"Памфір": фільм не про війну, але розкаже про Україну чимало
Дав слово! Тримай його. Він, може, і неідеальний батько, бо, поки на заробітках, тут вже виріс син-випускник. Він, може, точно не посяде перше місце в переліку "найкращий чоловік", бо дружина вимушена бути сама в Україні і розв'язувати всі проблеми на місці самостійно. Він точно має купу помилок у минулому і тепер має важкі стосунки з батьком. Але він точно знає, чому ніколи не треба порушувати своє слово, якою б безвихідною не здавалася ситуація.
В український кінопрокат вийшов фільм "Памфір". LIGA.Life вже подивилася стрічку і разом з автором та ведучим "Загону Кіноманів" Віталієм Гордієнком ділиться своїми враженнями.
Про що фільм?
Його не було вдома кілька років. А коли повернувся до родини напередодні традиційного карнавалу Маланки, Памфір потрапляє "у полон" свого минулого. Син влаштував підпал у молитовному домі. Щоб відплатити за провину сина, Памфір змушений знову повернутися до світу контрабанди.
За словами автора та ведучого "Загону Кіноманів" Віталія Гордієнка, попри опис і анонс, це фільм не про контрабанду і життя в західних областях України.
"Це історія про стосунки батька та сина у нелегких обставинах, про вибір між злочином і совістю, про стик християнства і язичництва. Фільм охоплює широкий спектр тем, які стосуються багатьох людей в Україні. Чи може бути злочинець хорошим батьком? Чи справді ми такі різні з тими, хто живе по той бік кордону? На що ти готовий заради сім’ї? Ці, та багато інших питань стосуються кожного. Тому історія не відчувається як локальна, а відгукується у кожного (хоча колорит того регіону дуже допомагає ширше впливати на свідомість глядачів", – каже Віталій Гордієнко.
Актори: нові обличчя, але без помилок
Нерідко широка аудиторія йде на фільм, коли бачить відомі обличчя. У "Памфірі" не знімається бомонд української кіноіндустрії, але це величезний плюс цієї стрічки. Увага. Готуйтеся, що після перегляду фільму у вас з’являться нові улюблені актори чи акторки.
Автор та ведучий каналу "Загін Кіноманів" Віталій Гордієнко: "Нам життєво необхідно шукати і формувати своїх нових зірок кінематографу. Тих, кого ми вже маємо, критично замало. Тому кожен фільм, який знаходить свіжі обличчя, автоматично має трішки більше шансів мені сподобатись, ніж той, який використовує популярних артистів. У цьому випадку запрошення акторів-дебютантів у повному метрі зіграло фільму на руку, і я вважаю, що Олександр Яцентюк (виконавець ролі "Памфіра") взагалі видав один із найкращих акторських перформансів за останні роки в українському кіно. Також Соломія Кирилова та Іван Шаран нарешті отримали гідний майданчик для прояву свого таланту. Сподіваюсь, і надалі режисери звертатимуть більше уваги на невідомі обличчя".
Олександр Яцентюк дійсно вражає. Його Памфір був колись найкращим контрабандистом на Буковині. "Невже рекордсмен повернувся?", жартують земляки. Памфір "зав’язав" із контрабандою вже давно і саме тому поїхав на заробітки до Польщі з офіційним дозволом і документами. І кожен наступний крок Памфіра показує його багатогранність.
Він наче той Акела, який вже побитий життям і знає наслідки кожної своєї помилки в минулому. Його поважають, але не тому, що бояться, ні, у нього авторитет здобутий своїми вчинками. Навіть у перевезенні контрабанди — у нього є чітка техніка безпеки. Він, дійсно, наче той камінь, коли спілкується з ворогами, і зовсім інший — в родині. Ні. Він не перетворюється на татка, який "уті-путікає" з сином, він не стає чоловіком, який у всьому погоджується із дружиною. Але в його словах справжня сила. І ця сила – приклад для сина Назара. Монолог Памфіра в кінці фільму — взагалі до сліз.
Соломія Кирилова та Олена Хохлаткіна, які грають дружину та маму Памфіра, на своєму контрасті показують і стосунки між невісткою і свекрухою, і різну любов, і віру в Бога. Коли одна погоджується на найстрашніше, тільки би її чоловік припинив займатися контрабандою, а інша вважає: "Що одному гріх, то іншому — заробіток". Але у фінальному епізоді вони настільки схожі в емоціях. Їхні крики роздирають душу.
Іван Шаран грає брата Памфіра Віктора, який тільки стає на злочинний шлях і починає займатися контрабандою цигарок. Він наче і хоче не губитися в тіні брата, який був найкращим у цій кримінальній справі, а з іншого боку — боїться самостійно це робити, бо розуміє, що не вистачає зв’язків, досвіду і сил. І ось ці його метушіння у Шарана зіграні на найвищому рівні.
Справжнє відкриття — Станіслав Потяк, який зіграв сина Памфіра. Це і радість від повернення батька, і сум, що він може знову поїхати, і розпач, що не хоче його втрачати, а саме через те і палить документи, а з ними і молитовний дім. Він не хоче, щоб сварилася мама, боїться розчарувати тата, і на диво єдиний, хто нормально спілкується з дідом. І в тандемі з Олександром Яцентюком настільки правдиво грають свої ролі, наче з боку дійсно дивишся, як тато виховує сина. Щирі оплески.
