Трагічність Розстріляного відродження. Рецензія на фільм "Будинок "Слово". Нескінчений роман"

9 травня відбувся офіційний показ фільму "Будинок "Слово". Нескінчений роман" про добу Розстріляного відродження.

LIGA.Life ділиться враженнями після перегляду першого ігрового кіно, присвяченого червоному ренесансу.

Синопсис

"Будинок "Слово". Нескінчений роман" – це драматична історія українських письменників доби Розстріляного відродження, яких зібрали під дахом одного будинку, аби змусити їх працювати на благо радянської системи. Фільм розповідає про те, як комуністичний рай перетворюється на комуністичне пекло. Історія заснована на реальних подіях.

1927 рік. Радянська Україна. За наказом Сталіна у Харкові збудовано кооперативний будинок "Слово". Найвидатніших українських письменників заселяють у комфортні квартири. Усі вони стали учасниками експерименту, спрямованого на виведення нового типу радянського письменника та тотальний контроль над процесом творчості з метою створення єдиного художнього методу соціалістичного реалізму. Та не кожен з письменників погоджується оспівувати культ Сталіна. Неочікувано для мешканців будинку до них підселяють молодого письменника Володимира Акімова. Хто він? Ніхто не знає. З його появою починають розгортатися дивні події, про що й досі мовчать стіни цього дому.

Акторський та режисерський склади

Режисером та співсценаристом стрічки виступив Тарас Томенко. У 2017 році він брав участь у створенні документального однойменного фільму. "Будинок "Слово". Нескінчений роман" є його першим дебютним повнометражним ігровим фільмом.

Співсценаристкою стрічки також була українська письменниця, поетка та прозаїк Любов Якимчук. Вона брала участь у створенні документального фільму про Розстріляне відродження разом з Тарасом Томенком.

Акторський склад фільму наповнений відомими публіці артистами театру та кіно – Дмитро Олійник, В’ячеслав Довженко, Ніна Набока, Марина Кошкіна.

Історія та фільм. Розбіжності та схожості

Стрічка є ігровим фільмом, заснованим на реальних подіях, тому не обійшлося й без кінематографічних деталей. Одна з них –  поет-початківець Володимир Акімов, разом з яким глядачі знайомляться з будинком "Слово" та його особливостями. Відповідно, усі подальші сцени, що були пов’язані з персонажем, будуть творчою інтерпретацією сценаристів.

Персонажі

Особливу увагу під час створення фільму було приділено жителям будинку "Слово". Знімальна група змогла розвіяти ефект ідеальності та монументальності більшості митців: любовний роман Раїси Троянкер та Володимира Сосюри, чвари у сім’ї Миколи Хвильового, хамовитість та відвертість Михайля Семенка – усе це лише підтверджує той факт, що перед нами такі самі люди зі своїми болями, слабкостями та особливостями.

Символізм

Найцікавішими є лінії Володимира Акімова та Миколи Хвильового. Можна помітити чітку схожість новоприбулого парубка з молодим Володимиром Путіним та його процес перетворення з творчої та перспективної людини на чергового гвинтика у системі, який має невпинно спостерігати та контролювати. Відчуття сили та всевладності настільки псує Акімова, що його ненавидиш більше за Менера, працівника НКВС: купівля дорогого одягу, розпусне ставлення до жінок, слабкодухість та пияцтво – все це лише додає цвях до гробу шпигуна.

Атмосфера

Фільм зробили чорно-білим, що на початку видається трохи дивним. Проте згодом стає зрозуміло — це історія без щасливого кінця. Такий підхід створює невимовне відчуття тривоги та занепокоєння: разом з грою світла та мінімальною кількістю класичної музики ідейно відтворює методику саспенсу, яку започаткували Альфред Гічкок та Мікеланджело Антоніоні.

Не менш важливими є сцени, під час яких можна почути майстерні декламування віршів Павла Тичини, Миколи Хвильового, Раїси Троянкер та Михайля Семенка. Глядач не просто спостерігає за інтригами та стосунками митців, а стає свідком закритих нарад, літературників та репетицій.

Загальні враження

Фільм "Будинок "Слово". Нескінчений роман" – це новий погляд на важку добу української творчості, яка і досі вражає творами та незвичним стилем представників.

Стрічка ідеально балансує між історичною відповідністю та творчими підходами, залишаючи на фоні цікаві факти та незвичні деталі про митців того часу. Проте так не можна сказати про кількість відведеного часу на кожного представника: у фільмі відчувається домінантність лінії боротьби Миколи Хвильового з Володимиром Акімовим на тлі інших сюжетних ліній. Через це не до кінця розкриваються сутності Павла Тичини, Івана Багряного та Остапа Вишні.