитий таємницею палац. За однією із версій, його побудував наприкінці 19 століття генерал та член Державної Думи – Михайло Крупенський. Також біля палацу був будинок для прислуги та фонтани. Все збереглось до наших днів, але дещо у занедбаному стані. Наразі в самій будівлі працює психоневрологічний інтернат.

Окрім цього, на околиці Кривчика розташована Товтра "Грабина" – гора, звідки відкривається мальовничий пейзаж на навколишню місцевість. Також в грабині розташовані печери. Серед місцевих ходять легенди, що вони пов’язані з повстанською діяльністю Устима Кармалюка. 

Кам’янець-Подільський – Панівці – Жванець

"Найвідоміше місце на усій Хмельниччині – Кам’янець-Подільський. З приходом князів Коріатовичів на Поділля у 14 столітті місто стало центром регіону та прикордонною фортецею на східних теренах Польщі. Так би мовити, остання фортеця католицької Європи. Тоді навколо міста, розташованого на півострові річки Смотрич, побудували цілу систему оборонних споруд", – розповідає Галина.

Головна принада міста – Кам’янець-Подільська фортеця. Вона складається з двох частин: 

• Старої, яка захищала підхід до Старого міста.

• Нової, яка прикривала Стару фортецю з боку поля.

Окрім цього, вона має 11 башт з різними назвами та історіями. Наприклад, найвища – Папська. Вона побудована за кошти Папи Римського Юлія ІІ. 

У бастіонах працюють експозиції, які розповідають про історію міста та фортеці.

"Усі знають про фортецю. Проте Кам’янець-Подільський – це набагато більше, ніж замок. Місто населяли русини-українці, поляки та вірмени, які втікали після знищення їхньої древньої столиці турками. Кожен народ лишав щось після себе, саме тому, гуляючи містом, можна побачити різну архітектуру".

Не пропустіть:

• Кафедральний костел Петра і Павла. "Це римо-католицький костел, який за часів Османської імперії у 17 столітті перетворили у мусульманську мечеть з мінаретом. Саме його турки заповіли залишати як символ миру. У 18 столітті на вершині мінарету поляки встановили фігуру Діви Марії. У такому вигляді мінарет стоїть на подвір’ї костелу і сьогодні".
• Ратуша – найстаріша в Україні, побудована у 1374 році. Всередині працюють експозиції про історію Магдебурзького права та грошей.
• Музей старожитностей, розташований у будинку вірменського єпископа та колишньому торговому домі. Окрім внутрішньої експозиції, у дворику зібрана колекція давніх ідолів.
• Смотрицький каньйон.
• Сквер "Лебедине озеро" біля каньйону річки Смотрич.

"Кам'янець-Подільський також привабливий для екстриму та розваг. Наприклад, роупджампінг з найвищого безопорного мосту України – Стрімка лань. Також є тролей через річку Смотрич. Раджу взяти прогулянку на військовій машині БРДМ-2, яка показує вигляд на місто знизу. Дорогою можна побачити багато пам'яток архітектури, зокрема оборонні споруди навколо півострова. Влітку є сплав на байдарках Смотричем. Проте головна розвага – це прогулянка на повітряній кулі. Бо вважається, що саме над Кам’янцем-Подільським вперше на території України пролетіла повітряна куля. Це було у 18 столітті", – розповідає Галина.

Зокрема, у місті доступні майстер-класи з гончарства, карбування монет, стрільби з луку та арбалетів. 

Неподалік від Кам’янця-Подільського є селище Панівці. У 16 столітті за ініціативи Яна Потоцького там побудували замок на березі річки Смотрич. За його часів замок перетворився в центр кальвінізму. Проте після смерті господаря будівлю атакували турки, а згодом – козаки. На початку 19 століття місцевий староста Старшинський побудував в замку конюшні та костел.

До наших днів збереглись лише руїни башт та напівпідвальне приміщення колишнього замку. Господарські приміщення, костел та колегіум зайняли місцеві установи.

Окрім цього, туристів цікавить Панівецький віадук. Це недобудований залізничний міст через Смотрицький каньйон. У 19 столітті Російська імперія спільно з Румунією та Австро-Угорщиною хотіли побувати залізничне сполучення з портами Адріатичного моря та Санкт-Петербургом.

Згідно з датою на верхівці віадуку, зведення пілонів-опор та частини мосту закінчилось у 1916 році. Проте після наступу цісарсько-кайзерівських військ та Другої світової війни до будівництва так ніхто і не повернувся.

Останній пункт маршруту – селище Жванець, де також збереглися залишки замку. Оборонні споруди на території поселення з’явилися ще у 15 століття, проте протягом 16-17 століть він неодноразово перебудовувався, зокрема за ініціативи генерального старости Поділля – Олександра Калиновського. 