Не така велика роль за часом, але не менш важлива за сюжетними акцентами — батько Памфіра у виконанні Мирослава Маковійчука. Як нагадування, чому Памфір саме такий, що було з його родиною, чому стільки болю в очах дружини Олени. Неабиякий професіоналізм, щоб своїми мовчазними появами змушувати копатися глядача ще сильніше в характерах інших героїв.
Локації: вражаючий світ Карпат
Маленьке село на кордоні з Румунією у фільмі, а в реальності – 16 населених пунктів в Івано-Франківській та Чернівецькій областях.
З одного боку, творці фільму не помилилися, коли вирішили знімати "Памфіра" в Карпатах, а не на спеціально збудованих локаціях десь під Києвом. Бо атмосфера карпатських містечок тут відчувається в кожній деталі.
З іншого, знімати в Карпатах так, щоб на перший ракурс у глядача не виходили саме пейзажі — це ще той виклик. Ви у стрічці не побачите — "просто красиві гори". Ні! Тут кожен кадр людини з природою має свій сенс.
Та й погода Карпат відома своїм вмінням здивувати. Так, під час зйомок золотої осені, випав сніг, а коли потрібна була "сніжна земля", його везли вантажівками з гір, бо надворі якось не насипало.
Але будемо відвертими, без додаткових будівництв не обійшлося. Наприклад, Дім молитов, з якого і починається вся історія, коли Назар випадково його спалить. Він дійсно горітиме. Щоправда, спочатку будівлю відремонтували до зйомок, потім спалили, а потім команда його знову відремонтувала.
Діалект: від "що це" до "вау, як круто"
Перші кілька хвилин ти дивишся фільм і розумієш, що кажуть герої через слово. Десь хочеш виправити помилку і впадаєш у ступор від наголосів. Буковинська говірка викликає справжній контраст емоцій. Спочатку ти думаєш "що це?", а вже до кінця фільму подумки відповідаєш за героїв, наче все життя тільки так і розмовляли. Консультував команду знавець гуцульського діалекту Василь Зеленчук.
Увесь акторський склад родом із західних областей України, тому вони швидко розібралися із буковинською говіркою. Навіть Олена Хохлаткіна, яка сама з Херсонщини і з західноукраїнським діалектом стикнулася напередодні зйомок, у стрічці — її вимова виглядає дуже органічно. А все це результат дев’ятимісячної експедиції, під час якої актори жили разом як гуцульська родина. Вони навіть називали один одного іменами своїх героїв.
Маланка: треба знати свою історію
Річ, яка вас точно не залишить байдужими — це саме свято Маланки. По-перше, з’явиться бажання загуглити "що це?", якщо ви вперше стикаєтеся із такою назвою. По-друге, це настільки яскраво, цікаво і заворожує – від першої сцени, де батько одягнув маску, до останнього кадру. І на відміну від голлівудських фільмів, тут немає обтяження, коли всі бігають і тільки розмов про важливість свята. Ні. Тут акценти в деталях. Але ти відчуваєш, що син Назар готується до цієї події, це його мрія, і він готовий на все, щоб туди кінець-кінцем потрапити.
"Остання сцена, де й було святкування Маланки, змусила мене трішки привідкрити рот від захвату. Це дійство виступає окрасою місцевого колориту і ключовою точкою розв’язки для героїв. Протягом всієї стрічки персонажі поволі готуються до нього, це додає як і зачіпку для більшого розкриття творчої стилістики фільму, так і створює певне очікування: чому це свято таке важливе і що на ньому трапиться? Що можна віднести до своєрідного виду саспенса. А роботи режисера, звукооператора, композитора, художника-постановника у цій сцені просто феноменальні, адже у цьому "балі сатани" весь катарсис картини", — розповідає автор та ведучий каналу "Загін Кіноманів" Віталій Гордієнко.
Кіно не про війну: чи на часі?
Після початку повномасштабного вторгнення в прокат з українських фільмів виходили стрічки про війну і анімація "Мавка. Лісова пісня". Тому спочатку здається, що "Памфір" трохи не на часі. Але таке відчуття тільки до того моменту, як ви не почнете дивитися стрічку в кінотеатрі.
Автор та ведучий каналу "Загін Кіноманів" Віталій Гордієнко: "Такі історії можуть більше розказати про нас, ніж воєнні картини. У "Памфіра" це чудово виходить, адже наріжним каменем є думка "не здаватись і завжди стояти на своєму", проте це не розказано в лоб на прикладі війни з Росією, а взято за основу історію однієї родини в невеличкому селі на кордоні. Тому, я гадаю, стрічка Дмитра Сухолиткого-Собчука має знайти максимальний відгук в аудиторії, бо вона зроблена максимально зрозуміло для широких мас і водночас сподобається синефілам за увагу до деталей і омажі на відомі зарубіжні та українські класичні стрічки".
Що сподобається:
♦ Сам сюжет. Здавалося б, історія була на поверхні, але наскільки цікаво показана.
♦ Актори не грають, а живуть. Усі. Неважливо, головні герої чи другорядні — тут виклалися на максимум всі.
♦ Карпати і їхня атмосфера. Попри те, що ви не побачите пейзажі, які нагадують рекламу — "приїжджайте до нас" — бажання купити квиток у гори з’являється одразу.
♦ Музичне оформлення в самісіньке серце. Поєднання фольк із сучасним оранжуванням — сильно.
Що не сподобається:
♦ Можливо, кінець. Не будемо спойлерити, але думаємо, що будуть люди, які хотіли б, щоб фінал фільму був іншим.