Проте наприкінці 18 століття замок не мав військового значення. До наших днів збереглася лише одна вежа. 

"На території замку також є ДОТ (довготривала оборонна точка. – Ред.) "Лінії Сталіна", яка будувалася в період підготовки до Другої світової війни. Звідти відкривається чудовий краєвид на річку Дністер".

Серед інших пам’яток:

• костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії або Вірменський костел, побудований у 1740 році.
• Арковий віадук через річку Жванчик. "Він розташований на місці, де річка Жванчик впадає в Дністер. Дуже гарна локація".

Врублівці – Китайгород – Субіч – Бакота – Стара Ушиця – Лисець – Миньківці

Маршрут, який демонструє усю красу Подільських Товтр, Дністра та місцевих річок. Туристам відома назва "Бакота". Проте побачити всю красу цієї місцевості можна вже в селищі Врублівці, що за понад 30 км від Бакоти.

"Там працюють готельні комплекси та курорти, де можна зупинитися та відпочити. Чудове місце, щоб насолодитися природою та прогулятися Врубелівським лісом".

Також завітайте до селища Китайгород. Там зберігся костел Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією, побудований у 18 столітті. За однією з легенд, подружжя місцевого польського пана та українки їхало селищем, аж раптом екіпаж опинився на краю Тарнавського каньйону. Подружжя вижило, тому пан поклявся побудувати на цьому місці костел. 

"Китайгород славиться всесвітньовідомим Китайгородським геологічним розрізом або Китайгородским відслоненням, де протікає річка Тарнавка і впадає в Дністер. Там можна і покупатися, і відпочити, і сфотографуватися", – розповідає Галина.

Наступна зупинка – селище Субіч. Окрім чудового краєвиду на Подільські Товтри, поселення славиться Субічським печерним монастирем. Наразі храм не працює, але відчинений для туристів. До печерного монастиря веде вузька стежка. У кожній печері лежать ікони, свічки та рушники. Люди приходять туди молитися.

Порада: На Google Maps є позначка "Fantastic Dniester hill view and picnic point" – локація, звідки відкривається пейзаж на Чернівецьку область та Дністер.

Вітаємо, ви нарешті доїхали до Бакоти. 

"За часів Київської Русі Бакота була великим містом та центром Дністровського Пониззя. Проте у 20 столітті історія селища закінчилась. Адже у 1981 році під час будівництва Новодністровської ГЕС населення Бакоти переселили в сусідні села, а селище пішло під воду. Майже 30 сіл зникли з карти. Проте завдяки своїй природі позначка "Бакота" досі існує", – розповідає Галина.

На берег Бакотської затоки з'їжджаються туристи для відпочинку на лоні національного-природного парку "Подільські Товтри". Там є на що подивитися та що відвідати. 

У Бакоті зберігся Свято-Михайлівський печерний монастир. Історики припускають, що він з’явився у 12-13 столітті. Туристи можуть відвідати три печери монастиря та набрати воду в цілющому джерелі. 

"Бакота – привабливе місце для відпочинку. Тут можна не лише покупатися, але й переночувати в наметах, поплавати на човнах і зробити багато світлин на пам’ять".

Смт Стара Ушиця також розташоване на території "Подільських Товтр". 

"Це альтернативне місце відпочинку, якщо вам не хочеться зупинятися поблизу Бакоти. В Старій Ушиці є курорти, готелі та туристичні бази, де можна переночувати перед продовженням подорожі", – радить Галина.

Ще одна природна фотолокація розташована у смт Лисець. Це п’ятиметровий водоспад Бурбон в каньйоні річки Бобрівка. 

"Окрім фотосесії, біля водоспаду можна покупатися. Проте навіть влітку вода в річці бадьорить".

Перед поверненням додому завітайте в селище Миньківці.

"В околицях селища і природа гарна, і історії цікаві. Зокрема у 1788 році поселення успадкував подільський шляхтич Ігнацій Сцибор-Мархоцький. Дуже освічений чоловік, про якого досі згадують місцеві жителі. Усі успадковані землі, включно з Миньківцями, він об’єднав під назвою "Маньковецька держава". 

Вона мала свої кордони, гроші, суд, законодавство, яке створив Мархоцький. Ба більше, він звільнив селян від кріпацтва. Також в селищі працювали фабрики та друкарні. Про все це розповідається в місцевому Музеї Ігнація Сцибор-Мархоцького.

"Попри підтримку селян, Мархоцького арештували та заслали в Сибір. Республіку скасували, а селяни знову пішли у кріпацтво. З того часу минуло майже 200 років, а місцеві донині все пам’ятають та розповідають про це туристам", – додає гідеса.

Гостинна Хмельниччина у всі пори року чекає гостей, щоби насолодитися її природними та рукотворними пам'ятками.